Порядок надання стабілізаційного кредиту

Банк для отримання стабілізаційного кредиту має подати до Національного банку такі документи:

а) клопотання про надання стабілізаційного кредиту із зазначенням його суми, строку користування ним, переліку забезпечення та його розміру, напрямів спрямування кредитних коштів;

б) програму фінансового оздоровлення банку, спрямовану на вирішення протягом строку користування стабілізаційним кредитом проблем ліквідності, поліпшення структури активів, дохідності, рентабельності тощо;

в) графік повернення стабілізаційного кредиту та сплати процентів за користування ним зі щомісячною розбивкою на весь строк користування стабілізаційним кредитом;

г) письмове запевнення банку, погоджене його спостережною (наглядовою) радою, щодо збільшення розміру регулятивного капіталу банку на суму не менше ніж 15 відсотків від суми стабілізаційного кредиту впродовж строку користування кредитом;

ґ) програму капіталізації банку;

д) документи, що підтверджують право власності банку або майнового поручителя на запропоноване забезпечення за стабілізаційним кредитом;

е) витяг про наявність чи відсутність запису в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про обтяження, зміну обтяження, відступлення прав на предмет обтяження;

є) звіт про оцінку майна (акт оцінки майна);

ж) витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або Реєстру прав власності на нерухоме майно, або Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Національний банк має право прийняти рішення про відмову в наданні банку стабілізаційного кредиту.

Національний банк для прийняття рішення про надання стабілізаційного кредиту в разі потреби здійснює інспекційну перевірку банку.

Стабілізаційний кредит має бути освоєний банком у строк, визначений постановою Правління НБУ, та відповідно до умов кредитного договору.

Національний банк у разі неосвоєння банком кредиту в установлений строк має право припинити видачу йому кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору.