Променева анатомія опорно-рухової системи.

Рентгенологічне та КТ дослідження дозволяє одержати відомості про стан лише деяких органів, зокрема кісток і суглобів. Це пояснюється тим, що кістки є найбагатшим в організмі депо мінеральних солей (45% їх складу - мінеральні, із них 85% - солі кальцію та фосфору, 10% - калію та вуглецю, 5% - магнію). Такий мінеральний склад сприяє активному поглинанню рентгенівського проміння. Прилеглі м'які тканини, дуже слабко затримуючи його, являють собою своєрідний фон, на якому виразно виступає структура кістки, яка вивчається.

Рентгенограма кістки являє собою її точне прижиттєве зображення. Рентгеноанатомія - спеціальна галузь медичної науки, заснована на застосуванні рентгенівського проміння, глибокому знанні теорії рентгенівського зображення, нормальної, топографічної та патологічної анатомії.

а б в

Мал.11.5. Нормальні кістки: а – підлітка; б, в – дорослого.

Скелет дорослої людини складається більше як з 200 кісток - довгих, коротких, плоских та повітрявмісних (див.мал. 11.6.).

Мал. 11.6. Скелет людини: 1 - лобна кістка; 2 - потилична кістка; 3 - скронева кістка; 4 -верхня щелепа; 5 - справжнє ребро; 6 - несправжнє ребро; 7 - хребет; 8 - лобковий симфіз; 9 - лобкова кістка; 10 - передплесневі кістки; 11 – фаланги стоп; 12 - плесневі кістки; 13 - таранна кістка; 14 - малогомілква кістка; 15 – великогомілкова кістка; 16 - надколінок; 17 - стегнова кістка; 18 - сіднична кістка; 19 - копчик; 20 - здухвинна кістка; 21- крижова кістка; 22 – зап’ясні кістки; 23 – фаланги кисей; 24 – п’ясні кістки; 25 - ліктьова кістка; 26 -променева кістка; 27 - ХІ-ХІІ ребра; 28 - плечова кістка; 29 - грудина; 30 - ключиця; 31-нижня щелепа; 32- очниця.

Довгі кістки складаються з діафіза (середня частина) та двох епіфізів (суглобові кінці) - проксимального і дистального. Частина діафіза, яка прилягає до епіфіза, має назву метафіз. У дітей між епіфізом та метафізом визначається прошарок епіфізарного хряща, що на рентгенограмі виглядає як просвітлення. Кісткові виступи, що розташовані на метафізах, мають власні центри скостеніння і до них прикріплюються сухожилки, називають апофізами.

У структурі кістки виділяють губчасту та компактну речовину. Остання вкриває всі відділи кісток, крім суглобових поверхонь і зветься кірковою (найбільша товщина її - у середині діафізів довгих кісток, де компактна речовина має остеонну будову).

З’єднання кісток.

Існують нерухомі, малорухомі та рухомі з'єднання кісток.

Три типи нерухомих з'єднань відрізняються між собою видом з'єднувальної тканини:

1. сполучнотканинні з'єднання називають синдесмозами (кістки черепа);

2. хрящеві — синхондрозами (рукоятка і тіло грудини та ін.);

3. із заміною хрящових з'єднань кістковими - синостозами.

Рухомі з'єднання кісток утворюють суглоби. Їх елементи складають: зчленовані поверхні кісток та суглобові хрящі, суглобова порожнина, суглобова капсула.

Кістка росте в довжину за рахунок епіметафізарного хряща, а в товщину за рахунок камбіального шару окістя.

Рентгенограми кісток та суглобів дітей характеризуються наявністю:

• точок скостеніння епіфізів;
• смуги просвітлення, що відповідає положенню епіметафізарного хряща;
• значної висоти суглобової щілини.

План вивчення рентгенограм кісток і суглобів:

1. Оцінити положення, форму, і величину відображених на знімку кісток;

2. Розглянути контури зовнішньої і внутрішньої поверхонь кортикального шару на всьому протязі кістки;

3. Вивчити стан кісткової структури;

4. З'ясувати стан росткових зон і ядер скостеніння (у дітей і підлітків);

5. Вивчити співвідношення суглобових кінців кісток, величину і форму рентгенівської суглобової щілини, окреслення замикаючої пластинки епіфізів;

6. Встановити об’єм і структуру м'яких тканин, навколо кістки.