Культура первісного суспільства

В історичному розвитку первісна доба охоплює величезний період - від появи перших людиноподібних істот до виникнення перших цивілізацій. Відповідно до основного матеріалу виробництва - каменю, цю культурно-історичну епоху називають кам’яним віком. Він характеризується поступовим формуванням людини сучасного типу за фізичними ознаками, привласнювальним типом господарювання (мисливство, рибальство, збиральництво), створенням найпростіших знарядь праці, знайомством з вогнем та вмінням його видобувати, формуванням перших суспільних спільнот (людське стадо або праобщина, родова община), форм релігійних вірувань (фетишизм, анімізм, тотемізм та магія) тощо. Найдавнішим поселенням вважається стоянка біля с. Королево, що на Закарпатті.

У ранню добу палеоліту жили людиноподібні істоти, яких в науці називають «пітекантропи».З погляду сучасності вони виготовляли примітивні предмети праці. Ймовірно користувались дерев’яними киями та загостреними палицями, які не збереглися до нашого часу, а також зробленими з різних порід каменю ручними рубилами.

Приблизно 150-100 тис. років до Р. Х. з’являється новий фізичний тип людини - «неандерталець». Значно вдосконалювалось виробництво крем’яних і кам’яних знарядь, мисливської зброї, з’явились крем’яні вістря на списи, ножі. Проживали на берегах великих річок, будували перші житла. Наземні споруджувались з велетенських кісток, черепів і бивнів мамонтів, дерева, накривались шкірами. Житла обігрівались і освітлювались вогнищами.

В Україні відомі поховання неандертальців. У гроті Киїк-Коба в Криму знайдено поховання жінки і дитини, що свідчить про зародження релігійних вірувань. У цей період первісні люди заселяють всю територію України, але найбільше їхніх стоянок виявлено на Дніпрі та Дністрі (Молодове, Кормань, Бабин та інші).

Найдавніші пам’ятки мистецтва в Україні належать до доби пізнього палеоліту, які були знайдені на Радомишльській (Житомирська обл.), Мізинській (Чернігівської обл.), Амвросіївській (біля м. Амвросіївка Донецької обл.) та інших стоянках.
На сучасному етапі доба мезоліту представлена приблизно 1000 розроблених стоянок та кількома могильниками. Найвідомішою пам’яткою цієї доби є Кам’яна могила, яка розташована біля села Терпіння (Запорізька область). Великий кам’яний пагорб у степу приваблював давніх людей як явище надзвичайне та фантастичне. У результаті багаторічних досліджень Кам’яної могили науковці відкрили 65 гротів і печер, на стелях яких виявлено кілька тисяч найрідкісніших наскельних зображень різних історичних епох (від пізнього палеоліту і мезоліту до середньовіччя).
Досягнення людства в неоліті називають «неолітичною революцією», бо в цей час первісні люди перейшли від привласнювального типу господарства до відтворювального, тобто землеробства, скотарства та виробництва. Другою основною рисою досягнень неоліту було винайдення глиняного посуду, який ліпили руками, орнаментували та випалювали на вогнищі. Неолітичні племена України селилися переважно на родючих ґрунтах берегів річок і озер. Землю обробляли серпами з кісток та рогів тварин з вставленими в них гострими крем’яними пластинками. У домашньому господарстві розводили корів, биків, свиней. Ця доба називається мідно-кам’яний вік, який в Україні тривав до ІІІ тис. до Р. Х. Здебільшого цей культурно-історичний період пов’язаний з трипільською культурою

27.Формування культури східних слов*ян
Слов'яни — один з величезних індоєвропейських етносів, який виділився з. германо-

балто-слов'янської групи у II тис. до н. е. і розвивався в розмаїтому культурному полілозі на перехресті торгівельних і міграційних шляхів. Формування слов’янської культури відбувається у римський період, про що свідчить зарубинська та черняхівська археологічні культури, відкриті В. Хвойкою (с. Черняхів на Київщині та с. Зарубинці на Черкащині). Знайдено цілі городища 2 ст. до н. е. – 4 ст. н.е., де багато бронзових і срібних прикрас, вишуканих керамічних виробів. Римські монети, амфори свідчать про торгівлю з римськими колоніями. У носіїв цієї культури (антів) був своєрідний глиняний календар – широка посудина, край якої поділено на 12 секцій (місяців), у кожній із яких зображені характерні явища природи, сільськогосподарські роботи чи свята. Черняхівці

й зарубинці вели землеробський спосіб життя, проте володіли технікою обробки кольорових металів. Наприкінці 4 ст. черняхівська культура занепадає під навалою гунів.

Перші згадки про слов’ян датуються VI ст. і належать римським історикам Плінію

Старшому, Тациту, Птоломею, які вважають племена антів, склавинів та венедів,

автохтонним і стародавнім народом. В арабських джерелах згадується держава 3 – 4 ст. н. е. на теренах України – Ортанія, Ратанія чи Рутенія розташована на території між Дністром і Дніпром, де мешкали переважно анти (племінне об’єднання східних слов’ян – полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців). Постійна необхідність захисту, як і здійснення спільних військових походів на Візантію і землі аж до Балкан, спонукає слов’янські племена до укладання союзів і формування воєнної демократії. Десь у 6 – 7 ст. з’являється тип укріплених поселень городищ – своєрідних адміністративних, ремісних і торгівельних центрів. Поляни виступили як консолідуюча сила, що в зібрала слов’янську спільність навколо Києва. Реконструювати розвинену систему релігійних уявлень слов’ян досить складно, культура слов’ян була усною, а подальша письмова культура Київської Русі не була зацікавлена в фіксації давніх язичницьких уявлень. Ґрунтом релігійних уявлень був пантеїзм та анімізм. Слов’яни обожнювали природу, рослинний і тваринний світ, природні стихії, зокрема воду і вогонь. З культом вогню був пов'язаний поховальний обряд кремації. Поступово з формуванням ранньокласового суспільства та підвищення князівської влади склалася ієрархічна система міфологічних уявлень. Верховною владою був наділений Перун — бог грому і блискавки, покровитель князя і князівської дружини. Велес — покровитель скотарства, торгівлі, достатку. Владикою світу був Сварог — бог вогню і світла, від нього походять інші боги Сварожичі:

Даждьбог — в буквальному перекладі означає «давач добра», бог сонця, виконував

функцію культурних героїв, полегшив життя простого люду, створивши плуг, навчив людей ростити пшеницю, тому останній сніп як удячність – Дідух зберігався в хаті на покуті;
Овин — бог домашнього вогнища.

Стрибог — бог вітрів.

Хорс — бог Місяця, хоча в роксоланів вважався богом сонця

Мокоша —богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва, покровителька жінок, її культ

походить від ще давнішого культу Дани — богині води, яка присутня в слові вода, в назві

багатьох слов’янських рік: Дніпро, Дністр, Дунай, Дон.

Сімаргл — імовірно охоронець посівів, рослин, божественний вісник.

Існувало багато свят і обрядів, були святилища, жертовники, де приносили жертви, але з

прийняттям християнства їх знищили. Одну з таких пам’яток – знайдено в річці Збруч –

кам’яну статую бога Світовида, упорядника всесвіту (Збручанський ідол) – чотиригранний

стовп висотою 2,67 м, розділений вертикально на три рівні. У 8 – 9 ст. зростає значущість князівської влади, активізуються зв’язки з Візантією. Потреба чіткої ієрархії феодального суспільства зумовлює поступове проникнення християнства. Дохристиянська культура слов’ян має величезне значення для формування ґрунту власне української культури. На думку багатьох учених вона мала й докирилічне письмо, адже слов’янські князі укладали грамоти з Візантією