Даосизм. Засновником даоської традиції вважають Лао Даня, або Лао-цзи, який, за переказами, був старшим сучасником Конфуція і зай­мав посаду архііваріуса при дворі

Засновником даоської традиції вважають Лао Даня, або Лао-цзи, який, за переказами, був старшим сучасником Конфуція і зай­мав посаду архііваріуса при дворі правителя Чжоу. Знайомство з іс­торією людства зробило Лао Даня, очевидно, впевненим мізантро­пом: жив він затвірником, дав сувору відповідь мріям молодого Кон­фуція відновити порядок і спокій і нарешті поїхав з Китаю десь на Захід, залишивши на прощання начальнику прикордонної застави свою «Книгу в п'ять тисяч ієрогліфів», яка під назвою «Канон Путі й її Сили» («Дао-децзин») стала головним канонічним твором в дао­сизмі — другій по конфуціанству великій традиції китайської думки й релігії.

Людство, за думкою даосів, відступило від Дао, втративши вла­сну простоту і самоприродність істинної Путі, захопившись хибни­ми хитруваннями й псевдовченим багатознанням. Довершений муд­рець наслідує принцип «недіяння», тобто непорушення природного порядку сущого і невтручання в природу речей. Він, як і Дао, само-природній і слідує за власною природою, попри зовнішні та помил­кові умовності. Уподібнившись «ще не народженому немовляті», він повертається в лоно Дао — Великої Матері Піднебесної (Небо і Зем­ля) і віднаходить досконалість та безсмертя.

Релігійний даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікувальні прак­тики, демонологію та інші елементи народних культів і шаманських ві­рувань. Абсолютизація ідеї безсмертя стимулювала пошуки даосами, що навіть були свого часу об'єднані в своєрідні релігійні общини, які займалися «пестуванням життя», тобто відкриттям таємниці безсмертя. Методами медицини, перш за все ятротерапії (вживання ядів маленьки­ми порціями), дієтології, сексології, а радше еротології, пневмології (дихальної практики, через «дегерметизацію» якої виникли ци гун і гун фу), астрології, натурфілософії й геомантики (з неї постала система фен шуй) тощо вірні намагалися досягти одного з 3 типів безсмертя: небесні безсмертні (мешкають як боги на зірках), земні безсмертні (середній тип, живуть на землі, але високо в священних горах, подібно природ­ним духам) або «звільнені від трупів» (ті, що мешкають по смерті серед людей, воскреслі). Серед цих останніх намагалися бути і сановні особи, і навіть імператори і імператриці, які вживали солі ртуті та інші отрути, аби стати ші цзе нянь. Цікаво, що широко розповсюджена віра в мож­ливість досягнення такого стану заважала даосам прийняти християн­ство, оскільки для них воскресіння Христове не становило чуда або якоїсь екстраординарної події. Адже напрочуд великий лаоський панте­он значною мірою складається саме з «воскреслих». Він налічує тисячі богів, героїв та духів, які можуть принести процвітання, добробут, здо­ров'я, а можуть, в разі чого, й розгніватися.