ПОНЯТТЯ ПРО РЕАБІЛІТАЦІЮ. ВИДИ РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ. Розвиток медичної науки збагачує теоретичну й практичну основу мето­дів, які застосовуються при реабілітації хворих й інвалідів

Розвиток медичної науки збагачує теоретичну й практичну основу мето­дів, які застосовуються при реабілітації хворих й інвалідів. Один із найефективніших відновних методів лікування — фізична реабілітація, складо­вою частиною якої є лікувальна фізкультура. Основний засіб фізичної реа­білітації— фізичні вправи й природні фактори. Обов'язкова умова фізичної реабілітації — активна, вольова й цілеспрямована участь хворого в про­цесі лікування й виконання фізичних вправ.

У клініці прийнято поєднувати спокій і рух, які при здійсненні реабілітаційного процесу завжди доповнюють один одного. Відомо, що рух — це найважливіший біологічний стимулятор життєдіяльності організму й жоден метод, використовуваний у медицині з метою реабілітації, не може бути рівноцінним аналогом фізичних вправ.

У результаті різних захворювань і травм у хворих часто мають місце тяжкі функціональні порушення: зменшення амплітуди рухів, зниження си­ли, втрата здатності до пересування, порушення трудових і побутових нави­чок, що в остаточному підсумку призводить до втрати працездатності.

До різкого зниження функціональних можливостей організму призво­дять інсульт, розсіяний склероз, ДЦП, поліомієліт й інші захворювання. За­гальна інвалідність після травм та ортопедичних захворювань становить 25 %; 80 % хворих після перенесеного інсульту назавжди втрачають здат­ність працювати. За статистикою, 26 % хворих втрачають працездатність і переходять у категорію інвалідів через несвоєчасне й нерегулярне прове­дення відновлювального лікування і недооцінку основних засобів фізичної реабілітації, спрямованих на відновлення втраченої рухової функції.

Реабілітація (відповідно до трактування цього поняття експертами ВООЗ) — процес, за допомогою якого прагнуть попередити інвалідність у період лікування хвороби й допомогти інвалідам досягти максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної й економічної повноцінності, можливої в рамках існуючої хвороби.

Таким чином, реабілітація — це комплекс лікувальних, психологічних, педагогічних, соціальних і трудових заходів, спрямованих на відновлення здоров'я й працездатності хворого. Реабілітація — це складна соціальномедична проблема, що має кілька основних аспектів:

• відновлення здоров'я хворого за допомогою комплексного лікування;

• відновлення трудових, побутових навичок і елементів самообслугову­вання;

• соціальна реінтеграція, пов'язана з працевлаштуванням, матеріально-побутовим забезпеченням, поверненням у трудовий колектив.

Ці основні завдання лікарів і реабілітологів вирішуються з перших днів травмування або захворювання за активної участі хворого, а також за на­явності умов і технічних засобів.

Після відповідної медикаментозної терапії основна увага приділяється відновленню життєво важливої функції — руху, особливо після травм і зах­ворювань опорно-рухового апарату (ОРА) і нервової системи. З цією ме­тою застосовуються різні ортопедичні засоби, протези, милиці, ціпок, коляски. Для відновлення побутових навичок і елементів самообслугову­вання, які- порушуються при захворюваннях ЦНС (хвороба Паркінсона, ДЦП), у кабінетах функціональної терапії обладнуються спеціальні стенди, кімнати, столи. При постійній інвалідності (ампутації) здійснюється присто­сування оточуючої інваліда обстановки до його фізичних можливостей (об­ладнуються сходи, ліфти, громадський транспорт, квартири).

Відновлення працездатності здійснюється під час працетерапії: хворі-інваліди адаптуються до нових форм праці й психологічно налаштовуються на працю.

Розрізняють медичну, психологічну, педагогічну, соціально-економічну, професійну, побутову й фізичну реабілітації.

Медична реабілітація спрямована на повне або часткове відновлення здоров'я, компенсацію втраченої функції. Передбачає два етапи реабіліта­ції: клінічну й постклінічну. У клінічній реабілітації виділяють три періоди: іммобілізаційний, функціональний (відновлення функцій); тренувальний (період остаточного відновлення).

Психологічна реабілітація передбачає вплив на психологічну сферу хворого. Мета — переконати хворого в сприятливому завершенні лікуван­ня. Основні моменти, на які треба звернути увагу:

• ставлення хворих до реабілітаційних заходів;

• вивчення особливостей психологічного статусу хворих залежно від стадії й перебігу хвороби;

• особливості особистості хворого і його ставлення до хвороби;

• згода або відмова від реабілітаційних заходів;

• взаємовідносини лікаря й хворого;

• вибір форм і-методів немедикаментозного лікування.

Медична й психологічна реабілітація сприяють проведенню соціальної реабілітації хворого, відновленню його нормальних взаємин у суспільстві, насамперед у сфері праці. У результаті переборюється пов'язане із хворо­бою або інвалідністю відчуття соціальної неповноцінності, усувається над­мірна увага хворого до свого захворювання.

Педагогічна реабілітація передбачає заходи виховного характеру, особливо відносно хворих дітей. Це вироблення психологічної впевненості у власній повноцінності.

Соціально-економічна реабілітація вирішує комплекс заходів щодо забезпечення хворого або інваліда житлом і пенсією.

Професійна реабілітація забезпечує навчання.хворих доступним фор­мам праці й оволодіння необхідним Інструментом.

Побутова реабілітація спрямована на забезпечення інваліда протеза­ми, засобами пересування та навчання елементів самообслуговування.

Фізична реабілітація посідає одне з основних місць у комплексі реабілітаційних заходів, заснована на широкому використанні засобів фізичної культури й спрямована на:

• лікування травм і захворювань;

• профілактику ускладнень;

• відновлення психологічної сфери хворого;

• відновлення побутових і трудових навичок.

Особливість цього методу полягає у використанні основної біологічної функції організму — руху — стимулятора росту, розвитку й формування організму.

Основні принципи реабілітаційних заходів — попередження інвалідності шляхом проведення повноцінного лікування основного захворювання й наступне відновлювальне лікування на постклінічному етапі реабілітації.

Найбільш сприятливі умови для постклінічної реабілітації створюються на курортах й у санаторіях, де рух, сонце, повітря та вода виступають як потужний комплекс оздоровлення хворого.

Реабілітація хворих із тяжкими функціональними порушеннями може здійснюватися у відділеннях відновлювальної терапії НДІ, клініках медичних університетів, госпіталях для інвалідів війни, районних клініках і поліклініках, заміських відділеннях лікарень відновлювального профілю, спеціалізо­ваних санаторіях, спеціальних школах-Інтернатах (для дітей, хворих на полі­омієліт, ДЦП, зі сколіотичною хворобою), лікувальних курортах бальнеоло­гічного профілю, лікарсько-фізкультурних диспансерах, центрах здоров'я.