Система національних рахунків як міжнародний стандарт макроекономічного рахівництва.

Практика макроекономічних розрахунків у будь-якій країні спирається на велику кількість показників, які обчислюються за певними правилами. Але оскільки кожна країна певним чином інтегрована в світову економіку, то з метою забезпечення міжнародних порівнянь виникає необхідність застосування єдиних підходів до системи та методології обчислення макроекономічних показників. Ця вимога реалізується з допомогою спеціального міжнародного стандарту - "Системи національних рахунків". Вона розробляється ООН і рекомендується всім країнам для практичного використання.

У своєму розвитку міжнародний стандарт макроекономічного рахівництва пройшов ряд етапів. Першим таким стандартом був документ, прийнятий ООН в 1953 р. під назвою "Система національних рахунків і допоміжних таблиць". Другий було схвалено Статистичною комісією ООН у 1968 р. Останній стандарт був схвалений Статистичною комісією ООН у 1993 р. На його основі сьогодні Державний комітет статистики України розробляє національні рахунки і обчислює макроекономічні показники.

Система національних рахунків (СНР) - це сукупність категорій, які відображають загальні умови і сукупні результати функціонування кожної національної економіки. СНР спирається на ряд методологічних принципів. До основних можна віднести такі:

1. продуктивною є будь-яка діяльність, що приносить дохід її суб'єктам. Цей принцип визначає межі виробничої сфери, тобто сукупність видів економічної діяльності, які створюють національний продукт. Економічна практика соціалізму, яка спиралася на марксистську теорію, застосовувала інший критерій. Продуктивною вважалася лише праця у сфері матеріального виробництва. Згідно з СНР національний продукт і доход створюється не лише в галузях матеріального, а й галузях нематеріального виробництва, до яких відносяться освіта, культура, охорона здоров'я, державне управління тощо. Зазначений принцип СНР слугує методологічною базою при обчисленні макроекономічних показників.

2. в основі економічної рівноваги лежить тотожність між виробленим продуктом і доходом, одержаним від його реалізації. Згідно з цим принципом вартість продукту, з одного боку, є сумою вартості факторів виробництва, витрачених на його виготовлення, з іншого - це сума доходів, що їх отримують власники виробничих факторів.

Отже, одна й та сама величина вартості відображає витрати на виробництво продукту і доходи від його реалізації. Тому витрати дорівнюють доходам. Проте тотожність між витратами і доходами досягається не в окремі проміжки часу, а лише як тенденція. Незважаючи на тимчасові відхилення від рівноваги, ринковий механізм постійно працює на вирівнювання витрат з доходами.

Принцип тотожності між продуктом і доходом лежить в основі узгодження між окремими стадіями процесу відтворення національного продукту, між виробництвом продукту та його використанням.

3) в процесі відтворення економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік перетворень витрат у доходи, а доходів у витрати. Цей принцип лежить в основі економічної динаміки і свідчить про те, що доходи є функцією витрат, а витрати залежать від розподілу доходів.

СНР спирається на певну систему категорій, за допомогою яких здійснюється облік економічної діяльності в країні. Основні з них - інституційна одиниця, сектор, економічна операція, рахунок.

Інституційні одиниці - це економічні одиниці, які можуть володіти активами і брати на себе певні зобов'язання. Вони можуть займатися всією сукупністю операцій і приймати рішення щодо всіх аспектів економічного життя. Економіка країни являє собою сукупність лише тих інституційних одиниць, які є резидентами даної країни. Інституційна одиниця вважається резидентом країни за умов, якщо її економічні інтереси зосереджені на економічній території даної країни протягом тривалого часу (не менше, ніж один рік ).Отже, місцезнаходження інституційної одиниці як резидента країни не збігається з географічною територією цієї країни. Тому слід розрізняти два поняття: "економічна територія" і "географічна територія".

Економічна територія даної країни ­- це територія, яка адміністративно управляється урядом цієї країни і в межах якої люди, товари і гроші вільно переміщуються. Вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, консульства, військові бази, торговельні представництва тощо), що розташовані на географічній території даної країни, але включає зазначені анклави даної країни, що розміщені на географічній території інших країн. Тому резидентами країни є в першу чергу юридичні та фізичні особи, що зайняті економічною діяльністю на географічній території даної країни, включаючи спільні та змішані підприємства, філіали зарубіжних фірм тощо. Крім того, до складу резидентів країни входять територіальні анклави цієї країни, які розташовані на географічній території інших країн.

Резиденти даної країни можуть вступати в економічні відносини не лише між собою, а й з нерезидентами, які є резидентами інших країн. Інституційна одиниця вважається нерезидентом за умов, якщо її економічні інтереси зосереджені на економічній території інших країн.

Залежно від головних цілей та функцій усі інституційні одиниці є резидентами країни і об'єднуються у п'ять секторів: нефінансові корпорації; фінансові корпорації; органи загального державного управління; домашні господарства; некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Сектор "Нефінансові корпорації": інституційні одиниці, які займаються виробництвом товарів і не фінансових послуг на ринкових засадах, тобто з метою їх продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток. До цього сектору входять приватні, державні та спільні підприємства а також асоціації підприємств, торгові палати тощо.

Сектор "Фінансові корпорації": інституційні одиниці, які на комерційній основі займаються фінансовим посередництвом або допоміжною фінансовою діяльністю. До них відносяться комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії тощо.

Сектор "Загального державного управління": інституційні одиниці, які крім виконання своїх політичних функцій і здійснення регуляторної діяльності в економіці надають також неринкові послуги для індивідуального чи колективного споживання та перерозподіляють доходи і багатство. До цього сектора належать органи державного управління центрального та місцевого рівня, некомерційні бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди.

Сектор «Домашні господарства»: інституційні одиниці, що можуть складатися з однієї або групи фізичних осіб, основною функцією яких є споживання а також некорпоративна виробнича діяльність (дрібні ферми, невеликі магазини, майстерні тощо).

Сектор "Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства": інституційні одиниці, що створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг. Основними ресурсами цих установ є добровільні внески домашніх господарств.

Для врахування результатів економічних відносин резидентів з нерезидентами в системі національних рахунків виділяється окремий сектор - "Сектор решти світу".

Інституційні одиниці перебувають між собою у певних відносинах, пов'язаних з виконанням різноманітних економічних дій. В СНР ці економічні дії називаються операціями. За своїм визначенням операції являють собою або обмін економічних цінностей, або добровільну передачу (трансферт) певної кількості економічних цінностей без відповідного еквіваленту від однієї одиниці до іншої.

Усі операції в СНР поділяються на чотири групи: операції з товарами та послугами; розподільчі операції; операції; операції з фінансовими інструментами; інші операції.

Операції з товарами та послугами характеризують походження (внутрішня продукція чи імпорт) і використання (проміжне споживання, кінцеве споживання, капіталоутворення або експорт) товарів і послуг. В СНР товари і послуги завжди є результатом виробничої діяльності або всередині країни, або за кордоном в поточному чи минулому періодах. При цьому термін "продукти" використовується як синонім терміну "товари і послуги".

Розподільчі операції складаються, по-перше, з операцій, за допомогою яких додана вартість, створена в процесі виробництва, розподіляється між робочою силою, капіталом та урядом; по-друге, з операцій, пов'язаних з перерозподілом доходів і багатства (трансферти, податки з доходів, майна тощо). При цьому СНР розмежовує поточні і капітальні трансферти. Перші перерозподіляють доход, а останні є інструментами для перерозподілу нагромадження або багатства.

Операції з фінансовими інструментами (або фінансові операції) характеризують чисте придбання фінансових інструментів (наприклад, позики, кредити, приріст банківських депозитів тощо).

Інші операції охоплюють решту економічних потоків, що не були враховані в попередніх операціях, і які змінюють кількість або вартість активів і зобов'язань. По-перше, вони включають споживання основного капітала і придбання за мінусом реалізації невироблених не фінансових активів. По-друге, вони охоплюють такі економічні потоки невироблених активів як відкриття або вичерпання родовищ корисних копалин, передача інших природних активів для здійснення економічної діяльності. По-третє, вони характеризують економічні наслідки від таких явищ як стихійні лиха і політичні збурення. І нарешті, вони включають збільшення або зменшення активів, що спричиняються змінами в цінах.

В СНР облік операцій здійснюється за допомогою рахунків. Рахунок - це балансова таблиця, яка складається з двох розділів. Перший - ресурси, або зміна в зобов'язаннях; другий - використання або зміна в активах.

Всі рахунки можно класифікувати на окремі групи. В СНР-93 розрізняють такі групи національних рахунків:

· для економіки в цілому (консолідовані рахунки);

· для секторів економіки;

· для галузей економіки;

· для окремих економічних операцій.

Центральне місце в СНР займають консолідовані рахунки і рахунки сектору економіки. Вони поділяються на поточні рахунки і рахунки нагромадження. Поточні рахунки складаються із рахунків виробництва, утворення доходів, розподілу первинних доходів, при розподілу доходів, використання наявного доходу та скоригованого доходу. Для ілюстрації поточних рахунків в таблиці 2.1 наведено рахунок виробництва України.

Таблиця 2.1 - Рахунок виробництва України (у фактичних цінах, млн. грн.)

Табл. 2.1 свідчить про те , що рахунок виробництва відображає ресурси, які є результатом виробництва в поточному періоді, та їх використання. Розділ "Ресурси" складається із випуску в основних цінах та чистих продуктових податків, які не входять до складу основних цін. Розділ "Використання", показує, що результати виробництва розподіляються на проміжне споживання та ВВП. Якщо від ВВП відняти споживання основного капіталу, то отримаємо чистий внутрішній продукт.

Таблиця 2.2 - Рахунок капіталу України (у фактичних цінах, грн..грн..)

Рахунки нагромадження включають: рахунок капіталу, фінансовий рахунок, рахунок інших змін в активах і пасивах. В таблиці 2.2 наводиться рахунок капіталу України. Як видно з цієї таблиці, рахунок капіталу складається з двох розділів:

1. зміни в зобов'язаннях і чистому багатстві,

2. зміни в активах.

В першому розділі фіксуються джерела фінансування операцій з капіталом. Практично єдиним джерелом капіталоутворення є чисті заощадження. Капітальні трансферти не є суттєвої величиною. У другому розділі відображається використання заощаджень и чистих капітальних трансфертів. Основними показниками їх використання є валове нагромадження основного капіталу і споживання основного капіталу.