ІІ. Властивості фінансових активів

До основних характеристик фінансових активів належать:

1. Термін обігу – відрізок часу до кінцевого платежу або вимоги ліквідації (погашення) фінансового активу. Залежно від терміну обігу фінансові активи поділяють на:

- строкові (мають обмежений термін обігу): короткострокові з терміном обігу до 1 року, середньострокові – від 1 до 5 років, довгострокові – від 5 до 10 і більше років. Так, у США максимальний термін обігу мають боргові зобов’язання, випущені компанією Уолта Діснея в 1993р., мінімальний термін обігу мають одноденні казначейські векселі;

- безстрокові, наприклад, акції, боргові інструменти „до вимоги”.

Як правило поняття строковості пов’язують з інструментами боргу, хоча існують боргові інструменти „до вимоги”, коли кредитор має право вимагати повернення боргу в будь-який час (наприклад, ощадні депозити „до запитання”). Акції, що є інструментами власності, належать до безстрокових фінансових активів.

2. Дохідність. Дохід за активом визначається грошовими потоками за ним, тобто процентними, дивідендними виплатами, а також сумами отриманими від погашення чи перепродажу фінансового активу іншим учасникам ринку. Очікуваний грошовий потік за активом може бути більш або менш визначеним як у часі, так і за величиною, що обумовлюється невизначеністю обсягу та часу надходження окремих платежів. Для таких активів, як облігації з фіксованим купоном, величина очікуваного грошового потоку досить визначена, для простих акцій – це менш визначена величина, оскільки майбутні дивідендні виплати залежать від результатів діяльності акціонерного товариства.

Розрізняють два основних види доходу за фінансовим активом:

- дохід від володіння;

- дохід від перепродажу активу на вторинному ринку.

Дохід від володіння борговим зобов’язанням з фіксованим купоном визначається ставкою купону і коригується ринковою ціною при його перепродажу на ринку. Дохід за акцією розраховується на основі певних припущень щодо розміру очікуваних дивідендів. Оскільки майбутній розмір дивідендних виплат залежить від багатьох чинників, навіть в умовах стабільної діяльності корпорації та стабільної дивідендної політики, визначення очікуваного доходу за акцією є в більшості випадків досить складним завданням.

Дохідність фінансового активу розраховується, як правило, у вигляді річної процентної ставки. При прийнятті інвестором рішення про інвестиційну політику, така процентна ставка є прогнозованою величиною і носить назву ставки повернень.

Враховуючи види доходу за фінансовими активами, ставка повернень може бути визначена:

,

де Er – ставка повернень від інвестування капіталу у цінні папери, %, Р1 – кінцева ціна продажу цінних паперів, грн., Р0 – початкова ціна покупки цінних паперів, грн., D1 – сума дивідендних чи процентних виплат за цінними паперами на протязі періоду володіння.

З практичного боку все таки майже всі інвестиції мають деякий ризик. Як зазначалось раніше, ризик означає невизначеність по відношенню до дійсної ставки повернень, що очікується інвестором від інвестицій. Фактор ризику означає, що дійсні повернення можуть різнитись від очікуваних. Різниця таких повернень за інвестиціями привела до того, що традиційна інвестиційна теорія радить інвесторам оцінити альтернативні інвестиції за двома атрибутами: мірою середнього очікуваного повернення від інвестицій; мірою ризику, що відображає невизначеність повернень.

3. Ризиковість. Ризиковість фінансового активу відображає невизначеність, пов’язану з величиною та часом отримання доходу за даним активом у майбутньому. Ризик інвестування в конкретний фінансовий актив визначається сумою ризику ліквідності, ризику неплатежу та ризику, пов’язаного з терміном обігу активу.

Ризик ліквідності відображає ризик того, що актив не можна буде швидко і без втрат перетворити на готівку. Чим менш ліквідним є актив, тим більшим є ризик ліквідності.

Ризик неплатежу відображає міру непевності в отриманні грошових виплат за активом. Цей ризик відображає ризики несвоєчасної сплати доходу, сплати доходу в неповному обсязі або його повної несплати.

Ризик, пов'язаний з терміном обігу фінансового активу, як правило, збільшується зі збільшенням терміну обігу, оскільки більший період часу з більшою невизначеністю, а отже, і з більшим ризиком несвоєчасного отримання доходу за активом.

Дохідність будь-якого активу, що перебуває в обігу на ринку, насамперед відображає його ризиковість та загальний стан ринку. На ефективно діючих ринках більш ризикові активи забезпечують, як правило, вищу дохідність. Якщо фінансових ринок перебуває в стадії формування, він не завжди гарантує встановлення таких ринкових цін на активи, які б відповідали їх ризиковості. В таких випадках на ринку можуть бути в обігу активи одного рівня, але різного ступеня ризику.

На будь-якому ринку капіталів існують активи, що забезпечують інвесторам мінімальний рівень доходу і які при цьому вважаються безризиковими. До активів, які забезпечують інвесторам мінімальний рівень доходу, але при цьому вважаються без ризиковими відносяться короткострокові державні боргові зобов’язання: казначейські векселі, облігації внутрішньої державної позики тощо. Вони забезпечують досить невисокий порівняно з іншими інвестиціями рівень доходу, але є високоліквідними активами, які гарантують отримання доходу на рівні та в терміни передбачені умовами випуску. Короткострокові державні цінні папери є практично без ризиковими, високо надійними активами, середньо- та довгострокові вважаються більш ризиковими і характеризуються вищим рівнем доходу.

З практичного боку все таки майже всі інвестиції мають деякий ризик. Як зазначалось раніше, ризик означає невизначеність по відношенню до дійсної ставки повернень, що очікується інвестором від інвестицій. Фактор ризику означає, що дійсні повернення можуть різнитись від очікуваних. Різниця таких повернень за інвестиціями привела до того, що традиційна інвестиційна теорія радить інвесторам оцінити альтернативні інвестиції за двома атрибутами:

- мірою середнього очікуваного повернення від інвестицій;

- мірою ризику, що відображає невизначеність повернень.

Для кількісного вираження зазначених величин використовують імовірнісний розподіл інвестиційних повернень, який є картою можливих дійсних повернень інвестицій разом з імовірністю, асоційованою з кожним поверненням, оскільки в принципі, можна визначити ймовірність кожного можливого повернення, що може очікуватись від інвестицій.

Серед багатьох способів визначення очікуваного повернення найбільш поширеним є визначення середнього значення очікуваного повернення, яке є зваженим за ймовірностями середнім значенням всіх можливих повернень. Алгебраїчно, якщо Ert (t==1,2,3,…Т) репрезентує поодиноке повернення з ймовірністю pt, то значення очікуваних повернень буде розраховуватись як:

Для кількісної оцінки ризику використовують статистичні показники дисперсії (варіації) сукупності від вже виміряного середнього значення шляхом обчислення квадратів відхилень від нього. Квадратний корінь з неї називається середньоквадратичним відхиленням також часто використовується для вимірювання ризику за інвестиціями. Дисперсія може бути обчислена за формулою:

.

Середньоквадратичне відхилення:

,

При прийнятті управлінського рішення щодо інвестування коштів у фінансові активи серед альтернативних варіантів обирається такий, якому відповідає максимальне очікуване повернення та мінімальний ризик. Однак, як правило, більшу дохідність мають високо ризикові активи. Таким чином, інвестиційного рішення приймається під впливом інвестиційних цілей інвестора, його схильності ризикувати задля отримання вищих прибутків.

Загалом, при дискусії про прийняття інвестиційного рішення припускається, що кожен інвестор є ризико-аверсивним. Аверсія ризику означає, що інвестор повинен вибрати більшу ставку очікуваних повернень, приймаючи ризик в якості константи, та менший ризик, приймаючи ставку повернень в якості константи

3. Конвертованість – можливість перетворення фінансового активу на інший фінансовий актив. Як правило, таку властивість мають ті фінансові активи, для яких вона зазначена в умовах випуску. Прикладами конвертованих активів є конвертовані та обмінювані облігації, в умовах випуску яких визначаються терміни та умови, за яких вони можуть бути обміняні на акції емітента або іншого акціонерного товариства, акціями якого володіє емітент.

4. Валюта платежу – це валюта, якій здійснюються виплати за тим чи іншим фінансовим активом. Іноді встановлюється одна валюта для здійснення процентних виплат і інша валюта для здійснення кінцевого платежу за фінансовим активом. У такому випадку актив називають двовалютним.

5. Механізм оподаткування фінансового активу визначає, у який спосіб та за якими ставками оподатковуються доходи від володіння та перепродажу фінансового активу. Механізм оподаткування фінансового активу суттєво впливає на склад та інтенсивність операцій, що проводяться з ним. Наприклад, якщо оподатковуються процентні доходи за облігаціями і не оподатковуються доходи від перепродажу цих облігацій, як у Японії, це призводить до розширення кола осіб, що купують-продають облігації, і, відповідно, до звуження кола осіб, які володіють цими облігаціями. Підвищення ставок оподаткування призводить до зменшення інтенсивності операцій за фінансовим активом, а ще більше підвищення ставок може призвести до відтоку капіталу з ринку такого активу.