Комерційний розрахунок у системі економічного управління підприємствами

Економічне управління суб'єктами підприємницької діяльнос­ті потребує використання комерційного розрахунку, сутність якого полягає у визначенні прибутку як мети підприємництва.

Комерційний розрахунок є, з одного боку, економічною ка­тегорією, а з іншого - методом підприємницької діяльності.

Як економічна категорія комерційний розрахунок являє со­бою систему економічних відносин, що виникають у процесі вироб­ництва й реалізації благ (товарів, робіт, послуг) між окремими (самос­тійними) суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку і державою (регіо­ном), а також в підприємницькій структурі: між окремими її підрозді­лами, між самою структурою і її трудовим колективом, між власни­ками капіталу і найманими працівниками із приводу порівняння вит­рат з доходами, виявлення, розподілу та використання прибутку.

Як метод підприємницької діяльності комерційний розраху­нок є складовою частиною економічного механізму функціонування підприємства, способом розрахунків прибутку та пошуків резервів його збільшення шляхом максимізації доходів і мінімізації витрат.

Комерційний розрахунок передбачає порівняння доходів з витратами, що дозволяє обчислити прибуток як мету підприємницт­ва. Ринкові відносини, будучи основою комерційного розрахунку, визначають принципи його функціонування.

Принципом, який відкриває можливість застосування комер­ційного розрахунку, є економічна самостійність підприємницької структури (фізичної чи юридичної особи).

Оскільки економічно самостійними в умовах ринкових від­носин можуть бути тільки прибуткові (рентабельні) суб'єкти під­приємництва, то другим принципом комерційного розрахунку є прибутковість. Без прибутку не може бути комерційного розрахун­ку так само, як і підприємницької діяльності.

Одержання прибутку стає основним інтересом діяльності підприємців і найманих працівників. Інтерес до одержання прибут­ку визначає такий принцип комерційного розрахунку, як економічна зацікавленість. Зацікавленість в одержанні прибутку має не тільки підприємець, його працівники, а й держава, тому що через оподат­кування прибутку формує доходи державного бюджету. Наймані працівники можуть одержувати премії і соціальні виплати за раху­нок прибутку, а власники капіталу (акціонери) - дивіденди. Під­приємницька структура в цілому зацікавлена в прибутку, бо може розвиватися за рахунок його реінвестування.

Принцип самостійності суб'єктів підприємництва породжує принцип матеріальної відповідальності. В умовах ринкових відно­син підприємницькі структури не можуть навіть мріяти про те, що хтось простить їм економічну заборгованість (борг) або надасть без­оплатно кошти. Важелями примусу підприємців до виконання еко­номічних зобов'язань виступають штрафи, пені, неустойки та визнан­ня банкрутами. Принцип матеріальної відповідальності в системі ко­мерційного розрахунку стосується не тільки підприємців (підпри­ємств), а й окремих працівників. Працівники відповідають за довіре­ні їм матеріальні цінності і фінансові кошти, підприємство несе від­повідальність за винагороду праці й капіталу, а власник - за борги.

Комерційний розрахунок не може здійснюватися без контролю. Контроль як принцип комерційного розрахунку виступає у формі внутрішнього і зовнішнього. Зовнішній контроль діяльності підприємців є важливим інструментом державного регулювання економіки юридично самостійних підприємницьких структур. Держава контролює дотримання законів, правомірність підприємницької діяльності, правильність сплати податків та інших обов'язкових платежів державі, місцевим органам і спеціальним фондам.

Усі принципи комерційного розрахунку використовуються в процесі економічного управління, тобто при плануванні різних по­казників підприємницької діяльності, починаючи з формування ка­піталу для відкриття підприємства і закінчуючи оцінкою ефектив­ності його використання.

Чітке дотримання принципів комерційного розрахунку забез­печує високу ефективність планування всіх показників підприєм­ницької діяльності суб'єктів ринкових відносин.

Комерційний розрахунок передбачає не тільки самоокупність (покриття отриманими доходами витрат), а й самофінансування розвитку підприємств, відшкодування витрат, пов'язаних зрозши­реним відтворення, за рахунок чистого прибутку.

Основними формами комерційного розрахунку є повний і неповний розрахунок. Повний комерційний розрахунок охоплює підприємницьку структуру в цілому, а неповний, який по-іншому називається внутрішнім, стосується структурних підрозділів, що входять до складу юридичної особи. Внутрішній комерційний роз­рахунок стосується завдань і показників, які використовуються в економічних відносинах в середині підприємств.