Українські землі у складі Великого Князівства Литовського друга пол 14 — перша пол 16 ст

В 1230—1240 рр. князь Міндовґ обєднав частину литовських та руських племен у державу — Велике князівство Литовське. Формування великої за територією держави почалось саме за князя Міндовга. Він приєднав Чорну Русь над Німаном Гродно, Слонім,Полоцьк, Вітебськ, ходив походами на Смоленськ,Чернігів.

За Ґедиміна 1316—1341 відбулося зміцнення територіальної єдності В.к.Л. приєднались Мінськ, Орша,Берестя, Пінськ, Туров, відбувались спроби приєднатиКиївське князівство, утвердження спадковості князівської влади.

В 14 ст. до складу Великого князівства Литовського увійшли майже всі білоруські та українські землі. За Ґедиміна, Ольґерда та Кейстута почалося масове входження українських земель до Литовського князівства: Волинь, у 1357-1358 рр. — Чернігово-Сіверщина, 1363 року — Поділля; у 1362 — 1363 років — Київщина; Брацлавщина та Переяславщина.

Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це був союз великої кількості земель, влада в яких знаходилася в руках місцевої знаті під верховенством великого князя.

З 1398 р. держава називалась Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Більшість населення князівства становили словяни, які населяли 910 його земель. Давня руська мова, культура, закони Руська правда та звичаї були панівними в князівстві. Тому до XIX ст. слово «Литва» було синоніном слова «Білорусь», литвином називали вихідця з білоруських земель.

До середини 14 ст. Велике князівство Литовське цілком сформувалось, як централізована держава, та значно розширило свою територію. Це розширення відбувалось, в основному, за рахунок входження до складу ВКЛ білоруських та українських князівств.

У 1381-1384 рр. — у Великому князівстві відбулась першалитовсько-руська громадянська війна.

1384 року герб Погоня став державним гербом Великого князівства Литовського.

Для зміцнення внутрішнього та зовнішньополітичного становища В.к.Л. у боротьбі з експансією Тевтонського ордену, посилення державної влади та централізації в 1385 р. князь Ягайло уклав Кревську унію з Польщею.

Проте невдоволення частини литовської, української та білоруської шляхти зближенням з Польщею призвели до початку другої громадянської війну у ВКЛ. В результаті війни Великим князем Литовським став — Вітовт. Він проводив політику «великого княжіння на всій Руській землі», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень в Брацлаві, Черкасах, та ін. містах, ставить фортеці у південних степах Дністровський лиман, здійснює у 1397-1398 рр. два переможних походи проти Золотої Орди. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря. А з 1398 р. Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське.

Однак, поразка литовсько-руських військ у битві на р. Ворсклі 1399 р. перекреслила мрії Вітовта про обєднання в межах литовської державності всієї Русі. Після цієї поразки зупинилось становлення самостійної Литовсько-Руської держави, й Вітовт вимушений був йти на зближення з Польщею.

1401 року була підписана Віленсько-радомська унія. Це зближення створило умови для перемоги над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві1410, приєднання Жемайтії та земель за Німаном до В.к. Л., водночас сприяючи привласненню українських земель польським панством, поширенню в Україні польського шляхетського права та фільварково-панщинної системи. Яґайлу не вдалося створити єдину державу, але унія визначила процес зближення В.к. Л. і Польщі й поступове зменшення ролі руських елементів у державі, що стало ще помітнішим із переходом у католицтво правлячої верхівки В. к. Л. 1387. У 1447 р. Кревська унія 1385 р. перетворилася на династичну — через обрання великих литовських князів одночасно і польськими королями до 1572 р. — Ягеллони, нащадки Ягайла.

В 1432—1440 рр. у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському відбувалась ще одна громадянська війна. Протягом 4 років 1432—1435 в межах ВКЛ фактично існувало дві держави — власне Литва і Велике князівство Руське. Перше очолював Сигізмунд, друге — Свидригайло, якого проголосили Великим князем Руським Київським. Хоча осідком Свидригайла вважався Полоцьк.

Політичний та державний устрій В.к. Л. формувався у 15-16 ст. як станово-представницька монархія, влада в якій сконцентрувалася в руках литовської магнатсько-шляхетської верхівки. За Віленським привілеєм 1447 р. юридично оформлялися права «князів, панів, шляхти». На поч. 16 ст. князівська влада в різних юридичних актах закріпила та розширила майнові й особисті права шляхти, її судові імунітети, право на власний суд. Як вищий дорадчий орган складалася державна рада — Пани-рада. Формувався сейм — від надзвичайних зїздів боярства-шляхти перші зїзди — 1401, 1413, 1447 рр. до постійно діючого органу. Відбувається посилення влади феодалів над селянством, оформлення їх особистої залежності, втрата прав на землю.