Завдання 3. Антропологічні напрями: філософська антропологія, екзистенціалізм, фрейдизм, неофрейдизм.

Аналізуючи нижче наведені тексти з твору М.Хайдеггера “Що таке метафізика”, зверніть увагу на те:

§ Яке буття та за яких умов є екзистенцією?

§ Що таке трансценденція?

§ В якому настрої людині відкривається Ніщо і що воно приносить людині?

§ Чим екзистенційний жах відрізняється від звичайної боязні?

§ Чи є Ніщо сущим і яке його значення в розкритті сущого?

“Людське буття означає: висунутість в Ніщо...Чи трапляється в бутті людини такий настрій, який підводить її до самого Ніщо? Це може статися і дійсно стається – хоч досить рідко – лише на мить, в фундаментальному настрої жаху (страху). Під цим “жахом” ми розуміємо не ту надто часту схильність жахатися, яка, по суті, споріднена з надмірною боязливістю. Оскільки боязні властива окресленість причини і предмету, боязливий і полохливий міцно зв’язані з речами, серед яких знаходиться. Прагнучи врятуватись від чогось – від ось чого - він губиться у відношенні до останнього, тобто в цілому “втрачає голову”. Під час жаху для такого сум’яття вже немає місця. Найчастіше якраз навпаки, жаху властивий якийсь зацепенілий спокій... І невизначеність того, перед чим і від чого бере нас жах, є зовсім не проста відсутність визначеності, а сутнісна неможливість що б то не було визначити... Під час жаху “земля вислизає з-під ніг”. Точніше: жах забирає у нас землю з-під ніг, тому що примушує вислизати суще в цілому. Тому і ми самі - ось ці існуючі люди – з загальним проваллям сущого також вислизаємо самі від себе. Тому в принципі жахливо робиться не “тобі” і “мені”, а “людині”.

…Тільки на основі споконвічної наявності Ніщо людське буття може підійти до сущого і вникнути в нього. Висунуте в Ніщо, наше буття в будь-який момент завжди вже заздалегідь виходить за межі сущого в цілому. Цей вихід за суще ми називаємо трансценденцією. Без споконвічної відкритості Ніщо немає ніякої самості і ніякої свободи... Ніщо є умовою можливості розкриття сущого як такого для людського буття. Ніщо не є, власне, навіть антонімом до сущого, а споконвічно належить до самої його основи. В бутті сущого здійснює своє уніщовлення Ніщо.

Якщо наше буття може вступити у відношення до сущого, тобто екзистувати, то лише завдяки висунутості в Ніщо і якщо Ніщо споконвічно відкривається тільки в настрої жаху, чи не доведеться нам постійно втрачати землю під ногами з цим жахом, щоб мати можливість екзистувати? Але що означає, що цей споконвічний жах буває лише в рідкі миттєвості? Тільки одне: на поверхні і зазвичай Ніщо в своїй первісності від нас заслонене. Чим же? Тим, що ми дозволяємо собі цілком загубитися в сущому. Чим більше ми в своїх стратегемах повертаємося до сущого, тим менше ми дозволяємо йому вислизати як такому, тим більше ми відвертаємось від Ніщо. Зате і тим вірніше ми виганяємо самі себе на загальноприступну зовнішню поверхню нашого буття” (М.Хайдеггер).

“Тут-буття є суще, яке не лише трапляється серед інших сущих. Воно… відрізняється тим, що для цього сущого в його бутті мова йде про саме це буття…Цьому сущому властивим є те, що із його буттям та через нього це буття собі самому розімкнуте… Саме буття, до якого це Тут-буття може бути віднесеним і завжди якось відносилось, ми іменуємо екзистенцією. Тут-буття розуміє себе завжди із своєї екзистенції, можливості його самого бути самим собою або не самим собою…” (М.Хайдеггер).

Спробуйте перевести на зрозумілу вам мову положення наведеного вище фрагмента, враховуючи те, що термін “Тут-буття” характеризує людину. В якому сенсі буття людини постає для неї розімкнутим? Як ви зрозуміли термін “екзистенція”? Як людське буття пов’язане із часом?

Для розуміння філософії екзистенціалізму суттєве значення має рішення проблеми свободи. Для більшості екзистенціалістів свобода і екзистенція – поняття тотожні.

“Для екзистенціаліста людина не піддається визначенню тому, що початково нічого собою не являє. Людиною вона стає лише згодом, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама. Таким чином, немає ніякої природи людини, як немає бога, що її задумав би. Людина просто існує, і вона не тільки така, якою себе уявляє, але й така, якою вона хоче стати. І оскільки вона уявляє себе вже після того, як починає існувати, і виявляє свою волю вже після того, як починає існувати..., то вона є лише тим, що сама з себе робить. Таким є перший принцип екзистенціалізму... Але якщо існування дійсно передує сутності, то людина відповідає за те, чим вона є. Таким чином, в першу чергу екзистенціаліст віддає кожній людині у володіння її буття та покладає на неї повну відповідальність за існування” (Ж.-П.Сартр).

Проаналізуйте текст і дайте відповіді на питання: чому поняття свободи і екзистенції є тотожніми? Як ви розумієте твердження Сартра, що “людина приречена бути вільною”?

Завдання 3. Вихідні ідеї феноменологічної філософії.

Приступаючи до ознайомлення із деякими положеннями феноменології Е.Гуссерля, врахуйте високий рівень абстрактності його міркувань (що суттєво ускладнює розуміння його текстів).

“Феноменологічний аналітик… споглядально проникає у ті феномени, які мова позначає відповідними словами, або заглиблюється у ті феномени, які являють собою наочну реалізацію досвідних понять… Завершена фіксація наукової мови передбачає завершений аналіз феноменів… Ми повинні питати у самих речей. Назад – до досвіду, до споглядання, яке лише й може надати нашим словам сенс…Істинний метод випливає із природи предметів, що підлягають дослідженню, а не із наших… суджень та уявлень” (Е.Гуссерль).

Проаналізуйте наведені твердження; зверніть увагу на заклик філософа виходити із того, що надано нам у наших прямих зустрічах із дійсністю.

“… Наш осягаючий, наш теоретично споглядальний розум ми спрямуємо на чисту свідомість у її абсолютному самобутті. Вона й буде тим, що залишиться із нами як розшукуваний “феноменологічний залишок” – не зважаючи на те, що ми “вимкнули”, або, краще сказати, заключили у дужки весь світ речей, живих істот, включаючи і нас самих. Ми при тому нічого не втратили, проте отримали абсолютне буття, і це буття, якщо його правильно осмислити, приховує в собі всі світові трансценденції; воно конституює їх в собі…” (Е.Гуссерль).

Зверніть увагу на опис того, що отримало назву “феноменологічної редукції”. Як ви можете пояснити, чому в чистій свідомості можна відшукати окреслення (однозначні, завершені) тих явищ, від яких відволікається феноменологічний аналіз?

А тепер зверніться до викладу провідних аспектів феноменології одним із провідних її послідовників – екзистенціалістом Ж.-П.Сартром.

“Явища, які розкривають суще, не постають ні внутрішніми, ні зовнішніми: вони просто адресують нас до інших явищ. Таким чином ми приходимо до ідеї феномену. Тим, що він є, він є абсолютно… Явище не підперте якимось сущим, що від явища відмінне; у нього є своє власне буття. Феномен є те, що себе виявляє… Усяка свідомість є свідомістю чогось. Але сказати, що свідомість є свідомістю чогось, значить визнати, що для свідомості немає буття поза суворим обов’язком бути виявляючою інтуїцією чогось, тобто трансцендентного (наданого) буття… Свідомість є буття, існування якого покладає сутність, і навпаки – вона є усвідомлення буття. Свідомість є буття, для якого в його бутті стоїть питання про її буття, оскільки це буття передбачає інше, ніж вона, буття” (Ж.-П.Сартр).

Зверніть увагу на те, що нерозривний зв’язок свідомості і буття й постає для феноменологів методологічною установкою: якщо із свідомості не можна вилучити буття, то лише аналіз свідомості відкриває шлях до прояснень найперших засад буття. Спробуйте прояснити, чому стверджується, що феномен нічого не виявляє, окрім власного буття? Чому свідомість завжди передбачає те, до чого вона спрямована? Чому феноменологічну філософію вважають рішучим відходом від позиції наївного реалізму?

Завдання 4. Ідеї філософської антропології як течії західної філософії ХХ ст.

Згідно ідеям засновника філософської антропології М.Шелера, її завдання полягає в тому, щоб “вірно вказати, як з основної структури людського буття випливають всі специфічні монополії, звершення та справи людини: мова, совість, інструменти, зброя, ідеї праведного і неправедного, держава, керівництво, образотворчі функції мистецтва, міф, релігія, наука, історичність та соціальність”.

Спробуйте з’ясувати предмет філософської антропології, її відмінність від інших наук про людину (психології, соціології, історії). Поясніть, що в такому баченні є власне філософського.

Аналізуючи нижче наведений уривок із праці Макса Шелера “Становище людини в космосі”, визначить, в чому полягає істотна відмінність людини від тварини: “Те, що робить людину людиною, є принципом, протилежним усьому життю взагалі... – екзистенціальна незалежність від органічного, свобода , звільнення від примусу і тиску, від “життя” та усього, що належить “життю”, включаючи її власний, пов’язаний із потягами інтелект. Така “духовна” істота більше не прив’язана до потягів та зовнішнього світу, а “вільна від зовнішнього світу” і, як ми будемо це називати, ”відкрита світові”. У такої істоти є “світ”. Одвічно надані їй центри “опору” та реакції навколишнього світу вона здатна піднести до “предметів”, здатна в принципі осягати власне “так-буття” цих “предметів”, без тих обмежень, яких зазнає цей предметний світ або його даність через вітальну систему потягів та її чуттєвих функції… Тому дух є предметність, визначеність так-буттям самих речей. І носієм духу є істота, у якої принципове відношення до зовнішньої дійсності є прямо протилежним порівняно із тваринним” (М.Шелер).

Як ви розумієте вислів “свобода від усього, що належить “життю”? Спробуйте поінтерпретувати цей вислів, навести певні приклади такої свободи. Якими є і можуть бути наслідки подібної свободи? В чому полягає предметне ставлення людини до світу? Чому та в якому сенсі людина на відміну від тварини “відкрита світу”?

“…Дія і заплановані зміни світу, сукупність яких називається культурою, відносяться до сутності людини… Те, що людина є єством дисципліни і те, що вона… створює культуру, відрізняє її від будь-якої тварини… Немає тварин, що живуть наперед передбачуваною діяльною зміною стихійної природи, немає тварин, що мають моральність та самодисципліну” (А.Гелен).

На такий основі намагається А.Гелен – послідовник М.Шелера – побудувати всебічну та виправдану філософську теорію людини; оцініть тези А.Гелена, спробуйте розвинути їх докладніше та зробити висновки.

“Не як тіло, не як душа та потік свідомості, не як абстрактний суб’єкт, для якого мають силу закони логіки, норми етики та естетики, але як психофізично індиферентна (або нейтральна) життєва єдність існує людина… Варто вести розмову про людину як перш за все про особистісну життєву єдність, а також таких шарах буття, які сутнісно із нею співіснують” (Х.Плеснер).

Прокоментуйте наведений фрагмент, враховуючи те, що нейтральність людини в даному випадку подається як її неспеціалізованість. Зробіть загальний висновок щодо вчень філософської антроплогії.

Завдання 5. Психоаналітична концепція З.Фрейда; ідеї неофрейдизма.

“У нашій психіці, що розуміється нами як апарат, утворений із кількох… областей, ми відокремлюємо область, яку називаємо власне Я, від іншої, що називається Воно. Ось це Воно є старшим за віком, а Я формувалось із нього під впливом зовнішнього світу… У Воно зосереджені наші первинні спонуки; усі процеси відбуваються у ньому несвідомо… Відносно руху між двома психічними областями ми припускаємо, що, з однієї сторони, несвідомий процес у Воно підноситься на рівень передсвідомого та приєднується до Я, а, з іншої сторони, передсвідоме в Я здійснює зворотний шлях і здатне зміститися у Воно… У ході індивідуального розвитку частина стримуючих сил із зовнішнього світу переноситься всередину, що утворює в Я інстанцію, що протистоїть в якості споглядаючої, критикуючої та заборонної іншому Я. Ми називаємо цю інстанцію Над-Я… Якщо в людині Воно підсилює прагнення потягів еротичного або агресивного плану, то… Я повинно задовольняти їх шляхом дії. Проте Я, перш ніж виконати таку вимогу задоволення, повинно враховувати тепер не лише загрози зовнішнього світу, а й протести Над-Я…” (З.Фрейд).

Визначте ті сфери психіки людини, які виділяє З.Фрейд, поясніть їх співвідношення. Який, на ваш погляд, філософський зміст присутній у даних міркуваннях засновника психоаналізу? Чи може така структура психіки грати роль у поясненні явищ творчості, немотивованої агресії? Дати оцінку теорії З.Фрейда та тенденцій її розвитку (неофрейдизму) допоможуть уривки з праці Е.Фрома (послідовника З.Фрейда):

“...В чому полягає головна відмінність між психологічним підходом, розвинутим нами, і точкою зору Фрейда? Перша відмінність полягає в тому, що ми вважаємо людську природу обумовленою головним чином історично, хоча і не применшуємо значення біологічних факторів… Друга відмінність полягає в тому, що Фрейд вважав, начебто людина є… закрита система; начебто природа наділила її певними, біологічно обумовленими потягами, і розвиток особи є лише реакцією на задоволення або фрустрацію цих потягів. Ми ж вважаємо, що основний підхід до вивчення людської особистості повинен полягати у розумінні відношення людини до всесвіту, до інших людей, до природи і самої себе... Людина одвічно є соціальною істотою, тому потреби і поривання, що виникають з відносин індивіда з іншими людьми, такі, як любов, ненависть, ніжність, симбіоз – це основні психічні явища; за Фрейдом, вони лише вторинні явища, результат фрустрації або задоволення інстинктивних потреб. Третя важлива відмінність тісно пов’язана з попередніми. Фрейд, виходячи із своєї орієнтації на інстинкти і свого глибокого переконання у порочності людської природи, схильний пояснювати всі ідеальні мотиви людини як породження чогось “негідного”. Ми вважаємо, що такі ідеали, як істина, справедливість, свобода можуть бути дійсними прагненнями людини. Ці ідеали не метафізичного характеру, а коріняться в умовах людського життя, і їх можна аналізувати з цієї точки зору” (Е.Фром).

Як вирішується проблема співвідношення біологічного і соціального в людині в психоаналізі і неофрейдизмі? Як розглядається ними природа несвідомого? В чому можна вбачати найбільші вади фрейдизму? Якою мірою, на вашу думку, слід враховувати та використовувати вчення З.Фрейда в поясненнях явищ людського життя? – Наведіть конкретні приклади.

Завдання 6. Персоналізм як напрям антропологічної філософії ХХ ст.

Визнаним представником персоналізму є французький філософ Е.Муньє (1905-1950). Дайте оцінку його твердженням і визначить провідні ідеї персоналізму:

“Центральне положення персоналізму – це існування вільних та творчих особистостей, і він також передбачає наявність в їх структурах принципу непередбачуваності… Особистість – це не об’єкт, хай навіть найдосконаліший, який, як і всілякі інші, ми могли би пізнати ззовні. Особистість – єдина реальність, яку ми пізнаємо та водночас створюємо із середини… Особистість є жива активність самотворення, комунікації та поєднання із іншими особистостями… Змусити людину пробудитися від глибокого сну, відмовитись від жалюгідного існування може лише той, хто зрозумів сенс особистісного існування і кличе до його вершин… Подібний сенс людського існування полягає не в тому, щоби злитися із абстрактною всезагальністю Природи або Царства ідей, але в тому, щоби змінити “таємницю своєї душі”, щоби прийняти в неї царство небесне та втілити його на Землі. До такого вчинку покликана людина своєю свободою” (Е.Муньє).

Чим персоналізм відрізняється: а) від екзистенціалізму; б) від філософської антропології? В чому ви можете побачити очевидні позитивні риси та переваги персоналізму над іншими вченнями антропологічного спрямування? Чи згідні ви із тим тлумаченням людської особистості, яке дає персоналізм?

“Будь-яке безумство є поразкою в спілкуванні: alter (інший) стає alienus (чужий), Я стає чужим мені самому. Персоналістський досвід – це досвід “Ти”, бо в акті кохання дається найбільш сильна людська визначеність і екзистенціальне cogito. Люблю, отже, існую, і життя варте того, щоб бути прожитим” (Е.Муньє).

На яких характер людського спілкування наставляє нас персоналізм? Чи можна вважати такий тип спілкування гуманістичним?

Завдання 7. Ідеї культурології у філософії ХХ ст.

Перечитайте деякі принципові положення засновника культурології ХХ ст. О.Шпенглера:

“… Історики забувають про те, що видима історія постає лише виразом, знаком той душевної стихії, яка набула форми. Я ще не зустрічав нікого, хто би всерйоз займався вивченням цих проявів морфологічної спорідненості (усіх виявлень певної культури)…” (О.Шпенглер).

“Існують культури, що розквітають та старіють… У кожної культури існують свої власні можливості, вирази, які виникають, визрівають, в’януть та більше ніколи не повторюються… У кожної культури є своя цивілізація; це є неминуча доля культури. Цивілізація – це крайні та штучні стани; вони є завершенням, вони приходять як те, що сталося, після процесу становлення так само, як смерть після життя. Вони – неминучий кінець усякої культури… Енергія людини культури спрямована всередину, енергія людини цивілізації – назовні… Душа – це те, що підлягає здійсненню в культурі; “світ” – здійснене, “життя” - здійснення” (О.Шпенглер).

Що постає поштовхом для створення культури? Чому між формами певної культури існує спорідненість? В якому відношенні до культури перебуває цивілізація? – Прокоментуйте положення про те, що людина культури спрямовує свою енергію всередину, а людина цивілізації – назовні.

Ознайомтесь із деякими твердженнями прихильників структуралізму – напряму, який відіграв суттєву роль в розвитку культурології ХХ ст.

“Із усіх суспільних явищ, напевне, лише мова може бути підданою справді науковому дослідженню, що пояснює спосіб її формування та подальшого розвитку… Застосувавши цей метод до інших соціальних явищ, ми… зможемо визнати, що різні форми соціального життя являють собою за суттю дещо спільне: всі вони – структури поведінки, кожна з яких є проекцією на площину… дії законів, що керують несвідомою діяльністю духу… Так, будь-який міф володіє структурою із різних шарів, і ця структура на поверхні міфу проявляє себе у прийомі повторення…” (К.Леві-Стросс).

“Мною опанувало смутне відчуття, що слід шукати той же самий вид процесів в усіх сферах природних феноменів, що можна виявити роботу того ж самого виду законів і для структури кристалів, і для структури суспільства…Сьогодні я скоріше скажу, що типи ментальних операцій, корисні в аналізі однієї області, можуть бути рівною мірою корисними і в аналізі іншої. Скоріше структура науки, ніж структура природи, постає ідентичною в усіх областях” (Г.Бейтсон).

Зверніть увагу на те, структури власне чого постають для наведених авторів вихідними щодо пояснення різних сфер дійсності. В чому проявляється єдність їх позицій, у чому – відмінність? В чому ви можете виявити певні методологічні переваги структуралізму у дослідженні явищ культури?

Із “Словника термінів французького структуралізму”:

“Оскільки кожна система складається із одиниць, що взаємно обумовлюють одна одну, вона відрізняється від якихось інших систем відношеннями між цими одиницями, що й складає структуру” (Е.Бенвеніст).

Зверніть увагу на універсальність терміну “структура” та на можливість за його допомогою вивчати явища дійсності відсторонено, об’єктивно. Спробуйте назвати ті сфери дійсності та явища, в дослідженні яких було би доцільно скористатись методологією структуралізма.

Завдання 8. Релігійна філософія ХХ ст.

Головними тенденціями розвитку сучасної релігійної філософії є: по-перше, актуалізація і оновлення середньовічної філософії (неотомізм); по-друге, виникнення нових течій як спроби синтезувати ідеї філософії, релігії і науки (персоналізм, тейярдизм); по-третє, об’єднання з іншими філософськими течіями (теологічний екзистенціалізм, теологічний позитивізм тощо).

Зверніться до вихідних тез неотомізму – офіційної філософії католицької церкви та однієї з найбільш авторитетних форм сучасної релігійної філософії.

“Заради чого вартує філософствувати, як не заради наших сучасників? І якщо ми не знаходимо якогось рішення їхнім сумнівам, то для чого це філософствування? Томізм не кунсткамера мертвих думок. Він цінний своєю вітальною енергією, в нездатності реформуватися – його загибель” (Кардінал Мерс’є).

Як тут проявляється основна риса релігійних вчень – явний чи прихований доказ необхідності існування релігії?

“Чому слід звертатися скоріше до Св.Фоми, ніж до інших мислителів? Перш за все тому, що його вчення не лише не виключає усі інші, а, навпаки, включає в себе усе істинне, що є в кожному з них… Християнство не увійшло би в сучасну епоху, якщо б не мало зв'язків із прогресом науки та філософії…” (Е.Жільсон).

Прокоментуйте ці твердження одного із найбільших авторитетів неотомізму. Яка позиція щодо відношення між наукою та релігією тут проголошена?

“Суб’єктивність як така висковзує зі сфери того, що ми знаємо про себе через ідеї… Суб’єктивність непізнавана; вона відчувається як благотворна та всеохоплююча ніч… Непереборювана перешкода, на яку наштовхується філософія, полягає в тому, що вона, звичайно, пізнає суб’єкти, але вона пояснює їх як об’єкти. В той час як релігія входить у відношення суб’єкта до суб’єкта” (Ж.Маритен)

“На яку більш істинну науку міг би претендувати філософ? Він міг би досягнути бажаного, коли б одного разу не через дискурсивні засоби розуму, а за допомогою інтимного та простого досвіду… відчує, що єства при всій їхній красі більшою мірою відрізняються від нескінченного Буття, ніж схожі на нього, та пізнає, якою величезною є закинутість тих, хто задля того, щоби розглянути створене, піднялись на льодовик порожнечі і побачили в усьому порожнечу” (Ж.Маритен).

Проаналізуйте, в яких аспектах Ж.Маритен протиставляє філософію та релігію. Якою мірою ви згідні із даними міркуваннями? Як би ви могли, спираючись на наведені положення неотомістів, пояснити причини існування релігії та релігійної філософії у епоху широкого розповсюдження науки?

Ознайомтесь також із досить типовою аргументацією неотомістів відносно союзу розуму та віри:

“Принципи, на які спирається розум, дані Богом, оскільки він створив такі раціональні істоти, як ми. Якщо ці принципи містяться в нас, то містяться вони і в Божественній премудрості. Значить, сказати, що розум може протистояти тому, що відкривається, все одно, що сказати, ніби Божественна премудрість може суперечити самій собі. Там, де має місце єдине джерело, там ті істини, що із нього витікають, також повинні бути гармонійними” (Г.Клокер).

Поясніть особливості наведеної аргументації: вона розвивається від Бога до людини, чи від людини до Бога, чи виходить із єдності Бога та людини?

“Виключно не у нашій владі… бути із Богом… Без прояву із нашого боку якої-небудь можливості в справу вступає могутня можливість Бога і робить можливим те, що ми самі по собі зробити не в змозі… Я користуюсь дарунком, в якому Бог дав мені самого себе. “Вірую, що ні своїм розумом, ні своєю силою не можу вірити у Господа мого Ісуса або прийти до нього”, - говорить Лютер” (К.Барт).

Порівняйте наведені положення протестантського теолога К.Барта із попередніми твердженнями представників неотомізму, зафіксуйте їх докорінну відмінність у питанні про роль розуму у людському відношенні до Бога. Поясніть свою оцінку їх позицій.

“Христос допомагає не в силу всемогутності, а завдяки Своїй слабкості і стражданню – в цьому полягає головна відмінність християнства від будь-якої релігії ”(Д.Бонхоффер).

Як в протестанській теології відстоюється принцип індивідуалізму, можливість особистісного зв’язку людини з Богом, “виправдання вірою”?

П.Тейяр де Шарден приходить до ідеї всезагального одухотворення матерії, яка в своїй еволюції проходить чотири етапи: неорганічної природи (“переджиття)”, органічної матерії (“життя”), духовного світу (“ноосфери”, думки), Бога (“наджиття”, “точка Омега”). Прочитайте уривок з праці П.Тейяра де Шардена:

“В своїх головних рисах християнство містить в собі просте і надзвичайно сміливе рішення світу. В центрі постало ствердження Бога як Особистості... Як змогли поєднатися в теології персоналізм і всезагальність? Як Бог об’єднує світ, органічно поєднує з Собою? Частково занурюючись в речі, входячи в світові стихії, а потім, завдяки цьому опорному пункту, знайденому всередині, в серці матерії, прийнявши керування і очоливши те, що ми зараз називаємо еволюцією. Христос – це вселенське животворне Начало, бо Він з’явився Людиною посеред людей, і з того часу завжди здійснює справу зосередження в Собі, очищення, скерування і одухотворення процесу піднесення свідомостей, в який Він увійшов Сам. Завдяки неперервній дії причетності і піднесення, Він з’єднує Себе з цілісним психізмом Землі. І коли в підсумку Він збере і перетворить усе, Він останнім актом уведе все в той Божественний Осередок, з якого Він Сам ніколи не виходив, і тим самим Він завершить все в Собі і в Своїй перемозі. І тоді, каже ап.Павло, “хай буде Бог все у всьому ”. Дійсно, це вища форма пантеізму. Всесвіт завершується інтеграцією особистісних центрів у досконалій відповідності до законів єдності, і тут являє Себе Бог – Центр центрів. Без сумніву, я б ніколи не наважився звернутися до точки Омега, якби не побачив її очима віри як живу реальність” (П.Тейяр де Шарден).

Які важливі аспекти сучасного розуміння світобудови намагається пояснити філософ? Чи дають його твердження пояснення феномену еволюції, появі на Землі людини, її розуму? Які сильні та слабкі сторони “тейярдизму” ви би змогли підкреслити?

Перечитайте визначення завдань теософії одним із її талановитих пропагандистів:

“Найвище, до чого людина може звернути свій погляд, вона іменує словом “божественне”. І вона повинна своє вище призначення мислити у деякому зв’язку з цим божественним. Тому й та мудрість, що виходить за межі чуттєвого, мудрість, що розкриває їй її єство та тим самим – призначення, може бути названа “божественною мудрістю” або Теософією” (Р.Штайнер).

[P1]Пуруша - букв: "городянин", дух, що перебуває в тілі, дух, що живе в "дев'ятивратному граді", тобто, тілі. Пуруша, звільнившись від пракріті, бачить Позамежне. Він без'якісний..