Утворення Директорії. Встановлення влади Директорії УНР. Протистояння двох лідерів всередині Директорії.

13 листопада 1918 р. — створення Директорії УНР у складі В. Винниченка, С. Петлюри, Ф. Швеця ,А. Макаренка , О. Андріївського. Проіснувала 1,5 місяці.

Директорія УНР — тимчасовий орган державної влади УНР, створений для керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоропадського. Після перемоги — найвищий орган державної влади Української Народної Республіки.

— Завоювання Директорією масової підтримки селянства, яке стихійно піднімалося на антигетьманську боротьбу.

— Перехід на сторону Директорії частини гетьманських військ, у тому числі добре дисциплінованого і навченого полку Січових Стрільців, яким командував Є. Коновалець, а також Сірожупанної дивізії.

Програма Директорії:

1.скасування гетьманату, відновлення УНР;

2.Директорія-тимчасова верховна влада до скликання конгресу трудового народу України;

3.нетрудові класи позбавлення права голосу;

4.устанволення в Україні національного варіанту РВ;

5.тимчасовий законодавчий орган-Трудовий конгрес, який передав усю повноту влади Директорії;

6.Вища виконавча влада-Рада народних міністрів на чолі з Чехівським;

7.розквіт отаманщини, спричинений відсутністю боєздатної армії;

8.середина 1919р. реформування армії Директорії з метою боротьби з отаманщиною, посилення її боєздатності.

Проблематичність нормального функціонування Директорії була зумовлена не тільки наявністю в ній малознаних політиків, а й тим, що в її складі були два досить відомі популярні та амбітні лідери. І В. Винниченко, і С. Петлюра, маючи великий вплив і авторитет серед українства, намагалися провадити самостійну політику Українські соціал-демократи та прихильники незалежної України, вони розходилися у шляхах досягнення кінцевої мети. «Український більшовик» В. Винниченко був давнім поборником союзу з більшовицькою Росією, а С. Петлюра покладав надії на власні зусилля та спроби порозумітися з Антантою. В. Винниченко постійно хитався між національними інтересами і соціалістичним ідеалізмом, що до певної міри пояснює його непослідовність як політика. С. Петлюра намагався втілити свої ідеали соціальної справедливості та рівності в межах самостійної України і наполягав на практичному боці боротьби за незалежність. Навколо цих двох фігур створювалися внутрішньо директоріанські коаліції. На першому етапі діяльності при ухваленні рішень на бік поміркованого соціал-демократа С. Петлюри майже завжди ставав соціал-самостійник П. Андрієвський, а до «лівого» В. Винниченка більше тяготів есер Ф. Швець, А. Макаренко, який не належав до якоїсь політичної партії, чіткої позиції не дотримувався. Зрозуміло, що за цих умов існування Директори у такому складі було можливим лише до перших серйозних випробувань. Стан Директори віддзеркалював розстановку політичних сил у суспільстві.