Економічні, соціальні та культурні права людини

Ці права, так само як і політичні, надаються особі державою залежно від наявності та розвитку в відповідних передумов. Проте, на відміну від політичних прав, вони належать кожній людині, незалежно від громадянства. Найважливішим соціально-економічним правом у розвинених країнах визнається право на приватну власність.

Приватна власність – необхідна умова ринкової економіки та вільного громадянського суспільства. Власник має повне право здійснювати у відношенні свого майна будь-які дії, як-то: створювати приватні підприємства, фермерські господарства, іншу економічну діяльність, незаборонену законом та яка не порушує прав і законних інтересів інших осіб.

Таким чином, право приватної власності не є абсолютним, оскільки може зазнавати державного регулювання та відчуження власності, однак це можливо лише у виняткових випадках. У зв’язку з цим деякі конституції досить детально регулюють порядок компенсації за націоналізоване державою майно громадян.

З правом приватної власності невід’ємно пов’язане право підприємницької діяльності, за якими людина може займатися будь-якою працею: землеробством, торгівлею, господарською діяльністю тощо. Завдяки можливості реалізації цього права виключається монополія держави на організацію економічного життя: жоден державний орган не має права вимагати від приватного підприємця виробництва певної продукції та обмежувати ціни на неї; підприємець, який володіє підприємством на праві приватної власності, сам наймає та звільняє працівників з дотриманням трудового законодавства, сам опікується своїми прибутками. Складовими частинами цього права є права на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, створення різноманітних об’єднань з іншими підприємцями, як вітчизняними, так і закордонними, відкриття рахунків у банках, заснування та закриття власних підприємств.

Визнання права на підприємницьку діяльність породжує для держави певні обов’язки, які виступають гарантіями цього права, більш того, допомогою у приватному бізнесі. Це право також не є абсолютним: у багатьох державах влада забороняє певні види економічної діяльності, наприклад, виробництво окремих видів зброї, отруйних речовин, або зумовлює таку діяльність спеціальними дозволами (ліцензіями). Державні органи регулюють експорт та імпорт, обмежують монополізацію та несумлінну конкуренцію. Ці та інші обмеження необхідні в інтересах національної економіки, однак мають встановлюватися лише законом.

Соціальні права складаються з права на працю, права на колективні дії з метою захисту своїх інтересів, інших прав у соціальній сфері.

Право на працю у більшості сучасних конституцій означає свободу праці, вибору професії та роду занять.

Вільною, непримусовою працею визнається:

а) будь-яка робота, яку, зазвичай, повинна виконувати особа, яка перебуває у в’язниці або умовно звільнена від ув’язнення;

б) будь-яка служба військового характеру, а в тих країнах, де за законом визнано відмову від військової служби за релігійно-етичними мотивами, - служба, призначена замість обов’язкової військової служби;

в) будь-яка служба, обов’язкова у випадках надзвичайного стану або лиха, які загрожують життю або добробуту населення;

г) будь-яка робота або служба, яка належить до звичайних громадянських обов’язків.

З правом на працю тісно пов’язане право на страйки та інші колективні дії, спрямовані на захист своїх законних інтересів. Зазвичай, це право декларується в поточному законодавстві, а в конституціях воно майже не закріплюється.

До соціально-економічних та водночас культурних належатьправо на освіту та право викладання (академічна свобода).

Соціально-економічний аспект права на освіту полягає у питанні платного або безкоштовного його отримання.

З правом на освіту тісно пов’язана й академічна свобода (право викладання).

Право на належне довкілля. Оскільки екологічна безпека у наш час перетворилася на важливий чинник якості життя, здоров’я та добробуту людей, право на належне довкілля визнане міжнародним та конституційним правом людини і громадянина. Захист цього права передбачає боротьбу проти перевищення рівня радіації, забруднення повітряного простору, водоймищ, концентрації шкідливих речовин, за збереження природи та природних ресурсів.

Культурні права передбачають можливості вільного доступу до культурних цінностей, свободу творчості та наукових досліджень. У Конституції Болгарії вказано: „Кожен має право користуватися національними та загальнолюдськими культурними цінностями та розвивати свою культуру у відповідності до своєї етнічної приналежності, що визнається та гарантується законом”.

У напрямі забезпечення цієї сукупності прав державними та муніципальними органами здійснюється політика фінансової підтримки установ культури (наприклад, надання податкових пільг, кредитів тощо).

Питання для самоконтролю

1. Чим відрізняються поняття: права та свободи; права людини і права громадянина?

2. Як класифікуються права, свободи і обов'язки?

3. Що являють собою конституційні гарантії прав і свобод?

4. Яке значення громадянства для визначення правового статусу особи? Що означає право на громадянство?

5. Які гарантії особистої свободи закріплені в конституційному праві зарубіжних країн?

6. Перелічите основні класифікаційні види прав, свобод і обов'язків людини та громадянина.

Питання для самостійного вивчення

1. Для чого потрібні конституційні обмеження прав і свобод? Чи можна ці обмеження записати тільки в поточному законодавстві? Як вони формулюються в конституціях?

2. Які Вам відомі права і свободи, що пов'язані з інформацією?

3. Які конституційні гарантії рівноправності?