Об¢єкт і предмет ландшафтних меліорацій

Об'єктом ландшафтних меліорацій є ландшафт (Л) - генетично однорідна система, що складається з взаємозв'язаних природних чи природних та антропогенних комплексів. Ландшафтні меліорації (ЛМ) спираються на вивчення властивостей і особливостей кожного ландшафту, в умовах якого здійснюються зрошувальні або осушувальні меліорації. Як природна система ландшафт самостійно досягає рівноважного стану, він здатний самостійно організовуватись набувати певної стабільності в грунтових процесах, відповідної продуктивності фітоценозу і екосистем в цілому та оптимального співвідношення інших його складових.

Предметом вивчення ЛМ є основні властивості складових ландшафту: грунтів, води – зрошувальної та грунтової, рослинності, факторів формування Л,як природних(кліматичних), так і антропогенних (режим зрошення, водовідведення) тощо.

Зрошувальні меліорації є одним з вирішальних факторів інтенсифікації землеробства при дефіциті природного вологозабезпечення, сприяють підвищенню в 2-3 рази продуктивності земель одержанню високих і сталих врожаїв. Але при цьому поливні і прилеглі до них землі зазнають істотного екологічного впливу і змін. Окремі зміни, як показують спостереження, іноді переходять допустиму межу, загострюючи негативний вплив на природне середовище і екологічний стан агроландшафту. В результаті багаторічного зрошення формуються природно-технічні ландшафтно-меліоративні системи, що складаються з 3-х блоків: природного, технічного та управлінського, вони утворюють складні співвідношення процесів самоорганізації та управління.

В Україні зрошувальні меліорації зосереджено, головним чином в зоні Південного Степу, природні ландшафти якого характеризуються рівнинним рельєфом, різноманітністю грунтів (від каштанових, темно-каштанових, південних чорноземів до чорноземів звичайних), високою, інколи понад 80-85% розораністю земель, безліссям, недостатнім і нестійким зволоженням, частими суховіями, великими бездощовими періодами, посухами, бідною рослинністю та низькою, зі значними коливаннями, продуктивністю землеробства.

Дослідженнями і багаторічними спостереженнями встановлено, що в зоні південних областей України (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Автономна Республіка Крим) збільшення суми опадів у вегетаційний період (особливо за травень-червень) тільки на 50 мм, що фактично дорівнює одному поливу, сприяє загальному значному зростанню виробництва зерна. В Автономній Республіці Крим ця прибавка становить 200-300 тис. тонн зерна в рік, а в Херсонській області - 400-600 тис. тонн або валовий його збір збільшується до 30-40% (Собко О.О.). Це зумовило створення в зоні Південного Степу потужного водогосподарського комплексу та побудови великих гідромеліоративних систем зі значним насиченням площ поливних земель та розгалуженою зрошувальною мережею.

Розвиток зрошення на півдні України характеризується будівництвом великих за площею меліоративних систем та густою мережею магістральних, розподільчих, міжгосподарських і внутрішньогосподарських каналів та трубопроводів. Це системи: Інгулецька, Татарбунарська, Явкінська, Дунай-Дністровська, Краснознам'янська, Каховська, Північно-Кримська тощо. Так, наприклад, протяжність Північно-Кримського каналу, що проходить територією Херсонської області і Автономної Республіки Крим, становить більше 400 км, бере він початок з Каховського водосховища і з великою кількістю відгалужень (що в свою чергу створюють окремі зрошувальні системи) доходить до м. Керчі. Забір води в голові каналу досягає 355 м³/с. Крім зрошення на площі близько 400 тис. га і обводнення 660 тис. га вода каналу надходить в Сімферопольське і Феодосійське водосховища, покращує забезпеченість питною водою міст Симферополь, Керч, Ялта, Феодосія, Севастополь та інші.

Характерним для зрошення в Південному Степу України є і будівництво розгалуженої дренажної мережі - колекторів і свердловин вертикального дренажу для регулювання рівня грунтових вод і відводу їх надлишків з поля. В даний час дренованість поливних земель на окремих системах різна. На масивах Північно-Кримського каналу із площі зрошення близько 400 тис. га дренаж улаштовано на площі близько 200 тис. га, на Каховській зрошувальній системі, дреновано в середньому 15% площ, а на таких системах як Приазовська, Північно-Рогачицька цей показник вищий - 20-26%. На Краснознам'янській зрошувальній системі, з найбільш несприятливими гідрогеологічними умовами, дренаж земель побудований на 87 тис. га, хоч площа самої системи 70 тис. га. Тут до дренування залучено прилеглі неполивні землі Всього в Україні дреновані близько 600 тис. га земель. Загальна протяжність дренажної мережі становить біля 30 тис. км. (О.О.Собко). Обслуговують цю мережу понад 250 дренажних насосних станцій і 1,5 тисячі вертикальних дренажних свердловин.

Все вищеописане свідчить про значну інтенсивність антропогеннного навантаження на зрошувані ландшафти Південного Степу України. При довгостроковій експлуатації зрошуваних ландшафтів на них відбуваються суттєві зміни: на значній території відбувається підйом грунтових вод, змінюється їх мінералізація і хімічний склад, відбуваються процеси вторинного засолення і осолонцювання грунтів, змінюються об'єми дренажного стоку і якість дренажних вод, погіршується якість зрошувальної води тощо. Таким чином, іде розвиток та еволюція грунтово-гідрогеологічного процесу зрошуваних ландшафтів, змінюються характеристики їх структури та фактори формування меліоративного режиму. Зміни в аграрному секторі економіки також обумовлюють зміну режиму водовикористання і водовідведення на меліоративних системах. З урахуванням всіх вищеописаних процесів формуються принципи, методи і технології меліорації ландшафтів, зокрема зрошуваних та осушуваних.