Проблеми правового регулювання нормативної діяльності місцевих рад
Нормотворчий процес в органах місцевого самоврядування в Україні має відповідати загальнодемократичним принципам: законності, гуманізму, відкритості, колегіальності, професійності, науковості та здійснюватися з дотриманням правил нормотворчої техніки [8, 456-457]. Це має сприяти встановленню такого порядку підготовки, обговорення й затвердження правових актів, який би забезпечував активну й ефективну участь у ньому членів територіальної громади, об´єднань громадян, підприємницьких структур, депутатів; урахування громадської думки, потреб соціально-економічного розвитку відповідної території, інтересів різних верств населення [16, 162]. Крім того, нормотворчий процес має відповідати об´єктивним закономірностям розвитку суспільства, бути науково обґрунтованим, враховувати досягнення науки і техніки, ґрунтуватися на теоретичних розробках проблем, що потребують нормативного вирішення. Важливе значення має використання зарубіжного і вітчизняного досвіду, результатів громадських слухань, соціологічних та інших досліджень, участь у розробці актів кваліфікованих фахівців, представників різних галузей науки, вчених-юристів.
Однак наявність розбіжностей у наукових поглядах щодо розуміння цього питання, а також суперечностей у положеннях законодавства не можуть не впливати на ефективність нормотворчої діяльності органів місцевого самоврядування, а отже, і на якість та ступінь реалізації нормативних актів, які вони приймають з метою вирішення питань місцевого значення.
Нормотворча діяльність органів місцевого самоврядування регулюється відповідними правилами, які різняться за своїм характером. Це зумовлено тим, що частина з них відображається в нормативно-правових актах: Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», регламентах рад, положеннях про постійні комісії тощо. З другого боку, вагоме значення має використання набутого досвіду в нормотворчій діяльності, дотримання традицій та механізмів, що себе виправдали. Водночас ступінь правової регламентації нормотворчого процесу залежить і від його стадії (процедура прийняття рішення про підготовку проекту, офіційне доручення, внесення проекту до порядку денного сесії).
Очевидно, що зазначена діяльність різних органів місцевого самоврядування (представницького органу, постійних комісій, виконавчих комітетів рад) має свої особливості, проте це не позбавляє можливості теоретичного узагальнення етапів і принципів нормотворчого процесу у сфері правовідносин місцевого самоврядування. Процес підготовки, обговорення та прийняття відповідного акта здійснюється шляхом виконання послідовних дій, які тісно взаємопов´язані і є організаційно відокремленим комплексом дій і процедур, що утворюють самостійну стадію нормотворчого процесу [4, 29-31].
Фактично, на сьогодні існує чотири проекти законів, які могли б стати регулятором нормотворчої діяльності у державі. Це два альтернативні проекти Закону України “Про нормативно-правові акти”, проект Закону України “Про закони та законодавчу діяльність”, та проект Закону України “Про підзаконні нормативно-правові акти”. Але прийняття цих законів постійно відкладається. Затримку з прийняттям вказаних законопроектів часто пояснюють завчасністю законодавчого визначення порядку розробки і прийняття законів та інших нормативно-правових актів. Прихильники такої позиції обґрунтовують її недостатньою практикою правотворчої діяльності державних органів України, яка б здійснювалася на рівні світових та європейських стандартів. Адже як законотворча, так і підзаконна правотворчість активізувались лише після проголошення незалежності України та визнання її суверенітету.
Найбільшу складність в оптимізації нормотворчості в органах місцевого самоврядування, на наш погляд, представляє проблема реалізації нормотворчих повноважень органів місцевого самоврядування в Україні, на що безпосередньо впливає відсутність єдиного закону, який би врегулював нормотворчу діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування [6]. Зокрема, необхідно визначити види і юридичну силу нормативно-правових актів, встановити порядок їх підготовки, прийняття та набрання чинності, правила тлумачення, обліку та систематизації, встановити вимоги до нормотворчої техніки, врегулювати порядок подолання прогалин та суперечностей. Особливо важливим є забезпечення публічних консультацій при підготовці важливих проектів нормативно-правових актів. Протягом попередніх років в Україні робилися спроби впорядкування системи внутрішнього законодавства, проте до кінця зазначене питання так і не було вирішене [7; 8; 9; 10; 11; 12; 13].
Дата добавления: 2014-11-30; просмотров: 1153;