Філософське новаторство І. Канта

Фундатором німецької класичної філософії був Іммануїл Кант (1724 – 1804 рр .). Його теоретична діяльність поділяється на два періоди . Перший період закінчується 60-ми роками XVIII ст . У цей час Кант займався переважно природничими проблемами , серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення Сонячної системи з величезної газової туманності . У загальній формі він стверджував діалектичну думку про те , що природа має свою історію в часі , відкидав ідею першого поштовху , тобто в цей період у філософії Канта переважали матеріалістичні позиції . З 70-х років починається другий , так званий « критичний » період , коли у філософії Канта ми знайдемо і дуалізм , і агностицизм , і ідеалізм . Основні твори цього періоду : « Критика чистого розуму » (1781 р.), «Пролегомени » (1783 р.), « Критика практичного розуму » (1788 р.). У центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання . Основне , чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем порівняно з попередніми представниками різних філософських систем , полягає в тому , що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб 'єкта . Головне , за Кантом , не вивчення речей самих по собі , а дослідження самої пізнавальної діяльності людини . Перш ніж пізнавати світ , вважає Кант , потрібно пізнати своє пізнання , встановити його межі й можливості . Це був великий поворот філософії до людини . Кант вважає , що людський розум пізнає не « речі в собі », а явища речей , результат їхньої дії па органи відчуттів людини . «Речі в собі » стають явищем завдяки апріорним формам споглядання ( простір – час ) та апріорним формам мислення (якість , кількість , причинність , реальність та ін .), тобто таким формам , які мають позадосвідне походження . Наступна сходинка пізнання — це розум , який , за Кантом , завершує мислення , при цьому , не створюючи нічого нового , він заплутується у невирішених проти - річчях — так званих « антиноміях » чистого розуму . Кант вважає , що таких антиномій чотири , але вирішити їх неможливо , оскільки кожну з тез , що складають антиномії , можна однаково логічно довести або спростувати . У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки , де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання . У філософії Канта поєднані матеріалізм ( визнання об 'єктивного існування « речей у собі ») та ідеалізм ( твердження про апріорні форми споглядання і розсудку ) з агностицизмом ( заперечення пізнання об 'єктивної дійсності ). Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом .

Глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах , зокрема в галузі етики . Він багато пише про людину як частину природи , про людину як кінцеву мету пізнання , а не як засіб для будь -яких цілей , тобто визнає самоцінність людини . Кант ставив питання про співвідношення понять «людина » і « особистість ». Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну , незалежну від умов життя , загальну для всіх людей мораль . Він створив учення про так званий категоричний імператив ( закон , повеління ), що існує в свідомості людей як Вічний ідеал поведінки . Наявність такого імперативу дає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства .