Управління ризиками

Банківський ризик- вартісне вираження якоїсь випадкової події сукупності, що може призвести до втрат.

У загальному виді ризики характеризують:

• за часом: ретроспективні, поточні й перспективні;
• за ступенем збитків: низькі, помірні, повні;
• за впливом макросередовища: ризик країни, валютний;
• за впливом мікросередовища: зв'язані зі специфікою клієнтів, портфельні.

Узагальнена класифікація головних видів банківських ризиків складається з двох основних груп:

1) внутрішні, імовірність виникнення яких залежить безпосередньо від фінансово-господарської діяльності банку;

2) зовнішні, зв'язані з впливом зовнішніх щодо банківської діяльності факторів.

Внутрішні ризики:

• валютний (курсовий) ризик - зв'язаний із флуктуаціями (коливанням) курсів іноземних валют і, як наслідок, - зі зміною ринкової вартості активів і пасивів банку;
• ризик неплатоспроможності;
• кредитний ризик - обумовлений імовірністю того, що вартість частини активів банку, особливо кредитів, зменшиться навіть зведеться до нуля;
• ризик незбалансованої ліквідності – визначається недостатністю наявних засобів для забезпечення повернення депозитів, надання кредитів, здійснення обов'язкових платежів та ін.

· ризик зловживань - зв'язаний з порушенням законів (шахрайство, розтрати, крадіжки і т.п.);

· відсотковий ризик - є наслідком впливу зміни відсоткових ставок на маржу банківського прибутку.

Зовнішні ризики: ­

· інфляційний ризик - обумовлений імовірністю того, що підвищення цін на товари й послуги (інфляційні процеси) знизить чи зведе до нуля купівельну спроможність прибутку;

• ринковий ризик - зв'язаний з тим, що банківські активи, портфелі цінних паперів знаходяться в обороті на ринку в умовах нестійкості відсоткових ставок;
• політичний ризик - визначається змінами законодавчих чи регулюючих активів усередині країни чи за її межами, що негативно впливають на прибуток;
• ризик недоодержання прибутку - зменшення чистого прибутку під впливом змін мікро- і макросередовища (економічні умови, окремі зміни в законодавстві й регулюванні, загострення конкуренції і т.п.).

Управління ризиками - різнобічне завдання, яке необхідно вирішувати в умовах невизначеності, недостатності й невірогідності вихідних даних. Для розроблення конструктивних заходів і проведення стратегічного аналізу певний інтерес становить класифікація банківських ризиків, що враховує такі показники:

• сферу впливу чи виникнення банківського ризику;
• склад клієнтури;
• методи розрахунку ризиків;
• ступінь банківського ризику;
• розподіл ризику в часі;
• характер обліку ризиків;
• можливість управління банківськими ризиками;
• засоби управління ризиками.

Для ризику-менеджменту, як і будь-якого жодного іншого напрямку управління в банківській сфері, важливі ефективні методи якісного й кількісного економічного прогнозування.

1.4.6 Управління валютними ресурсами. Розвиток зовнішньоекономічних відносин переважно базується на банківських операціях щодо обміну іноземної валюти, за допомогою яких суб'єкти можуть підтримувати між собою тісну фінансову взаємодію.

Валютним операціям притаманні усі властивості активно-пасивних операцій, проте вони мають і свої особливості:

• абсолютну ліквідність більшості з них;
• розвиненість теорії й практики страхування ризиків;
• можливість здійснення їх за межами банківської системи своєї країни.

Одним з основних напрямків досліджень у даній сфері є теоретико-прикладні аспекти сутності формування валютних курсів, механізмів валютного контролю, факторів, що впливають на відхилення курсів національних валют.

1.4.7 Інформаційний менеджмент. Ефективність банківського менеджменту тісно зв'язана з умінням керувати інформаційними потоками. Інформація є своєрідним не фінансовим ресурсом банку. Вона має визначену вартість і може продаватися й купуватися, а головне – використовується як основа для прийняття будь-якого управлінського рішення.

Його завданням є також автоматизація практично усіх видів діяльності в банківській сфері.

Основними вимогами до управління інформаційними ресурсами є:

· забезпечення повноти й вірогідність обліку всіх значущих сторін діяльності банку;

· мінімізація засміченості інформаційного простору ;

• досягнення професійне організованого безупинного зв'язку між динамічним комплексним первинним одержанням інформації та прийняттям рішень на всіх рівнях ієрархії управління;
• створення структур управління, що забезпечують мінімальне перетинання й об'єднання (крім раціонального резервування) функцій і органів у прийнятті рішень;

· забезпечення захищеності інформаційних потоків.

Сучасні інформаційні технології повинні застосовуватися всіма ланками банківської системи України під управлінням НБУ з метою здійснення єдиної фінансової політики. Вони повинні забезпечувати взаємодію з інформаційними системами Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, інших відомчих і територіальних органів управління, що впливають на функціонування банків.

Процес планування в банку

1.5.1 Основні аспекти банківського планування

Планування банківської діяльності являє собою процес визначення цілей на майбутнє та розроблення шляхів їх досягнення. Планування служить основою для розвитку внутрішньої системи банку з урахуванням впливу зовнішніх чинників і є однією з функцій банківського менеджменту. У процесі планування менеджмент банку має сформулювати відповіді на такі запитання: «Де перебуває банк? Де він має перебувати у майбутньому? Як досягти бажаної мети?».

Основні завдання, які необхідно вирішити у процесі розроблення плану діяльності: визначення перспективи та майбутнього профілю банку; визначення та характеристика сегментів ринку, які має намір обслуговувати банк; визначення обсягів ресурсів, необхідних для досягнення цілей, таких, як матеріальні, фінансові та трудові ресурси; розроблення видів послуг, фінансових продуктів і технологій, завдяки впровадженню яких банк зможе одержати бажані результати; визначення цільових рівнів прибутковості банку; створення ефективних систем контролю за виконанням планів.

Планування — це багатоступінчаста й розгалужена діяльність, яка охоплює всі аспекти організаційного та фінансового управління банком у контексті впливу зовнішнього середовища. Розроблення обґрунтованого плану неможливе без докладного аналізу фактичного становища банку та прогнозування майбутніх форм діяльності.

Аналіз основних аспектів управління з позицій сьогодення та майбутнього включає:

1) управління джерелами фінансування — методи та форми залучення депозитів; нарощування капіталу; розвиток нових видів банківських послуг та продуктів; пошук надійних джерел запозичення коштів;

2) управління комісійними операціями — рівень операційного обслуговування; консалтинг; технічні послуги; довірчі операції клієнтів;

3) управління прибутковістю банку — ефективність операційної діяльності; рівень інформаційних технологій; фінансові результати діяльності банку в цілому та окремих його підрозділів і співробітників;

4) розвиток контрольних функцій — системи внутрішнього аудиту; системи управління інформацією; організація систем контролю за ризиком кредитного та інвестиційного портфелів;

5) управління персоналом банку — підготовка кадрів; розроблення систем набору, утримання та заохочування співробітників; удосконалення організаційної структури банку;

6) управління ризиком активних операцій банку — кредитних, інвестиційних, позабалансових.

Отже, планування потребує всеохоплюючого та інтегрованого оцінювання банківської діяльності — сильних і слабких сторін, організаційної та фінансової структури, фінансових результатів, кадрової політики та контрольних функцій банку. Наступним етапом планування є розроблення коригувальних заходів, які змістили б акценти з діяльності банку як такої на результати цієї діяльності.

Для розроблення ефективного плану необхідно враховувати не лише внутрішні особливості банківської установи, а й зовнішні чинники. Зовнішнє середовище, в якому змушений працювати банк, неоднорідне і тому його потрібно оцінювати з погляду можливості впливу з боку банку.

1. Зовнішнє середовище, на яке банк не може активно впливати і має пристосовуватися:

а) політико-правова сфера — норми резервування, регулюючі процедури, податкова система, система пільг тощо;

б) соціально-культурні особливості, які притаманні кожній нації, регіону та які необхідно враховувати для успішної діяльності.

2. Зовнішнє середовище, на яке банк може вплинути, пристосуватися, змінити або обійти:

а) сфера економічних відносин — вибір партнерів, клієнтів, сегментів ринку, методів ведення конкурентної боротьби, розвиток банківських послуг та інструментів, які влаштовують банк, вихід на нові ринки тощо;

б) комунікаційно-інформаційне середовище — вибір систем та засобів зв’язку, передавання інформації, комп’ютерних систем, форм та рівнів одержання інформації.

Результатом процесу планування є створення плану як документа, що регламентує і спрямовує подальший розвиток банку. За змістом і формою подання плани різняться залежно від рівня планування (банк, структурний підрозділ), масштабів та потреб банку, але кожний план має включати такі компоненти:

1) докладне відображення стратегічних завдань, що постають перед банком;

2) повну характеристику банківської установи — її цілі, завдання, стан зовнішнього середовища та можливість впливу на зовнішні чинники;

3) точний і чіткий опис шляхів вирішення поставлених завдань та відповідальності за отримання результатів;

4) визначення конкретних значень ряду фінансових показників та опис якісних характеристик, що не мають кількісних параметрів;

5) визначення проблемних зон, як реальних, так і потенційних, а також сфер підвищеного ризику;

6) чіткий опис ролі та місця банку в майбутньому; розроблення заходів, які необхідні для підтримання його платоспроможності, надійності та конкурентноспроможності.

Якість плану можна оцінити, перевіривши відповідність його розглянутим далі вимогам, що ставляться до науково обґрунтованого і документально зафіксованого плану: відповідність обраній стратегії банку; об’єктивна оцінка ситуації, що склалася; узгодження з можливостями та наявними ресурсами; відповідність стилю керівництва банком; внутрішня сумісність усіх планів; реальність; розгорнутий опис заходів та строків їх виконання; опис очікуваних результатів; наявність великого обсягу фактичного матеріалу, розрахунків, прогнозів.

Планування є складним та багатоступеневим процесом, тому розроблення планів здійснюється як на рівні банку, так і на рівні окремих його підрозділів, філій і відділень. Як правило, такі плани різняться між собою за постановленням завдань, рівнем деталізації та методами реалізації. На практиці виокремлюють три основні види планування: стратегічне планування, тактичне планування, фінансове планування та розроблення.

Етапи процесу планування

Процес планування незалежно від виду (стратегічне, тактичне, фінансове) складається з кількох етапів.

1. Збір, оцінка та аналіз інформації, яка включає економічні, правові, соціальні та політичні чинники; перспективи росту та конкуренції на існуючих і потенційних ринках; фінансові перспективи в основних секторах економіки; слабкі та сильні сторони банку.

2. Формулювання основної мети діяльності банку та конкретних завдань, які охоплюють загальні напрямки просування на ринку, корпоративні фінансові результати, методи управління банком, пріоритетні ринки та види банківських операцій.

3. Прийняття рішення та формулювання програми дій: установлення конкретних кількісних показників — доходи, витрати, обсяг кредитів, збитки за кредитами, структура активних операцій, структура депозитної бази тощо; конкретизація шляхів їх досягнення; перелік необхідних заходів; прийняття рішень щодо придбання та використання ресурсів, розширення або зміни організаційної структури; кадрове забезпечення.

4. Документування: оформлення планів у письмовій формі в такій послідовності — стратегія, тактичний план, бюджет, повний баланс і фінансовий звіт на рівні підрозділів та банку в цілому.

5. Координування та затвердження планів: загальний огляд, переговори, координація окремих планів, затвердження плану на рівні Правління банку.

6. Контроль за виконанням планів: аналіз доходів, витрат, результатів та ефективності планів; перевірка додержання строків виконання; у разі виявлення значних розбіжностей — аналіз причин та формування коригувальних заходів; забезпечення керівництва банку інформацією про хід виконання плану та одержані результати.

Одним з видів планування в банку є складання індивідуальних планів співробітників банку. Індивідуальний план виконує кілька важливих функцій.

По-перше, за допомогою плану перед співробітником ставляться конкретні завдання, шляхи їх досягнення та терміни виконання. Це дає змогу бачити перспективу й служить стимулом для поліпшення роботи кожного фахівця банку.

По-друге, індивідуальний план дозволяє керівникові ефективніше організувати роботу колективу й контролювати виконання обов’язків кожним співробітником.

По-третє, успішне виконання індивідуального плану є підставою для матеріального заохочення фахівців та розвитку їхньої кар’єри.

Індивідуальні плани потрібно складати за участі керівника підрозділу або старшого співробітника. Обов’язковим елементом є перевірка результатів роботи та відповідність поставленим завданням. Без організації належного контролю за виконанням планів їх складання перетворюються на рутинну й непотрібну роботу.

Звичайно, саме по собі планування не зможе забезпечити успіх банку, але документально оформлений план дає відчутну користь. Точне розуміння цілей банку допомагає вибрати найефективніші напрямки діяльності, а формальне (задокументоване) планування значно зменшує ризик прийняття хибного рішення внаслідок недостовірності інформації про внутрішні і зовнішні чинники.

Серед менеджерів банків існує думка, що в умовах стрімких змін на ринку складання планів у письмовій формі не обов’язкове. Безумовно, за наявності ефективних дій на ринку неформалізований підхід може привести до успіху, але протягом нетривалого періоду. Невизначеність стратегії і тактики поведінки на ринку в умовах загострення конкурентної боротьби не лише не гарантує успіху в майбутньому, а й ставить його під серйозний сумнів. Розуміючи всю важливість планування для подальшої успішної діяльності, менеджмент великих міжнародних банків значну увагу приділяє організації цього процесу як на корпоративному рівні, так і в окремих структурних підрозділах.

1.5.3 Організація процесу планування

В організаційній структурі банку виокремлюються центральний плановий підрозділ (управління) та планові відділи за напрямками діяльності — планування маркетингу, кредитних операцій, довірчих операцій тощо. Такий підхід дозволяє залучити до розроблення планів висококваліфікованих фахівців, консультантів, експертів, адже від рівня підготовки кадрів значною мірою залежить якість плану. Нереальний та непрофесійно складений план може заподіяти більше шкоди, ніж користі, тому важливо залучити до планування професіоналів.

Принциповою є вимога відокремленого та незалежного функціонування планового управління. Необхідно, щоб планові підрозділи не входили до складу фінансового управління, були самостійними і підпорядковувалися лише безпосередньо вищому керівництву банку (виконавчому директорові). У свою чергу, менеджмент банку має взяти на себе функцію забезпечення реалізації банківських планів. Без такої підтримки система планування не зможе довго існувати, оскільки планові підрозділи не наділені достатніми повноваженнями і засобами впливу на інші організаційні одиниці.

Одним із важливих аспектів організації процесу планування є здійснення функції моніторингу за виконанням планів. Ця проблема може вирішуватися по-різному. Одні банки передають функцію контролю за планом аудиторським підрозділам, інші - створюють з цією метою спеціальний підрозділ, який аналізує всю інформацію, інформує менеджмент про відхилення, їх причини та наслідки і безпосередньо підпорядковується вищому керівництву банку.

Отже, менеджмент банку безпосередньо не здійснює планування. Його функції зводяться до визначення пріоритетів розвитку, затвердження та контролю за виконанням стратегічних планів. Але ефект від впровадження системи банківського плануван­ня буде тільки тоді, коли вище керівництво банку почне розглядати її як необхідний елемент своєї політики.

Проте банки, які навіть за таких складних умов зважаться на перехід до системи планування, матимуть безперечні переваги, оскільки першими освоять техніку розроблення, коригування та виконання планів. Це дасть їм змогу на момент становлення ринкових відносин зайняти достатньо міцні позиції щодо своїх конкурентів. Своєчасне усвідомлення необхідності планування дозволяє зробити процес упровадження безболісним та провести його з найменшими витратами коштів і часу. Проблеми організації системи планування в банку рано чи пізно постануть перед менеджментом, тому доцільно зробити це швидше, не очікуючи негативних проявів, пов’язаних з відсутністю чітко налагодженої системи. Якщо західні банкіри вчилися планувати у промисловців, то завдання вітчизняних менеджерів у цьому розумінні полегшується — вони мають змогу скористатися уже набутим у світі значним досвідом банківського планування.