ЗМІСТ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ У КИЇВСЬКІЙ РУСІ

Двірцева школа Володимира була державним навчальним за­кладом підвищеного типу й утримувалася за рахунок князівської казни. У школі виховувались діти київської знаті (300 осіб), з яких добирались кадри для державного управління, дипломатич­ної діяльності, розвитку культури. Така кількість освічених лю­дей дозволила Ярославу Мудрому (978-1054) зробити наступний крок у розвитку освіти і культури всієї Русі. Час його князювання — це період нового піднесення Київської держави та її столиці. За наказом Ярослава у Новгороді зібрали 300 дітей старост і попів і почали їх "учити книгам". Сам Ярослав був високоосвіченою людиною. Він заснував першу на Русі бібліотеку, слава про яку ще й досі хвилює уяву шукачів раритетів.

У ХІст. набула розвитку жіноча освіта. У Києві при Андріїв­ському монастирі відкрилося перше в Європі жіноче училище. Дедалі .частіше питаннями освіти починають займатися монасти­рі. У 1608 році ігумен Києво-Печерського монастиря Феод ос і й запровадив для ченців монастирську школу. Вони обмежувалися навчанням грамоті лише тих, хто поповнював ряди чорноризців. Провідна роль серед монастирів стосовно випуску книжної про­дукції належала Києво-Печерській лаврі, де богословська освіта досягла рівня візантійської духовно-патріаршої академії. З її стін вийшли видатні діячі давньоруської культури (Нестор-літописець, князь-монах Святослав Давидович, чернець їларіон та інші).

Поповнення освіченими людьми для розв'язання складних питань державного управління здійснювалося за допомогою шкіл грамоти, які перебували під патронажем світської влади. З кінця XI - початку XII століття з'явилось поняття "навчання грамоті", яке тлумачилось як навчання дітей письму, читанню, лічбі й хо­ровому співу і було рівнозначним елементарній початковій осві­ті.

Мережа шкіл обмежувалася містами. Навчання здійснювало­ся за кошти батьків, і таким чином було фактично недоступним для незаможного населення. Контингент школярів був невели­ким, що пояснювалося застосуванням індивідуальних методів навчання. Шкільний курс починався з вивчення буквиці (азбуки) різними методами: а) хорове повторення букв за вчителем; б) де­рев'яна азбука - невелика дощечка, на одному боці якої вирізані букви, а інший - вкритий воском; в) самостійне вивчення азбуки за допомогою креслиць чи дитячих гребінців з написами частини алфавіту; г) "розрізна азбука" - глиняні черепки з окремими бук­вами.

З XII ст. на Русі був відомий буквоскладальний метод. Роль перших текстів виконували акровірші - невеликі молитви, перші рядки яких починалися з чергових букв азбуки. Навчальними книгами були Часослов, Псалтир. Навчання письму здійснюва­лось в два етапи: металевими або кістяними паличками (писала-ми) на навощених дощечках; вправи на бересті (тверда березова ор^)- Без знання азбуки учні не могли перейти до математики, бо нумерація здійснювалася за допомогою 27 букв грецького по-ходткення (слов'янські букви Б,Ж,Щ,Ш,Ь,Ь для позначення цифр не застосовувалися). Для того, щоб відрізнити слово від цифро­вого ряду над буквами - цифрами ставили титло (риску), або з одного боку - крапки.

Арифметичні операції (нумерація, подвоєння, роздвоєння, додавання, віднімання, множення, ділення) здійснювалися учня­ми за допомогою пальців, суглобів, абаки (дошки, розділеної на смути, де пересувались камінчики, кості), гральних кубиків з на­несеними точками, паличок.

Великого значення у "школах грамоти" надавали релігійно­му вихованню та хоровому співу. Значна увага приділялась за­своєнню дітьми народних прикмет про погоду. Пізнання природи поєднувалось з вихованням бережного ставлення до неї. Під впливом історичних легенд, переказів і билин формувалася пат­ріотична свідомість підлітків та юнацтва.

Отже, можна зробити висновок, що в Х-ХІ ст. на території Київської Русі існували школи, що за рівнем освіти поділялися на "шісоли грамоти" та "школи книжного вчення" (тобто елемента­рні та підвищеного типу), за місцем створення та функціональної належності - двірцеві, церковні, монастирські та парафіяльні, школи майстрів грамоти, ремісні училища. Спільною для всіх шкіл, хоча вони і мали конкретне цільове призначення відповідно до інтересів фундаторів шкіл, була релігійна основа освіти. Важ­ливими джерелами, що свідчать про особливості виховання, на­вчання тієї історичної доби, є пам'ятки педагогічної думки.