Розвиток книгодрукування в ХVI-XVII ст

Велике значення для розвитку й поширення культури мали друкарні, яких у другій пол. XVII ст. в Україні діяло одинадцять: у Києві при Києво-Печерській лаврі, в Новгороді-Сівсрському, Чернігові, Львові та ін. Провідне місце в розвитку книгодрукування посідали Галичина і Волинь. У Львові й Острозі працював першодрукар Іван Федоров. Вже наприкінці XVI ст. Львів став значним осередком книгодрукування. Тут, крім братської, діяли ще кілька друкарень: Михайла Сльозки(1638 — 1667), Арсена Желиборського (1644 — 1646), Йосипа Шумлянського та монастиря св. Юра (1687 — 1688 і 1700). В останній з них Йосиф Городець-' кий, відомий як друкар і мандрівник до країн Близького Сходу, у 1700 р. випустив «Ірмологіон» — перший у східних слов'ян нотний друк. Але друкарство розвивалося й поза Львовом. Крім короткочасних балабанівських друкарень (Стра-тин і Крилос), відомі мандрівні друкарні. Від друкарні Луцького братства, яке користувалось обладнанням Домжива Лютковича, збереглося лише одне видання (1640), від Кременецької друкарні — три (1638). Перемишльське братство отримало королівський дозвіл на заснування друкарні, проте не змогло видати жодної книги. Незважаючи на зумовлені об'єктивними причинами невдачі, чисельність спроб у галузі книгодрукування переконливо свідчить про інтенсивність культурного життя і наявність широкого кола людей, які розуміли значення друкованого слова. Львівська братська друкарня вже з перших років свого існування почала реформу кирилиці. Книжкова продукція західноукраїнських друкарень служила посібником для навчання грамоти не тільки в Галичині, на Волині і Холмщині, а й на Закарпатті та Буковині. Сприяючи підвищенню освітнього рівня населення, книги стали важливим засобом розвитку української культури і зміцнення її міжнародних зв'язків. На Східній Україні книгодрукування виникло лише у другому десятиріччі XVII ст., хоча на Західній Україні (Галичина, Волинь) воно зародилося в кін. XVI — на поч. XVII ст. Така послідовність закономірна. Вона відповідала тодішнім історичним умовам життя і боротьби українського народу за соціальне й національне визволення. Оскільки тягар цієї боротьби припав насамперед на Західну Україну, саме там почалося пожвавлення національної культурної діяльності у формі братств, вчених гуртків, шкіл вищого типу, нової літератури. У 1615 р. в Києві виникло Богоявленське братство, до якого колективно записалося все Запорізьке козацьке військо на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. Тоді ж у Києві заснували братську школу на зразок львівської. Того ж року створили і першу в Східній Україні друкарню. Вона була організована в Києво-Печерській лаврі. Фундатором першої в Києві друкарні називають Єлисея Плетенецького. Тут побачили світ два невеликі видання — «Часослов» і віршований панегірик «Образ доброчинностей». У 1619 р. була видана монументальна книга «Анфологіон» — збірник святкових служб на весь рік. Цей збірник переклали з грецької мови і тлумачили відомі українські вчені і письменники того часу Іов Борецький, Захарія Копистенський, Памво Беринда. «Лексикон» Памва Беринди — одне з найвизначніших видань друкарні Києво-Печерської лаври, яке містить 6962 словникові статті не тільки мовознавчого, а й енциклопедичного змісту. Це — первісток східнослов'янської лексикографії. Крім лаврської, у 20-х роках XVII ст. в Києві працювали ще дві приватні друкарні — Тимофія Вербицького і Спиридона Соболя. Після переможного закінчення Національно-визвольної революції під проводом Б.Хмельницького почався новий період в історії українського народу, української культури, зокрема київського книгодрукування, пов'язаний з іменем Інокентія Гізеля, який керував Лаврою та її друкарнею понад чверть століття (1656—1683). У 1659 р. лаврська друкарня видала тодішньою українською літературною мовою пам'ятку епохи — «Ключ разуменія...» Іоаникія Галятовського. Того ж року побачила світ книга «Постановленіє о вольностях войска Запорожского» — видання документів, що стосуються гетьманства Ю.Хмельницького. Згодом вийшли друком «Києво-Печерський патерик», збірник проповідей архієпископа Лазаря Барановича «Меч духовний», трактат про мораль «Мир с Богом человеку», найвизначніше видання «Синопсис» — ши-рокодоступний, літературно опрацьований посібник з рідної історії. Київські вчені підготували й видали багато навчальної, полемічної, а також історичної і художньої літератури: панегіриків і драм. Випускаючи книги рідною мовою в часи особливо жорстокого національного гноблення, київські вчені заявили на весь світ, що народ український не скорився, що існує його мова.
У XVIII ст. в різних містах України: Кременчуку, Катеринославі, Миколаєві, Житомирі, Тульчині та інших — виникають друкарні. Проте царський уряд, здійснюючи насильницьку русифікацію, чинив усілякі перешкоди книговидавничій справі, зокрема в галузі друкування богословських та цивільних видань українською мовою. Офіційні документи також треба було писати російською мовою. Розвиток книговидавничої справи українською мовою поступово припинився.