АНТИГЕННА СИСТЕМА РЕЗУС-ФАКТОРА. 1.До основних антигенів системи резус відносять: D, С, с, Е, е.

1.До основних антигенів системи резус відносять: D, С, с, Е, е.

2.Антигени системи резус мають здатність викликати утворення алоімунних антитіл (не зустрічаються в природі, а утворюються при патологічному процесі):

А) Найбільш активним щодо цього є антиген D, що і мається на увазі під терміном ″резус – фактор″;

Б) Саме по наявності або відсутності антигену D всі люди діляться на резус – позитивних і резус – негативних.

В) Імуногенність інших (мінорних) антигенів системи резус істотно нижче й убуває в наступному ряді: с > E > C > e.

Г) Слабкі варіанти антигену D поєднують у групу Dи, частота якої становить близько 1% (ці еритроцити слабко або взагалі не аглютинуються повними анти –резус антитілами в реакції прямої аглютинації й для їхньої верифікації використовують цоліклон «Анти-D-супер») .

3.Імунна система резус - негативних осіб при контакті з антигеном D може синтезувати анти-D-антітіла, що клінічно важливо при алогенних гемотрансфузіях і вагітності резус-негативної жінки резус-позитивним плодом (посттрансфузійний гемолітичний шок й гемолітична хвороба немовлят, відповідно);

А) Резусні антитіла є імунними, неповними (вступають у реакцію тільки в колоїдному середовищі), теплові (вступають у реакцію при t вище + 37˚С);

Б)Залежно від наявності або відсутності антигену D у реципієнта, кров відносять до резус–позитивної або резус–негативної.

4.Регламентованим є спосіб визначення резус-приналежності з використанням стандартного універсального реагенту антирезус Rho(D) ;

А)Більше обґрунтованим представляється спосіб визначення резус-приналежності крові за допомогою цоліклона ״Анти-D-супер” (моноклональні анти-D-антитіла класу YgM), або в желатиновому тесті з використанням цоліклону “Анти-D” (моноклональні анти-D-антитіла класу Yg);

Б) Дані дослідження дозволяють виявляти часткові й слабкі варіанти резус-антигену D.

Методи визначення резус - приналежності крові

А)Експрес-метод з використанням резус-реагенту;

Б)У плановому порядку з використанням одногруппних стандартних антирезусних сироваток;

В)За допомогою моноклональних резусантитіл (цоліклонів).

Експрес-метод визначення резус-антигенів за допомогою стандартного

реагенту анти-резус Rho(D) у пробірці без підігріву

1. Оснащення, необхідне для визначення резус-приналежності експрес-методом:

А)Стандартний універсальний реагент антирезус-анти-D

- стандартний реактив для експрес-методу являє собою сироватку-антирезус групи АВ(ІУ), у якій є поліклональні неповні резус-антитіла до RhD-аглютиногену й 18% розчин декстрану;

Б) Досліджувана кров (свіжа з пальця або із пробірки);

В)Ізотонічнийрозчин кухонної солі, піпетка;

Г)Центрифужні пробірки обсягом не менш 10 мл;

Д) Скляна паличка або предметне скло.

2. Техніка визначення резус-приналежності експрес-методом:

А)На дно пробірки вносять одну краплю стандартного реагенту антирезус;

Б) Додають краплю досліджуваної крові;

В)Уміст пробірки перемішують струшуванням;

Г)Повільно повертають пробірку, нахиляючи її майже горизонтально

таким чином, щоб уміст розтікався по стінках. Такий розподіл крові по стінках пробірки робить реакцію більш вираженою;

Д)Аглютинація наступає протягом 1 хвилини, але для утворення

стійкого комплексу антиген-антитіло й чітко вираженої аглютинації, а також через можливість уповільненої реакції при наявності антигену Dи, контакт еритроцитів з реагентом повинен бути не менш 3 хв.;

Е)Для виключення неспецифічної аглютинації еритроцитів у пробірку

додають 2-3 мл ізотонічного розчину натрію хлориду й перемішують, не збовтуючи, шляхом 2-3-разового перегортання пробірки;

И)Оцінку реакції проводять візуально.

3. Трактування результатів дослідження:

А)Пробірки розглядають неозброєним оком, результат оцінюють по наявності або відсутності аглютинації еритроцитів;

Б)Аглютинація еритроцитів оцінюється по наявності склеєних у грудочки еритроцитів на світлому тлі стінки пробірки, що вказує на резус-позитивну приналежність досліджуваної проби (Rh+);

В)відсутність аглютинації (гомогенне забарвлення) говорить про резус-негативну приналежність досліджуваної крові (Rh-);

Г)улабораторних умовах проводиться контрольне дослідження стандартних, резус – позитивних еритроцитів тієї ж групи або групи О(І) і стандартних резус-негативних еритроцитів, обов'язково одногрупних з досліджуваною кров'ю для контролю реагенту.

Реакція гемаглютинації на площині за допомогою моноклонального реагенту (цоліклона) “Анти – D-супер”

1. Техніка визначення резус-приналежності на площині за допомогою моноклонального реагенту (цоліклону) “Анти – D-супер”

А)На планшет або пластину наносять велику краплю (близько 0,1 мл)

реагенту (циліклона „анти-D-супер);

Б)Поруч розміщають маленьку краплю (0,01 – 0,05 мл) досліджуваної крові:

а) змішують кров з реагентом;

б) через 10 – 15 сек. погойдують пластинку протягом 20 – 30 сек.;

в)реакція аглютинації починається через 10 – 15 сек., чітко виражена велико- пелюсткова аглютинація – через 30 – 60 сек. (результат варто враховувати через 3 хв., тому що реакція з еритроцитами, що мають антиген Dи, відбувається повільніше).

2. Трактування результатів дослідження:

-при наявності чітко вираженої аглютинації досліджувана кров резус-позитивна (у досліджуваних еритроцитах є антиген D);

- при відсутності аглютинації – досліджувана кров резус-негативна(досліджувані еритроцити не містять антигену D).

 

Реакція аглютинації в мікроплатах

А) Методика визначення:

а) У камеру мікроплати наносять одну краплю тест-реагенту анти-резус і додають до неї одну краплю 3-5% суспензії досліджуваних еритроцитів;

б) Ретельно перемішують вручну або вібратором для мікроплат;

в) Центрифугують при швидкості 1000 об./хв.. протягом однієї хвилини;

г) Злегка струшують мікроплату й оцінюють результат.

Б) Трактування результату:

- якщо осад еритроцитів легко розбивається, утворюючи гомогенну непрозору суспензію – досліджувана кров резус-негативна;

- якщо осад залишається у вигляді одного або декількох великих аглютинатів на тлі прозорої рідини – досліджувана кров резус-позитивна.

 

Помилки при визначенні резус-приналежності крові

1. Види помилок при визначенні резус-приналежності крові:

А)Організаційно-технічні помилки;

Б) Помилки, пов'язані з використанням недоброякісних сироваток;

В)Помилки, зумовлені біологічними особливостями досліджуваної крові.

 

Помилки організаційно-технічного характеру

А) Неправильний вибір антирезусних сироваток за груповою приналежністю;

Б) Помилковий порядок розміщення сироваток, реагентів або досліджуваної крові в штативах;

В) Неправильне співвідношення між сироваткою й еритроцитами (еритроцитів повинно бути в 10 разів менше);

Г) Недотримання необхідного температурного режиму (при температурі нижче 46-48˚С аглютинація може не наступити, при температурі вище 48˚С краплі швидко висохнуть);

Д) Недотримання часу, необхідного для проведення реакції;

Е) Використання для визначення резус-фактора старої, гемолізованої або інфікованої крові);

И) Визначення резус-приналежності однією серією антирезусної сироватки.

 

Помилки, пов'язані з використанням недоброякісних сироваток:

А)використання сироваток з минулим строком придатності;

Б)використання малоактивних сироваток;

В) використання забруднених, інфікованих сироваток.

 

Помилки, зумовлені біологічними особливостями

досліджуваної крові:

А) наявність феномена поліаглютинабельності еритроцитів (поліаглютинацію вдається ліквідувати шляхом відмивання еритроцитів);

Б) наявність у крові антигену Dü (слабкий різновид антигену D), еритроцити із цим аглютиногеном дають нечітку аглютинацію зі стандартними антирезусними сироватками й з моноклональними антитілами, у зв'язку із чим реципієнтів з антигеном Dü вважають резус-негативними, а донорів – резус-позитивними;

В) зниження активності резус-аглютиногенів при деяких захворюваннях (хвороби системи крові, печінки, нирок, імунної системи).

ПОКАЗАННЯ Й ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ

(компонентів і препаратів)

У наш час необхідно переливати тільки одногрупну (по системі АВ0) і однорезусну кров!

1. Показання до гемотрансфузії:

А)Абсолютні показання до гемотрансфузії:

а) гостра крововтрата в обсязі 20% ОЦК і більше;

б) операції з використанням апарата штучного кровообігу;

Б)Відносні показання до гемотрансфузії:

а) крововтрата в обсязі 10-20% ОЦК;

б) анемія будь-якої етіології при зниженні рівня гемоглобіну нижче 80г/л;

в) тяжкі гнійно-септичні захворювання, що супроводжуються анемією, гіподиспротеїнемією;

г) триваючі кровотечі, зумовлені порушенням загортальної системи;

д) великі глибокі опіки;

е) цитопеничні стани (лейкопенія, тромбоцитопенія).

2. Протипоказання до гемотрансфузії:

а) захворювання, при яких небезпечні різкі коливання АТ: гіпертонічна хвороба, атеросклероз при наявності вираженого церебросклерозу, крововиливів у мозок;

б) гострий септичний ендокардит;

в) захворювання печінки й нирок із порушенням функції;

г) захворювання серця (пороки, міокардит, міокардіосклероз і т.п.) з порушенням кровообігу II-Б –III ступеня;

д) набряк легенів;

е) алергійні захворювання й стани;

ж) тромбоемболічні захворювання;

з) гострий дисемінований туберкульоз.

 

Методи переливання крові

1. Непрямий метод переливання:

- основний метод гемотрансфузії, відрізняється простотою виконання й нескладним технічним оснащенням;

- дає можливість використання досить великої кількості попередньо заготовленої донорської крові;

- виключається можливість інфікування донора й негативний психологічний ефект присутності донора при операції гемотрансфузії.

А)Шляхи введення крові:

+ внутрішньовенне введення - найпоширеніший метод переливання крові і її компонентів (еритроцитарної маси, тромбоцитарної маси, лейкоцитарної маси, свіжозамороженої плазми);

- внутрішньовенний шлях введення, при використанні центральних вен й їхньої катетеризації, дозволяє змінювати обсяг і швидкість переливання залежно від динаміки клінічної картини;

- для переливання використовується одноразова система з фільтром, до якої безпосередньо приєднується флакон або полімерний контейнер із трансфузійним середовищем;

+ у лікувальній практиці використовують й інші шляхи введення трансфузійного середовища: внутрішньоартеріальний, внутрішньоаортальний і внутрішньокістковий;

Б)Способи гемотрансфузії:

- краплинний (використовується найбільше часто);

- струминний;

- краплинно-струминний;

В)Техніка переливання крові у вену:

а)шкіра вділянцівенепункції обробляється антисептиком;

б)на 7-15 см вище місця пункції на кінцівку накладається джгут;

в)шкіру над веною або збоку від неї проколюють голкою й проводять голку під шкірою на 1 см;

г)проколюють стінку вени й уводять голку в її просвіт, з голки з'являється венозна кров;

д)знімають джгут і до голки приєднують підготовлену систему для переливання;

е)голку фіксують лейкопластирем і регулюють необхідну швидкість переливання.

2. Прямий метод переливання крові:

-метод переливання крові від донора хворому без стадії стабілізації або консервації крові;

- шлях введення тільки внутрішньовенний;

- технологія застосування цього методу не передбачає використання фільтрів під час переливання;

- метод істотно підвищує ризик потрапляння в кров'яне русло реципієнта дрібних тромбів, які обов'язково виникають у системі для переливання, що загрожує розвитком тромбоемболії дрібних гілок легеневої артерії;

- особливо загрозливим ускладненням цього методу є передача інфекції від донора до реципієнта й навпаки, можливість зараження донора;

- дані обставини роблять необхідним суворо обмежувати показання до прямого методу переливання крові, розглядати його як вимушений лікувальний захід в екстремальній ситуації при розвитку раптової масивної крововтрати й відсутності в арсеналі лікаря достатньої кількості еритроцитарної маси, свіжозамороженої плазми;

- як правило, замість прямого переливання можна переливати свіжозаготовлену “теплу” кров.

3. Обмінно-замінне переливання крові- це часткове видалення крові реципієнта з одночасним заміщенням її адекватним або підвищеним об’ємом сумісної донорської крові.

- Основна мета цієї операції – видалення разом із кров'ю різних отрут при отруєннях, ендогенних інтоксикаціях, тяжких токсикозах, гострій нирковій недостатності, продуктів розпаду, гемолізу й антитіл (при гемолітичній хворобі немовлят) і т.п.

- Сьогодні цей вид трансфузійної терапії практично залишився тільки в немовлят для лікування гемолітичної хвороби.

-Обмінно-замісне переливання крові з успіхом замінене виконанням інтенсивного лікувального плазмоферезу й плазмосорбції з ексфузією за одну процедуру до 2 літрів плазми й заміною її реологічними плазмозамінниками або свіжозамороженою донорською плазмою.

4. Зворотне переливання крові(реінфузія, ретрансфузія, реплантація)

А) Визначення:реінфузія крові є різновидом аутогемотрансфузії й спрямована на повернення в судинне русло пацієнта відмитих еритроцитів, отриманих із крові хворого, що вилилася в серозні порожнини при травмі, операції або патологічній внутрішній кровотечі;

Б) Заготівля крові для реінфузії:

а)кров збирається в стерильні ємності механічними пристосуваннями або за допомогою аспіраторів;

б)зібрана кров стабілізується за допомогою гепарину (1000 ОД в 50 мл 0,9% розчину хлористого натрію на кожні 250 мл крові) або «глюгіциром» (50 мл на 250 мл крові);

в)зібрана й стабілізована кров фільтрується в стерильну посудину через спеціальні фільтри (40 мкм) для видалення мікроагрегатів;

г)перед реінфузією еритроцитів, отриманих методом відмивання й центрифугування зібраної крові, обов'язково повинна бути проведена проба на гемоліз (надосадова рідина в центрифугаті повинна бути прозорою й не мати рожевого забарвлення).

Реінфузія відмитих аутоэритроцитів не вимагає проведення проб на сумісність.

В) Показання для реінфузії крові:

а)Показаннями до реінфузії в невідкладній хірургії є:

- закриті травми грудної порожнини, що супроводжуються масивною внутрішньою кровотечею;

- травми живота з ушкодженням паренхіматозних органів, судин, діафрагми;

- порушена позаматкова вагітність, апоплексія яєчника, що супроводжуються масивною внутрішньою кровотечею;

- невідкладні операції на кінцівках з масивною кровотечею.

б)Показаннями до реінфузії в плановій хірургії є:

- торакальні, абдомінальні, гінекологічні, ортопедичні, нейрохірургічні операції у всіх випадках масивної крововтрати, якщо операційне поле не інфіковане гнійним або кишковим умістом;

Г) Протипоказання для реінфузії крові:

- наявність у рановій порожнині гнійного або кишкового вмісту;

- введення в ранову порожнину препаратів, що викликають гемоліз;

- місцеве використання гемостатичних препаратів;

- наявність вираженого гемолізу еритроцитів, що не усувається відмиванням.

5. Аутогемотрансфузія:

А) Визначення:аутогемотрансфузія – це переливання хворим попередньо заготовленої власної крові, а також її компонентів;

Б) Види аутодонорства:

- пацієнти здають кров або її компоненти на резервування у зв'язку з наявністю небезпеки крововтрати при планованих їм операціях ;

- за бажанням будь-який дієздатний житель може в банку крові здати кров для тривалого зберігання на випадок гострої необхідності в проведенні гемотрансфузійної терапії;

В) За часом заготівлі виділяють:

- «передопераційну» заготівлю аутокрові;

- «інтраопераційну » заготівлю аутокрові;

Г) Переваги аутогемотрансфузії:

-виключається небезпека ускладнень, пов'язаних із трансфузією несумісних компонентів крові, посттрансфузійних реакцій, передачі реципієнту інфекційних, вірусних захворювань від донора, запобігає розвитку синдрому «гомологічної крові», імунологічної хвороби «трансплантат проти хазяїна»;

- забезпечується можливість використання для трансфузії крові або її компонентів малих строків зберігання, підвищується лікувальний ефект трансфузії, відсутній імунодепресивний ефект трансфузії алогенної крові;

- зменшується гострота проблеми забезпечення хірургічних операцій компонентами донорської крові, забезпечуються психологічні переваги для хворого (використовується власна, а не чужа кров).

Д) Відносні недоліки аутогемотрансфузії:

- необхідність спеціального відбору «хворих-донорів» з урахуванням протипоказань для забору крові на підставі клінічного стану хворого, показників червоної крові, можливої серцево-судинної реакції організму хворого на кроводачу,

- обмеження однократної дози ексфузії й необхідність проведення ретельного контролю стану хворого під час заготівлі аутокрові.

Е) Показання для заготівлі й трансфузії аутокрові:

а)неможливість підбора сумісного трансфузійного середовища хворим із рідкими групами крові;

б)наявність в анамнезі у хворого посттрансфузійних реакцій й ускладнень на переливання компонентів донорської крові;

в)наявність у хворого протипоказань для трансфузії алогенної крові (порушення функції печінки, нирок і т.п.);

г)необхідність проведення під час операції гострої гемодилюції при підвищеній тромбогенній небезпеці;

д)можливість виникнення масивної операційної крововтрати, коли гемотрансфузія алогенних компонентів крові істотно підвищує ризик посттрансфузійних ускладнень;

И) Протипоказання до заготівлі аутокрові:

- вік хворого менше 8-10 і старше 70 років ;

- артеріальний тиск нижче 100/60 мм рт.ст.;

- рівень гемоглобіну нижче 110 г/л, кількість еритроцитів менше 3,5х1012/л, гематокрит нижче 0,33;

- лейкопенія (кількість лейкоцитів нижче 3,0х109/л), тромбоцитопенія (кількість тромбоцитів нижче 150х109/л);

- явне виснаження хворого, адинамія, різка загальна слабість;

- гіпопротеїнемія (загальний білок нижче 58 г/л);

- декомпенсація серцево-судинної системи, нестабільна стенокардія, недавно перенесений инфаркт міокарда, шлункова аритмія;

- виражений атеросклероз коронарних і мозкових судин, епілепсія;

- ураження печінки й нирок із наявністю білірубінемії й азотемії;

- гемофілія, інші спадкоємні й придбані коагулопатії, тромбофлебітична хвороба, антикоагулянтна терапія;

- гострі запальні захворювання, бактеріємія, сепсис;

- позитивні тести на гепатити В,С, сифіліс і ВІЧ-інфекцію;

- наявність у хворого злоякісних пухлин з виявленими метастазами.

Й) Методи заготівлі аутокровиі або її компонентів:

а) Етапно-східчастий метод(дозволяє заготовити для операції 800 мл і більше крові):

І етап – ексфузія 400 мл крові, із поповненням дефіциту ОЦК сольовими розчинами;

ІІ етап – (через 4-5 діб) – друга ексфузія крові в дозі 600-650 мл з одночасним поверненням 400 мл аутокрові, заготовленої на 1-му етапі й поповнення ОЦК сольовими розчинами;

ІІІ етап – (через 4-5 діб) – третя ексфузія 800-850 мл крові з одночасним поверненням 600-650 мл крові, заготовленої на ІІ-му етапі й поповненні ОЦК сольовими розчинами.

Останній етап ексфузії виконується не менш ніж за 2-3 доби до операції;

б) Інтраопераційний (метод гострої нормоволемічної гемодилюції):

- ексфузія крові виконується на операційному столі перед операцією, доза її визначається хірургом й анестезіологом;

- ексфузія виконується під контролем стану серцево-судинної системи, показників червоної крові, кінцевий гематокрит повинен бути не нижче 0,30-0,25;

- об’єм добутої аутокрові поповнюється гемодилюційним розчином, що містить колоїди й кристалоїди .

 

ТЕХНІКА ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ

1.Переливання крові і її компонентів, при необхідності, зобов'язаний віконати лікар будь-якої спеціальності.

2.При проведенні гемотрансфузії лікар, який переливає кров, займається тільки цією процедурою й особисто робить всі етапи підготовки гемотрансфузійного середовища до переливання, проводить переливання й оформляє необхідні медичні документи.

Порядок дій лікаря при переливанні крові

1.Визначити показання до гемотрансфузії, виявити протипоказання, зібрати трансфузійний анамнез.

2.Визначити групу крові й резус-фактор реципієнта.

3.Вибрати відповідну (одногрупну й однорезусну) кров і провести макроскопічну оцінкуїї прогодностідо трансфузії.

4.Перевірити групу крові донора (із флакона) по системі АВ0.

5.Провести проби на індивідуальну сумісність:

- по системі АВ0;

- резус-фактору.

6.Провести біологічну пробу.

7.Зробити гемотрансфузію.

8.Заповнити медичну документацію (протокол гемотрансфузії).

9.Організувати спостереження за пацієнтом після гемотрансфузії.

 

Обов'язкові дослідження при переливанні крові

1. Збір трансфузійного анамнезу:

А) чи були у хворого раніше переливання крові, у тому числі й внутрішньом'язові введення крові, чи супроводжувалися ці переливання підвищенням температури тіла, ознобом, кропивницею й іншими симптомами патологічних реакцій;

Б) у жінок обов'язково необхідно зібрати акушерський анамнез (наявність викиднів, дострокових пологів, народження дітей з гемолітичною жовтяницею);

В)у кожного хворого, у якого операція переливання еритроцитарної маси проводиться в плановому порядку, до переливання повинне бути проведене клінічне дослідження крові й сечі;

-аналіз крові допоможе лікареві уточнити показання до переливання еритроцитарної маси й допоможе вибрати трансфузійні середовища: при наявності анемії хворому варто перелити еритроцитарну масу, при згущенні крові – плазму або плазмозамінники;

-аналіз сечі підкаже лікареві наявність у хворого захворювань нирок, що може бути протипоказанням до переливання гемотрансфузії.

2. Перед кожним переливанням необхідно:

- виміряти температуру тіла (вихідний показник для оцінки посттрансфузійної реакції);

- порахувати пульсі виміряти АТ.

3. Макроскопічна оцінка придатності трансфузійного середовища:

А)Перед використанням трансфузійного середовища лікар повинен переконатися в придатності його до переливання, упевнитися в ідентичності групи крові й резус-приналежності донора й реципієнта;

Б)Для цього проводиться:

+ контроль флакона або контейнера із кров'ю або її компонентами:

- герметичність упакування;

- правильність паспортизації (наявність номера, дати заготівлі, позначення групи й резус-приналежності, найменування консерванту, прізвище, ім'я та по батькові донора, найменування установи-заготівника, наявність підпису лікаря);

+ макроскопічнаоцінка якості консервованої крові і її компонентів:

- наявність бактеріального забруднення;

- наявність згустків і гемолізу (при цьому повинно бути добре освітлення).

Попереднє збовтування крові (еритроцитарної маси) може привести до помилкових висновків через забарвлення плазми в рожеві кольори від змішування з еритроцитами збовтаної крові.

+ Критеріями придатності еритроцитарної маси для переливання є:

- прозорість плазми, відсутність у ній каламуті, пластівців, ниток фібрину ;

- відсутність вираженого (червоного забарвлення плазмового шару) гемолізу;

- рівномірність шару глобулярної маси й відсутність у ній згустків ;

- наявність чіткої межі між глобулярною масою й плазмою.

+Проведення проби Гемгеля (для виключення прихованого гемолізу):

- обережно змішати формені елементи крові із плазмовим шаром;

- помістити в пробірку 3-5 мл досліджуваного еритроцитарного середовища й стільки ж фізрозчину (співвідношення 1:1);

- центрифугувати пробірку 15 хв. зі швидкістю 1000 про/хв.;

- рожевий колір плазми свідчить про прихований гемоліз.

+ Критерії придатності свіжозамороженої плазми (після розморожування):

- прозорість при кімнатній температурі;

- відсутність пластівців, плівок, фібринових ниток;

- ясно-жовтий (солом'яний) колір.

4. При кожному переливанні крові необхідно провести ізосерологічні реакції й проби на сумісність:

- визначити групу крові хворого й донорської крові;

- визначити резус-фактор у крові реципієнта ;

- провести пробу на сумісність по групах системи АВО;

- провести пробу на індивідуальну сумісність (по резус-фактору - і іншим імунним системам);

- провести біологічну пробу;

А) Проба на сумісність по групах крові АВО(проба запобігає ускладненням, пов’язаним, насамперед, із переливанням несумісної групи крові по системі АВ0):

а)напередодні або в день трансфузії в суху чисту пробірку з вени хворого беруть 5-7 мл крові без антикоагулянтів, сироватка, що утворилася в пробірці, використовується для проведення проб на сумісність;

б)на планшет або чашку Петрі наносять 2 краплі сироватки із пробірки із кров'ю хворого й додають маленьку краплю донорської крові (об’єм її повинен бути в 10 разів менше краплі сироватки хворого, для цього донорську кров краще брати краєм предметного скла);

в)краплі сироватки й крові перемішують і чекають результату протягом 5 хвилин при кімнатній температурі:

- якщо за цей період не з'явиться аглютинація, то кров сумісна, а якщо з'явилася аглютинація - кров донора й реципієнта несумісна;

Б) Проба на індивідуальну сумісність крові з використанням 10% розчину желатину:

а)використовують чистий, без пластівців, прозорий желатин, що застигає при температурі +40С;

б) підігрівають 10% розчин желатину на водяній бані (46-480С) протягом 10 хвилин;

в) до суміші еритроцитів донора й сироватки реципієнта (у співвідношенні 1:2) додають 2 краплі підігрітого 10% розчину желатину й ретельно перемішують;

г)протягом 10 хвилин інкубують пробірку при 46-480С на водяній бані;

д)додають 5-8 мл ізотонічного розчину (0,9% NaCl) і акуратно перемішують, 1-2 рази перевертаючи пробірку;

е)візуально визначають наявність або відсутність аглютинації еритроцитів;

и)оцінка результатів:

- наявність аглютинатів на тлі проясненої рідини вказує на несумісність крові донора й реципієнта;

- при негативному результаті переносять краплю суспензії еритроцитів із пробірки на предметне скло й мікроскопіюють при малому збільшенні;

В) Біологічна проба:

а) струминнопереливають 10-15 мл крові (еритроцитарної маси, плазми), а потім протягом 3 хв. спостерігають за станом хворого ;

б) при відсутності ознак несумісності (збільшення частоти пульсу, гіперемія шкіри, біль у попереку, зниження АТ й ін.) уводять струминно ще 10-15 мл й протягом 3 хв. спостерігають за хворим ;

в)таку процедуру проводять 3 рази :

- при відсутності реакції у хворого після 3-разової перевірки можна проводити переливання крові .

При виконанні біологічної проби перші 30-40 мл крові треба обов΄язково вводити струминно,тому що при краплинному введенні хворому можна перелити значно більшу кількість крові без вираженої реакції, але з пізнім розвитком посттрансфузійного шоку.

5. Проведення операції гемотрансфузії:

А)Переливання крові роблять за допомогою одноразової системи з фільтром, звичайно зі швидкістю 40 - 60 крапель у хвилину;

Б)Протягом проведення гемотрансфузії триває спостереження за хворим: звертають увагу на скарги, вимірюють пульс, артеріальний тиск, стежать за кольором кожних покривів;

В)Після переливання крові контейнер із залишками трансфузійного середовища (близько 15 мл) і сироватка реципієнта зберігаються протягом 2 діб в холодильнику, щоб можна було провести аналіз гемотрансфузійних ускладнень у випадках їхнього розвитку.

6. Заповнення медичної документації(лікар особисто заповнює встановлені форми медичної документації з реєстрацією трансфузії):

А)Перед гемотрансфузією лікар оформляє в карті хворого епікриз із обґрунтуванням показань до гемотрансфузії;

Б)Після завершення гемотрансфузії лікар оформляє протокол переливання крові (рис.138)

Рис.138. Протокол переливання компонентів та препаратів крові

а) лікар заповнює протокол операції переливання крові, її компонентів і препаратів, у якому відзначає дату й час переливання, дані трансфузійного анамнезу, прізвища й ініціали реципієнта й донора, результати контрольного визначення групи крові по системі АВ0 і резус-фактора, виконання проб на сумісність, паспортні дані трансфузійного середовища, вид, метод, мету й спосіб трансфузії, відсутність або наявність реакції під час переливання;

б) лікар, що виконує трансфузію, ставить підпис у протоколі переливання крові, наклеює етикетку трансфузійного середовища, заповнює накопичувальний лист реєстрації трансфузій в історії хвороби;

в) заносить відомості у відповідні графи журналу обліку переливань компонентів крові.

7. Спостереження за хворим після гемотрансфузії:

А)Реципієнт після переливання крові дотримує протягом 2 годин постільний режим, протягом якого спостерігається лікарем, що переливав кров, або черговим лікарем;

Б)Протягом перших 6 годин оцінюється наявність скарг, зміни загального стану, щогодини виміряється температура, частота пульсу й артеріальний тиск (дані фіксуються в історії хвороби);

В)Макроскопічно оцінюється перша порція сечі після переливання крові (звертається увага на збереження сечовиділення й забарвлення сечі);

Г)При гемотрансфузійних ускладненнях сеча набуває бурого забарвлення;

Д)На наступний за гемотрансфузією день виконують клінічні аналізи крові й сечі.

 

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ГЕМОТРАНСФУЗІЙНОЇ ТЕРАПІЇ

Відкриття групових властивостей і складного антигенного складу крові,

розвиток методів консервування й фракціонування донорської крові привели до широкого використання компонентного методу переливання крові, що стало невід’ємною частиною лікування багатьох захворювань і невідкладних станів.

Сучасний принцип трансфузійної терапії: гемотерапія повинна бути компонентною, показань до трансфузії цільної консервованої крові (при наявності її компонентів) немає.

Принципи компонентної гемотерапії надають лікареві широкі можливості залежно від дефіциту тих або інших клітин крові при тій або іншій патології заповнювати цей дефіцит трансфузіями не цільної крові, а еритроцитарної маси, концентратів тромбоцитів або лейкоцитів, плазми і її препаратів.

Така тактика не тільки значно підвищує лікувальну ефективність гемотерапії, знижує ризик виникнення реакцій й ускладнень, але й збільшує ресурси трансфузійних середовищ ( для ліквідації проявів тромбоцитопенічної геморагії вводять 120 - 200 мл концентрату тромбоцитів замість еквівалентного переливання 4 - 6 л крові; для лікування гемофілії А використовують 50 - 100 мл (1000 - 1500 ОД) кріопреципитату або концентрату VIII фактора замість декількох літрів цільної крові).

 

Класифікація трансфузійних середовищ

І. Компоненти крові.

А)Глобулярна (клітинна) частина:

а) Еритроцитарна маса (гематокрит 0,65 – 0,80):

- еритроцитарна завись (еритроцитана маса, ресуспендована в якому – небудь плазмозамінюючому розчині);

- еритроцитарна маса, збіднена лейкоцитами й тромбоцитами;

- еритроцитарна маса розморожена й відмита;

б) Концентрат тромбоцитів;

в) Концентрат лейкоцитів;

Б)Плазмова частина:

а)Плазма:

- плазма нативна;

- плазма свіжозаморожена;

- плазма антигемофільна;

- плазма імунна (антистафілококова, антисинегнійна та ін.)

- плазма ліофілізована;

2.Препарати крові:

а)Коректори гемостазу:

- кріопреципітат;

- концентрат VIII фактора;

- фібриноген

- протромбіновий комплекс;

- тромбін;

- гемостатична губка;

- фібринолізин;

б)Імунологічної дії:

- гамма – глобулін;

- імуноглобуліни:

+ антирезусний

+ антистафілококовий

+ протиправцевий

в) Комплексної дії:

- альбумін (5,10,20%)

- протеїн.

 

КОМПОНЕНТИ КРОВІ








Дата добавления: 2014-12-14; просмотров: 648; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2022 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.135 сек.