Конфуціанство і легізм

Природа ритуального дійства була головним предметом розду­мів китайського мудреця Конфуція, або, китайською, Кун Фу-цзи (бл. 551 - 479рр. до н. е.), вчення Конфуція було першою свідомою спробою сумістити моральне зусилля та життєву безпосередність за­для нової інтерпретації ритуалу.

Уродженець невеличкого царства Лу неподалік столиці держави Чжоу, Конфуцій належав за освітою й світоглядом до прошарку так званих жу - знавців обрядів, календаря та історичних переказів, тобто був професійним книжником, що користалися особливим впливом при дворах правителів центральних царств. Конфуцій, а за ним його духовні нащадки, розглядали життя людини як постійний та вічно незавершений процес вчення й вихо­вання. Таким повинно бути саме достойне життя.

У школі Конфуція викладалися мораль, мова, політика, літера­тура, історія, культура держави Чжоу, яку він поціновував вище за все. Він стверджував, що якщо всі будуть дотримуватися морально-етичних принципів, на землі буде мир і спокій. За конфуціанством, суспільство поділялося на «благородних людей» (цзюнь цзи) і «нік­чем» (сяо жень). Духовну основу всіх якостей «благородної людини» становить вчення про «велику мораль» (да де), яка має небесне поход­ження, і «людяність» (жень), яка виховується самою людиною в про­цесі співчуття оточуючим людям й подолання власних, вроджених вад. «Небо» в змозі нагородити людину досконалими якостями, але, як цілеспрямована сила, що визначає долі всіх людей, може і покара­ти. Але той, хто йде по Путі (Дао), хто щодня «долає себе» (ке цзі), той робить себе людяним в спілкуванні з іншими, «слідує потягам серця, не порушуючи правил», доростає до бога (ді) усередині себе. Така морально-раціоналістична форма давнього культу предків, що перетворився на антропоцентричне вчення.

На ґрунті ж інших 6 шкіл постав легізм, власне «фа цзя» — школа законників. Мислителі цієї течії займалися розробкою концеп­цій і методів управління, які повинні були забезпечити найбільшу ефективність адміністрації як інструмента абсолютної влади прави­теля Піднебесної. Легізм складали не кабінетні теоретики, а адмініс­тратори, що релігійне й філософськи обладнали свою політичну практику. Найвизначнішими з них були реформатор з царства Цінь Шан Ян, сановник з царства Хань Шень Бухай, перший міністр Хань Фей-цзи та Шень Дао.

Центральне місце в легіській традиції займало вчення про закон як засіб укріплення самодержавної влади. Закон повинен бути єдиним і обов'язковим для всіх підданих, тоді як правитель стоїть наД законом і може його змінювати на свій розсуд. Будь-яка кри­тика або публічне обговорення закону недопустиме і має бути

суворо покаране. Карати треба суворо, оскільки люди погані від природи, а нагороджувати за вірність треба скупо, оскільки люди готові на все навіть за мізерну вигоду. Закони повинні бути скла­дені просто й зрозуміло для натовпу. Доводитися до всіх, аби зна­ли, що їм загрожує.