ОСНОВНІ.ЗАСОБИ, МЕТОДИ Й ФОРМИ ЗАСТОСУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ ІЗ ЛІКУВАЛЬНОЮ МЕТОЮ

Найбільший ефект під час лікування досягається при комплексному застосуванні різних засобів, методів і форм, таких, як:

• фізичні вправи (загальнорозвивальні й спеціальні);

• динамічні й статичні дихальні вправи;

• механо- і працетерапія;

• фізичні вправи у воді, лікувальне плавання;

• ортопедичні засоби й протезування (навчання ходьби, розвиток побутових і трудових навичок);

• елементи спорту, лікувальна ходьба, теренкур, елементи йоги (дихаль­ні вправи й асани);

• різні види масажу (класичний, точковий, сегментарно-рефлекторний, ручний і апаратний, душ-масаж, вакуумний).

М'язово-суглобні контрактури, рубцеві зрощення, парези й паралічі — це ті порушення й патологічні стани, при яких показана механотерапія. Механотерапія — відновлення втрачених функцій за допомогою спеціальних апаратів і механічних пристроїв. Активним методом від­новлення порушеної рухової функції й працездатності хворого є працете­рапія, яка сприяє відновленню трудових і побутових навичок за допомо­гою спеціально підібраних трудових процесів і елементів самообслугову­вання.

Позитивний терапевтичний ефект при захворюваннях нервової системи дає йога-терапія, що належить до природних методів ї сприяє створенню передумов для формування опірності організму до залишкових ускладнень у вигляді тугорухливості суглобів, м'язової атрофії рубців, спайок і м'язовокуглобних контрактур.

Гімнастика йогів — найдавніша культурна спадщина Індії. Уперше про неї згадується у філософському трактаті "Бхагават-гита". 1000 років до н.е. індійський мудрець Махариши Пантаджалі узагальнив знання древніх у кни­зі "Йога-сутра". З восьми розділів два найбільш відомі — це техніка хатха-йоги (фізичні вправи й різні статичні положення: асани, пози "лотоса", "кобри", "сарани" тощо) і спеціальні дихальні вправи пранайама (60 глибо­ких вдихів у день). Виділяють 4 типи вдихів: верхній, середній, низький і повний, які виконують після асан.

Велику відновлювальну цінність у зв'язку з потужною позитивною ді­єю на функції як центральної, так і периферичної нервової системи має гідрокінезитерапія, що поєднує фізичні вправи у воді, підводний масаж, корекцію положенням, ігри у воді й плавання. Гідрокінезитерапевтичний лікувальний вплив на стан нервової системи й опорно-рухового апарату обумовлений зниженням ваги тіла у воді, гідростатичним ефектом, тер­мічним фактором, позитивним впливом на емоційну сферу (психіку) хво­рого [5, 8, 19, 23, 25].

Водне середовище (температура 36—38 °С) сприяє полегшенню вільних активних рухів (кінцівка, занурена у воду, втрачає 9/10 своєї ваги), збіль­шенню амплітуди рухів у суглобах (при рубцевих контрактурах), зняттю больового синдрому й м'язового спазму, а також відновленню опорної функції й ходьби.

Приступаючи до занять фізичними вправами, необхідно:

• ураховувати походження, причину й клініку захворювання;

• визначити лікувальні завдання.стосовно кожного хворого;

• підібрати засоби й форми для вирішення цих завдань;

• ураховувати етап, період хвороби;

• знати симптоми й фази розвитку хвороби;

• знати реакцію організму на хворобу;

• ураховувати вік, стать, фізичну підготовку й супутні хвороби;

• дотримуватися принципів педагогічного впливу фізичних вправ і прин­ципів дозування фізичного навантаження;

• раціонально поєднувати спеціальні вправи із загальнорозвивальними й паузами для відпочинку.

На думку багатьох авторів, фізичні вправи, безумовно, позитивно впливають на різні системи організму: розвивають м язову силу;

• зміцнюють зв'язковий апарат;

• поліпшують рухливість у суглобах;

• удосконалюють координацію рухів;

• розвивають швидкість, силу, прудкість;

• стимулюють діяльність серцево-судинної й дихальної систем;

• прискорюють периферичний кровообіг;

• нормалізують діяльність внутрішніх .органів;

• удосконалюють регуляторні механізми, стимулюють нервові центри, поліпшують трофіку тканин.

Таким чином, м'язова діяльність стимулює обмінні, окисно-відновні й регенеративні процеси в організмі .[4, 14, 30].

Фізичні вправи, застосовувані з лікувальною метою, поділяються на: гімнастичні, дихальні й спортивно-прикладні, ігри.

Гімнастичні вправи класифікуються за кількома ознаками: загальнорозвивальні й спеціальні; за анатомічними особливостями; за ступенем активнос­ті; за характером м'язового скорочення; за методичною спрямованістю.

Дихальні вправи поділяються на статичні й динамічні, загальні й спеціальні.

Спортивно-прикладні, вправи — це лікувальна ходьба, лікувальний біг, теренкур, стрибки, метання, .лазіння, повзання, лікувальне плавання, фізич­ні вправи у воді, тренування побутових навичок і самообслуговування, елементи спорту.

Ігри підрозділяються на малорухливі, рухливі, спортивні.

Методика фізичного навантаження, застосовуваного з лікувальною ме­тою, ґрунтується на основних загальнопедагогічних принципах: наочності, доступності, систематичності, поступовості й послідовності виконання вправ, індивідуальному підході.

Фізичне навантаження має бути адекватним функціональним мож­ливостям хворого. Недостатнє за інтенсивністю фізичне навантаження не матиме належно­го лікувального впливу, однак треба пам'ятати, що передозування, особливо в клініці нервових хвороб, може призвести до значних негативних наслідків. Величина навантаження визначається кількістю залучених до роботи м'язових груп, а також темпом роботи. Виділяють навантаження малої, по­мірної, великої й максимальної інтенсивності. Вправи малої інтенсивності включають рухи або статичні напруження невеликих м'язових груп (рух у дистальних відділах кінцівок, статичні дихальні вправи), які виконуються в повільному темпі й супроводжуються незначними фізіологічними зрушення­ми (невелике зниження або прискорення пульсу, помірне змінення артері­ального тиску й дихання). До вправ помірної інтенсивності належать ті, у ви­конанні яких задіяні середні й великі м'язові групи (вправи для тулуба, рук і ніг, динамічні дихальні вправи, ходьба в середньому темпі). Таю вправи звичайно супроводжуються помірним підвищенням частоти серцевих скоро- чень і систолічного артеріального тиску, деяким зниженням діастолічного артеріального тиску, збільшенням легеневої вентиляції. Вправи великої ін­тенсивності характеризуються одночасним залученням до роботи великої кількості м'язів, середнім і швидким темпом рухів (біг, вправи на снарядах і з предметами) і супроводжуються значними фізіологічними зрушеннями. Вправи максимальної інтенсивності втягують у роботу велику кількість м'язів, виконуються у швидкому темпі (біг, стрибки тощо), справляють більше навантаження на організм. Реакція організму на навантаження залежить не тільки від її інтенсивності, а й від фізичної підготовленості хворого.

Таким чином, навантаження в процесі лікувальної гімнастики дозуються:

• вибором вихідного положення (ВП);

• підбором фізичних вправ;

• тривалістю заняття й вправи;

• числом повторень кожної вправи;

• темпом, амплітудою, ритмом;

• ступенями силового напруження, обтяження;

• кількістю загальнорозвивальних, дихальних вправ, пауз для відпочин­ку; складністю рухів;

• щільністю занять;

• емоційністю.

Форми ЛФК: ранкова гігієнічна гімнастика, процедура лікувальної гімнастики (ЛГ), самостійні заняття.

Рухові лікувальні режими в клініці — суворий постільний, полегшений постільний, напівпостільний, лалатгіий, вільний; при курортно-санаторному лікуванні—щадний, щадно-тренувальний, тренувальний.

Загальні протипоказання до застосування фізичних вправ: гострий пері­од хвороби, загальний тяжкий стан хворого, висока температура, сильний біль, кровотеча, інтоксикація, отруєння, злоякісні пухлини.