Місце і роль німецької класичної філософії в історії європейської філософії.

Класична німецька філософія — це філософські системи І.Канта, І.Г.Фіхте, Ф.В.И.Шеллінга, Г.В.Ф.Гегеля та Л.А.Фейербаха, які були створені у другій половині XVIII — середині XIX століть. Вона була вищим досягненням філософської думки у світовому масштабі. Неминуще значення мали її гуманістичні ідеї соціального прогресу і свободи. Марксизм високо цінував класичну німецьку філософію передусім за розробку проблем діалектики (Кант, Гегель) і матеріалізму (Фейербах).

Теоретичним джерелом класичної німецької філософії була як вітчизняна філософія, так і досягнення світової філософської думки (раціоналізм Р. Декарта і Б.Спінози, філософія епохи Просвітництва). Зрозуміло, що відповідний вплив на неїспра-вили й тогочасні досягнення природничих наук.

Класична німецька філософія не становила собою єдиного напряму. Наприклад, Кантбувдуалістом,Фіхте — суб'єктивним, Шеллінг і Гегель — об'єктивними ідеалістами, Фейербах — матеріалістом. Та разом з тим у філософських системах цих мислителів спостерігається зв'язок, навіть наступність. Особливе місце посідало дослідження форм всезагальності, які в Канта і Фіхте розглядалися як форми, притаманні лише людському мисленню, а в Шелінга і Гегеля — і як форми самої діяльності (духовної, на їх думку, за своєю природою). Особливого значення надавалося дослідженню проблеми тотожності мислення і буття, відношення суб'єкта і об'єкта, теоретичних форм пізнання, філософських категорій тощо.

Характеризуючи класичну німецьку філософію, як правило, вказують на такі її риси: наступність; діалектичність; критичне ставлення до "розсудкової" метафізики і прагнення подати філософію як систему наукового знання ("Науковчення" Фіхте і "Енциклопедія філософських наук" Гегеля); звернен-нядо історіїяк філософської проблеми. У світлі сучасноїфіло-софської думки впадає у вічі абсолютизація раціоналістичного підходу і недооцінка емоціонально-чуттєвого начала, зокрема естетичного відношення людини до світу, мистецтва, за допомогою якого людина осягає буття і переживає його сенс.

Специфіка і суперечливість соціально -економічного та історичного розвитку Німеччини цього часу знайшли свій вияв у німецькій суспільній думці взагалі і в філософії зокрема . Філософія розвивалась в умовах країни , де буржуазні перетворення запізнилися . Німецька буржуазія , налякана першими європейськими буржуазними революціями , з одного боку , часто йшла на компроміс зі своїм феодальним дворянством , а з іншого — об 'єктивно була зацікавлена в швидкому розвитку капіталізму , продуктивних сил , виробництва . Якщо , наприклад , у Франції революції передував розвиток матеріалізму , то в Німеччині переважала ідеалістична філософія .

Німецька класична філософія - впливовий напрямок філософської думки кінця ХVIII – першої половини ХІХ століть, що підводить підсумок розвитку філософії на цьому відрізку західноєвропейської історії. Це завершуюча ланка в розвитку новоєвропейського філософського раціоналізму і одночасно той витік, з яким генетично пов’язана сучасна західна філософія.

В кінці ХVIII і на початку ХIХ в. Німеччина була аграрною, відсталою в економічних і політичних відносинах країною. Священна Римська імперія німецької нації, що проіснувала до наполеонівських воєн, розпадалася майже на триста самостійних світських і церковних територій, понад тисячу напівсамостійних володінь імперських лицарів і понад шістдесят самоврядні імперських міст і вільних від феодального підпорядкування селищ. Політично роздроблена і економічно відстала країна втратила питому вагу в світовій торгівлі, шляхи якої тепер йшли в інших напрямах. Розвиток виробництва був обмежений середньовічними цеховими обмеженнями. Капіталістична мануфактура обслуговувала переважно двір і армію, знаходячись в прямій залежності від державної підтримки. Ця економічна слабкість і залежність німецької буржуазії, що народжувалася, пояснює її схильність до компромісів. Вона мріяла про найпомірніші політичні реформи. Причому всіх цих реформ німецька буржуазія чекала зверху, від «освіченого монарха».

Суперечність ідеології визвольного руху німецької буржуазії цього періоду відобразилися і у філософії. Проте при всіх обмеженнях і суперечностях німецька духовна культура другої половини ХVIII в. досягла високого рівня розвитку. Підйом духовної культури пояснювався, наприклад, впливом французької революції, що викликала великий ентузіазм серед німецької буржуазії. Німецька філософія, література і естетика того часу є якоюсь мірою ідеологічним віддзеркаленням цієї революції.

У боротьбі з феодалізмом англійська і французька буржуазія викувала сильну ідеологічну зброю, але, дійшовши влади, вони втратили інтерес до тих ідей, які виробили і використали в антифеодальній боротьбі. У Німеччині ж, оскільки тут проблема демократичних перетворень не була розв'язана, німці не втратили інтересу до ідеології Просвітництва. Письменники і філософи Німеччини використовували теоретичний досвід інших народів. Ця обставина з'явилася також причиною високого духовного підйому в Німеччині.

На початок діяльності видатних німецьких мислителів накопичився багатий фактичний матеріал в різних науках, який вони використовували в своїх працях. Важливу роль у формуванні німецької філософії зіграли досягнення природознавства і суспільних наук: стали розвиватися фізика і хімія, просунулося вперед вивчення органічної природи. Відкриття у галузі математики, що дозволили зрозуміти процеси в їх точному кількісному виразі, вчення Ламарка про обумовленість розвитку організму навколишнім середовищем, астрономічні, геологічні, ембріологічні теорії, а також теорії розвитку людського суспільства — все це зі всією гостротою і неминучістю висувало на перший план ідею розвитку як теорію і метод пізнання дійсності.

В німецькій ідеології відобразилися грандіозні революційні події ХVIII в., і це визначило сміливу постановку найважливіших теоретичних питань, але оскільки рішення цих питань здійснювалося в умовах економічної і політичної відсталості Німеччини, то відповіді, що давалися німецькими мислителями, носили чисто умоглядний характер. Різною мірою ця суперечність властива всім найбільшим мислителям і письменникам тодішньої Німеччини.

До основоположників німецької класичної філософії відносять І. Канта, Й.Г. Фіхте, Ф.В.Й. Шеллінга, Г.В.Ф. Гегеля, Л. Фейєрбаха. Кожний з них створив свою філософську систему, відмінну багатством ідей і концепцій. Разом з тим німецька класична філософія є єдиним духовним утворенням, яке характеризується наступними загальними рисами:

 Своєрідним розумінням ролі філософії в історії людства, в розвитку світової культури. Класичні німецькі філософи вважали, що філософія покликана бути критичною совістю культури, "душею" культури;

 Досліджувалися не тільки людська історія, але і людська суть. У Канта людина розглядається як етична істота. Фіхте підкреслює активність, дієвість свідомості і самосвідомісті людини. Шеллінг ставить задачу показати взаємозв'язок об'єктивного і суб'єктивного. Гегель розширює межі активності самосвідомості й індивідуальної свідомості: самосвідомість індивіда у нього співвідноситься не тільки із зовнішніми предметами, але й з іншою самосвідомістю, з чого виникають різні суспільні форми. Він глибоко досліджує різні форми суспільної свідомості. Фейєрбах створює нову форму матеріалізму - антропологічний матеріалізм, в центрі якого стоїть реально існуюча людина, яка була суб'єктом для себе і об'єктом для іншої людини. Для Фейєрбаха єдиними реальними речами є природа і людина, як частина природи.

 Всі представники німецької класичної філософії відносилися до філософії як спеціальної системи філософських дисциплін, категорій, ідей. Кант виділяє як філософські дисципліни, перш за все, гносеологію й етику. Шеллінг - натурфілософію, онтологію. Фіхте виділяє у філософії онтологічний, гносеологічний, соціально-політичний розділи. Гегель виділяє філософію природи, логіку, філософію історії, права, моралі, релігії, держави та ін. Фейєрбах розглядав онтологічні, гносеологічні і етичні проблеми.

 Німецька класична філософія розробляє цілісну концепцію діалектики. Кантівська діалектика - це діалектика меж і можливостей людського пізнання: відчуттів, розуму і людського розуму. Діалектика Фіхте зводиться до дослідження творчої активності "Я", взаємодії "Я" і "Не-Я" як протилежностей, на основі боротьби яких відбувається розвиток самосвідомості людини. Шеллінг вважав, що природа – це дух, що стає, розвивається. Гегель представив природний, історичний і духовний світ у вигляді процесу. Фейєрбах розглядав зв'язки явищ, їх взаємодії і зміни.

Філософські вчення І.Канта, Й.Г.Фіхте, Ф.Шеллінга, Г.В.Ф.Гегеля і Л.Фейєрбаха зв'язані ідейно і генетично, їх поєднує пильна увага до природи духу, що трактується через поняття діяльності і свободи. У руслі німецької класичної філософії є підстави розглядати й філософію марксизму. Німецька класична філософія зробила істотний внесок у постановку й розробку проблеми співвідношення суб'єкта й об'єкта, розробила діалектичний метод пізнання та перетворення дійсності.