Розкрийте зміст західноєвропейської патристики та роль в її утвердженні А. Августина

Патристика— загальна назва напряму, заснованого так званими отцями церкви. В теології патристика є частиною догматики чи патрології, з якою вона здебільшого ототожнюється. В історії філософії це поняття використовується для позначення християнських теологічних та філософських вчень I-VIII ст.ст., коли й представники — Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Августин захищали християнську доктрину від філософії язичників, іудейського світогляду, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. З III ст. патристика, навпаки, починає пристосовуватися до теоретичної форми світогляду — філософії, використовує неоплатонізм для обгрунтування християнського віровчення. Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології, утверджувала несумісність релігійної віри з язичництвом (насамперед — з філософією гностицизму). Починаючи з III ст., патристика намагається пристосувати філософію неоплатонізму для обгрунтування принципів пізнання Бога. Головними ідеями патристичної теології є монотеїзм, супранатуралізм та креаціонізм: супранатуралізм та креаціонізм — визнання надприродності та трансцендентальності Бога, його абсолютної влади над світом, який він створив з нічого, його абсолютної благодаті та справедливості. Авґустин вважав, що взаємодія людини й Бога розпочинається з усвідомлення людиною своєї гріховності перед Богом. До грі­хопадіння люди мали свободу волевиявлення, однак Адам та Єва неправильно її використали, чим осквернили весь навколишній світ, що призвело до самопожертви Ісуса Христа. Саме смерть Сина Божого мала подолати гріховність людей.

Тобто людина патристикою тлумачиться як споганена “першородним гріхом” Божа істота, а її тіло — як вічне джерело гріха. Головним для патристики є пізнання шляху до Бога. Мета життя на землі — щастя людини, яке можна отрима­ти завдяки релігійній вірі й християнському містичному само­вдосконаленню (самозаглибленню). Віра, на думку Авґустина, по­винна передувати раціональному розумінню світу, що знайшло своє віддзеркалення в його відомому вислові «Вірю, щоб розуміти

Можно выделить следующие основные положения философии Августина Блаженного:

•жизнь общества — это борьба двух противоположных царств — Земного (грешного) и Божественного;

• Земное царство воплощается в государственных учреждениях, власти, армии, бюрократии, законах, императоре; Божественное царство представлено священнослужителями — особыми людьми, наделенными благодатью и близкими к Богу, которые объединены в христианскую Церковь;

• Земное царство погрязло в грехах и язычестве и будет рано или поздно побеждено Божественным царством;

• в связи с тем, что большинство людей грешны и далеки от Бога, светская (государственная) власть необходима и будет существовать далее, но будет подчинена духовной власти;

• короли и императоры должны выражать волю христианской Церкви и подчиняться ей, а также непосредственно Папе Римскому;

• Церковь — единственная сила, способная объединить мир;

• бедность, зависимость от других (ростовщиков, землевладельцев и т. д.), но, пока эти явления существуют, с ними надо смириться и терпеть, надеяться на лучшее;

• после смерти праведники в награду от Бога получают загробную жизнь.

Особое место в философии Августина Блаженного занимают размышления о Боге:

• Бог существует;

• главными доказательствами существования Бога являются его присутствие во всем, всемогущество и совершенство;

• все — материя, душа, пространство и время — является творениями Бога;

• Бог не только сотворил мир, но и продолжает творить в настоящее время, будет творить в будущем;

• знания (чувства, мысли, ощущения, опыт) реальны и самодостаточны (самодостоверны), однако высшее, истинное, неопровержимое знание достигается только при познании Бога.