Англо-американська модель

Англо-американська модель корпоративних відносин характеризує наявність індивідуальних і інституційних інвесторів, доволі простий механізм взаємодії між акціонерами і корпорацією, а також між самими акціонерами на річних загальних зборах, і в період між ними.

Для США, Великобританії акціонування – один із самих поширених засобів накопичення капіталу. Нью-Йоркська і Лондонська біржі одні із самих найбільших в світі. США є одночасно найбільшим ринком капіталу, і місцем найбільш розвиненої системи голосування за дорученням, і небаченої активності інституційних інвесторів.

Згідно даних західних дослідників, лише 8 з 50 найбільших корпорацій США мають акціонерів, о володіють понад 10% акцій.

Учасниками корпоративних відносин є менеджери, директори, акціонери, урядові агентства, біржі, консалтингові фірми, які надають консультації корпораціям з питань управління, або ж голосування. Ключові учасники англо-американської моделі – менеджмент, акціонери, рада директорів.

Рада директорів є довіреною особою і виразником інтересів акціонерів у корпорації. Так як інтереси менеджменту і акціонерів не завжди співпадають, то на раду директорів покладено обов’язки вирішення конфліктних ситуацій.

Характерною особливістю англо-американської моделі є змішане (об’єднане) корпоративне правління, коли рада директорів складається з “інсайдерів” і “аутсайдерів”. ”Інсайдер” – людина, яка працює в корпорації, або пов’язана із управлінням корпорацією (виконавчий директор, службовець). “Аутсайдер” – особа чи заклад, яка не пов’язана безпосередньо з корпорацією та її управлінням.

Як правило, головою ради директорів і генеральним директором корпорації є одна й таж особа ( в 1990 р. 75% генеральних директорів 500 найбільших корпорацій США були головами ради директорів). Попри деякі переваги, така практика має своїми недоліками концентрацію влади в одних руках та можливе зневажання інтересів простих акціонерів.

Склад ради директорів є однією із найбільших суперечливих проблем корпоративного управління. З одної сторони, зміна складу власників (зростання кількості інституційних інвесторів) привели до зростання кількості незалежних директорів, а з другої, не завжди незалежні директори спроможні забезпечити ефективний контроль за роботою корпорації, оскільки не володіють повною інформацією. Кількість членів ради директорів у американській моделі складає 13-15, що менше ніж у Японії чи Німеччині.

Загальноприйнятим головним завданням діяльності ради директорів вважається захист інтересів акціонерів і максимізація їх доходів. Такий підхід, безсумнівно базується на основоположній ідеї американського суспільства про те, що загальне благо досягається через реалізацію індивідуальних економічних інтересів.

Питання які вимагають обов’язкового схвалення акціонерів на загальних зборах акціонерів:

Ø поправки до статуту корпорації;

Ø реорганізація;

Ø злиття і купівля контрольного пакету акцій;

Ø вибори ради директорів;

Ø призначення аудиторів;

Ø заснування і поправки до планів опціонів.

Акціонери мають право включати пропозиції до порядку денного річних зборів.

Акціонери, які володіють більш як 10% акціонерного капіталу мають право скликати надзвичайні загальні збори акціонерів.

Усі зареєстровані акціонери отримують поштою повну інформацію про проведення зборів, річний звіт корпорації; бюлетені для голосування, що дає можливість акціонерам голосувати не будучи присутнім на зборах.