Способи діяльності (уміння і навички) як компонент змісту навчання.

Проблема умінь і навичок теоретично досить складна, а практично надзвичайно значуща, оскільки від характеру й рівня придбаних у навчанні умінь і навичок залежить результат діяльності людини протягом усього її життя. Якщо, приміром, учень у процесі навчання засвоїть механізм оптимального (найкращого в даних умовах) вибору, то цей механізм буде служити йому й у виборі друзів, у виборі професії, у виборі роботи тощо.

Уміння –це узгоджена система розумових і практичних дій, спрямованих на досягнення ясно усвідомленої мети. Чи, іншими словами – цезнання в дії,тому що уміння завжди сполучені із застосуванням знань.

Навичка –це точна, безпомилково виконувана діяльність, що в силу багаторазового повторення стала автоматичною. Навички являють собою автоматизований компонент уміння. У цьому педагогічне трактування навичок відрізняється від психологічного, де навички розглядаються як кінцева мета, а уміння – як певний етап у її досягненні, а спосіб їх формування залежить від кількості повторів. Наприклад, уміння писати – в молодших класах і навичка письма – в старших. До такого ж типу відносяться уміння й навички читати, рахувати, працювати на комп'ютері тощо. Однак у таку схему не вписуються вищі уміння типу: виділяти головне, зіставляти, аналізувати, виконувати творчі завдання й ін. Ці уміння, скільки б вони не повторювалися в діяльності, ніколи не перетворяться на навички, тому що не можуть виконуватися автоматично, без участі свідомості. Навички ж входять до них, як частина, як складовий елемент. Наприклад, уміння вирішувати задачі припускає наявність цілого ряду обчислювальних навичок, однак саме навичкою ніколи не стане, тому що супроводжується постійним міркуванням, тобто управляється свідомістю.

Тому уміння й навички в дидактиці розділяються за кінцевим результатом: уміння, що у процесі свого становлення перетворюються на навички (писати, читати, рахувати тощо) фігурують як навички, а уміння, що ніколи не перетворюються на навички, являють собою власне уміння. Відповідно до цього в навчальному процесі говорять про формування умінь і навичок.

Уміння та навички формуються в процесі багаторазового повторення діяльності. Однак

· при формуванні умінь умови цієї діяльності варіюються, припускаючи її поступове ускладнення;

· формування навичок відбувається в незмінних умовах, що гарантує однаковість повторів для доведення зусиль до автоматизму;

· уміла дія завжди направляється свідомістю, в основі ж навички лежить система підсвідомо закріплених зв'язків.

Розглядаючи способи діяльності як дидактичну категорію, треба зауважити на їх загальнонауковий, а не конкретно предметний характер, бо формування умінь і навичок приводить до появи певних механізмів діяльності, що будуть працювати далеко за тимчасовими та просторовими межами школи й навчання.

Класифікуючи відповідно до цього способи діяльності (уміння і навички), ми розподілили їх на чотири групи:

1) загальнонавчальні: читати, писати, рахувати, конспектувати, складати план, тези, анотації, працювати з комп'ютером тощо. Вони формують механізм учіння;

2) інтелектуальні: виділяти головне, аналізувати, порівнювати, систематизувати, узагальнювати, синтезувати й ін. Вони формують механізм пізнання світу і себе в світі;

3) комунікативні способи діяльності, що базуються на умінні спілкуватися з різними людьми в різних ситуаціях. Сюди входить навчання вербальної (за допомогою усного й письмового слова) та невербальної (за допомогою міміки, погляду, жесту, пози й ін.) комунікації. Це володіння монологічним, діалогічним та полілогічним мовленням. Це уміння говорити й слухати, задавати питання та відповідати на них, мати свою позицію та відстоювати її тощо. Вони формують механізм спілкування;

4) спеціальні уміння та навички, що стосуються конкретного навчального предмета, розкривають його суть і специфіку, дають у руки інструментарій пізнання визначеної ділянки дійсності.

Перші три групи умінь і навичок лежать в основі особистісних механізмів (учіння, пізнання, спілкування) і формуються в процесі викладання всіх навчальних предметів. Четверта – забезпечує ці процеси і робить свій внесок у конкретно наукову та світоглядну позицію учня. Вона відпрацьовується лише даним предметом.