Історичні джерела

З „Повісті минулих літ”

Княжіння Олега в Києві (IX – початок Х ст.)
Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий.
У рік 6390 [882]. Вирушив Олег [у похід], узявши своїх воїнів – варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ,і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз [по Дніпру] і, прийшовши, узяв [город] Любеч і посадив мужа свого. І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [і] сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: „Ми – купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас”.
Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: „Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. Я єсмь роду княжого. – І [тут] – винесли Ігоря. – А се – син Рюриків”.
І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив [боярин] Ольма церкву святого Миколая [Мирлікійського]. А Дірова могила – за святою Ориною.
І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: „Хай буде се мати городам руським”. І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися Руссю.

Похід Ігоря на древлян і вбивство його (перша половина Х ст.)
У рік 6453 [945]. Сказала дружина Ігореві: „Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми - голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми”.
І послухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].
Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: „Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще”. І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.
Коли ж почули древляни, що він знову іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: „Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить”. І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: „Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину”. І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши на супроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростень-города в Деревлянах і до сьогодні.
Ольга ж перебувала в Києві із сином своїм, малим Святославом, і кормилець його [тут] був Асмуд, і воєвода [тут] був Свенельд, той самий отець Мстишин.

„Літопис руський.З Лаврентіївського літопису”

Умови договору про дружбу, торгівлю й взаємну допомогу Київської Русі з Візантією (X ст.)
Року [945] прислали Роман, і Костянтин, і Степан послів до Ігоря відновити попередній мир. Ігор же говорив з ними про мир. Ігор послав своїх мужів до Романа, Роман же скликав бояр і сановників. Привели руських послів і звеліли говорити і писати промови обох сторін на грамоті [пергаменті]...
І великий князь наш Ігор, і князі, і бояри його, і всі руські послали нас до Романа, і до Костянтина, і до Степана, до великих царів грецьких, утвердити дружбу із самими царями, і з усім боярством, і з усіма людьми грецькими на весь час, доки сяє сонце і весь світ стоїть. І якщо хто з руських замислить зруйнувати цю дружбу, то хрещені з них хай приймуть за те помсту від бога вседержателя і осудження на погибель вічну, а не хрещені хай не приймуть допомоги від бога і від Перуна, хай не захистяться вони щитами своїми, хай будуть посічені мечами своїми і [вбиті] стрілами своїми і іншою зброєю своєю, і хай будуть вони рабами навіки в майбутньому житті. Великий князь руський і бояри його хай посилають у Грецію до великих царів грецьких скільки хочуть кораблів з послами і купцями, як установлено для них. [Раніше] посли носили печаті золоті, а гості срібні, тепер же князь ваш узнав, що [треба] посилати грамоти до нашого царства...
І нехай входить у місто через одні ворота з царським чиновником, без зброї, 50 мужів, і торгують, як їм треба, і знову виходять; і чиновник царства нашого хай охороняє їх, і якщо хто від Русі або від греків вчинить неправильно, то він виправляє [їх неправду]. Коли Русь входить у місто, то [хай не завдає зла і] не має права купити шовкові тканини більше як по 50 золотих; той же, хто купить шовкові тканини, хай показує їх царському чиновникові, і той привісить до тканин печать і віддасть їх тим, хто купив. Коли ж Русь іде назад, то нехай бере їжу на дорогу скільки потрібно...
В разі ж наше царство захоче мати від вас [допомогу] у війні проти ворогів наших, то ми напишемо вашому, і він пошле до нас [допомогу] скільки ми захочемо, і з цього побачать інші країни, яку дружбу мають Греки з Руссю. Ми ж договір цей написали на двох грамотах, одна грамота залишається у царства нашого, на ній написаний хрест і наші імена, а на другій грамоті [імена] послів наших і купців ваших.









Дата добавления: 2015-03-19; просмотров: 684; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию, введите в поисковое поле ключевые слова и изучайте нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам понравился данный ресурс вы можете рассказать о нем друзьям. Сделать это можно через соц. кнопки выше.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2020 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.008 сек.