ТЕХНИКА БЫСТРОГО ЧТЕНИЯ 2 страница

Прискореним засобом загартовування є купання у морській воді. Починати купатись слід при температурі повітря +20°С і води +17-18°С, а завершувати купальний сезон при температурі води + 12-14°С, а повітря + 15°С.

Своєрідним методом загартовування є обтирання снігом верхньої половини тулуба, але це потрібно робити лише після тривалого загартовування холодною водою. Спочатку ця процедура проводиться у приміщенні протягом 2 хв, а пізніше на відкритому повітрі.

Від розтирання снігом можна перейти до «моржування». Купання в дуже холодній воді сильно збуджує нервову системи і, таким чином, діє на весь організм. Тривалість купання в крижаній воді в першу зиму не повинно перевищувати 20 с, у другу — 40-50 с, у третю — 1хв. Купання можна проводити 2-3 рази на тиждень. Після виходу з води потрібно швидко розтертись руїнником.

До методів загартовування належить також ходіння босоніж. Це надійний засіб профілактики плоскостопості. М'яка трава, теплий пісок діють заспокійливо, а гарячий пісок або асфальт, сніг, крига — збуджуюче.

Після ходіння босоніж слід вимити ноги і зробити масаж. Для загартовування рекомендується, крім загальних, застосовувати також і місцеві водні процедури (обмивання ніг, полоскання горла холодною водою). Спочатку використовують воду при температурі +26-28°С, посту­пово температуру знижують і доводять її до +10-12°С.

Дуже гарним гігієнічним, лікувальним і загартовуючим засобом є лазня. Систематичне використання загартовуючих процедур знижує кількість простудних захворювань у 2-5 разів, а то й зовсім позбавляє їх.

6.4. Масаж

Масаж — це сукупність прийомів механічної дозованої дії на різні ділянки поверхні тіла людини за допомогою рук або спеціальних апаратів із лікувальною та профілактичною метою. Він має такі механізми дії — механічний, гуморальний і нервово-рефлекторний

Масаж впливає на функцію всіх систем організму, сприяє підвищенню працездатності, відновленню сили, підвищенню еластичності м'язів та суглобів. Він буває ручним, апаратурним, комбінованим, також розрізняють масаж загальний і місцевий. Найбільш розроблені й засвоєні такі види ручного масажу — лікувальний, гігієнічний, косметичний, гінекологічний, спортивний.

Слід зазначити, що найбільш стародавнім є лікувальний масаж. Суть його полягає в механічній дії на тканини організму у вигляді прогладжування, розтирання, розминання, вібрації в певній системі і послідовності. Механічні дії можна проводити руками (мануальний масаж) або за допомогою спеціальних апаратів (апаратний масаж) безпосередньо або через коливання пружних середовищ (води, повітря і ін.).

Техніка виконання прийомів і фізіологічний вплив їх у тому або іншому напряму дозволяє проводити більш диференційоване дозування масажу і зробити таким чином регулюючий вплив на функції організму. Тому прийоми масажу самостійно не застосовуються, а залежно від мети, від вихідного стану організму, особливостей патологічного процесу їх об 'єднують у різноманітні варіанти комплексів. Добір комплексів і загальне дозування під час масажу залежить від терапевтичних, гігієнічних або спортивних завдань у кожному конкретному випадку його застосування. При цьому масаж може бути загальним, коли дія спрямована на всю поверхню тіла, і місцевим (локальним, регіональним), коли маса­жується частина тіла — колінний суглоб, поперек тощо.

Кожен з видів масажу (лікувальний, гігієнічний та інші) може проводитись масажистом або у формі самомасажу. Лікувальний масаж є ефективним засобом активної функціональної терапії. В поєднанні з лікувальною фізкультурою його застосовують при комплексному лікуванні захворювань внутрішніх оргаиів, нервової системи, хірургічних і гінекологічних захворювань, при захворюванні вуха, горла, носа, очей, ясен та шкіри.

Останнім часом широко впроваджується в практику метод сегментарно-рефлекторного масажу — масаж окремих зон згідно з сегментарною будовою тіла для дії на внутрішні органи. Такий масаж впливає більш повно на регулюючу і нормалізуючу дію трофічних, обмінних процесів, секреторну діяльність та інші життєво важливі процеси і функції організму.

Теоретичне уявлення про вплив масажу на організм людини базується на сучасних знаннях фізіології в світі вчень І.М. Сеченова, І.П. Павлова, Н.Е. Введенського, О.О. Ухтомського, згідно з якими в дії фізичних лікувальних факторів важливу роль відіграють нервоворефлекторні та гуморальні механізми. Електрика, світло, звукові коливання, механічні та інші види енергії впливають на організм через шкіру, слизові оболонки, органи чуття, судини та інші тканини і органи, подразнюючи закладені в них багаточисельні рецептори. Трансформація енергії подразника є початковою ланкою формування у клітинах і тканинах механізму нервово-рефлекторного і нервовогуморального характеру. При цьому діючий на організм фізичний фактор змінює стан внутрішньоклітинного метаболізму (обмін речовин), створює новий рівень енергетичного потенціалу клітинних структур, а це стимулює життєдіяльність клітин, змінює їх реактивність, підвищує опірність організму, сприяє розвитку захисних і компенсаторних механізмів і таким чином сприяє відновленню порушених функцій та реалізації терапевтичного ефекту. Багаторазове застосування масажу та інших фізичних лікувальних факторів з поступовим нарощуванням дози призводить до тренування механізмів захисту і підвищення резервних сил організму. Масаж має заспокійливу, болевгамовну, антиспазматичнудію.

Розглядаючи вплив масажу на організм, слід зауважити, що діючим фактором його є механічне подразнення, яке наноситься тканинам спеціальними прийомами. Рецептори шкіри і глибоком'язових тканин, сприймаючи ті чи іншу дію механічного характеру, трансформують її у нервовий імпульс і посилають до центральної нервової системи. При цьому виникає збудження нервових центрів, яке поширюється на різні органи і системи організму, стимулюючи або загальмовуючи їх діяльність.

Масаж сприяє утворенню в шкірі біологічно активних речовин. Вони розносяться кров'ю по всьому тілі, впливаючи на різні органи і системи. Наприклад, гістамін, діючи на наднирники, викликає виділення адреналіну, який відіграє велику роль в мобілізації адап-тативних захисних сил організму.

Мануальний (ручний) масаж включає головні та допоміжні прийоми. Головними прийомами масажу є погладжування, розтирання, розминання, вібрація. Кожен із них має допоміжні прийоми, які дають можливість досягнути найбільшого ефекту з урахуванням анатомічних особливостей ділянки, що масажується.

Всі чотири головні прийоми масажу — погладжування, розтирання, розминання, вібрація — відрізняються один від одного характерними особливостями виконання і малюнком рухів. Кожен з них викликає певні зміни як місцевого, так і загального характеру, що залежить від техніки, тривалості, інтенсивності виконання та фізіологічного стану організму.

6.4.1. Коротка характеристика прийомів масажу

Погладжування — це такий прийом, коли масажуюча рука ковзає по шкірі і не зсуває її в складки. Діє болезаспокійливо, покращує обмінні процеси, крово- і лімфовання проводиться при добре розслаблених м'язах, є підготовчим прийомом масажу. Цим прийомом починається і завершується масаж, а також при переході від одного прийому до іншого. Усі прийоми прогладжування виконуються повільно, ритмічно, в темпі 24-25 разів за 1 хв. Прогладжування може бути поверхневим і глибоким.

Поверхневе погладжування викликає гальмування в корковому кінці шкірного аналізатора, знижує емоційну збудливість і сприяє м'язовому розслабленню.

Глибоке погладжування активно впливає на кровообіг у масажованій ділянці, сприяє швидкому виведенню з тканин продуктів обміну, усуває застійні явища.

Допоміжними прийомами цього масажу є: щипко-, гребле-, гребне — і хрестоподібне прогладжування.

Розтирання — це такий прийом, коли рука масажиста не ковзає по шкірі, а зсуває її при рухах з незначним зусиллям. Воно володіє заспокійливо діє на центральну нервову систему. Під впливом розтирання в тканинах швидко розвивається відчуття тепла, посилюється кровообіг, поліпшуються процеси тканинного обміну і харчування. При інтенсивному розтиранні в місцях виходу нервів і за ходом їх знижується збудливість нервів і зменшуються болі при невритах і невралгіях. Розтирання проводиться довше, ніж погладжування, воно готує тканини до розминання. При розтиранні напрям рухів не визначається ходом лімфатичних судин.

Головними прийомами, які найчастіше використовуються при розтиранні, є розтирання пальцями, ліктьовим краєм долоні і опорною частиною кисті.

Розтирання пальцями можна проводити поздовжньо, поперечно, зігзагоподібно, колоподібно або циркулярно. Воно виконується долонною поверхнею дистальних фаланг пальців (подушечок) або тильною поверхнею пальців. При розтиранні великим пальцем кисть фіксують упором решти пальців.

Допоміжними прийомами розтирання є штрихування, стругання, греблеподібне розтирання, пиляння і пересічення. Розминання застосовують головним чином для дії на м'язи. Цей прийом масажу включає повздовжене і поперечне розминання. Поздовжине розминання виконується в напряму м'язових волокон, що утворюють черевце або тіло м'яза, вздовж м'язово-сухожильних з'єднань. При поперечному розминанні руки масажиста розминають м'язові волокна в поперечному напрямку.

Розминання посилює кровопостачання масажованої ділянки, активізує трофічні процеси і видалення продуктів обміну, підвищує тонус, еластичність і силу м'язів, а також сприяє регенеративним (відновлюючим) процесам. Допоміжними прийомами розминання є катання, зсування, гребнеподібне і щипкоподібне розминання.

Вібрація — це такий прийом масажу, за допомогою якого масажовані тканини приводять до коливальних рухів з різною швидкістю і амплітудою. Вона може бути стабільною (локальною) і лабільною (розлитою). Використовується цей прийом для масажу м'язів і внутрішніх органів.

Вібрація долонею застосовується при дії на внутрішні органи: серце, печінку, жовчний міхур, шлунок. При цьому кисть руки розташовують в ділянці проекції органу і неболючим натисканням проводять вібрацію. Допоміжні прийоми вібрації: потріпування (при вібрації м'язів), зрушення (при вібрації шлунка, кишок, печінки, жовчного міхура), стріпування (при вібрації кінцівок).

Гігієнічний масаж застосовується з метою зміцнення здоров'я, попередження різних захворювань і втоми, відновлення розумової і фізичної працездатності, підтримки і підвищення життєвого тонусу організму. Гігієнічний масаж проводить масажист, його також можна проводити самостійно (самомасаж), використовуючи різноманітні масажори і пристосування. Гігієнічний масаж поєднують з гігієнічною гімнастикою — ранковою ("зарядкою") або вечірньою ("розрядкою"), водними процедурами та іншими видами оздоровчої фізичної культури. Під впливом гігієнічного масажу збільшується потік імпульсів від рецепторів шкіри, м'язів і внутрішніх органів в центральну нервову систему, підвищується її збудливість, покращується дихання, робота серця, прискорюється відтік лімфи і венозної крові, підвищується еластичність м'язів і зв'язкового апарату суглобів, обсяг рухів у всіх суглобах.

При гігієнічному масажі використовуються всі прийоми класичного масажу і їх різновиди. Послідовність виконання прийомів така ж, як і в класичному масажі.

Загальний гігієнічний самомасаж проводять у такій послідовності: голова, шия, руки, груди, спина, живіт, ноги і ділянка тазу.

При гострих запальних процесах, хворобах шкіри та деяких інших захворюваннях масаж не дозволяється.

Скільки б не побудували стадіонів та інших спортивних споруд, користі від них буде мало, якщо "мода" на здоров'я, культ здоров'я не стане в суспільстві панівним

ТЕХНИКА БЫСТРОГО ЧТЕНИЯ

Чтение — основное средство обучения, инструмент познания окружающего мира. Несмотря на появление новых средств массовой информации — радио и телевидения, значение чтения в жизни людей по-прежнему огромно.

Информационный взрыв, свидетелями которого мы являемся, прозорливо предвидел еще в 1844 г. молодой Ф. Энгельс. “Наука, — писал он, — движется вперед пропорционально массе знаний, унаследованных ею от предшествующих поколений”. В наше время объем печатной научно-технической информации огромен, но и он удваивается каждые 10—15 лет. Сейчас в мире выходит более 100 тыс. научных журналов, и ежегодный прирост литературы на земном шаре составляет более 60 млн. страниц. Только научно-технической литературы за одну минуту печатается 3 тыс. страниц. Растет армия читателей, увеличиваются затраты времени на чтение. Проблема усвоения печатной продукции — сегодня одна из важнейших. По свидетельству специалистов, люди используют только 2 — 3% накопленных за всю историю человечества знаний, а объем их увеличивается вдвое каждые 50 лет.

В Советском Союзе управление потоками информации ведется на научной основе. В стране создана общегосударственная система научно-технической информации для комплексной обработки потоков текстовой информации. Успешно разрабатываются автоматизированные информационные системы, использующие современную вычислительную технику и аппаратуру передачи данных. Но на выходе любой информационной системы в конечном счете оказывается человек, который должен усвоить выданную системой информацию. Таким образом, проблема переработки человеком печатных текстов остается.

Гениальное создание природы — головной мозг человека формировался в эпохи, когда объемы информации, поступающей из внешней среды, были ничтожны и выработанные в процессе эволюции скорости ее восприятия были достаточны. Современная цивилизация резко увеличила потоки всех видов информации, и большинство людей оказалось уже не в состоянии ее усваивать. Вместе с тем резервы головного мозга в этом отношении далеко не исчерпаны. Этим объясняется, например, и тот Факт, что современные вычислительные машины, во многом еще проигрывая человеку, по некоторым параметрам его превосходят. Особенно очевидно это обнаружилось в системах, дающих возможность диалога: человек — машина.

Электронная вычислительная машина оперативно выдает на экран терминала — телевизионного показывающего устройства — результат вычислений, а человек-оператор на считывание результатов затрачивает очень много времени. А ведь иногда от того, насколько оперативно принято решение, зависит бесперебойная и безаварийная работа механизмов и оборудования. За последние 20 лет емкость запоминающих устройств ЭВМ возросла более чем в 1000 раз, их быстродействие — более чем в 100 раз. А человек? Наблюдения ученых показывают, что сегодня большинство людей читает с такой же скоростью, как 50 и 100 лет назад: 150 — 200 сл./мин. Вот почему с особой остротой встает вопрос о повышении скорости чтения каждым членом нашего общества.

Читают все, но умеют быстро читать немногие. Наши многолетние исследования доказали справедливость этого тезиса. Действительно, несмотря на все увеличивающийся объем информации, большинство людей читает недопустимо медленно.

Цель настоящей книги — помочь всем желающим овладеть искусством быстрого чтения, т. е. значительно повысить скорость чтения и качество усвоения прочитанного. Более чем десять лет научная группа под руководством авторов настоящей работы изучает особенности процесса чтения, разрабатывает и проверяет различные методы обучения быстрому чтению. В своих исследованиях мы опираемся на последние достижения советских ученых, работающих в смежных областях: психологов и лингвистов, физиологов и педагогов. Пользуясь случаем, авторы выражают искреннюю признательность и благодарность проф. А. А. Леонтьеву, чл.-кор. АПН СССР, проф. В. П. Зинченко, проф. Ю. Б. Гиппенрейтер за дружескую поддержку и постоянную помощь при проведении цикла работ по изучению процесса чтения. Для нас оказались также весьма плодотворными творческие контакты с учеными социалистических стран. При написании книги и проведении экспериментов нам была предоставлена возможность воспользоваться работами проф. Ф. Лезера (ГДР) и проф. Г. Лозанова (Болгария). Настоящая книга обобщает результаты многолетних исследований авторов, а также экспериментальных курсов по обучению быстрому чтению различных категорий читателей. В проведении этих работ принимали участие психолог С. П. Цуранова, ст. науч. сотр. А. Н. Коренев и науч. сотр. С. А. Клюева. На выбор методологии исследования, разработку принципов обучения и совершенствование методики большое влияние оказали выдающиеся исследования и постоянная помощь проф. Н. И. Жинкина.

После выхода первого издания книги авторы провели ряд новых экспериментов по изучению процесса чтения и по обучению различных категорий читателей. В институте психологии АН СССР в лаборатории зрительного восприятия под руководством канд. психол. наук Н. Ю. Вергилеса и при участии авторов проведено комплексное исследование движения глаз при быстром чтении. Выявлены некоторые особенности движения глаз у читающих быстро и на их основе предложены новые упражнения для развития зрительного аппарата.

Проведено обучение методу быстрого чтения работников аппарата Президиума Верховного Совета СССР, руководящих работников Госплана СССР, руководителей ряда министерств и ведомств. Большой фактический материал накоплен по обучению студентов ряда высших учебных заведений Москвы: МГУ, МЭИ, МАИ, МИФИ и др.

В 1980 г. проведено экспериментальное обучение учащихся 10-го класса средней школы № 42 г. Москвы.

В средней школе № 299 Бабушкинского района Москвы — базовой школе Академии педагогических наук СССР по научно-педагогической информации — с 1981 г. организованы факультативные занятия по основам информатики, включающие спецкурс техники быстрого чтения.

Всего за период 1970—1982 гг. обучено методам быстрого чтения более 5 тыс. человек разных возрастов и профессий. Проведена многократная проверка эффективности отдельных упражнений и всей методики в целом. Для настоящего издания книги отобрано все новое и рациональное, что получено авторами за эти 12 лет. Нами учтены также многочисленные отзывы и критические замечания, поступившие от читателей первого издания.

Как же работать с книгой? Каков порядок тренировки при освоении метода быстрого чтения? Здесь можно дать следующие рекомендации. Вначале нужно внимательно прочитать всю книгу. В девятой главе нами приведены упражнения и правила их выполнения, а также порядок тренировок. Сразу к тренировкам приступать не следует. Первое прочтение книги целесообразно использовать для изучения теоретических разделов и предварительного знакомства с упражнениями. Особое внимание здесь нужно обратить на разделы, в которых обосновывается необходимость быстрого чтения именно для вас, объясняется, где следует его применять. После этого можно ознакомиться со становлением и развитием методов быстрого чтения, с недостатками традиционных методов чтения. Только после этого можно начинать тренировки в соответствии с рекомендациями девятой главы. Десять недель занимает цикл тренировочных занятий. В приложении помещены контрольные тексты для проверки скорости чтения, а также тренировочные упражнения.

ГЛАВА ПЕРВАЯ ВВЕДЕНИЕ В ТЕХНИКУ БЫСТРОГО ЧТЕНИЯ ДИНАМИКА ЧТЕНИЯ

В Отчетном докладе ЦК КПСС XXVI съезду КПСС сказано: “Главная задача одиннадцатой пятилетки состоит в обеспечении дальнейшего роста благосостояния советских людей на основе устойчивого, поступательного развития народного хозяйства, ускорения научно-технического прогресса и перевода экономики на интенсивный путь развития, более рационального использования производственного потенциала страны, всемерной экономии всех видов ресурсов и улучшения качества работы”[1].

Переход экономики на преимущественно интенсивный путь развития выдвигает в качестве одной из основных задачу повышения производительности труда.

В докладе Председателя Совета Министров СССР тов. Н. А. Тихонова на XXVI съезде КПСС отмечалось, что “главный фактор экономического роста — повышение производительности труда. В одиннадцатой пятилетке надо обеспечить рост производительности общественного труда на 17—20 процентов. За счет этого должно быть получено не менее 85 — 90 процентов прироста национального дохода”[2].

Повышение производительности труда, эффективности и качества работы неразрывно связано с повышением образовательного уровня трудящихся.

В Советском Союзе различными видами обучения охвачено более! 85 млн. человек. Как известно, основной инструмент обучения — чтение. Поэтому увеличение скорости чтения, его продуктивности в значительной мере повысило бы эффективность обучения на всех уровнях: в школе, в средних и высших учебных заведениях, в институтах повышения квалификации руководящих и инженерно-технических работников.

Так, например, в газете “Правда” директор Гайворонской средней школы № 5 Кировоградской области А. Резник писал: “...а как важно скорочтение для современной школы. Насколько производительнее была бы работа учащихся в классе, библиотеке и дома, если бы мы вооружили их знаниями, как правильно и рационально читать, вести записи, пользоваться библиографическим материалом...”

В “Учительской газете” в заметке “Как читают ученики” директор Черейской средней школы А. Касьянов справедливо отметил, что “анализируя причины отставания учащихся, фронтально проверили технику чтения от первого до десятого класса. И оказалось: все трудные школьники не умели быстро читать. Например, в девятых классах трое читали по пятьдесят слов в минуту. Ясно, чтобы “пройти” в свое время “Войну и мир” при таком темпе, им потребовалось бы лет пять”.

Чтению обучают в 1 —3-м классах. Именно в это время закладывается важнейшая основа обучения — такая скорость освоения печатного текста, которая обеспечивала бы посильную учебную нагрузку в последующих классах. Чтение — важнейшее условие формирования мыслительных способностей. В. А. Сухомлинский, исследовавший причины умственной отсталости школьников, правильно подметил: если в начальной школе дети мало читали, мало мыслили, у них складывалась структура малодеятельного мозга.

Проведенные в Харьковском пединституте исследования показали, что между скоростью чтения и успеваемостью учащихся существует прямая связь. Так, среди быстро читающих учащихся 53% учатся хорошо и отлично, а среди медленно читающих таких учеников бывает не более 4% .

Проверка в общеобразовательных школах показала, что развитию скорости чтения у учащихся уделяется очень мало внимания. Нередко учителя останавливают учащихся, заявляя: читай медленно, не спеши. В результате в 1 —10-х классах школы ученики читают в среднем со скоростью 93 сл./мин. При этом в 1-м классе — 48, а в 10-м — 138 сл./мин. Как правило, по скорости чтения классы далеко не однородны. Например, в 1-х классах скорость чтения находится в пределах 15 — 102 слов; в 5-х — 46 — 196; в 10-х — 84 — 201 сл./мин. При этом около 10% учащихся 4—8-х классов читают со скоростью не более 60 сл./мин.

Наши эксперименты по обучению методам быстрого чтения группы студентов и аспирантов Московского энергетического института и других вузов Москвы показали, что быстрое чтение активизирует процессы мышления, способствует рациональной организации учебного процесса в высшей школе. Методика обучения демонстрировалась на ВДНХ СССР в павильоне “Народное образование” и была отмечена бронзовой медалью.

Опыт использования методики обучения в ряде отраслевых институтов повышения квалификации Москвы также показал ее эффективность при обучении руководящих инженерно-технических работников. Это позволяет считать, что быстрое чтение — одно из средств совершенствования учебного процесса для самых различных уровней обучения, от начальной до высшей школы. Однако это еще не полный ответ на вопрос, почему нужно учиться читать быстро. Другая, не менее важная сторона этой проблемы — необходимость изучения все увеличивающихся потоков научно-технической и производственно-экономической информации. Закономерная тенденция изменения в динамике чтения в значительной мере определяется понятиями “информационный взрыв” и “информационный кризис”. К этим понятиям мы уже привыкли, так же как свыклись с понятиями акселерации и с высокими скоростями передвижения. Эти проблемы сложны и многобразны, и родились они не сегодня.

В одном из древнейших дошедших до нас образцов письменности, в так называемом египетском папирусе Присса, есть такие слова: “К несчастью, мир сейчас не таков, каким был раньше. Всякий хочет писать книги, а дети не слушаются родителей...” Автор этих строк жил примерно шесть тысяч лет назад. В другом, столь же древнем тексте. Ветхом завете, составленном в III—II вв. до н.э., проповедник сетует: “И нет конца появлению новых книг”. Уже в те далекие времена люди предвидели возможность появления “информационного кризиса”, свидетелями которого являемся мы сегодня. Какова же причина его возникновения?

Ученые подсчитали, что если последние 50 тыс. лет существования человека на земле измерить числом жизненных поколений, каждое с продолжительностью жизни около 62 лет, то их получится более 800. Из них 650 прожили преимущественно в пещерах. Только при жизни последних 70 поколений благодаря появлению письменности стала возможной эффективная связь между людьми, т. е. интенсивное накопление материальной культуры. Лишь на протяжении жизни последних шести поколений люди широко пользуются печатным словом; при жизни последних четырех — люди научились измерять и ценить время. Лишь последние два поколения пользовались электричеством. А подавляющее большинство материальных ценностей, с которыми мы имеем дело в повседневной жизни, было впервые создано на протяжении жизни нынешнего поколения.

Нынешнюю ситуацию некоторые ученые называют столкновением с будущим. Известный английский публицист Олвин Тоффлер в книге, которую он так и назвал “Столкновение с будущим”, пишет, что сегодня многие социальные процессы ускоряются с головокружительной быстротой. Увеличивается население городов: ежегодно количество городских жителей во всем мире возрастает на 6,5%. Примерно половина всей энергии, потребленной человечеством на протяжении последних двух тысяч лет, приходится на нынешнее столетие.

Люди стали быстрее расти. Если в 1923 г. средний рост 15-летних москвичей был 150 см, то спустя только 40 лет, в 1963 г. их рост составлял уже 167 см. Люди стали быстрее передвигаться. За шесть тысяч лет до н. э. самым быстрым видом транспорта при путешествии на дальние расстояния был караван верблюдов, передвигавшийся со скоростью 15 км в час. Ныне скорости 800 км в час доступны каждому на линиях Аэрофлота, проложившего свои трассы на огромные расстояния.

Однако, если научно-технический прогресс подобен мощной машине, то ее основным топливом несомненно следует считать знание - интеллектуальный ресурс человечества. И здесь мы подходим к самой сердцевине проблемы ускорения социальных процессов в обществе: машина технического прогресса с каждым днем потребляет все больше и больше высококачественного топлива — знания. А средством закрепления знаний по-прежнему являются книги и другие печатные издания, в самом общем виде — тексты. Неудивительно, что объем печатной продукции на земном шаре возрастает с угрожающей быстротой.

Один из советских исследователей динамики чтения Марк Волынский приводит такие данные:

XV в. — за полвека отпечатано на всем земном шаре 30 тыс. различных книг,

XVI в. — 250 тыс. названий книг,

XIX в. — более 7 млн. названий книг,

XX в. — около 25 млн. названий книг (прогноз).

Население земного шара с 1750 по 1950 г. выросло в три раза, а число книг более чем в 800 раз. С 1950 по 1970 г., по данным ЮНЕСКО, мировая книжная продукция увеличилась в два раза по числу изданий и в три раза по тиражам. Книгопечатание, обрушило на читателей информацию всех 30 веков человеческой культуры.

Что стоит за этой “книжной Ниагарой”? Люди, профессионально и традиционно связанные с книгой, всегда читали много, но рост книгоиздания не пропорционален увеличению числа “профессиональных” читателей и тем более не связан с увеличением времени, которое они могут посвятить книге. Для нашей страны характерен резкий рост постоянных читателей книги. За последние 15 лет проведены около двух десятков социологических исследований, и все они, без исключения, свидетельствуют о “читательском взрыве”.

Одна из особенностей современной культуры в том, что “читательский взрыв” развивается параллельно “телевизионному” и “музейному”, питает их и сам разрастается на их основе.

Советский Союз — крупнейший издатель в мире. Каждую минуту с типографских машин сходит около 3 тыс. экземпляров книг, а в среднем в день — 5 млн.

В СССР издается около 15 тыс. газет и журналов. Их разовый тираж превышает 300 млн. экземпляров.

Советский Союз по праву называют страной массового читателя. Ни в одной стране мира не читают так много, как в СССР. Печатным словом пользуется 80 — 85% городского населения и 70 — 80% сельского. Государственная сеть библиотечного обслуживания включает 360 тыс. библиотек с общим фондом более 3 млрд. томов. 180 млн. советских граждан — постоянные читатели библиотек.

В Советском Союзе созданы все условия для того, чтобы книгой могли пользоваться все слои населения, все народности нашей страны читают книги на своем родном языке.

По данным ЮНЕСКО, мировая книжная продукция увеличилась в два раза по числу изданий и в три раза по тиражам. Книгопечатание обрушило на читателей информацию всех 30 веков человеческой культуры. Что стоит за этой “книжной Ниагарой”?

Наши многолетние наблюдения, исследования и эксперименты показали, что используется этот мощный инструмент учения и познания не всегда эффективно. Еще выдающийся русский исследователь книги и чтения Н. А. Рубакин писал, что в искусстве работы с книгой есть две проблемы: что читать и как читать. 200 тыс. книг прочитал за свою жизнь этот ученый. Немного найдется людей во всем мире, которые прочитали столько же. А как и сколько читают сегодня? В Советском. Союзе проблемная комиссия “Библиотека и научная информация” ведет комплексное исследование этих вопросов. Возглавляет эту работу Государственная Публичная библиотека им. М. Е. Салтыкова-Щедрина в Ленинграде. Об интенсивности чтения в СССР можно также судить по материалам библиотечной статистики. Как было показано в ходе этих исследований, к 70-м гг. только по массовым библиотекам Министерства культуры СССР в среднем за год на одного читателя приходилось 20 прочитанных книг и журналов (по селу — 17). Данные эти характеризуют равные возможности чтения для всех народов страны: среднее число прочитанных каждым читателем книг и журналов во всех союзных республиках не ниже 15-18. Последующие исследования показали, что 30% жителей села ежегодно прочитывают более 20 книг каждый. В этих цифрах сказываются практические результаты культурной революции в СССР. Но, как считают ученые, эта проблема далека от решения, и борьба за дальнейшее повышение интенсивности чтения — одна из задач советской общественности.