Судова влада
Суди в Іспанії представлені Конституційним судом та Верховним судом, який очолює систему судів загальної юрисдикції. Крім того, в Іспанії засновано Генеральну раду судової влади, яка є органом управління у сфері правосуддя. У відповідності зі статтею 122 Конституції Іспанії, Генеральна рада судової влади створюється з голови Верховного суду, який його очолює, та 20 членів, призначених королем на п’ятирічний термін. З них: 12 членів призначаються із суддів та магістратів усіх категорій на умовах, визначених органічним законом; 4 – за поданням конгресу депутатів; ще 4 – за поданням сенату; у обох випадках – більшістю у 3/5 голосів. Усі вони повинні бути адвокатами та юристами визнаної компетентності та мати стаж роботи за юридичним фахом більше п’ятнадцяти років.
Уряд може оскаржити в Конституційному суді рішення та постанови, прийняті органами автономних спільнот. У такому випадку чинність оскаржених рішень та постанов призупиняється. Одначе Конституційний суд повинен або підтвердити таке призупинення, або відхилити клопотання у термін, що не перевищує п’яти місяців.
Іспанська судова система включає суди та трибунали, причому останні мають більш вищий рівень.
Верховний трибунал є вищим юрисдикційним органом для всіх гілок судової влади; крім конституційних гарантій, його юрисдикція поширюється на всю Іспанію. Його голова призначається королем за поданням Генеральної ради судової влади.
Верховний трибунал складається з п’яти палат: 1) у цивільних справах; 2) у кримінальних справах; 3) у справах про адміністративні суперечки; 4) у соціальних справах; 5) у справах про військові злочини, які регулюються спеціальним законодавством.
Іншим судовим органом, чия юрисдикція поширюється на всю територію країни, є Національна присутність. Її голова прирівнюється до голови палати Верховного трибуналу, а голови палат – до магістрів Верховного трибуналу. У складі Національної присутності лише три палати: з кримінальних справ, справ про адміністративні суперечки, соціальних справ.
Провінційні присутності. Вони діють у провінціях та виносять вироки від їх імені. Присутності можуть створювати секції для судових округів поза межами центру провінції. У цьому випадку голова присутності очолює першу секцію. Провінційні присутності та інші трибунали можуть діяти і як суди присяжних.
Низову ланку судової системи утворюють суди першої інстанції та розслідування, як-то суди: кримінальні, з адміністративних суперечок, соціальні, з пенітенціарного нагляду та у справах неповнолітніх.
Суди першої інстанції та розслідування створюються по одному чи більше у судових округах, розташовуються у їхніх центрах та називаються за назвою тієї провінції, в якій знаходяться. У столиці створюються один чи кілька центральних слідчих судів, юрисдикція яких поширюється на всю країну і які розслідують справи, що підлягають розгляду в палаті Національної присутності або у центральних кримінальних судах.
У кожній провінції, а за необхідності й в окремих населених пунктах, створюються по одному чи кілька судів з адміністративних суперечок, кожен з них компетентний у масштабі всієї провінції. У тих муніципіях, де немає судів першої інстанції та розслідувань, діють мирові суди. Декілька таких судів можуть мати спільний секретаріат.
Мировим суддею може бути призначена людина, яка не має вищої юридичної освіти, проте відповідає вимогам, встановленим для вступу на судову службу та не підпадає під правила про неспроможність або несумісництво. При цьому мировим суддям дозволяється інша професійна або комерційна діяльність.
Юрисдикція військової юстиції суворо обмежена діями суто військового характеру, визначеними як військові злочини Військово-Кримінальним кодексом та засадами, що випливають з положення про стан облоги.
Питання для самоконтролю
1. Конституція Іспанії: її основні характеристики.
2. Структура державних органів Іспанії.
3. Парламент Іспанії, порядок формування, структура і повноваження.
4. Уряд Іспанії: порядок формування і повноваження.
5. Охарактеризуйте механізм взаємин короля і парламенту Іспанії.
Питання для самостійного вивчення
1. Особливості політичної системи Іспанії.
2. Особливості конституційного закріплення правового статусу особистості в Іспанії.
3. Правове регулювання інститутів безпосередньої демократії.
4. Особливості формування і функціонування Конституційного суду Іспанії.
Тема 15. Засади конституційного права Франції
15.1. Законодавча влада
Французький парламент – законодавчий орган республіки. Він складається з двох палат – Національних зборів та Сенату. До Національних зборів входять 579 депутатів. 557 з них обираються від метрополій та 22 - від заморських територій та департаментів. Національні збори обираються шляхом загальних, рівних, таємних, прямих виборів у двох турах, за мажоритарною системою голосування терміном на 5 років. До складу Сенату входить 321 сенатор, що обираються шляхом багаторівневих виборів терміном на 9 років з ротацією однієї третини складу Сенату кожні три роки. Кожна палата має Бюро – колегіальний орган, до складу якого входять: голова палати, віце-голови, голови постійних комісій, генеральний доповідач з фінансових питань та голови політичних груп.
У кожній палаті є постійні комісії, кількість яких визначається регламентом. Серед них є постійні та спеціальні комісії, а також комісії з розслідувань.
Парламент збирається на робочі сесії раз на рік. Звичайні сесії не потребують якогось спеціального акту скликання. Позачергові сесії збираються на вимогу прем’єр-міністра або більшості членів Національних зборів. Якщо позачергова сесія скликається на вимогу Національних зборів, то видається особливий декрет про закриття чергової сесії та відкриття позачергової.
Основною формою парламентської діяльності є пленарні засідання палат. Засідання як Національних зборів, так і Сенату відбуваються публічно. У спеціальному журналі публікується повний звіт про парламентські дебати. На вимогу прем’єр-міністра або 10% членів палати може бути проведено закрите засідання. Засідання проводяться з вівторка до п’ятниці, у другій половині дня, але не можуть продовжуватися після півночі. Утім, на вимогу уряду та за згодою палати можливий виняток з цього правила. Публічність засідання забезпечується можливістю для публіки бути присутньою на спеціально відведених місцях, а також трансляцією та публікацією повного звіту про дебати.
Регламент передбачає заходи для забезпечення дисципліни, які здійснюються головою палати або головою зборів. Для депутатів регламент передбачає наступні санкції: заклик до порядку, заклик до порядку з записом у протоколі (депутат на протязі місяця лишається без заробітної плати), зауваження та зауваження з тижневим виключенням (заборона на 15 днів брати участь у засіданнях палати та невиплата двомісячної заробітної плати). Дисциплінарні заходи застосовують до парламентарів, коли вони регулярно порушують порядок. Голова палати також має право викликати до парламенту військові частини.
До порядку денного, зазвичай, вносяться законопроекти та законодавчі пропозиції, які подаються в особливому порядку з урахуванням пріоритету державних законопроектів.
Голова повинен терміново збирати своїх помічників для обговорення програми роботи, також він має право запросити інших осіб.
Усі виступи на засіданнях парламенту заносяться до протоколу з метою їхнього подальшоого оприлюднення. У виняткових випадках голова може продовжити час виступу оратора понад встановленого регламенту. Кожен депутат має право внести пропозицію щодо призупинення засідання. З такою вимогою може виступити й уряд. Депутати повинні голосувати особисто, делегування голосу дозволяється лише у виняткових випадках. Процедура голосування проводиться шляхом підняття руки, вставання, голосування бюлетенями або відкритого голосування бюлетенями на трибуні, а також за допомогою електронних пристроїв. У виняткових випадках проводиться таємне голосування, на яке відводиться одна година. Результати голосування визначаються секретарем та оголошуються головою.
Урядові законопроекти, законодавчі пропозиції, внесені Сенатом та депутатами, реєструються в канцелярії голови Національних зборів. Голова передає їх до відповідної спеціальної комісії; якщо такої немає, то до компетентної постійної комісії. Якщо виникає суперечка, наприклад, між двома комісіями, то Національні збори вирішують, кому в наказному порядку віддати законопроект. За кожним законопроектом призначається доповідач. Доповіді друкуються з метою поширення серед депутатів та можуть бути розповсюджені у разі потреби серед населення. До кожного законопроекту може додаватися особлива рекомендаційна резолюція. Після висновку комісії законопроекти включаються до порядку денного засідання палат. Обговорення починається із заслуховування думок у наступному порядку: представники уряду; доповідач від комісії. Насамперед, розглядається питання про відповідність даного акту Конституції, потім слово надається ораторам, які повинні записатися для участі в загальній дискусії. Уряд та депутати під час дискусії будь-якої миті можуть вказати на неможливість прийняття законопроекту через фінансові причини. Після закінчення загальної дискусії проводиться голосування щодо необхідності повернення даного акту на доопрацювання до комісії. Далі проводиться послідовне постатейне голосування (по 5 хвилин на одну статтю) та обговорення законопроекту. Поправки можуть вносити як уряд, комісія, так і депутати. Контрпроекти повинні подаватись у вигляді поправок. До початку голосування Національні збори можуть ухвалити рішення про повторне розповсюдження тексту. Цей текст спрямовується до комісії, яка знову повинна подати доповідь.
Регламент може передбачати і спрощену процедуру прийняття законопроекту. На вимогу уряду чи комісії законопроект може бути поставлений на голосування відразу, без обговорення або з обмеженням дебатів (можуть виступати тільки представники уряду, голова, доповідач та автори поправок, інколи – керівники фракцій). Аналогічна процедура обговорення та прийняття законопроектів діє й у сенаті.
Якщо у палатах мають місце розбіжності, навіть після двох читань, то прем’єр-міністр може створити змішану паритетну комісію з метою розробки тексту, який буде запропонований урядом на розгляд обох палат. Жодна поправка не може бути прийнята без згоди уряду. Якщо змішана комісія не зможе розробити єдиного тексту, то уряд має право вимагати, щоб Національні збори та Сенат провели додаткове читання та винесли рішення. Національні збори можуть звернутися до тексту змішаної комісії або повернутися до свого попереднього тексту.
Конституція визнає за президентом право вимагати нового обговорення закону або кількох його статей.
Пропозиції щодо винесення законопроекту на референдум повинні бути підписані щонайменше 1/10 членів парламенту. Вони ставляться на обговорення безпосередньо перед обговоренням законопроекту й не підлягають обговоренню у разі відсутності депутатів, які його підписали. Голова інформує всіх, насамперед, президента про винесення законопроекту на референдум.
Голосування та обговорення законопроектів, які призводять до змін у Конституції, здійснюється у відповідності до звичайної законодавчої процедури. Якщо ж текст виноситься на референдум, то затверджується текст, який був визначений на ньому.
Голосування стосовно міжнародних угод, які не суперечать Конституції, проводиться за процедурою, аналогічною до процедури перегляду Конституції та внесення змін до неї. Серед контрольних повноважень парламенту контроль за діяльністю уряду займає досить невелике місце.
Парламент не бере участі у виборах уряду і не може висловити свого ставлення, окрім як шляхом голосування винести йому вотум недовіри. При цьому питання про винесення вотуму недовіри може бути поставлене лише прем’єр-міністром.
Національні збори мають право ухвалити резолюцію осуду, яка повинна бути підписана щонайменше 1/10 депутатів Національних зборів. Голосування може відбутися не раніше 48 годин з моменту її винесення. Резолюція осуду ухвалюється шляхом голосування за неї більшості членів Національних зборів, після чого, згідно із ст.50 Конституції, вручається президенту республіки прем’єр-міністром.
Другим видом контролю є усні та письмові питання уряду та прем’єр-міністру. Письмові питання та відповіді на них підлягають опублікуванню. Відповіді повинні надаватись у місячний термін. Основна функція парламенту Франції - прийняття законів значно обмежена Конституцією 1958 р., яка визначає коло питань, щодо яких парламент має право видавати закони. Усі інші питання належать до компетенції уряду. Якщо парламент перевищує свої повноваження, уряд має право вимагати від Конституційної ради винести рішення щодо розмежування компетенції. Про звуження прав законодавчої влади свідчить також і обмеження депутатів у праві законодавчої ініціативи та пріоритет розгляду урядових законопроектів на засіданні палат. Права парламенту обмежені й у фінансовій сфері, бо Конституція визначає термін для прийняття парламентом фінансових законопроектів. У разі порушення цього терміну законопроекти можуть набути чинності спеціальним актом уряду – ордонансом.
15.2. Виконавча влада
Особливість виконавчої влади Франції полягає в тому, що її водночас здійснюють президент республіки та уряд – Рада міністрів. Тож, Франція є прикладом дуалізму виконавчої влади. Якщо уряд проводить засідання під головуванням президента – то це засідання Ради міністрів, а якщо під головуванням прем’єр-міністра – то це засідання Ради кабінету.
Президент республіки обирається громадянами Франції шляхом прямих виборів, які проводяться не пізніше 20 та не раніше 35 днів до закінчення повноважень чинного президента.
Він займає чільне місце в системі органів державної влади. Президент стежить за дотриманням Конституції, є гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, додержання міжнародних угод. Він забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічної влади, а також спадкоємність держави.
Президент має широкі повноваження, які можна розділити на дві групи: особисті, які він здійснює цілком самостійно, та ті, що потребують контасигнатури прем’єр-міністра або окремих міністрів, які відповідають за виконання даного акту президента. Самостійно президент республіки здійснює наступні повноваження:
- розпускає Національні збори на свій розсуд, але перед цим він повинен провести консультації з головами палат та прем’єр-міністром. Право розпуску обмежене лише трьома умовами: допускається лише раз на рік, не здійснюється під час надзвичайного стану, не має права розпускати парламент, голову Сенату або уряд, коли вони виконують обов’язки президента;
- має право оголошувати в країні надзвичайний стан, під час якого може бути встановлено єдиновладдя президента;
- парламент під час надзвичайного стану не може бути розпущений; навіть якщо він не засідає, то повинен зібратися для роботи, але не має права відміняти акти президента.
- призначає прем’єр-міністра та за його поданням міністрів, вищих цивільних та військових посадових осіб. Призначення уряду президентом потребує подальшого схвалення урядової програми палатою депутатів Національних зборів;
- виносить на референдум законопроекти з перелічених вище питань, пропозиція президента щодо проведення референдуму попередньо обговорюється обома палатами парламенту, але не голосується: парламент при цьому виконує лише дорадчу функцію;
- звертається з посланнями до палат на їх засіданнях, ці послання не підлягають обговоренню;
- головує в Раді міністрів на свій розсуд;
- звертається до Конституційної ради із запитами та призначає третину його членів;
- є головнокомандувачем збройних сил, головує у раді та комітетах оборони;
- ратифікує міжнародні угоди;
- здійснює право помилування;
- нагороджує орденами та іншими відзнаками республіки;
На відміну від повноважень, які здійснюються президентом самостійно, повноваження, які потребують контрасигнатури прем’єр-міністра або відповідних міністрів, нечисленні:
- скликання парламенту на надзвичайну сесію;
- підписання декретів та ордонансів, прийнятих Радою міністрів;
- призначення на цивільні і військові посади;
- призначення дипломатичних представників.
Президент республіки несе відповідальність за дії, здійснені під час виконання своїх обов’язків, окрім випадків державної зради. Проте сам зміст поняття „державна зрада” офіційно не визначений. Звинувачення може бути висунуте лише обома палатами парламенту, які повинні винести тотожні рішення відкритим голосуванням та абсолютною більшістю голосів своїх членів. У такому випадку президент підлягає високому суду правосуддя.
Апарат президента налічує кілька сотень співробітників, які призначаються особисто президентом. Він складається з кабінету президента, генерального секретаріату, президентського генерального штабу, чиновників для особливих доручень.
Уряд Франції – Рада міністрів складається з прем’єр-міністра та міністрів. Голова уряду призначається президентом, а за його поданням президент призначає інших членів уряду. Президент має право призначати весь склад уряду на свій розсуд, але при цьому повинен враховувати співвідношення політичних сил у парламенті, довіра якого необхідна для діяльності уряду.
Довіра не обов’язково повинна бути отримана після формування уряду, оскільки уряд у будь-який час може порушити питання стосовно довіри йому перед парламентом, а Національні збори можуть у будь-який час винести урядові резолюцію осуду. Згідно з ст.23 Конституції, функції члена уряду не сумісні із здійсненням парламентського мандату та професійною діяльністю. Якщо міністром призначено парламентаря, його мандат тимчасово передається заступникові, який повертає мандат його первісному носію, коли той перестає бути міністром. Проте член уряду має право зберігати мандат регіонального, комунального або генерального радника, а також посаду мера.
Як відзначалося вище, у Франції є різниця між урядом та кабінетом міністрів. Рада міністрів – це засідання уряду під головуванням президента, на якому президент здійснює повноваження, які належать уряду. Акти, ухвалені на такому засіданні, підписуються президентом. Кабінет міністрів скликається прем’єр-міністром за спеціальним дорученням президента для розгляду визначених ним питань. Головує на таких засіданнях прем’єр-міністр. Засідання Ради міністрів скликають щотижня, а засідання кабінету – досить рідко. Акти уряду, які ухвалюються при здійсненні регламентної влади та мають силу закону, називаються ордонанси; а, які приймаються при здійсненні виконавчої влади та є підзаконними актами – декрети.
Повноваження уряду поділяються на дві групи. Найбільш важливі з них уряд здійснює разом з президентом, на засіданні Ради міністрів; у цьому випадку вирішальна роль у спрямуванні діяльності уряду належить президентові. Інші повноваження здійснюються на засіданнях Кабінету уряду, які відбуваються без присутності президента. Прем’єр-міністр, посада якого є повноцінним конституційним інститутом, багато повноважень уряду реалізує від свого імені. Відповідно до ст.21 Конституції, він керує діяльністю уряду, несе відповідальність за національну оборону, забезпечує виконання законів, здійснює регламентні повноваження та призначає на цивільні та військові посади. Деякі свої повноваження він може делегувати міністрам. У разі необхідності він заступає президента. Декрети прем’єр-міністра за потреби контрасигнуються відповідними міністрами.
Досить значні повноваження у прем’єр-міністра відносно парламенту, які він здійснює особисто або у співпраці з президентом.
Він може запропонувати президентові скликати парламент, коли він не засідає. Він має право законодавчої ініціативи, може брати участь у роботі обох палат парламенту та його комісій і повинен бути заслуханий там у будь-який час. Йому належить право скликати паритетні змішані комісії палат у разі виникнення суперечок, порушувати на Національних зборах питання про довіру уряду, відміняти та змінювати акти, навіть законодавчі, якщо вони належать до сфери регламентарної влади, звертатися до Конституційної ради з питанням про перевірку конституційності закону або винесення рішення про розмежування законодавчої та регламентарної влади. Прем’єр-міністр має власний допоміжний апарат: комітет прем’єр-міністра, генеральні секретаріати планування та національної оборони, юридичну та технічні служби. У його розпорядженні генеральний секретаріат уряду з його численними службами. Кожен міністр також має власний кабінет, а в департаментах створюються делегатури міністерств для здійснення загальнодержавних повноважень, які очолюються департаментськими директорами.
Консультативну роль при уряді виконує економічна та соціальна рада, яка працює на засадах партнерства держави, праці та капіталу. Вона складається з представників спілок підприємців, профспілок та осіб, призначених урядом. Ця рада в обов’язковому порядку надає висновки про проекти програмних законів та планів економічного та соціального розвитку, про виконання цих актів, вона може призначати делегата для викладення своєї думки перед парламентом.
Державна рада очолюється прем’єр-міністром, а його заступником, віце-головою ради, є міністр юстиції, який фактично керує її роботою. Відповідно до ст.38, 39 Конституції, Державна Рада дає обов’язкові попередні висновки на урядові законопроекти, на проекти ордонансів, які видаються в порядку делегованого законодавства, а також на проекти регламентів публічної адміністрації. Вона консультує уряд та міністрів стосовно юридичних питань та має право виступати з ініціативою реформ законодавчого, регламентарного або адміністративного характеру. Вона також є вищим органом адміністративної юстиції.
Рахункова палата надає допомогу урядові та парламенту в здійсненні контролю за виконанням бюджету та фінансового законодавства, але її повноваження поширюються тільки на державні організації та підприємства. Голова Рахункової палати очолює також Суд бюджетної та фінансової дисципліни. Крім цього діють Центральна рада з вивчення вартості та рентабельності державних служб, а також Податкова рада, яка слідкує за належним оподаткуванням.
15.3. Судова влада
Судова влада у Франції складається з кількох окремих гілок правосуддя:
1) громадських судів, коли розгляд дрібних суперечок здійснюється непрофесійними суддями – медіаторами (посередниками), які призначаються місцевими радами – муніципалітетами;
2) ієрархічної системи судів загальної юрисдикції, які розглядають кримінальні та цивільні справи за участю одного або кількох професійних суддів;
3) різноманітних спеціальних судів (у справах неповнолітніх, військовослужбовців);
4) ієрархічної системи адміністративних судів.
У системі судів загальної юрисдикції низову ланку займають суди першої інстанції. Вони поділяються: з розгляду цивільних справ - на трибунали великого процесу та трибунали малого процесу, а з розгляду кримінальних справ – на суди присяжних, виправні суди та поліційні трибунали. Термін „трибунал” у назві суду вказує на певний обмежений характер порівняно з іншими судами.
Трибунали великого процесу створюються щонайменше по одному в кожному з 96 департаментів країни. До їх складу входять голови та різна кількість суддів. Якщо суддів більше п’яти, то створюються палати на чолі з віце-головою. Справи розглядаються у колегії, яка складається щанайменше з 3 суддів. За згоди сторін справа може розглядатись одноосібно. До їхньої компетенції належать: майнові суперечки, суперечки щодо нерухомості, громадянства, розлучення, всиновлення та інші.
Трибунали малого процесу розташовані в адміністративних центрах усіх департаментів та округів, а також у деяких великих кантонах. У складі трибуналу від одного до кількох суддів, але справи розглядаються одноосібно. До їх компетенції належать справи майнового характеру з незначною сумою позову, дрібні кримінальні справи, відносно яких передбачено покарання до двох місяців позбавлення волі.
До компетенції судів присяжних входить розгляд кримінальних справ про тяжкі злочини, за які передбачене покарання терміном понад п’ять років. Вони створюються в Парижі й у кожному департаменті та мають відповідну назву. До складу суду присяжних входять 3 професійні судді на чолі з головою та 9 присяжних засідателів, які обираються шляхом жеребкування з департаментських списків виборців після відбору до особливих комісій. Присяжні засідателі вирішують питання тільки стосовно винності, причому рішення виноситься більшістю голосів.
Виправні трибунали розглядають справи в першій інстанції про кримінальні делікти, а також деякі інші питання, наприклад, порушення правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства тощо.
Поліцейські трибунали розглядають у першій інстанції справи про найнезначніші кримінальні діяння – проступки, за які може бути призначене покарання у вигляді штрафу на суму, яка не перевищує 2 тис. євро, або арешту до 1 року. Справи можуть розглядатися суддею одноосібно.
Наступна вища ланка – апеляційні суди. Загальна їхня кількість – 35, з них 30 діють на континентальній території Франції та ще 5 – на заморських територіях.
Очолює роботу суду його перший голова. У складі апеляційного суду кілька палат: у цивільних та кримінальних справах, у справах військовослужбовців, справах неповнолітніх, торгівельних справах, із соціальних питань. Палати у кримінальних справах складаються з голови та двох членів суду і розглядають скарги на рішення та постанови судів першої інстанції. Палати у цивільних справах розглядають апеляційні скарги на рішення, винесені не тільки нижчими судами у цивільних справах загальної юрисдикції, але й іншими органами, наприклад, торгівельними трибуналами.
Очолює систему загальних судів у Франції Касаційний суд. Він складається з 6 палат: 5 палат - у цивільних справах та 1 – з кримінальних. Цивільні палати поділяються на: першу та другу з цивільних справ, палату з фінансових питань, палату з соціальних питань та плату з питань торгівлі. Касаційний суд складається з голови, шести голів палат, 84 членів суду та 34 радників-доповідачів різних категорій. При Касаційному суді є також Генеральний прокурор, Перший генеральний адвокат та 19 генеральних адвокатів - головних помічників Генерального прокурора.
До компетенції Касаційного суду належить розгляд скарг на рішення нижчих судів, щодо яких, зазвичай, вичерпана можливість оскарження у звичайному апеляційному порядку. Палата у кримінальних справах має право переглянути справи, стосовно яких вирок набув чинності, а також переглядати справи за новими обставинами, але лише в інтересах засудженого.
На рівні трибуналів малого процесу існує низка судових установ, які спеціалізуються на розгляді певної категорії справ:
- торгівельні трибунали;
- паритетні трибунали з питань земельної ренти;
- трибунали з морської торгівлі.
Незалежно від системи загальних судів, яку очолює Касаційний суд, існує самостійна система адміністративної юстиції. Ці суди здійснюють розгляд скарг на дії та акти органів державного врядування, які порушують права та інтереси приватних осіб. У системі адміністративної юстиції працюють не судді, а державні службовці – посадовці. Є адміністративні суди першої інстанції – адміністративні трибунали у складі голови та 3-4 членів суду, та апеляційні суди. Скарги на рішення апеляційних судів подаються до Державної ради, яка очолює систему адміністративної юстиції та водночас є консультативним органом при уряді. Вона складається з 30 секцій з розгляду суперечок, які, у свою чергу, складаються з 10 підсекцій кожна. Вони розглядають касаційні та апеляційні скарги на рішення нижчих органів адміністративної юстиції.
Для розмежування компетенції загальних та адміністративних судів у конфліктних ситуаціях створюються трибунали з конфліктів.
Питання для самоконтролю
1. Правове регулювання інститутів безпосередньої демократії.
2. Президент у ієрархії державних органів Франції.
3. Парламент Франції: його структура і компетенція.
4. Уряд Франції: структура і повноваження
5. Визначте сутність поняття «ордонанси».
Питання для самостійного вивчення
1. Яка система органів місцевого самоврядування в Франції? Як вона співвідноситься з адміністративно-територіальним розподілом?
2. Особливості конституційного контролю в Франції.
3. Структура і зміст Конституції Франції.
4. Права і свободи громадян у французькому конституційному праві.
Тема 16. Засади конституційності Японії
Дата добавления: 2015-02-07; просмотров: 1409;