Українська культура доби ренессансу

У мистецтві Ренесанс — назва стилю, що прийшов на зміну ґотиці. В Україні на початку 16 — пол. 17 ст., за доби розвитку міст і зростання міщанського стану. Памятки Ренесансу характеристичні насамперед для західної області України, зокрема для Львова, до якого приїздили кваліфіковані майстри з мистецьких центрів Італії Кастіліо Петро,Італьчик Петро, Красовський Петро, Римлянин Павло й ін. і Німеччини Пфістер Йоганн, Горст Гайнріх, Шольц Гануш та ін.. Елементи Ренесансу помітні в перебудові у Камянці-Подільському, Меджибожі — 1545 і будові замків Синявських у Бережанах — 1534 — 55, С. Конецпольського у Підгірцях та ін.. Свідоцтвом раннього Ренесансу є камяниця Орсеттіх у Ярославі 1570, синагога в Сатанові 1532 й ін. Львів після пожежі 1527, яка знищила будови візантійської і ґотичної доби, відбудувався у стилі Pенесансу: «Чорна камяниця» 1577, дім Корнякта 1580 в Ринку, ансамбль Братсько-Успенської церкви з каплицею Трьох Святителів і вежею, монастир-фортеця Бенедиктинок з льоджею 1595, синагога Золотої Рози Ренесанс у поєднанні з готикою, 1582, каплиці Боїмів і Кампіянів — початок 17 ст., костьол Бернардинів Ренесанс з манеризмом, 1600-30. Зразком пізнього Pенесансу, що переходить у бароко, є Іллінська Богданова церква в Суботові 1653. Деякі елементи Ренесансу мали також перебудовані церкви старокняжої доби в Києві, Чернігові та ін. Поряд з мурованим будівництвом і з певною аналогією до нього розвинулося деревяне церковне будівництво церква св. Духа в Потеличі, св. Юра і Воздвиженська в Дрогобичі, собор Благовіщення в Ковелі, Крехівський монастир й ін.. Прикладом містобудування доби Ренесансу за принципами регулярного плану можуть бути Жовква будівничий А. Прихильний і Броди архітектор ДельАква, інженер Боплан.

У скульптурі Ренесанс дав спроби реалізму у лежачих або напівлежачих постатях на саркофагах К. Рамультової у Дрогобичі, О. Ванька-Лагодовського в Уневі 1573, князя К. Острозького у Києві 1579, дітей Даниловичів уЖиравці 1580 та ін., у рельєфах на камяних плитах і погруддях. Декоративна різьба почала розвиватися у Львові. Німецько-нідерландські й італійські каменярі-різьбарі застосували форми Ренесансу в оздобленні фасадів, обрамлень вікон і входів та інтерєрів «Чорна камяниця». Шедевром архітектурно-декоративного різьблення доби Ренесансу є портал каплиці Трьох Святителів. У добу Ренесансу збагатилася деревяна різьба — вівтарна й іконостасна у церкві св. Пятниць у Львові, св. Духа в Рогатині, у Молчанському і Спасо-Преображенському соборах у Путивлі й ін.. В іконах Ренесанс відбився тільки спорадично, але його сліди ще помітні на початку 18 ст. Богородчанський іконостас 1705. Зате Ренесанс спричинився до емансипації портрета К. Корнякта, В. Лянґиш, а ще більше помітний у графіці й мініатюрі Пересопницьке євангеліє — 1550 — 51, а також у друкарстві.

У декоративно-ужитковому мистецтві впливи Ренесансу позначилися у декорі золотарських виробів — посуду, предметів церковного призначення оправа євангелія так званого Горностаєвого — 1542, зброї церемоніальний меч львівських війтів, ювелірних прикрас тощо. Також відомий стиль Ренесансу у мебльовому мистецтві, кераміці, гаптуванні й вишиванні шовком, у яких в орнаментиці мотиви візант. трилисника замінено акантом, гранатом, лілеями, часто поряд місц. флори.

Для доби Ренесансу як на заїході, так і у словянський країнах, зокрема в Україні, характеристичний синкретизм — сполучення теоретичних думок з галузі філософії, теології, політики і конкретних наук з гарною літературною формою поетичною або реторичною.

У літературі й науці, поруч з тенденцією відродити культуру античности так, як її тоді розуміли, йшли намагання культивувати людську індивідуальність, що мусить бути звільнена від авторитетів традиції, переживати й думати незалежно від них. При сильних ще традиціях середньовіччя в 16 ст., знання латинської мови, яка в навчанні стала поруч із грецькою, спричинилося до знайомства з новою латинською літературою, яка головно завдяки діяльності гуманістів-чужинців Конрад Цельтес, Каллімах та ін. почала розповсюджуватися в Польщі й Литві та на західноукраїнських землях, у Львові, де якийсь час перебував Каллімах, прибулий з Константинополя. У Польщі видатними представниками Ренесансу 15 — 16 ст. були учені і письменники українського роду: Лука із Русі, автор виданого у Кракові 1522 року підручника епістолографії, Павло Русин із Кросна кін. 15 — поч. 16 вв., Станислав Оріховський Оріховій Роксолян з Оріхович близ Перемишля 1513 — 66, Шимон Шимонович зі Львова 1557 — 1629 та ін. В Україні засвідчене знайомство з поетикою Pенесансу, вплив граматичних творів розпочався на українських словниках і граматиках 16 ст., у творах українських письменників, а ще більше на початку 17 ст. зустрічаються згадки про авторів Ренесансу Еразма Ротердамського, Джордано Бруно, Кардана та ін.. Латинськими працями користувалися й українські полемісти 16 ст., іноді згадки про авторів Ренесансу трапляються й у 18 ст. у Г. Сковороди. ВОстрозькій академії навчання включало знайомство з вченими Ренесансу. З красного письменства відомий український переклад однієї новелі з«Декамерону» Боккаччо і новий переклад «Олександрії» та кілька дрібних опусів. Літературна творчість І. Вишенського стилістично була вже переходовим явищем до бароко.