Проблема підвищення кваліфікації осіб, залучених до муніципальної нормотворчості

На сьогоднішній день розвиток вітчизняного інституту місцевого самоврядування відбувається під значним впливом європейських тенденцій. Парадоксально, однак для України відсутність тривалих самоврядних традицій має і свої позитивні наслідки [20]. Адже аналіз свідчить, що саме традиції часто виявляються найскладнішим бар’єром для впровадження інновацій в Європі. Разом із тим, українська дійсність висуває низку інших перепон, що стоять на шляху до рецепції найбільш продуктивних моделей європейського врядування. Адже ефективна участь громадян унормотворчому процесі, налагодження діалогу з органами місцевого самоврядування, можливі лише після створення належних правових умов (забезпечення відкритості діяльності суб’єктів нормотворчого процесу, вільного доступу громадян до інформації та наявності дієвих процедур залучення членів громади до нормотворчої діяльності). Крім того,необхідним є розвиток активного суспільства, яке готове відстоювати свої інтереси та брати участь у нормотворенні [21]. Таким чином, налагодження взаємодії між нормотворцем та громадськістю виступає одним із тих комплексних і важливих кроків, що наблизять Україну до європейських стандартів демократичної самоорганізації. Першочерговою необхідністю в такій ситуації є «ревізія» діючого законодавства з питань референдумів, звернень громадян, громадських обговорень і консультацій та формування правових основ для запровадження нових практик врахування громадської думки.

Форми участі громадськості у нормотворчому процесі є елементами концепції «демократії участі» (‘participatorydemocracy’) [22, c. 109]. Разом із тим, не слід забувати, що ключовою та домінуючою формою участі громадян у визначенні державної і муніципальної політики все ж є більш традиційні механізми представницької демократії – періодично обираючи своїх представників, громадяни делегують їм право приймати рішення від їх імені та в їх інтересах [23, c. 17]. Таке «делегування» відбувається через інститут виборів і, фактично, будується на очікуваннях громадян щодо поведінки політичних діячів в органах публічної влади. Довіряючи політикам, громадяни отримують право оцінки їх дій у ході наступних виборів.