Політичні економічні засади лібералізму і неолібералізму.

Лібералі́зм (фр. libéralisme) — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу.

Економічний лібералізм (економічна свобода) – основний принцип у "класичній політичної економії. У основі ідеї економічного лібералізму лежало уявлення у тому, що економічні закони діють подібно законам природи. У результаті їхніх дії суспільстві стихійно встановлюється «природна гармонія». Державі не потрібно втручатися у дію економічних законів.

Лібералізм полягає в переконанні, головним соціальним суб'єктом є господарюючий індивідуум, здатний максимально реалізувати свої можливості у умовах вільного ринку. Лібералізм наполягає на мінімалізації участі в господарському житті громадян, вважає, що політична розвиток, заснований на безперервних традиціях – зокрема традиційні інститути управління, влади тощо. – обмежує свободу людини. Лібералізм виходить із принципу свободи, і тому вимагає, з одного боку, найбільшої незалежності особистості, з іншого – участі членів товариства як у державних справах.

Економічний лібералізм за свободу підприємницької діяльності, право приватної власності, декларація про спадщину, вільну конкуренцію - й невтручання держави у економічну діяльність індивідів. Головну завдання держави він бачить у тому, щоб він не перешкоджало розвитку ініціативи й підприємливості суб'єктів економічної діяльності, а допомагало їм. Держава на повинен зазіхати економічну свободу, а підтримувати тих, хто пройшов себе відповідальність і соціальний ризик за власну справу. Погрози, обмеження й жорсткі закони ще ніхто ніколи не сприяли ефективному розвитку економіки, а призводили до протилежного результату.

Отже, втручання у економіку обмежується повагою законів функціонування капіталізму. Лібералізм є усвідомленої альтернативою авторитарним і тоталітарним поглядам на держава та її роль економічної і політичною життя суспільства. Лібералізм протистоїть соціалізму, вважаючи, що будь-який втручання у економічну діяльність індивідуума суперечить принципу вільної конкуренції. На думку ліберального філософа Філіппа Немо, «соціальна справедливість глибоко аморальна».

Сутність теоретичних положень економічного лібералізму можна звести до того, що ліберали визнають і підкреслюють наявність очевидного зв'язку між індивідуальною волею, приватною власністю і рівнем економічної ефективності певного суспільства. Вони наполягають на тому, що ніхто не має права порушувати чужу волю, у тому числі й економічну. В основі цих уявлень лежить політична філософія лібералізму, кредо якої - відомий принцип, який можна трактувати як право людей робити те, що вони хочуть, надати їм право бути самими собою в економічній діяльності та віросповіданні, культурі, повсякденному житті й думках. Індивідуалізм, що став основою європейської цивілізації, на думку одного з видатних представників неоліберального напряму Ф. Хайєка, - це не егоїзм і самозакоханість, а насамперед повага до особистості ближнього, це абсолютний пріоритет права кожної людини реалізувати себе в цьому світі.

Поняття це потрапило до політичного словника в 30—40-х роках XIX ст. Але його ідейно-теоретичне коріння і перші спроби практичного втілення (в Англії, США) сягають XVII—XVIII ст. Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму сформували такі положення: абсолютна цінність людської особистості та рівність усіх людей; автономія індивідуальної свободи; раціоналізація
й доброчинність діяльності людини; визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність; існування держави на основі загального консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини; договірний характер відносин між державою та індивідом; обмеження обсягу і сфер діяльності держави; захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобода її дій (у межах закону) в усіх сферах суспільного життя; утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у виборі між добром і злом, порядком та анархією.
Історично виникнення класичного лібералізму пов´язане з появою нового для феодального суспільства класу — буржуазії. Однак у класичному лібералізмі свобода ще не вступала в драматичні відносини з новими капіталістичними відносинами. Вона розглядалася як рівність, як свобода для всіх, а індивідуалізм — як розвиток і самовираження особистості.
Ідеологом буржуазного лібералізму Франції першої половини XIX ст. був Бенжамен Констан (1767—1830), який вважав, що свобода утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Свобода людини — це особиста, громадянська свобода. Права громадянина існують незалежно від державної влади. Політична свобода, держава, на думку Констана, є лише засобом забезпечення громадянської свободи. Влада, яка порушує громадянську свободу, перетворюється на тиранію, ліквідує засади власного існування. Звідси висновок: політична влада, кому б вона не належала — монарху, народові, — не може бути абсолютною. Межі її — у правах особистості.
Англійський мислитель Ієремія Бентам (1748—1832) у творах «Принципи законодавства», «Керівні основи конституційного кодексу для всіх держав» сформулював теорію утилітаризму, взявши за основу принцип корисності. Відповідно дії людини мотивуються практичною вигодою, тісно пов´язаною з пошуком задоволення та уникненням страждань. Загальне благо є сукупністю індивідуальних благ. У цьому полягає головний закон соціально-політичного життя. Особистість (її вигода і щастя) є метою, а держава — засобом. І. Бентам заперечував революції, покладаючись на реформи. Завдання держави вбачав у тому, щоб на основі принципу корисності забезпечити найбільше щастя для найбільшої кількості людей. Цієї мети можна досягти через політику лібералізму: вільний розвиток приватно-власницьких відносин, демократизацію державних інститутів, забезпечення законності, підконтрольності діяльності посадових осіб.
Як політична течія лібералізм розвивався не лише в Західній Європі, США, а й у Російській імперії, до якої входила Україна, що було зумовлено розвитком капіталістичного ладу.

Неолібералізм (грец. neos — новий і лат. liberalis — вільний) — сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя; «етатистський» різновид лібералізму зі збереженням принципу демократії, вільної конкуренції, приватного підприємництва.

Неолібералізм є неоднорідною течією. «Праве» крило вважає, що вирішення проблем сучасного суспільства можливе через створення уряду згідно з вимогами моралі, виступає за «мінімальну» державу, будучи в цьому солідарним з консерваторами. «Ліве» крило, поділяючи основні положення концепції «нового суспільства» Ф. Рузвельта, заперечує класові суперечності, зводить їх до конфлікту між виробництвом і споживанням. Головною вважають не суперечність між багатими та бідними, а між тими, хто намагається зберегти «індустріальне суспільство» і хто хоче рухатися вперед. Серед теоретиків цього крила — Джеймс Гелбрейт, відомий як автор теорії конвергенції, згідно з якою інтернаціоналізація економічної, політичної та культурної діяльності веде до політичного і соціального зближення різних систем, а також і Деніел Белл, який сформулював основні засади концепції «постіндустріального суспільства».
Різновидом ліберальної теорії постіндустріального суспільства є концепція інформаційного суспільства 3. Бже-зінського і О. Тоффлера. Розглядаючи суспільний розвиток як «зміну стадій», вони акцентували увагу на домінуванні інформаційного сектора економіки.
В основі неоліберальних теорій фігурують не стільки проблеми власності, скільки проблеми розподілу й перерозподілу національного доходу, структура соціальних потреб суспільства і способів їх задоволення. Соціалізм, соціальну справедливість неоліберали трактують як загальні гуманістичні спрямування, яких дуже важко досягти, оскільки «природа людини» незмінна.
Нині ліберальний рух налічує до 110 партій; 60 із них об´єднані в Ліберальний Інтернаціонал, створений 1947 р. В Україні лібералізм як політична доктрина представлений групою різноманітних ліберальних партій і рухів. Його прихильники виступають за формування вільного ринку, забезпечення умов для різних форм економічної діяльності, розвиток конкуренції.