ТРАДИЦІЙНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ
У У-УІ столітті н.е. завершилося розселення слов'ян та їх поділ на три групи: східну, західну і південну. Традиції національного виховання зароджувалися одночасно із формуванням слов'янської народності. Цікавими з цього приводу є зауваження древніх авторів про спосіб життя слов'ян. Характер виховання, його зміст, форми і методи були зумовлені географічним положенням, природними та соціальними умовами становлення української народності.
Соціально-економічні умови визначили тип виховання, що реалізовувався слов'янськими племенами на кожному етапі їх розвитку. Період матріархату: діти до п'яти-шести років виховувалися матір'ю, пізніше хлопчиків передавали до спільних чоловічих помешкань, дівчаток - до жіночих, де ними опікувалися брати і сестри-матері.
Період патріархату: виникають так звані будинки молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на виховання. У великій патріархальній сім'ї: виховання дітей грунтувалося на принципі разового колективізму. У невеликій сім 'ї класового феодального суспільства виникають нові оцінні категорії, що сприяють соціалізації підростаючого покоління (відповідальність батьків за виховання дітей, їх авторитет, достоїнство сім'ї, дитяче побратимство і посестринство, спілки ровесників, молодіжні товариства).
Метою виховання часів Київської Русі була підготовка до праці чоловіка-землероба, мисливця, мужнього воїна-захисника рідного краю і матері - вмілої господарки, продовжувачки роду. Період становлення східнослов'янської народності і державності поділяють на дохристиянський і християнський. Існуючий штамп про бідність і примітивізм язичництва до цього часу накладає відбиток на уявлення про минуле наших предків.
Поступово вірування древніх слов'ян втрачало свої позиції. Поява міста Києва ознаменувала собою створення міцного племінного союзу. УІІ-ІХ століття слід характеризувати як перехідний період до ранньофеодальної держави. У середині Хет. Київські князі починають відстежувати можливість прийняття християнством з метою прилаштування його до своїх політичних інтересів. Клас феодалів, що почав формуватися у державі, відчував гостру потребу у більш прийнятній ідеології, яка б захищяла Їх інтереси, разом з тим давала якусь ілюзію поліпшення становища народу, хоча б і в потойбічному світі. Язичництво не мало таких можливостей.
Якщо звернутися до порівняльних характеристик язичництва та християнства, то варто сказати, що в язичництві існували такі положення: загробне життя розглядалося як продовження життя земного і благополуччя у тому світі; вважалося, що краще смерть, аніж рабство; жерці-волхви відігравали значну роль у житті древніх. У християнстві, навпаки, вважалося, що людину чекає поліпшення становища у потойбічному світі порівняно із земним життям; існувала обіцянка всім гнобленим благ потойбічного світу за їх покору; поширювалася ідеологія, що сприяла посиленню централізованої держави.
Однак, незважаючи на це, дохристиянська культура - усна народна творчість, сказання про богатирів, моральні ідеали, скульптура і архітектура - відображає високий рівень розвитку самобутнього, багатого світосприйняття. Язичницьке вірування -це продукт творчості наших далеких предків - східних слов'ян.
Як вважають вчені, вони були ближчі до природи, краще зберігали практичні досягнення народу, вимагали від людини більшої активності. Крім того, дохристиянське світосприйняття, істинно самобутнє, сформоване на ідеалістичній основі язичницької релігії, стало підґрунтям і самого християнства.
Таким чином, прийняття нової релігії - це лише наслідок зміни соціально-економічних умов розвитку суспільства, оскільки на зміну політеїзму безкласового суспільства мала прийти нова монотеїстична релігія, що відповідала б соціально-класовій структурі Київської Русі. Християнство сприяло розвитку відносин між феодалами та селянами, а також долучало Русь до становища європейської держави і надалі визначало шлях її розвитку. Численні науковці стверджують, що теза про важливість християнства стосовно внесення на Русь писемності, живопису, архітектури і в цілому культури є не зовсім вірною. Можна з упевненістю стверджувати, що з запровадженням християнства Київська Русь була однією з наймогутніших держав Європи (за часів князювання Ярослава Мудрого). Найвищим досягненням раннього феодального суспільства стало створення буквозвукової графіки письма, яка стала однією з основ кириличної азбуки.
Дата добавления: 2014-12-12; просмотров: 1317;