Тема 7. Уряди закордонних країн

Уряд – це вищий колегіальний орган виконавчої влади, до складу якого входить глава уряду, його заступники, міністри або інші керівники центральних відомств, які є галузевими органами виконавчої влади. Іноді, особливо в країнах американського континенту, побудованих за типом президентських республік (де уряд як колегіальний орган виконавчої влади відсутній), урядом називають всю сукупність органів влади. Так, наприклад, розд.ІІ Конституції Аргентинської нації називається “Федеральний уряд” та складається з 3-х підрозділів “Законодавча влада”, “Виконавча влада”, “Судова влада”.

„Уряд” – поняття збірне. Іноді він має назву „кабінету” або „ради міністрів”. „Урядом” називається колегіальний орган виконавчої влади у Вірменії, Болгарії, Великобританії, Грузії, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Казахстані, Киргизстані, Литві, Молдові, Нідерландах, Португалії, Російській Федерації, Таджикистані, Румунії, Словаччині, Угорщині, Естонії. „Кабінетом міністрів” називається уряд в Азербайджані, Латвії, Туркменістані, Узбекистані. У федеративних державах Австрії, Бельгії, ФРН застосовується назва “Федеральний уряд”. У Республіці Білорусь використовується подвійна назва “уряд – кабінет міністрів”. „Радою міністрів” називаються уряди Італії, Польщі. У Франції діють всі три поняття: „уряд” - як орган виконавчої влади; уряд під головуванням президента називається „радою міністрів”, а під головуванням прем’єр–міністра – „кабінетом міністрів”. У Великобританії під „кабінетом міністрів” розуміють більш вузький склад уряду, який реально виконує його функції як колегіального органу виконавчої влади. У скандинавських країнах (Норвегія, Швеція, Фінляндія) уряд має назву „державної ради”, а у Швейцарії – „федеральної ради”.

Загальний порядок формування уряду, його відповідальність, закінчення повноважень при різних формах правління також мають певні відмінності.

Компетенція урядів у зарубіжних країнах, зазвичай, детально не регламентується в конституціях чи інших законах.

На практиці найважливішими повноваженнями уряду є:

- виконання законів;

- формування державного апарату виконавчої влади та керівництво його діяльністю (міністерствами, відомствами);

- складання та виконання бюджету;

- реалізація зовнішньої політики;

- охорона правопорядку;

- участь у законодавчій діяльності у вигляді права законодавчої ініціативи;

- прийняття поточних нормативних актів, які конкретизують законодавство,

- інші повноваження.

З точки зору їхнього складу розрізняють: однопартійні, двопартійні, багатопартійні коаліційні, уряди “національної” або “народної” єдності, службові чи “технократичні” уряди.

Однопартійні уряди формуються при парламентських формах правління, як у республіках, так і монархіях. Такий уряд формує партія, яка має більшість місць у парламенті (наприклад, у Великобританії, Канаді). Такого типу уряд існує в напівпрезидентських республіках, де члени уряду, зазвичай, є членами тієї ж партії, до якої належить президент (Франція).

Двопартійний уряд традиційно формується у ФРН, де провідними політичними партіями є Християнсько-демократичний союз та Соціал-демократична партія Німеччини. Проте жодна з цих партій не має змоги забезпечити парламентську більшість. Одна з цих партій утворювала коаліцію з Вільною демократичною партією Німеччини, проте останні парламентські вибори 2005 року та процес формування нового уряду дещо порушили цей звичай.

Багатопартійні коаліційні уряди створюються у країнах з парламентською формою правління, де жодна з політичних партій не має більшості в парламенті. Подібна ситуація типова для Італії, Бельгії, Нідерландів. До таких урядів входять представники партій із схожою політичною орієнтацією. Можуть складатися коаліції правих партій, лівих партій, правоцентристська та лівоцентристська коаліції, центристська коаліція.

У надзвичайних ситуація можуть формуватися так звані уряди “національної” або “народної” єдності, до складу яких входять найбільш впливові партії, представлені в парламенті, незважаючи на суттєві політичні протиріччя між ними. Такі уряди слід відрізняти від коаліційних, де члени представляють партії схожої політичної орієнтації. Уряд “національної єдності” сформувався, наприклад, у Великобританії під час Другої світової війни. Тоді до нього ввійшли представники протидіючих у політичній боротьбі партій: консерваторів та лейбористів, а також ліберальної партії. Після Другої світової війни уряд “народної” єдності було сформовано в Бельгії: з соціалістів та комуністів, з одного боку; лібералів – з другого, та католиків – з третього.

Службові “технократичні” уряди складаються з вищих можновладців, фахівців, технократів. Після Другої світової війни такі уряди були сформовані у Фінляндії, Нідерландах, Португалії, Італії, Марокко. Можливість створення службового уряду може передбачатися безпосередньо в конституціях. Так, у Болгарії створення службового уряду можливе, якщо парламентськими групами не досягнуто згоди щодо формування уряду, але цей крок повинен супроводжуватися розпуском парламенту та призначенням нових парламентських виборів.

Уряд тих країн, в яких він формується як колегіальний орган виконавчої влади, очолює його безпосередній керівник – голова уряду. При цьому при парламентській формі правління голова уряду фактично виконує більшість повноважень, які формально належать главі держави – президенту або монарху.

Голова уряду може називатися по-різному: „прем’єр–міністр”, „голова уряду”, „голова ради міністрів”, „міністр–голова”, „президент міністрів”, а в німецькомовних країнах (Австрія, ФРН) – „федеральний канцлер”. Найпоширенішою назвою голови уряду при цьому є „прем’єр–міністр”. (Французьке “premier” означає перший, тому слово “прем’єр–міністр” буквально означає “перший міністр”, що відповідає суті посади голови уряду, до складу якого входять міністри). Пост прем’єр–міністра існує в Азербайджані, Вірменії, Білорусі, Бельгії, Великобританії, Греції, Данії, Ірландії, Казахстані, Киргизстані, Литві, Молдові, Нідерландах, Португалії, Румунії, Таджикистані, Угорщині, Фінляндії, Франції, Швеції, Естонії; в Іспанії, Російській Федерації, Словаччині, Чехії він так і називається - головою уряду; в Італії, Польщі – головою ради міністрів, у Болгарії – міністром-головою, у Латвії – президентом міністрів.

Найважливіша прерогатива голови уряду – визначення основних напрямів політичного курсу уряду, координація діяльності окремих міністрів. Так, у ФРН, відповідно до ст.65 Основного Закону ФРН, “Федеральний канцлер визначає основні напрями політики і несе за це відповідальність”.

Реальний обсяг повноважень голови уряду залежить не тільки від певної форми правління, але й від різновиду партійної системи в тій чи іншій країні. У державах з однопартійним урядом його чільник є водночас і лідером керівної партії. Він має досить значні повноваження: визначає кадровий склад та порядок діяльності уряду, порядок денний його засідань, формує рішення, які приймає уряд під час обговорення того чи іншого питання. Нерідко деякі важливі питання голова уряду вирішує однооосібно. Так, у 1951 р. британський прем’єр-міністр Уінстон Черчиль одноосібно прийняв рішення про випробування ядерної бомби. У 1971 р. подібне вчинила прем’єр-міністр Індії Індіра Ганді, прийнявши одноосібне рішення про початок військових дій у конфлікті, пов’язаному зі створенням країни Бангладеш.

Значні повноваження голови двопартійного уряду у ФРН – федерального канцлера: він фактично виконує функції глави держави, тому інколи ФРН називають “канцлерською” республікою.

У коаліційних урядах повноваження його голови значно вужчі: прийняття одноосібних рішень головою такого уряду неможливе, більш того, зазвичай, він не має вирішального впливу на склад уряду. Він визначається внаслідок перемовин між партіями, які входять до складу уряду. Голова уряду не може звільнити того чи іншого міністра за власною ініціативою, не погодивши цього з тією політичною партією, висуванцем якої є відповідний міністр.

Питання для самоконтролю

1. Що являє, собою виконавча влада? Як це поняття співвідноситься з поняттями «адміністративна влада», «виконавчо-розпорядницька діяльність», а також «державне керування»?

2. Що являє собою «Кабінет»? Які значення цього терміна та його різновиди Вам відомі?

3. Перелічить основні функції уряду і стисло охарактеризуйте їх..

4. Яка внутрішня структура уряду?

5. Чим обумовлений різний порядок формування уряду в зарубіжних країнах?

Питання для самостійного вивчення

1. Дайте визначення терміну «уряд»? Що мається на увазі під цим терміном стосовно до США та інших президентських республік? '

2. Які взаємовідносини уряду з законодавчою і судовою владою?

3. У чому полягає імунітет членів уряду? Порівняйте з депутатським імунітетом?

4. Визначте спільні та особливі риси відповідальності уряду та відповідальності глави держави.

5. Яка предметна компетенція уряду? Чому вона, як правило, не визначається в Конституціях зарубіжних країн?