ПОЛІНЕВРОПАТІЇ. Поліневропатії — це захворювання всього організму зі специфічною реабілітацією патологічного процесу на рівні периферичної нервової системи.
Поліневропатії — це захворювання всього організму зі специфічною реабілітацією патологічного процесу на рівні периферичної нервової системи.
Поліневропатії характеризуються множинним ураженням периферичних
нервів, паралічами, порушеннями чутливості, трофічними й вегетативно-судинними розладами переважно в дистальних відділах кінцівок при вторинних поліневропатіях. При первинних поліневропатіях страждають проксимальні відділи кінцівок, мають місце розлади чутливості, парестезії, біль по ходу нерва й катастрофічно швидко формується м'язова атрофія. Як показали дослідження, цілісне запалення нерва — явище досить рідке. В основі поліневропатій лежать токсичні, обмінні, ішемічні й механічні фактори, що викликають розвиток патології в мієліновій оболонці й дистрофічні зміни тканини нерва.
Етіологія. Причина поліневропатій — різноманітні інтоксикації:
• алкоголь, препарати арсену, свинець, антибіотики, сульфаніламіди;
• після введення сироваток і вакцин сказу;
• при авітамінозі, онкозахворюваннях, захворюваннях внутрішніх органів (печінка, підшлункова залоза, нирки), ендокринних залоз- (діабет, гіпер-, гіпотиреоз);
• при деяких ферментних дефектах.
Сучасна класифікація поліневропатій ґрунтується на патофізіологічному принципі, тобто на оцінці механізмів розвитку захворювання і ступеня переважного ураження різних структур периферичного нерва — мієлінової оболонки або осьового циліндра. Ураження мієлінової оболонки (мієлопа-тія) або шванівських клітин є первинним процесом, оскільки аксон залишається повністю збереженим. При мієлопатії розвивається блокада провідності по нервових волокнах. Регенерація настає досить швидко, протягом кількох днів або тижнів, але швидкість проведення імпульсу по нервовому волокну не завжди повертається до норми навіть при повному клінічному відновленні. Аксональна дегенерація (аксонопатія) характеризується порушенням метаболізму в усьому нейроні. Регенерація аксона більш в'яла й уповільнена. Видужання при аксонопатії можливе тільки у випадку своєчасної та адекватної корекції порушеного метаболізму або детоксикації.Велика кількість етіологічних факторів, які можуть спричинити поліневропатії, вимагає в кожному випадку ретельного обстеження, тому що при цукровому діабеті, алкоголізмі, лікарській терапії, дифтерії, порфірії та інших захворюваннях лоліневропатії периферичних нервів визначаються як вторинні.
Принципово важливий підхід до класифікації поліневропатій — виділення гострих, підгострих і хронічних форм захворювання. Швидкість розвитку патологічного процесу визначає програму лікувальних заходів, особливо на ранніх стадіях хвороби. До гострих форм належать випадки, при яких максимальний розвиток рухових і чутливих розладів настає у період до 40 днів, до підгострих — у період від 40 до 60 днів і до хронічних — при розвитку процесу більше 60 днів (рис. 5.10).
Клінічні прояви поліневропатій залежать від ступеня залучення в патологічний процес рухових, чутливих і вегетативних волокон. Рухові порушення представлені м'язовою слабістю, частіше в дистальних відділах кінцівок, їх атрофією гіпо- або арефлексією. При множинному ураженні нервів переважно страждають м'язи-роз-гиначі. У тяжких випадках хворі не в змозі самостійно стояти, пересуватися, утримувати в руках які-нєбудь предмети. Через слабість міжреберних м'язів і діафрагми можливе зниження дихальної функції. З'являються патологічні парестезії, втрачається м'язово-суглобне відчуття (порушується стійкість при стоянні й ходьбі), знижується шкірна, больова й тактильна чутливість. З'являється біль пекучого характеру, порушується потовиділення, виникають набряки дистальних відділів кінцівок, змінюється забарвлення щкіри й температура тіла, з'являються трофічні виразки й змінюється структура м'язової тканини. Характер процесу — від блискавичного до уповільненого. Виділяють чотири типи перебігу поліневропатій:
• гострий — симптоми розвиваються протягом тижня;
• підгострий — тривалість розвитку протягом місяця;
• хронічний — тривалість розвитку більше місяця;
• рецидивний — повторні загострення виникають протягом багатьох років.
Діагностика й оцінка результатів лікування поліневропатій здійснюється
на підставі:
• особливостей динаміки клінічної картини;
вивчення епідеміологічного анамнезу;
• проведення спеціальних бактеріо- і вірусологічних досліджень;
• аналізу клінічних і біохімічних досліджень крові, сечі;
• визначення імунологічних показників.
У діагностиці поліневропатій значну роль відіграє електроміографія: досліджується електрофізіологічна характеристика м'язів і швидкість поширення порушення по рухових волокнах, що розраховується від моменту подразнення до виникнення коливань потенціалу на електроміограмі (досліджують нерви кінцівок і лицьовий нерв). Зміни настають на 10—20 добу після початку захворювання.
Найпоширенішими формами є діабетична, поліневрит вагітних або післяпологова, алкогольна й гостра запальна демієлінізуюча полірадикулопа-тія Пйєна—барре.
Діабетична невропатія може бути першим проявом діабету або виникає через багато років після початку захворювання. Цей синдром спостерігається у 50 % хворих на діабет. Діабетична невропатія проявляється у вигляді ішемії і метаболічних порушень у нерві. Частіше уражуються стегновий, сідничний, ліктьовий серединний, трійчастий та інші нерви, відповідно мають місце болі, порушення чутливості, парези, вегетативна іннервація, з'являються гангренозні ділянки.
Лікування: на фоні ефективної діабетичної терапії комплексна відновлювальна терапія із застосуванням дозованого фізичного навантаження.
Поліневрит вагітних або післяпологова поліневропат/я. Може мати місце в будь-який строк вагітності. Етіологія — токсикоз — підвищена чутливість до чужорідного білка, що надходить в організм від плода й плаценти, імунологічна несумісність і недостатність вітаміну В.. Мають місце парестезії, біль у ногах, парези, паралічі й загальна інтоксикація (нудота, блювання, слабість).
Алкогольна поліневропат/я виникає при зловживанні спиртними напоями. Частота становить 2—3 % загальної частоти уражень, є причиною токсичної дії алкоголю на нерви, що викликає порушення обмінних процесів. Зміни розвиваються не тільки у периферичних нервах, а й у головному й спинному мозку. Алкогольна поліневропатія розвивається підгостро. З'являються парестезії у дистальних відділах кінцівок, болі в литкових м'язах, особливо при стисненні (одна з перших ознак), потім слабість і параліч всіх кінцівок, швидко розвиваються м'язові атрофії, порушення чутливості за типом "носків" й "рукавичок". Згодом формується порушення глибокої чутливості, координації рухів, атаксія. Алкогольний поліневрит розвивається гостро після переохолодження, з'являються трофічні й судинні розлади. Захворювання триває від кількох місяців до кількох років. При відповідному лікуванні настає стадія зворотного розвитку хвороби.
Гостра запальна демієлінізуюча полірадикулопатія (синдром Пйєна— Барре) у типових випадках починається з парестезії і м'язової слабості в стопах. Парези протягом кількох днів або тижнів прогресують і поширюються в проксимальному напрямі, втягуючи у тяжких випадках дихальні м'язи, м'язи гортані й лицьову мускулатуру.
У результаті ураження вегетативної нервової системи можуть спостерігатися порушення серцевого ритму й артеріального тиску. Ураження починається на рівні корінців, потім у патологічний процес утягуються периферичні нерви. Первинним є ушкодження мієлінової оболонки, у тяжких випадках може спостерігатися й ураження аксонів. Відновлення починається через 2—4 тижні після припинення прогресування хвороби. Всі хворі з синдромом Гійєна—Барре в гострій стадії захворювання повинні проходити стаціонарний курс лікування по відновленню функції дихання і кровообігу. Реабілітаційні заходи в гострий період захворюзання спрямовані на попередження розвитку пролежнів, тромбозу глибоких вен й інших ускладнень, що виникають при адинамії хворого. З метою попередження контрактур застосовують лікування положенням за допомогою ортезів, а також пасивні вправи. Для попередження пневмонії призначають дихальну гімнастику. Навантаження збільшують поступово через швидку перевтому паретичних м'язів. Велика увага приділяється тренуванню ортостатичної функції (поступове навчання переходу до вертикального положення за допомогою спеціального столу, що змінює кут нахилу). Потім починають навчання стояння (спочатку з підтримкою або з використанням коліноупорів), ходьби (у міру зміцнення м'язів ніг призначається ходьба в паралельних брусах, з милицями, ціпком, з підтримкою, без підтримки). У 90—95 % випадків адекватна реабілітаційна програма дозволяє досягти повного відновлення рухових функцій і самообслуговування [9, 55].
Завдання дозованого фізичного навантаження при поліневропатіях:
• здійсніти загальнооздоровчий і загальнозміцнювальний вплив на організм хворого;
• поліпшити кровообіг і трофічні процеси в зоні ураження;
• сприяти усуненню або зниженню вегетативно-судинних і трофічних розладів й активізувати розсмоктування залишкових явищ запалення;
• протидіяти злипливим процесам між оболонками нерва й прилеглими тканинами, стимулювати регенерацію нерва;
• зміцнити паретичні м'язи й зв'язковий апарат, послабити м'язову дистонію й тим самим попередити або усунути м'язові контрактури й тугорух-ливість суглобів;
• розвивати й удосконалювати замісні рухи й координацію;
• боротися з супутніми порушеннями — скривленням й обмеженням рухливості хребта, острахом рухів.
Таким чином, методика застосування засобів фізичної реабілітації визначається, насамперед, обсягом рухових розладів, глибиною ураження нерва, локалізацією й необхідністю створення оптимальних умов для перебігу відновлювального процесу.
Для поліпшення кровообігу, живлення м'язової тканини, попередження трофічних розладів, а також посилення пропріоцептивних сприйняттів застосовуються різні види й прийоми лікувального масажу.
Особливості методики масажу — диференційований вплив на уражені м'язи, дозування інтенсивності, використання переважно прийомів вібрації, розминання, глибокого розтирання, сегментарно-рефлекторний характер впливу (масаж комірцевої ділянки, попереково-крижової ділянки). Рекомендується також використання апаратного вібраційного масажу, струминного підводного, що поєднує позитивний температурний вплив теплої води та її механічну і гідростатичну дію на тканини.
Із лікарських засобів переважно використовуються препарати нейрости-мулюючої дії (дибазол), вітаміни; для підвищення енергетичних можливостей м'язів — ін'єкції АТФ, для розпушення вторинних сполучнотканинних утворень — склоподібного тіла.
Із фізіотерапевтичних засобів для поліпшення провідності нервових імпульсів застосовують електрофорез із іонами кальцію, парафіно- і озоке-ритолікування.
Фізичні вправи можуть бути використані також у вигляді цілеспрямованих трудових рухів полегшеного характеру (наприклад, картонажні, швейні роботи), у тренуванні побутових навичок й елементів самообслуговування.
При стійкості вторинних змін у тканинах застосовують механотерапію у вигляді активних вправ на апаратах маятникового типу і рухів на апаратах пасивної дії (з електроприводом).
ЛГ здійснюється відповідно до трьох установлених періодів.
Iперіод (гострий і підгострий стан) — триває ЗО—45 днів з моменту
травми.
Завдання: підвищення психологічного тонусу хворого, загальнотонізую-
чий вплив, поліпшення трофіки в зоні ураження, посиланні імпульсів на від-
новлення втрачених рухів.
Заняття ЛГ здійснюються 1—2 рази на день із інструктором й 6—8 разів на день самостійно, комплекс вправ підбирається індивідуально. Тривалість ЛГ із інструктором 20—ЗОхв, самостійно — 10—20 хв.
II період починається з ЗО—45го дня і триває б—8 місяців з моменту
травми.
Завдання: зміцнення паретичних і тренування здорових м'язів, відновлення повного обсягу рухів, координації, спритності й швидкості виконання активних рухів в ураженій ділянці, а за неможливості — максимальний розвиток компенсаторних рухових навичок, попередження порушень і деформацій грудної клітки, хребта й стіп.
Заняття здійснюється 1—2 рази на день із інструктором й 4—6 разів самостійно за індивідуальним комплексом. Тривалість процедури з інструктором 40—60 хв, самостійно — 25—30 хв.
III період — тренувальний — остаточне відновлення функцій. Трива
лість 12—15 місяців з моменту травми.
Завдання: остаточне відновлення всіх рухових функцій ураженої ділянки й організму в цілому, тренування високодиференційованих рухів, швидкості, сили, спритності, витривалості, відновлення складних трудових процесів і загальної працездатності.
Заняття здійснюються один раз на день із інструктором (тривалість 60—90 хв) і самостійно за індивідуально підібраним комплексом 4—5 разів на день (тривалість самостійних занять 50—60 хв).
ЛГ у воді здійснюється в усіх періодах лікування. Температура води 36—37°С. Тривалість заняття у І періоді — 10 хе, у II періоді — 10—15 хв, у III періоді — 20 хв. Методичні вказівки до побудови процедури лікувальної гімнастики при поліневропатіях
• Співдружньо двома руками виконувати всілякі рухи пальцями (розве
дення, згинання, зіставлення всіх пальців з першим, "пазурі", щиглики).
•Виконувати захват пальцями великих і дрібних гумових предметів
(м'яч, губку) і втримання їх.
•Використовувати вправи на подолання опору й розвиток сили хвату (паретичною рукою затиснути й намагатися утримати рушник, а здоровою вихоплювати його).
• При невритах нижніх кінцівок вправи для пальців ніг і гомілковостопно-го суглрба виконувати у положенні вису з опором на п'яту й на всю стопу.
• Досить багато часу відводити рухам у гомілковостопному суглобі у всіх напрямах.
• У II й IIІ періодах у процедуру ЛГ включати вправи з предметами (прокочування м'яча, кругові рухи, з гімнастичною палицею,, у ластах, різні варіанти ходьби, плавання з плотиком).
• При хірургічному втручанні ЛГ у воді призначається після зняття швів.
• При будь-якому ураженні периферичних нервів активні рухи (особливо при перших їх проявах) необхідно виконувати з мінімальним дозуванням: 1—2 рази у І періоді, 2—4 рази — у II, й 4—6 разів — у III періоді.
• Перенапруження м'язів супроводжується втратою здатності до активних скорочень на кілька днів, і відновлення активних рухів відбуватиметься уповільнено. Вправи варто виконувати з мінімальним дозуванням, але повторювати кілька разів протягом заняття.
•Для попередження контрактур, порочних положень і деформацій обов'язково накладають фіксуючу пов'язку, яку знімають під час заняття. Інструктор на кожному занятті пасивно проробляє всі суглоби паретичної кінцівки в усіх можливих напрямах.
• При ураженні периферичних нервів нижніх кінцівок велику увагу варто приділяти навчанню хворого правильній опорі на ногу, ходьбі з обов'язковою фіксацією еластичним бинтом або ортопедичним черевиком.
• Перед навчанням хворого ходьбі треба навчити його правильно стояти, опираючись на хвору ногу з опорою на спинку стільця, милиці, ціпок, потім ходьбі на місці, ходьбі з двома милицями або ціпками, з одним ціпком і тільки потім без опори — самостійно.Лікування уражень периферичних нервів повинно здійснюватись в стаціонарі, амбулаторно, у санаторіях, на курортах і мати комплексний характер.
НА ЗАКІНЧЕННЯ
У цьому розділі ми розглянули будову периферичної нервової системи, визначили, які можуть бути ураження периферичних нервів (радикулопатії, плексопатії, невропатії і поліневропатії).
З'ясували, що найпоширенішою формою ураження є тунельні невропатії, які є наслідком локального ураження нервового стовбура, викликаного
компресією, ішемією або механічним впливом. Також визначили причини, класифікацію і клініку радікулопатії попереково-крижового сплетення й шийно-грудного відділення хребта. Установили, що невропатії окремих нервів (сідничний, малогомілковий, великогомілковий, променевий, ліктьовий, серединний, лицьовий) виникають при травмах, ураженнях при переломах кісток, стисненні нерва, фізичному перенапруженні, переохолодженні, неправильно зробленій ін'єкції в зовнішню поверхню плеча, зловживанні алкоголем, застуді, інфекції, ускладненні після операції. Ми розглянули засоби відновлювального лікування, які включали: лікувальну гімнастику, масаж, лікування положенням, медичні препарати, вітаміни, фізіотерапію, рефлексотерапію, лазеротерапію, магнітотерапію, механотерапію, гідрокінезитерапію тощо. Насамкінець, в цьому розділі ми розглянули методичні вка^вки до виконання спеціальних фізичних вправ, схеми побудови занять лікувальною гімнастикою та комплекси вправ, з'ясували місце та роль засобів фізичної реабілітації у збереженні здоров'я та підвищенні працездатності. Сподіваємося, що у вас з'явиться інтерес й новий погляд на фізичну реабілітацію, враховуючи її вплив на наше здоров'я і повсякденне життя.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1.Описати будову периферичної нервової системи. Що таке периферична невропатія та плексопатія?
2.Які найпоширеніші форми ураження периферичних нервів?
3.Визначити, що включає комплексна терапія при відновлювальному лікуванні хворих на радикулопатію, плексопатію, невропатію і поліневропатію.
4.Розказати, які вправи обіймають значне місце в процедурі лікувальної гімнастики при радикулопатії корінців попереково-крижового сплетення.
5.Визначити, в чому полягає лікування невропатії ліктьового нерва.
6.Що таке невропатія лицьового нерва, як вона розвивається? Засоби відновлювальної терапії.
7.Розказати про поліневропатії та засоби фізичної реабілітації.
8.Описати три періоди та навести методичні вказівки до побудови про цедури лікувальної гімнастики при поліневропатіях.
ЛЕКЦІЯ
З дисципліни: „Фізична реабілітація при захворюваннях нервової системи" за темою: «Фізична реабілітація при захворюваннях центральної нервової системи. Особливості реабілітації хворих з інсультом в розширеному постільному і напівпостільному режимах»
4.Описати основні педагогічні принципи застосування фізичних вправ із лікувальною метою.
5.Описати принципи дозування фізичного навантаження.
6.Визначити механізми лікувальної дії фізичних вправ.
7.Перерахувати основні методичні особливості побудови процедури лікувальної гімнастики.
8.Що таке лікування положенням?
9. Поясніть термін пригнічення патологічних синкінезій.
10. Що таке ліквідація апраксії та атаксії?
мозковий інсульт
Загальні відомості про мозковий інсульт.Інсульт — гостре порушення мозкового кровообігу різної локалізації й протяжності, що викликає морфологічні порушення в тканинах мозку й зміни функцій центральної нервової системи. Розрізняють геморагічний й ішемічний інсульти. Геморагічний Інсульт супроводжується крововиливом у мозок, ішемічний виникає при закупорці судин тромбом або емболом. У результаті ішемії (недокрів'я) відбувається розм'якшення мозкової тканини — інфаркт мозку.
До факторів ризику розвитку інсульту належать: генетична схильність; артеріальна гіпертонія; гіперглікемія; ожиріння; недостатня фізична активність; паління; вік; наявність повторних гіпертонічних кризів; індивідуальні особливості конституції (пікнічна), режиму життя й харчування; повторні стреси й тривале нервово-психічне перенапруження. За наявності трьох і більше несприятливих факторів схильність до Інсульту збільшується (рис. 3:1—3.4).
Важливо відзначити, що головні причини інсульту — гіпертонічна хвороба й атеросклероз судин головного мозку, а також хронічний нефрит, захворювання надниркових залоз, хвороби крові.
Геморагічний інсульт розвиваються в результаті розриву судин або геморагічного просочування тканини мозку.
Розрізняють крововиливи у речовину головного мозку (паренхіматозний), під оболонку (субарахмоїдадьніий, субдуральний, епідуральний) і комбінований.
Субарахноїдально-паренхіматозний крововилив у мозок починається раптово, звичайно вдень, у період активної діяльності, частіше на фоні високого рівня артеріального тиску.
Характерна риса геморагічного інсульту — наявність загальномозкових симптомів (головний біль, розлад свідомості, блювання, гикавка, бради або тахікардія). Характерна втрата свідомості, судороги, автоматична жестикуляція й вегетативні розлади, зниження, а потім підвищення температури тіла, пітливість, похолодання кінцівок, порушення дихання.
Осередкові симптоми: залежать від локалізації геморагій (рухові порушення по гемйтипу, розлад чутливості, афазія).
Ішемічний інсульт (інфаркт мозку), розвивається в результаті гострої недостатності мозкового кровообігу внаслідок стенозу,- тромбозу, емболії й спазму мозкових судин. До розвитку ішемічного інсульту призводить атеросклероз у сполученні з гіпертонічною хворобою та цукровим діабетом, захворювання серця (ревматизм, інфаркт міокарда), захворювання крові, травма, ішемічний інсульт частіше виникає у хворих літнього віку (після. 60 років), в анамнезі цих хворих нерідко стенокардія, інфаркт міокарда, гіпертонічні кризи.; Інсульт розвивається поступово, частіше вночі або вранці після сну. Провокуючими факторами можуть бути психічна травма, фізичне навантаження, вживання алкоголю. Свідомість ясна, відмічається невелике оглушення, дезорієнтування. Обличчя хворого бліде, зіниці звужені, артеріальний тиск у нормі або знижений. Характерна риса ішемічного інсульту — перевага осередкових симптомів над загальномозковими. З'являються геміплегії з боку, протилежного осередку, з боку осередку — центральний парез лицьового, під'язикового нервів, порушення чутливості, афазія.
Невідкладна допомога при інсульті незалежно зід його характеру повинна бути спрямована на відновлення функцій серцево-судинної системи, дихання, нормалізацію артеріального тиску, на боротьбу з набряком мозку, порушеннями водно-електролітного балансу й кислотно-осковного стану.
Через кілька днів після початку захворювання, коли загальномозкові
явища згладжуються, на перший план виступають рухові розлади, що залежать від локалізації патологічного процесу. Спочатку розвивається повний
в'ялий параліч кінцівок, сухожильні рефлекси відсутні. Приблизно через
два тижні атонічні явища замінюються гіпертонічними, тонус м'язів і сухожильних рефлексів підвищується. Спастичні явища посилюються і переходять у контрактуру: розгинальну в нозі й згинальну — в руці. Ці симптоми характеризують контрактуру Верніке—Мана, при якій спастичний паралічпроявляється в дистальних відділах руки: рука приведена до тулуба, передпліччя проноване й зігнуте, зігнуті кисть і пальці. У нозі підвищений тонусрозгиначів стегна, гомілки й згиначів стопи. Ці порушення не дозволяють під час ходьби згинати ногу в коліні й розгинати в стопі, утруднені відведення й пронація стопи, пальці зігнуті. Нога розігнута в тазостегновому суглобі, супінована, відсутнє відведення, стопа звисає (рис.3.5).
Реабілітаційні заходи в ранньому відновлювальному періоді в умовах клініки. Відновлюваньний процес, що розпочався, необхідно стимулювати, тренуючи нервово-м'язову систему. Із цією метою вжа відносно рано, з початку або з половини-другою го тижня після інсульту варто призначати масаж і лікувальну гімнастику для попередження патологічних домінант у центральній нервовій системі. Процес відновлення триває, місяці й роки, причому рухи ноги відновлюються швидше, ніж диференційовані рухи руки й особливо кисті.
Порушення мозкового кровообігу як геморагічної,
так й ішемічної природи викликають ослаблення або
випадання різних рухів, чутливості, порушення мовлен
ня й інших функцій. При центральних (спастичних) па
ралічах найчастіше мають місце три види рухових пору
шень: параліч або парез, підвищений м'язовий тонус, гіперрефлексія й мимовільні співдружні рухи — синкінезії, які утруднюють виконання ізольованих активних рухів. Для лікування цих порушень використовують різні методичні прийоми: лікування положенням, лікувальну гімнастику, масаж, фізіотерапію [44, 54, 56].
При лікуванні й реабілітації інсультних хворих розрізняють три етапи відновлювалького лікування:
I (ранній відновлювальний) — до 3-х місяців;
II(пізній відновлювальний) — до одного року;
IIІ (компенсації залишкових порушень, рухових функцій) — більше одного року.
Дата добавления: 2014-12-14; просмотров: 791;