Еритроцитарна маса. 1. Визначення:Еритроцитарна маса- компонент крові, що складається головним чином з еритроцитів (70 – 80%) і плазми (20 – 30%)
1. Визначення:Еритроцитарна маса- компонент крові, що складається головним чином з еритроцитів (70 – 80%) і плазми (20 – 30%), незначної домішки тромбоцитів і лейкоцитів.
2. Значущість еритроцитарної маси для організму:
А) Фізіологічне значення еритроцитів в організмі полягає в здійсненні киснево- транспортної функції – гемоглобін еритроцитів у легенях приєднує кисень, переносить і віддає його тканинам, а із тканин у легені переносить двоокис вуглецю;
Б) Дискоїдна форма еритроцита й легка деформовуваність забезпечують оптимальні гідродинамічні якості й прохідність його через капіляри, що створює необхідні умови для газообміну між клітиною й середовищем.
3. Одержання й зберігання еритроцитарної маси:
А)Еритроцитарну масу одержують із консервованої крові шляхом відділення плазми (центрифугуванням або спонтанним осіданням еритроцитів);
Б) При заготівлі еритроцитарної маси над еритроцитами залишають шар плазми 10 мм.;
В) Еритроцитарну масу заготовлюють шляхом використання полімерних контейнерів (гемаконів) зі співвідношенням консерванту (глюгіциру, цитроглюфаду) і цільної крові 1:4;
Г)Еритроцитарна маса зберігається протягом 21 дня в придатному для трансфузії стані при t +4 +6˚С (заготовлена на глюгіцирі);
Д)Для поліпшення реологічних властивостей еритроцитарної маси при високому гематокриті безпосередньо перед трансфузією допускається додавання в контейнер 50 – 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду.
4. Показання до застосування еритроцитарної маси:
А)Гостра крововтрата понад 20% ОЦК;
Б)Гостра постгеморагічна анемія (травми, що супроводжуються крововтратою; шлунково-кишкові кровотечі, крововтрати при хірургічних втручаннях, пологах);
В)Анемії, що супроводжують хронічні захворювання шлунково- кишкового тракту, легенів, серцево – судинної системи, печінки, нирок;
Г)Анемії при інтоксикаціях, опіках, гнійно-септичних ускладненнях;
Д)Анемії, що супроводжують порушення гемостазу при захворюваннях кровотворної системи (гострі й хронічні лейкози, апластичні анемії, мієломна хвороба й ін.);
Е)Анемії при злоякісних новоутвореннях;
И)Тяжкі форми залізодефіцитних анемій у випадку відсутності ефекту від терапії препаратами заліза.
Еритроцитарні трансфузійні середовища
1. Еритроцитарна завись– введення (ресуспендування) в еритроцитарну масу спеціальних розчинів, що підтримують функціональний статус еритроцитів з одночасним поліпшенням реологічних властивостей (розчин ″Модежель”, розчин 0,9% натрію хлориду з додаванням нікотинаміду й аденіну).
2. Еритроцитарна маса, розморожена й відмита – розморожена після кріоконсервування еритроцитарна маса відмивається від консервуючих речовин, що містять гліцерин, і до еритроцитів додають спеціальні розчини. Метод дає можливість використати запаси еритроцитарної маси, у тому числі рідких груп крові, й використати переваги відмитих еритроцитів. Граничні строки зберігання розморожених відмитих еритроцитів при t 2–6˚С становлять 24 години після їхнього відмивання.
3. Еритроцитарна маса, збіднена лейкоцитами й тромбоцитами (″buffy coat″) – еритроцитарна маса після видалення лейкотромбоцитарного шару (кількість лейкоцитів менш 20% від вихідного числа), використовується для переливання у хворих з можливою алоімунізацією внаслідок посттрансфузійних реакцій негемолітичного типу, викликаних головним чином лейкоцитами (несумісність по HLA – антигенах). Виготовляється не пізніше 3 діб після кроводачі.
4. Відмиті еритроцити – отримують із цільної крові за допомогою центрифугування, видалення плазми й відмивання еритроцитів ізотонічним розчином. При цьому відмиваються білки плазми, лейкоцити й тромбоцити, що суттєво зменшує алоімунізацію при переливанні. Відмиті еритроцити містять мінімальну кількість калію й елементів метаболізму, що накопичуються в крові, залишків консерванту й мікроагрегатів. У лікувальній практиці відмиті еритроцити мають пріоритет у хворих із гострою й хронічною нирковою недостатністю, при апластичних анеміях, уроджених гемолітичних анеміях, у хворих із обтяженим гемотрансфузійним анамнезом (у хворих із рідкими груповими факторами крові, сенсибілізованих попередніми переливаннями), для запобігання синдрому гомологічної крові при масивних трансфузіях.
Концентрат тромбоцитів
1. Визначення: Концентрат тромбоцитів – це суспензія активних тромбоцитів у плазмі, приготовлена методом тромбоцитоферезу.
2. Вимоги щодо концентрату тромбоцитів:
А)До кінця строку зберігання вміст тромбоцитів у дозі концентрату повинен залишатися не менш 2 х 1011;
Б) Під стандартною терапевтичною дозою тромбоцитів для дорослого пацієнта розуміють кількість тромбоцитів, еквівалентну виділеному з 4-6 доз цільної крові (4-5 х 1011 тромбоц.);
В) Для концентрату тромбоцитів, що зберігаються при 20-240С понад 24 години, забезпечуються безперервне, не травмуюче клітини, автоматичне перемішування протягом усього строку зберігання в полімерних контейнерах.
3. Патологічні процеси, що вимагають застосування концентрату тромбоцитів:
А)При дефіциті кількості клітин (тромбоцитопенії);
а)Причини тромбоцитопенії:
- променева хвороба;
- хіміотерапія ;
- застосування мієлотоксичних препаратів;
- уроджені захворювання;
- підвищене руйнування тромбоцитів при інфекціях, ДВС-синдромі, васкулітах і тромбоцитопенічній пурпурі;
Б) При дефекті функції клітин (тромбоцитопатії):
а)Причини тромбоцитопатії:
- уроджені (хвороба Віллебранда, хвороба Гланцмана, синдром Бернара-Сульє);
- надбані (прийом лікарських препаратів, уремія, уроджені пороки серця із ціанозом, ДВС-синдром) ;
- порушення функції тромбоцитів може приводити до розвитку мікросудинної кровотечі навіть при нормальному вмісті клітин у периферичній крові.
4. Показання до застосування концентрату тромбоцитів:
А) Число тромбоцитів менш 50 х 109/л при відсутності або наявності кровоточивості;
Б) Час кровотечі більше 12 хвилин при кровотечі, зумовленій тромбоцитопенією;
В) Число тромбоцитів менш 100 х 109/л у хворих після операцій з екстракорпоральним кровообігом при наявності кровоточивості.
5. Визначення дози концентрату тромбоцитів:
А)Кількість доз тромбоцитарної маси залежить від ступеня тромбоцитопенії:
а) Стандартною терапевтичною дозою вважається та, у якій утримується 4-5 х 1011 донорських тромбоцитів (кількість тромбоцитів може становити від 0,7 до 1 х 1011 на кожен літр ОЦК реципієнта або 0,5 – 0,7 х 1011 тромбоцитів на кожні 10 кг маси тіла);
б)При спленомегалії, сепсисі, ДВС-синдромі потреба в донорських тромбоцитах зростає на 40-80% від стандартної терапевтичної дози;
Б)Клінічними критеріями ефективності переливання тромбоцитів є: зупинка спонтанної кровоточивості й відсутність свіжих геморагічних висипань на шкірі й слизуватих оболонках;
В)Лабораторною ознакою ефективності переливання тромбоцитів є збільшення тромбоцитів у реципієнта через годину після трансфузії (приріст більше 7,5 х 109/л).
6. Методика переливання концентрату тромбоцитів:
А)Переливають концентрат тромбоцитів внутрішньовенно зі швидкістю 30-40 крапель за 1 хв.;
Б)При переливанні враховують групову приналежність по системі АВО й резус-фактор.
7. Протипоказання до застосування тромбоцитарного концентрату:
- імунні (тромбоцитолітичні) тромбоцитопенії;
- ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура.
Свіжозаморожена плазма (СЗП)
1. Визначення:Плазма, отримана від одного донора методом плазмофереза або з консервованої крові за допомогою її центрифугування і заморожена при температурі – 450С протягом першої години з моменту пункції вени.
2. Склад свіжозамороженої плазми:
А)Свіжозаморожена плазма містить весь комплекс лабільних факторів фібринолізу й гемостазу, системи компліменту, різномолекулярні білкові комплекси, що забезпечують онкотичний тиск, імунні комплекси й інші фактори ;
Б)СЗП містить не менш 70% фактора VIII (в осіб групи крові 0(I) вміст фактора VIII нижче на 20-25%).
3. Зберігання й макрооцінка свіжозамороженої плазми:
А)Свіжозаморожена плазма може зберігатися в холодильнику при температурі -300С і нижче протягом 12 місяців за умови герметичності упаковки;
Б)Перед переливанням свіжозаморожену плазму відтаюють на водяній бані або під струменем теплої води при температурі 35-370С при періодичному погойдуванні контейнера;
В) Відтала плазма повинна бути прозорою, солом'яно-жовтого кольору, без каламуті, пластівців, ниток фібрину й перелита не пізніше 2-х годин після відтавання (або не пізніше 24 годин за умови зберігання при температурі 2-60С).
4. Використання свіжозамороженої плазми:
А)Плазма використовується з урахуванням сумісності по групі крові АВ0;
Б) При переливанні проводиться тільки біологічна проба;
В) Початкова доза трансфузії плазми становить 10-15 мл/кг маси тіла реципієнта й коректується при подальшому моніторингу.
5. Показання до застосування свіжозамороженої плазми:
- дилюційна коагулопатія;
- уроджений або надбаний дефіцит факторів коагуляції;
- одночасно з застосуванням концентрату VIII фактора або кріопреципітату.
6. Протипоказання до застосування свіжозамороженої плазми:
- протромбіновий час (ПВ) перевищено не більш ніж в 1,5 раза (> 18 сек.) середнього показника норми;
- активований парціальний тромбопластиновий час (АПТВ) перевищено не більш ніж в 1,5 раза верхньої межі норми (> 50-60 сек.);
- виявляється менш 25% активності VIII фактора згортання.
ПРЕПАРАТИ КРОВІ
1. Препарати комплексної дії:
А) Альбумін – є однією з найважливіших білкових фракцій, належить до групи простих білків з періодом напіврозпаду 15-20 днів. Він становить не менше 50% всіх білків крові.
- Розчинам альбуміну властива висока онкотична активність, гемодинамічна, волемічна дія, підтримка реологічних властивостей циркулюючої крові, забезпечення транспорту різних метаболітів (білірубін, кальцій) і лікарських засобів.
- Залежно від концентрації альбуміну (5,10, 20%) препарат має різну реологічну активність.
- Тривалість дії препарату від 24 до 36 годин.
- Зберігають розчини альбуміну при температурі від +2 до +80С протягом 3 років.
- Перед переливанням необхідне проведення біологічної проби.
Б)Протеїн:-4,3-4,8% розчин білків людської плазми, містить до 80% альбумінів й 20% альфа- і бета-глобулінів, випускається у флаконах по 250, 400 й 500 мл, зберігається при кімнатній температурі, строк придатності до 5 років.
Механізм дії й функції протеїну ідентичні альбуміну, перед переливанням необхідне проведення біологічної проби.
2. Коректори гемостазу:
А). Загальної дії:
- Кріопреципітат:містить не менш 200 одиниць фактора VIII - антигемофільного глобуліну, а також фібриноген. Зберігається при температурі - 25°С протягом 6 місяців. Випускають у висушеному виді (при температурі 4-10°С зберігається до 10 місяців).
- Протромбіновий комплекс: містить загортальні фактори крові II, VII, IX, X . При температурі 4°С зберігається 1 рік
- Фібриноген: готується методом ліофільного сушіння, у флаконі утримується в кількості 0,8-1,0 г, зберігається при температурі 2-10°С у захищеному від світла місці протягом 2 років.
- Фібринолізин – природний компонент крові людини, що утворюється з неактивного профібринолізину при його ферментній активації трипсином. Фібринолізин розчиняє свіжі фібринові згустки.
-Випускається у флаконах по 20-30-40 тисяч ОД специфічної активності.
-Застосовується при тромбоемболії легеневої й периферичних артерій, інфаркті міокарда, гострому тромбофлебіті.
Б) Місцевої дії
- Тромбін– препарат містить тромбін, невелику кількість тромбопластину й хлорид кальцію. Тромбін випускають у висушеному виді в ампулах або флаконах, застосовують для зупинки капілярних кровотеч, поверхневих геморагій, а також при оперативних втручаннях на паренхіматозних органах.
- Гемостатична губка – препарат виготовляється із плазми крові людини, являє собою суху пористу масу.
-Володіє гемостатичними властивостями, зумовленими, з одного боку, механічною дією препарату, а з іншого боку – великим вмістом тромбопластичних субстанцій, які викликають швидке згортання крові.
-Губку прикладають на місце, що кровоточить, і притискають на 3-5 хвилин, після усмоктування губка перетворюється у фібринову плівку, що може бути залишена в рані й у подальшому повністю розсмокчеться.
-Застосовується для зупинки кровотеч із паренхіматозних органів, розсічених зрощень, ушкоджених тканин, кісток черепа при трепанації й ін.
3. Препарати імунобіологічної дії:
- Гіперімунна плазма:готується із крові донорів, попередньо імунізованих, містить антитіла до певних збудників (антистафілококова, антипротейна й т.п.);
- Імуноглобуліни (гамма-глобуліни): одержують із фракції глобулінів, містять антитіла в концентрованому вигляді, готують із крові з високим титром антитіл (імунні донори, особи, що перенесли відповідні захворювання);
- випускають гамма-глобуліни спрямованої дії (антистафілококовий протиправцевий, протигрипозний, антирезусний й ін.);
- випускаються у вигляді 10% розчину для внутрішньом'язового введення, перед введенням необхідно уточнити алергологічний анамнез.
КРОВОЗАМІННІ РОЗЧИНИ
1. Визначення:Кровозамінниками називають плазмозамінні розчини, призначені для цілеспрямованого заміщення втрачених або нормалізації порушених функцій крові методами впливу на морфологічний або хімічний склад внутрішньосудинної рідини.
2. Класифікація кровозамінників(особливості їхньої лікувальної дії й хімічного складу):
А) Кровозамінники гемодинамічної дії
а)Препарати на основі декстрану:
- середньомолекулярні: поліглюкін (Росія), маркодекс (Швеція, США), декстран (Польща);
- низькомолекулярні: реополіглюкін (Росія), реомакродекс (Швеція, США);
б) Препарати желатину:
- желатиноль (Росія), плазможель (Франція), гелофузин (Німеччина);
в)Препарати на основі гідроксиетилкрохмалю:
- венофундин, рефортан, стабізол (Німеччина);
г)Препарати на основі поліетиленгліколю:
- поліоксидин (Росія);
Б) Дезінтоксикаційні розчини:
а) Препарати на основі низькомолекулярного полівінілпиролідону: - неокомпенсан (Австрія);
б) Препарати на основі низькомолекулярного полівінілового спирту:
- полідез:
-неогемодез (Росія);
В) Кровозамінники для парентерального живлення:
а)Білкові гідролізати:
- аміноплазмоль Е 10% (Німеччина);
- гідролізин;
5.амікін;
6.амінопептид (Росія);
б) Суміші амінокислот:
- інфезол ;
- аміноплазмаль;
- амінофузин (Німеччина);
в) Жирові емульсії:
- ліпофундин МСТ/ЛСТ 10-20% (Німеччина);
- інтраліпід (Швеція);
- емульсан (Фінляндія);
г)Розчини глюкози:
- розчини глюкози 5-40%;
Г) Регулятори водно-сольового обміну й кислотно-лужної рівноваги
а)Сольові розчини:
- ізотонічний розчин натрію хлориду;
- розчин Рингера;
- розчин Рингер-Локка
- диполь;
- розчин Дарроу;
- розчин Хартмана;
б)Коректори електролітного й кислотно-основного стану:
- лактосол (Росія);
- рингер-лактат (США);
в)Осмодіуретики:
-манітол 15%;
- сорбітол 20%.
Д) Переносники кисню
-Емульсії фторовуглеців (Росія, США, Японія).
3. Завдання інфузійної терапії:
А) Поповнення об’єму циркулюючої крові при крововтраті;
Б)Заповнення інтра- і екстрацелюлярного об’єму при дегідратації, викликаній втратою рідини при різних патологічних процесах (опіки, порушення функції травного тракту, травматичні тривалі хірургічні втручання й ін.);
В) Поліпшення мікроциркуляції й реологічних властивостей крові;
Г) Відновлення електролітного, осмотичного, кислотно-основного балансу;
Д) Дезінтоксикаційна терапія (посилення елімінації).
4. Вплив інфузійної терапії на організм:
А) Волемічний ефект:
- збільшення ОЦК забезпечується за рахунок циркуляції розчину, що інфузується, й залучення рідини із тканин при використанні гіперонкотичних і гіперосмолярних розчинів;
- тривалість ефекту залежить від часу циркуляції розчину в судинному руслі й ряду інших факторів;
Б) Реологічний ефект:
- забезпечується декількома механізмами: гемодилюцією, зміною в'язкості крові й зниженням здатності формених елементів крові до агрегації;
В) Гемодилюційний ефект:
- поліпшується периферичний кровообіг;
- підвищується ефективність транспорту кисню;
- поліпшуються обмінні процеси;
- при гемодилюції зі зменшенням гематокриту (Ht) до 30% (або зниженні Ht на 1/3 від норми) транспорт кисню не тільки не погіршується, а й поліпшується;
Г) Вплив на гемостаз:
- гемодилюція навіть до 1/2 від нормального рівня звичайно не супроводжується гіпокоагуляцією;
- деякі колоїди (декстрани, похідні гідроксиетилкрохмалю) у дозах понад 20 мл/кг можуть негативно впливати на загортальну систему крові й посилювати перебіг ДВС-синдрому;
- при проведенні інфузійної терапії необхідно проводити контроль часу згортання крові, тривалості кровотечі, протромбінового індексу й, при необхідності, інших показників гемокоагуляції;
Д) Симпато-адреналовий ефект:
- у дорослих пацієнтів при повільному уливанні ізотонічних розчинів зі швидкістю до 60 мл/годину стимуляція рецепторного апарата судин (пресо- і хеморецепторів) не досягає граничної величини й не відбувається зміни судинного тонусу;
- прискорення інфузії й збільшення обсягу до +3-5% ОЦК викликає симпато-адреналову стимуляцію: підвищення судинного тонусу, артеріального тиску, загального периферичного опору;
Е) Вплив на систему дихання:
- тривалі інфузії можуть супроводжуватися порушенням вентиляційно –перфузійного відношення, ушкодженням легеневих капілярів (затримуються й метаболізуються клітинні агрегати, що містяться в розчинах, мікротромби);
- клінічно це проявлєтся гострою дихальною недостатністю й гіпоксемією (за рахунок внутрішньолегеневого шунтування);
- для профілактики легеневих ускладнень необхідний контроль частоти дихання, хвилинного об’єму вентиляції, парціального тиску О2 і СО2, рентгенографія легенів.
РЕАКЦІЇ Й УСКЛАДНЕННЯ ПРИ ПЕРЕЛИВАННІ КРОВІ
1. Класифікація ускладнень при переливанні крові:
А)Ускладнення механічного характеру;
Б)Ускладнення реактивного характеру;
В)Ускладнення інфекційного характеру.
2. Ускладнення механічного характеру
А)Гострі циркуляторні порушення, кардіоваскулярна недостатність;
Б)Повітряна емболія;
В)Тромбози й емболії;
Г)Порушення кровообігу в кінцівці після внутрішньоартеріальної трансфузії.
Дата добавления: 2014-12-14; просмотров: 839;