Тема 8. Судова влада у зарубіжних країнах
Судова влада – третя після законодавчої та виконавчої гілка влади. Це - незалежна та самостійна влада в демократичній правовій державі. Судова влада в зарубіжних країнах здійснюється відповідними судами.
Спочатку суди вирішували юридичні справи та суперечки, які походили з цивільно–правових, адміністративно–правових, кримінально–правових та інших відносин, й судова влада тривалий час не визнавалася рівноправною в системі розподілу влади.
Суди в США поступово набули функцій конституційного контролю - права визнавати неконституційними закони та нормативно–правові акти, ухвалені законодавчою владою, та нормативно–правові акти, прийняті або видані виконавчою владою. Вищий судовий орган США – Верховний суд став формуватися разом з виконавчою та законодавчою владою. Членів Верховного суду США призначає президент за згодою сенату. Система конституційного судового контролю або конституційного правосуддя, що склалась у США, має назву американської, за якої будь-який суд, а не лише Верховний, має право конституційного контролю. Первістком американського конституційного правосуддя стало рішення судді Верховного суду США Д. Маршала у справі “Мейбері проти Медісона” 1803 р., на підставі якого було сформульоване правило, що “саме судова влада має право та зобов’язана сказати, що є закон”.
Відтак, особливістю американської системи конституційного правосуддя є те, що воно здійснюється судами загальної юрисдикції, які розглядають, зазвичай, цивільні, адміністративні, кримінальні та інші “неконституційні” справи. Тож, якщо суд США визнає якийсь нормативно–правовий акт неконституційним, то, хоча він формально і залишиться чинним, але жоден суд не буде його застосовувати внаслідок прецеденту.
Американська система конституційного правосуддя запроваджена й у деяких інших країнах: в Аргентині, Японії та Норвегії так само, як і в США, право конституційного нагляду належить судам загальної юрисдикції всіх рівнів; в Австралії, Індії та Мальті такі повноваження мають лише суди вищого рівня.
Друга система конституційного контролю – європейська. Її відмінність від американської полягає в тому, що конституційне правосуддя здійснюється спеціалізованими судами або квазісудовими органами.
Спеціалізовані конституційні суди в Європі були створені ще до Другої світової війни, але вони були нечисленні: в Австрії, Чехословаччині, Іспанії. У наш час конституційні суди існують у ФРН, Італії, Португалії, більшості країн СНД (окрім Казахстану, Молдови, Туркменістану), а також у Литві.
Одним з нових конституційних судів Європи є Конституційний суд Литовської Республіки, створений за Конституцією 1992 р.
У деяких країнах, де діє європейська система конституційного контролю, функціонують також так звані квазісудові органи (“нібито судові органи”), до функцій яких входять не лише наступний конституційний нагляд (контроль за вже прийнятими або виданими нормативно-правовими актами), але й попередній нагляд.
Приміром, таким органом є Конституційна рада у Франції, що складається з 9 членів, які призначаються на 9 років та повноваження яких не підлягають поновленню. Троє з членів ради призначаються президентом Франції, троє – головою Сенату (верхньої палати парламенту), троє – головою Національних Зборів (нижньої палати парламенту). Кожні три роки відбувається оновлення Конституційної ради на 1/3. Крім цих дев’яти членів до складу Конституційної ради входять усі колишні президенти Франції. Очолює його голова, якого призначає президент Франції з числа членів ради. Голос голови є вирішальним у разі розподілу голосів членів Конституційної ради навпіл. Членство в Конституційній раді несумісне з функціями міністра або члена парламенту. Головним повноваженням Конституційної ради Франції є конституційний нагляд за відповідністю законів конституції: усі органічні закони до їх оприлюднення, а також регламенти палат до початку їх застосування мають бути передані до Конституційної ради, яка дає висновок щодо відповідності їх Конституції. Звичайні закони та міжнародні угоди, укладені Францією, передаються до Конституційної ради з тією ж метою, але не в обов’язковому порядку, а лише на вимогу президента, прем’єр–міністра чи голови однієї з палат парламенту. Закони, оголошені Конституційною радою неконституційними, не можуть ні оприлюднюватися, ні набувати чинності.
Окрім того, Конституційна рада спостерігає за обранням президента, розглядає протести щодо процедури голосування та оголошує його результати; вирішує суперечки між урядом та парламентом, до компетенції якої гілки влади належать внесені членами парламенту законопроекти. На вимогу прем’єр–міністра Конституційна рада може вирішувати питання щодо конституційності законів, які вже набули чинності. Рішення Конституційної ради Франції остаточні та оскарженню не підлягають.
Подібна система конституційного контролю існує в Казахстані, де згідно з Конституцією, діє Конституційна рада, яка складається з 7 членів, повноваження яких тривають шість років. Довічними членами Конституційної ради є екс-президенти республіки. Голова Конституційної ради призначається президентом республіки, й у разі розподілу голосів порівну його голос є вирішальним. Два члени Конституційної ради призначаються президентом; два – головою сенату та два – головою меджлісу (нижньої палати парламенту). Половина членів Конституційної ради оновлюються кожні три роки. Посада голови та члена Конституційної ради несумісна з депутатським мандатом (ст.71 Конституції Республіки Казахстан).
Повноваження Конституційної ради Казахстану схожі з повноваженнями Конституційної ради Франції, проте вона розглядає питання щодо невідповідності конституції будь-яких ухвалених парламентом законів до підписання їх президентом та будь-яких міжнародних угод. Наступний конституційний контроль можливий, якщо суд вирішить, що закон або інший нормативний акт, передбачений до застосування, утискує закріплені конституцією права та свободи людини і громадянина. У такому випадку він повинен призупинити впровадження та звернутися до Конституційної ради з поданням щодо визнання цього акту неконституційним (ст.78). Окрім того, Конституційна рада дає офіційне тлумачення конституційних норм (ст.72); бере участь у процедурі відсторонення від посади президента – дає висновок стосовно дотримання встановлених процедур, застосованих палатами парламенту (ст.47). Рішення Конституційної ради є остаточним та оскарженню не підлягає.
Питання для самоконтролю
1. Поняття судової влади.
2. Історичний огляд судової влади.
3. Судова система в зарубіжних країнах.
4. Види судів в зарубіжних країнах.
5. Спеціалізовані суди.
Питання для самостійного вивчення:
1. Проаналізуйте судову систему в країнах Європи.
2. Проаналізуйте судову систему в країнах Сходу.
Тема 9. Місцеве самоврядування в зарубіжних країнах
9.1. Сутність місцевого самоврядування
Місцеве, тобто муніципальне самоврядування – це управління справами, головним чином, місцевого значення, яке здійснюється місцевими органами, уповноваженими представляти населення тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці та їх адміністративним апаратом.
Згідно з сучасними конституційними вимогами, місцеве самоврядування – децентралізоване. Головними ознаками органів самоврядування є: їх виборність та самостійність у керівництві справами місцевого значення; наявність власного виконавчого апарату; матеріальної бази у вигляді муніципальної власності; права встановлювати та стягувати податки; видавати нормативні акти.
Місцеве самоврядування не входить до системи державної влади, оскільки вирішує питання місцевого значення. Наявність місцевого самоврядування – одна з найважливіших ознак сучасної демократичної держави. Органи місцевого самоврядування становлять частину представницької системи.
Місцеве самоврядування забезпечує:
1) самостійне вирішення населенням питань місцевого значення;
2) володіння, користування та порядкування муніципальною власністю.
У своїй діяльності органи місцевого самоврядування користуються такими гарантіями:
1) правом на судовий захист;
2) правом на компенсацію додаткових витрат, що виникли внаслідок рішень, прийнятих органами державної влади;
3) забороною на обмеження прав місцевого самоврядування, передбаченою Конституцією та законами.
Звертаючись до теоретичних засад місцевого самоврядування, маємо зазначити, що принцип виборності місцевої влади історично відповідав ідеї представницького врядування як противазі феодальному абсолютизму. Концепція самостійності виборних муніципальних органів, їхньої незалежності від центру в керівництві справами міських та сільських громад відображала їх визнання предметом самоврядування місць, які знаходяться поза сферою державних інтересів.
Теорія місцевого самоврядування, яка обґрунтувала невід’ємність права громади на самоврядування, є виразом державно-правової ідеології. Історично вона також спиралася на зразки міського самоврядування феодальної Європи. За умов феодальної розпорошеності міста відкупляли у феодалів-власників економічні та політичні привілеї, вольності, які закріплювалися королівськими хартіями, угодами з феодалами.
У сучасний період панують різні теорії, які, начебто, підпорядковують муніципалітети урядовій адміністрації. Серед них найбільш популярна теорія дуалізму місцевого самоврядування. Втручання центральної адміністрації у місцеве життя вона пояснює тим, що деякі місцеві справи – освіта, шляхове будівництво стали загальнодержавними пріоритетами. Згідно з цією теорією, муніципалітети, здійснюючи певні керівні функції, виходять за межі місцевих інтересів і мають діяти як засіб державної адміністрації. Разом з тим муніципалітети зберігають самостійність у місцевих справах.
Маневрування держав у соціально-економічній сфері викликане появою муніципальних концепцій, пов’язаних з теорію загального добробуту. Муніципалітети оголошуються інструментом соціального обслуговування, що зберігають та забезпечують у рівній мірі інтереси всіх класів та прошарків суспільства. Ця теорія соціального обслуговування трактує функції муніципалітетів як один з виявів надкласової природи “держави загального добробуту”.
Концепція позаполітичного місцевого самоврядування проголошує, що муніципалітети повинні стояти осторонь від політики, бути службовим апаратом, що спеціалізується на наданні суспільству певних послуг. У деяких країнах концепція “муніципалітети поза політикою” слугує приводом для заборони страйків муніципальних службовців.
Так чи інакше, але величезна роль місцевого самоврядування пов’язана з тим, що вони менш відсторонені від місцевого населення, ніж органи державної влади, ближчі до нього, вирішують нагальні потреби, менш політизовані та більш відкриті.
9.2. Порядок формування, структура та організація роботи органів місцевого самоврядування
Органи місцевого самоврядування складаються з виборчих муніципальних рад або зборів та виконавчого апарату. Порядок виборів у муніципальні ради регулюється спеціальними виборчими законами. У федеративних державах їх видання належить до компетенції законодавчих органів суб'єктів федерації.
Існує три види виборчих округів для виборів у муніципальні ради: одномандатні, багатомандатні й, нарешті, територія муніципалітету може складати один багатомандатний виборчий округ. Більш поширеними є багатомандатні виборчі округи. Кандидати до муніципальних рад виступають на виборах як представники політичних партій та інших організацій, або як незалежні. У США та деяких інших країнах вибори до багатьох муніципалітетів проводяться на позапартійній основі: усі кандидати балотуються як "незалежні", тому партійні фракції в муніципальних радах формально відсутні.
Для підведення підсумків виборів застосовуються різні варіанти мажоритарної та пропорційної систем, причому помітна тенденція до мажоритарної системи.
Муніципальні ради обираються на різні терміни. Так, у США термін їх повноважень - 2, 3 або 4 роки, у Великобританії – 4 роки, причому залежно від виду ради щорічно переобирається 1/3 радників або ж раз у 4 роки відбувається переобрання всього складу муніципалітету. Муніципальні ради Лондона обираються на 3 роки. У Франції ради комун, як і Генеральна Рада департаментів обираються на 6 років, причому кожні 3 роки переобирається половина складу Генеральної Ради. В Італії термін повноважень муніципальних рад – 5 років, ФРН – 4 або 5 років, Японії – 4 роки.
Значну роль у муніципальному врядуванні відіграє виконавчий апарат, який складається з адміністративних органів загальної компетенції (колегіальні виконавчі органи, мери, управляючі) та органів галузевої та спеціальної компетенції (департаменти, бюро, інспектури).
Адміністративні органи загальної компетенції відіграють керівну роль відносно інших ланок виконавчого апарату. Особливо великий вплив у справах місцевого самоврядування мають мери. Нерідко вони одноосібно вирішують питання найму та звільнення муніципальних службовців, мають право накладати вето на рішення муніципальних рад, а також інші права.
Структура виконавчих апаратів місцевого самоврядування досить строката.
Найбільш стабільним та достатньо вагомим елементом місцевого самоврядування є чиновницький апарат: різні департаменти, бюро, комітети. Відповідальні посадовці місцевих органів призначаються та звільняються головою муніципальної адміністрації (мером, керуючим, колегіальним виконавчим органом) або радою. У деяких країнах окремі категорії посадових осіб муніципалітетів обираються населення, що дає їм незалежність у стосунках з муніципальною радою. Ця система особливо поширена в США, де, наприклад, у графствах шляхом виборів заміщається посада шерифа – керівника місцевої поліції, коронера, який виконує деякі слідчі функції, кошторисник). Кошторисник, клерк та деякі інші посадовці міського врядування в США обираються більш ніж у половині міст з населенням понад 5 тис. осіб.
Загальними юридичними принципами взаємовідносин муніципальних органів з центральною владою є законодавче врегулювання організації та діяльності муніципалітетів у поєднанні з судовим та адміністративним наглядом за законністю їхніх дій. Муніципальні органи також мають право на судовий захист.
Питання для самоконтролю
1. Сформулюйте поняття місцевого управління і самоврядування.
2. Назвіть основні системи організації влади на місцях. У чому їх сутність?
3. Назвіть основні теорії місцевого управління. Охарактеризуйте кожну з них.
4. Назвіть основні риси адміністративно-територіального устрою зарубіжних країн.
5. Структура, компетенція і порядок діяльності муніципальних рад.
6. Компетенція органів місцевого управління в зарубіжних країнах. Перелічите основні методи муніципальної діяльності.
Питання для самостійного вивчення
1. Яка система органів управління па місцях у США, Великобританії, Японії, ФРН, Франції?
2. Як організуються муніципальні вибори в зарубіжних країнах?
3. Що складає фінансову базу органів управління і самоврядування?
4. Відносини органів місцевого управління з центральною владою.
5. Назвіть особливості місцевого управління в країнах Азії та Африки.
Дата добавления: 2015-02-07; просмотров: 892;