ПОНЯТТЯ ПРО РЕАБІЛІТАЦІЮ. ВИДИ РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ. Розвиток медичної науки збагачує теоретичну й практичну основу методів, які застосовуються при реабілітації хворих й інвалідів
Розвиток медичної науки збагачує теоретичну й практичну основу методів, які застосовуються при реабілітації хворих й інвалідів. Один із найефективніших відновних методів лікування — фізична реабілітація, складовою частиною якої є лікувальна фізкультура. Основний засіб фізичної реабілітації— фізичні вправи й природні фактори. Обов'язкова умова фізичної реабілітації — активна, вольова й цілеспрямована участь хворого в процесі лікування й виконання фізичних вправ.
У клініці прийнято поєднувати спокій і рух, які при здійсненні реабілітаційного процесу завжди доповнюють один одного. Відомо, що рух — це найважливіший біологічний стимулятор життєдіяльності організму й жоден метод, використовуваний у медицині з метою реабілітації, не може бути рівноцінним аналогом фізичних вправ.
У результаті різних захворювань і травм у хворих часто мають місце тяжкі функціональні порушення: зменшення амплітуди рухів, зниження сили, втрата здатності до пересування, порушення трудових і побутових навичок, що в остаточному підсумку призводить до втрати працездатності.
До різкого зниження функціональних можливостей організму призводять інсульт, розсіяний склероз, ДЦП, поліомієліт й інші захворювання. Загальна інвалідність після травм та ортопедичних захворювань становить 25 %; 80 % хворих після перенесеного інсульту назавжди втрачають здатність працювати. За статистикою, 26 % хворих втрачають працездатність і переходять у категорію інвалідів через несвоєчасне й нерегулярне проведення відновлювального лікування і недооцінку основних засобів фізичної реабілітації, спрямованих на відновлення втраченої рухової функції.
Реабілітація (відповідно до трактування цього поняття експертами ВООЗ) — процес, за допомогою якого прагнуть попередити інвалідність у період лікування хвороби й допомогти інвалідам досягти максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної й економічної повноцінності, можливої в рамках існуючої хвороби.
Таким чином, реабілітація — це комплекс лікувальних, психологічних, педагогічних, соціальних і трудових заходів, спрямованих на відновлення здоров'я й працездатності хворого. Реабілітація — це складна соціальномедична проблема, що має кілька основних аспектів:
• відновлення здоров'я хворого за допомогою комплексного лікування;
• відновлення трудових, побутових навичок і елементів самообслуговування;
• соціальна реінтеграція, пов'язана з працевлаштуванням, матеріально-побутовим забезпеченням, поверненням у трудовий колектив.
Ці основні завдання лікарів і реабілітологів вирішуються з перших днів травмування або захворювання за активної участі хворого, а також за наявності умов і технічних засобів.
Після відповідної медикаментозної терапії основна увага приділяється відновленню життєво важливої функції — руху, особливо після травм і захворювань опорно-рухового апарату (ОРА) і нервової системи. З цією метою застосовуються різні ортопедичні засоби, протези, милиці, ціпок, коляски. Для відновлення побутових навичок і елементів самообслуговування, які- порушуються при захворюваннях ЦНС (хвороба Паркінсона, ДЦП), у кабінетах функціональної терапії обладнуються спеціальні стенди, кімнати, столи. При постійній інвалідності (ампутації) здійснюється пристосування оточуючої інваліда обстановки до його фізичних можливостей (обладнуються сходи, ліфти, громадський транспорт, квартири).
Відновлення працездатності здійснюється під час працетерапії: хворі-інваліди адаптуються до нових форм праці й психологічно налаштовуються на працю.
Розрізняють медичну, психологічну, педагогічну, соціально-економічну, професійну, побутову й фізичну реабілітації.
Медична реабілітація спрямована на повне або часткове відновлення здоров'я, компенсацію втраченої функції. Передбачає два етапи реабілітації: клінічну й постклінічну. У клінічній реабілітації виділяють три періоди: іммобілізаційний, функціональний (відновлення функцій); тренувальний (період остаточного відновлення).
Психологічна реабілітація передбачає вплив на психологічну сферу хворого. Мета — переконати хворого в сприятливому завершенні лікування. Основні моменти, на які треба звернути увагу:
• ставлення хворих до реабілітаційних заходів;
• вивчення особливостей психологічного статусу хворих залежно від стадії й перебігу хвороби;
• особливості особистості хворого і його ставлення до хвороби;
• згода або відмова від реабілітаційних заходів;
• взаємовідносини лікаря й хворого;
• вибір форм і-методів немедикаментозного лікування.
Медична й психологічна реабілітація сприяють проведенню соціальної реабілітації хворого, відновленню його нормальних взаємин у суспільстві, насамперед у сфері праці. У результаті переборюється пов'язане із хворобою або інвалідністю відчуття соціальної неповноцінності, усувається надмірна увага хворого до свого захворювання.
Педагогічна реабілітація передбачає заходи виховного характеру, особливо відносно хворих дітей. Це вироблення психологічної впевненості у власній повноцінності.
Соціально-економічна реабілітація вирішує комплекс заходів щодо забезпечення хворого або інваліда житлом і пенсією.
Професійна реабілітація забезпечує навчання.хворих доступним формам праці й оволодіння необхідним Інструментом.
Побутова реабілітація спрямована на забезпечення інваліда протезами, засобами пересування та навчання елементів самообслуговування.
Фізична реабілітація посідає одне з основних місць у комплексі реабілітаційних заходів, заснована на широкому використанні засобів фізичної культури й спрямована на:
• лікування травм і захворювань;
• профілактику ускладнень;
• відновлення психологічної сфери хворого;
• відновлення побутових і трудових навичок.
Особливість цього методу полягає у використанні основної біологічної функції організму — руху — стимулятора росту, розвитку й формування організму.
Основні принципи реабілітаційних заходів — попередження інвалідності шляхом проведення повноцінного лікування основного захворювання й наступне відновлювальне лікування на постклінічному етапі реабілітації.
Найбільш сприятливі умови для постклінічної реабілітації створюються на курортах й у санаторіях, де рух, сонце, повітря та вода виступають як потужний комплекс оздоровлення хворого.
Реабілітація хворих із тяжкими функціональними порушеннями може здійснюватися у відділеннях відновлювальної терапії НДІ, клініках медичних університетів, госпіталях для інвалідів війни, районних клініках і поліклініках, заміських відділеннях лікарень відновлювального профілю, спеціалізованих санаторіях, спеціальних школах-Інтернатах (для дітей, хворих на поліомієліт, ДЦП, зі сколіотичною хворобою), лікувальних курортах бальнеологічного профілю, лікарсько-фізкультурних диспансерах, центрах здоров'я.
Дата добавления: 2014-12-14; просмотров: 902;