Дунай-Дністровська зрошувальна система

Дунай-Дністровська зрошувальна система (ДДЗС) (рис.1.27.) розташована на півдні Одеської області; із заходу вона обмежена долиною річки Сарата, зі сходу - річки Алкалія. Південною межею системи слугує низка причорноморських озер - лиманів - Сасик (Кундук), Джантшейське, Малий Сасик, Шагани, Будури, Карачаус, Алібей, Курудіол, Хаджидер, Бурнас. Протяжність ДДЗС з півдня на північ від села Лиман до північної межі масиву становить 59 км, із заходу на схід по лінії Білолісся - Тузли - 28 км. Загальна площа зрошуваних земель - 48325 га [24].

Геологічний розріз земної кори на території Одеської області й, зокрема, в зоні ДДЗС має двоярусну будову. Нижній структурний ярус створює фундамент з докембрійських і палеозойських порід. Верхній ярус утворює платформенний чохол, представлений товщею до 3-5 тис. м осадків палеозою, мезозою та кайнозою. У формуванні морфології поверхні, ландшафтно- і грунтово-геохімічних умов визначальну роль відіграють неогенові та четвертинні відкладення.

Найбільш типові грунтоутворюючі породи для грунтів ДДЗС - леси, що являють собою пухкі, однорідні за гранулометричним складом, високошпаруваті (до 50%), карбонатні (10-20% СаСО₃), відносно добре відсортовані, водопроникні, зі сприятливими капілярними властивостями породи палевого, світло-палевого, жовто-палевого, каштаново-бурого кольорів.

З точки зору геоморфологічного районування, територія, де розташована ДДЗС, належить до Причорноморської понтичної берегової низовини Азово-Чорноморської низовини України. Згідно з гідрогеологічним районуванням, досліджуваний зрошуваний масив знаходиться в межах Причорноморського басейну [24].

Грунтові води ДДЗС залягають на глибинах понад 5 м., мінералізація їх становить, як правило, понад 3 г/л, сольовий склад хлоридно-натрієвий, що зумовлене впливом Чорного моря.

ДДЗС проектувалася в складі комплексу перекидання стоку Дунаю в Дніпро. Будівництво першої черги системи було розпочато в 1975 році. У 1978 році, за проектом інституту ²Укрпівдендіпроводгосп² (м. Одеса), було збудовано дамбу довжиною 14 км, що відокремила раніше солоний лиман Сасик від Чорного моря. Цей лиман у 1980 році почав наповнюватися водою з Соломонова рукава р. Дунай, яка з головного водозабору, розташованого поблизу села Лиски, самовпливним каналом довжиною 13,5 км, що проходить через Жебріянівські плавні, почала надходити до названого лиману. Експлуатація ДДЗС почалася у тому ж 1980 році.

У 1986 році було розпочато будівництво ІІ черги ДДЗС, і на 1994 рік загальна площа зрошення складала вже 48325 га у 20 господарствах Татарбунарського, Саратського і Бєлгород-Дністровського адміністративних районів, залишившись із того часу незмінною.

Видаток каналу Дунай-Сасик може досягати 210 м³/с і залежить від рівнів води в р. Дунай і регулювання головним шлюзом. Водообмін організований шляхом відкачування солоної води в море через Джантшейський лиман двома насосними станціями відкачки (НСВ) об¢ємною подачею 50,0 м³/с, при можливості, коли є необхідний перепад рівнів води в р. Дунай і у водосховищі, - самопливом через скидний шлюз біля НСВ і періодичним наповненням водосховища дунайською водою [24].

Внаслідок незадовільної якості поливної води з водосховища Сасик на поливних грунтах з самого початку зрошення інтенсивно розвиваються деградаційні процеси вторинного засолення і осолонцювання грунтів, тому зрошувальна система з самого початку роботи стала неефективною та екологічно небезпечною. З водосховища Сасик вода на масив зрошення подається трьома головними насосними станціями (ГНС-2, ГНС-3 і ГНС-4) із магістральних каналів МК-1 і МК-2 іншими насосними станціями, що обслуговують групи господарств. Кожна група господарств являє собою локальну систему. Від ГНС вода подається до міжгосподарських каналів, їх розгалужень, а потім розподіляється між господарствами за допомогою насосних станцій підкачки (НСП).

Магістральні і міжгосподарські канали відкриті, в бетонно-плівковому облицюванні. Внутрішньогосподарська мережа закрита, складається із сталевих, залізобетонних та азбестоцементних труб.

Проектом передбачена комплексна автоматизація водорозподілу: магістральна мережа являє собою каскад б¢єфів, зв¢язок між якими здійснюється насосними станціями перекачки (НСП), зв'язаними з пунктом диспетчерського управління, а розподільна мережа облаштована з горизонтальними бровками для регулювання по

нижньому б¢єфу за допомогою гідроавтоматів. Чітке централізоване керування водоподачею і водорозподілом здійснюється за допомогою системи телемеханіки диспетчерською службою з центрального диспетчерського пункту (ЦДП) при управлінні експлуатації та зв¢язаних з ним ліній зв¢язку диспетчерських пунктів на експлуатаційних ділянках. Полив здійснюється дощуванням, переважно дощувальними машинами ²Дніпро², ²Фрегат², ²Кубань² [24].

На І і ІІ чергах системи збудовано колекторно-дренажну й водозбірно-скидну мережу з дренажними насосними станціями з метою попередження можливого підтоплення сільськогосподарських угідь і населених пунктів.

Для забезпечення транспортного зв'язку збудовано мережу експлуатаційних і польових шляхів, а також господарських шляхів з твердим покриттям.