Німецька (Континентальна, Європейська) модель

Основною особливістю німецької моделі корпоративних відносин є велика роль банків, котрі можуть одночасно бути акціонером, кредитором, емітентом цінних паперів і боргових зобов’язань, депозитарієм і агентом, що голосує на річних зборах. В 1990р. три найбільших банки входили в спостережну раду 85 із 100 найбільших корпорацій (Deutshebank, Dresdenbank, Commerzbank).

В деяких питаннях німецька модель схожа на японську, хоча є й певні відмінності. Загалом, “німецька” модель корпоративного управління є довготермінова стабільність компанії , яка цінується вище індивідуальних інтересів окремих акціонерів. Закон зобов’язує правління узгоджувати інтереси акціонерів та працівників.

В Німеччині законодавчо обмеженні деякі права акціонерів щодо голосування, тобто статут підприємства обмежує число голосів, які акціонер має на зборах - воно може не співпадати з числом акцій. Це обмеження передусім стосується банків і акціонерів, що володіють великим пакетом акцій.

Більшість Німецьких корпорацій традиційно надають перевагу банківському, а не акціонерному фінансуванню, тому капіталізація фондового ринку (загальна вартість випущених в обіг акцій) відносно невелика. Відсоток індивідуальних акціонерів незначний; з 40 найбільших німецьких корпорацій 27 мають при наймі одного чи більше власників що володіють 10% акцій компанії. Система корпоративного управління зорієнтована на зміцнення стосунків між банками і корпораціями.

Ключові учасники німецької моделі корпоративного управління – банки і корпоративні акціонери. Як і в японській моделі, ключовий банк є основним учасником, на нього покладені всі функції фінансового управління. У Німеччині корпорації є також акціонерами і можуть мати довгострокові вклади в інших неафілійованих корпораціях, тобто належати до певної групи пов’язаних між собою компаній.

Розмір ради залежить від розміру компанії. У великих компаніях персонал корпорації обирає половину спостережної ради. Членами спостережної ради яка обирається акціонерами, звичайно є представники банків і корпорацій – великих акціонерів. Середня чисельність спостережної ради – близько 40 осіб.

Виконавча рада відповідає за повсякденне управління компанією. Вона складається виключно із працівників корпорації.

Дії, що вимагають схвалення акціонерів:

· розподіл чистого прибутку;

· ратифікація рішень спостережної і виконавчої рад за минулий фінансовий рік;

· вибори спостережної ради;

· призначення аудиторів;

· прийняття поправок до Статуту;

· злиття з іншими корпораціями, придбання контрольного пакету, реорганізація.

Більшість акціонерів купують акції через банки, котрі мають право голосувати від імені акціонера на свій розсуд якщо акціонер не дає спеціальних доручень з цього приводу.

В Німеччині не може бути застосована практика голосування по пошті. Акціонер повинен бути присутнім на зборах, або бути представленим своїм депозитарієм (банком).