Практичне завдання №2.

Практичне завдання полягає в бальній оцінці ергономічної якості змальованого у завданні згідно з варіантом робочого місця людини-оператора.

Як пов’язана безпека життєдіяльності та ергономіка? Справа в тому, що в основі регламентування виробничих факторів, тобто установлення нормативних показників і вимог безпеки (гранично припустимих концентрацій шкідливих речовин у повітрі, гранично припустимих рівнів виробничих факторів, гранично припустимих доз, інших норм і правил), лежить ергономічний принцип – принцип створення умов праці, що відповідають психофізіологічним особливостям людського організму і збереження здоров'я людини в процесі праці.

З точки зору ергономіки безпека має двонаправлений характер:

- безпека щодо людини (пряма безпека);

- безпека результатів діяльності людини (непряма безпека, що реалізується через вплив результатів діяльності людини на навколишнє середовище, в тому числі, предметне).

Ергономіка вивчає взаємодію людини з технічними засобами, предметами праці і виробничим середовищем з метою забезпечення високої ефективності трудового процесу при збереженні здоров'я і працездатності людини. Людина, засоби праці з предметом праці і виробниче середовище розглядаються в ергономіці як єдина складна система: людина – машина – середовище (ЛМС), у якій провідна роль приділяється людині як головній ланці системи. Під виробничим середовищем мається на увазі сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціально-психологічних і естетичних факторів зовнішнього середовища, що впливають на людину в процесі праці. Вибір найкращого сполучення характеристик цей системи здійснюється з урахуванням природних властивостей людини: антропометричних (розмірів і форм тіла), фізіологічних (процесів і механізмів життєдіяльності), психологічних (процесів і закономірностей психічної діяльності) та ін.

Критерії і шкали ергономічної оцінки

На відміну від традиційної оцінки технічних параметрів, де як об'єкт порівняння найчастіше виступають матеріально-морфологічні властивості виробу-аналога, при ергономічній оцінці реальні характеристики виробу зіставляються з можливостями і вимогами споживача. Тому кінцевим критерієм ергономічної оцінки якості завжди виступає людина, ступінь її задоволеності процесом взаємодії з виробом, зручністю і комфортом споживання, навіть тоді, коли як критерій для порівняння беруться базові зразки.

Критерії оцінки ергономічних показників якості підрозділяються на загальні і конкретні. До загальних відносяться сформовані в ергономіці уявлення і орієнтації, відповідно до яких функціонування виробів і їхніх комплексів повинне забезпечувати високу ефективність виконуваних споживачем дій, збереження його здоров'я і розвиток особистості.

Тому загальна ергономічна оцінка визначиться, як сума ергономічних оцінок окремих показників, що впливають на умови праці на робочому місці з різним коефіцієнтом впливу, за формулою:

, (1)

де a - оцінка показника, виміряється в балах від 0 до 5; b - питома вага показника, встановлюється в залежності від значимості даного показника для оцінюваної системи і приймається в %, g - ергономічна оцінка робочого місця в балах.

Для оцінки технічно складних виробів можна використовувати оціночну шкалу (табл.6).

Таблиця 6. Шкала оцінки рівня ергономічної якості

Оцінку окремих показників слухач проводить за особистим суб’єктивним сприйняттям конкретного показника, виходячи з міркувань: а наскільки він сприяє ефективності праці людини-оператора, чи можливо його покращати з точки зору зменшення втомлюваності робітника, запобігання помилок в роботі. Вибір показників слухач також проводить самостійно, групуючи їх за загальними ознаками. Наприклад:

Для можливості людини-оператора уважно спостерігати та своєчасно вносити дозовані керуючі зміни до процесу, що виконується під керуванням людини, протягом робочої зміни – 8 годин, важливими будуть нижче вказані параметри, що наводяться у порядку зменшення впливу на загальну ергономічну оцінку:

1. Видимість засобів відображення інформації.

2. Якість засобів відображення інформації.

3. Зручність органів керування.

4. Зрозумілість функцій органів керування.

5. Зручність робочого місця.

6. Сприятливість умов робочої зони.

Важливим є те, щоб обрані для ергономічної оцінки узагальнені показники охоплювали весь комплекс можливих видів взаємодій людини з машиною та виробничим середовищем в процесі трудової діяльності, при цьому залишаючись в одній ієрархічній групі. Так буде неправильним одночасне оцінювання таких параметрів, як видимість засобів відображення інформації та куту нахилу поверхні інформаційного табло.

При оцінюванні потрібно враховувати різні фізіологічні та психологічні вимоги різних людей, які можуть бути операторами розглянутого робочого місця, а також сучасні технічні можливості в обладнанні робочого місця. Наприклад, використання інформаційного табло на базі приладів з стрілками, які повністю відповідають ходу процесу, що спостерігається, повинно оцінюватися не вище 3 балів, тому що сучасні засоби відображення інформації з використанням телевізійних моніторів дозволяють обирати, як форму подання інформації (графік, годинникові стрілки, символи), так й швидкість, колір фону та інше. Але ж телевізійні монітори також не є еталонним на сьогодні через негативний вплив на людину електромагнітного випромінювання та мерехтіння, тому також не можуть бути оцінені найвищим балом.

Таблиця 7. Вид протоколу оцінювання ергономічних показників

Після оцінювання всіх обраних ергономічних показників, дані заносяться до протоколу у вигляді таблиці 7, і слухач робить оцінку питомої ваги кожного показника. Оцінка питомої ваги полягає в розподіленні відсотків впливу показника на ефективність людини оператора. З наведеного раніше прикладу групи показників видно, що для роботи людини оператора найважливішими є перші три, при чому сумарна вага показників, що характеризує засоби відображення буде приблизно дорівнювати вазі тих, що характеризує органи керування. Показники, що характеризують виробниче середовище та зручність робочого місця будуть мати менший вплив на ефективність взаємодії людини з машиною, тому, в першому наближенні, сумарні сто відсотків питомої ваги можуть розподілитися наступними чином – таблиця 8:

Таблиця 8. Приблизна питома вага показників без урахування їх взаємодії

В конкретних умовах питома вага показника може бути іншою. Наприклад, через значну запиленість повітря робочої зони та значну вібрацію, може зменшитися вага якості засобів відображення інформації та їх видимості, тому що знижується ефективність сприйняття інформації людиною. Відповідно буде зростати питома вага (вплив на людину) такого показника, як сприятливість умов робочої зони.

Після заповнення протоколу (табл.7) необхідно розрахувати загальну ергономічну оцінку робочого місця людини оператора за формулою 1 та зробити висновок. У висновку вказати наскільки висока ергономічна якість розглянутої людино-машинної системи та яким чином можливе її поліпшення. Наприклад:

Загальна ергономічна оцінка складає – 1,3. Оцінка набагато менша за середню. Значно знижує загальну оцінку несприятливі умови та значна незручність робочого місця, а також невдале освітлення та розташування органів керування. Тому праця за таким пультом не буде ефективною, незважаючи на досить сучасне обладнання (монітор в якості засобів відображення інформації).

Рекомендована література.

1. Конституція України, 28 червня 1996 р.– К.,1996.

2. Про охорону здоров'я: Закон України. – К., 1992.

3. Про зміни до закону Про охорону праці: Закон України від 25 серпня 2004.

4. Про адміністративні порушення: Закон України. – К., 1993.

5. Про цивільну оборону України: Закон України від 3 лютого 1993 р. – К., 1993.

6. Про пожежну безпеку: Закон України.–К., 1993.

7. Про працю: Закон України.– К., 1994.

8. Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення: Закон України: // Відомості Верховної Ради України. – 1994.- № 27.

9. Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань: Закон України від 14 січня 1998 р.–К.,1998.

10. Скирта Л.Г. , Овчинников М.О. , Сальников О.М. , Луценко Ю.В. Конспект лекцій з дисципліни „Безпека життєдіяльності”. Харків. АПБУ. 2001.

11. Желібо Є.П. , Заверуха Н.М. , Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. Львів. „Новий світ”. 2001.

12. Джигирей В.С. , Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. Львів. „Афіша”. 2001.

13. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. Суми. „Університетська книга”. 2000.

14. Белов С.В. , Девисилов В.А. , Козьяков А.Ф. , Сивков В.П. , Спиридонов В.С. , Якубович Д.М. Безопасность жизнедеятельности. Москва. «Высшая школа». 2000.

15. Скобло Ю.С. , Тіщенко Л.М. , Цапко В.Г. Безпека життєдіяльності. Вінниця. „Нова книга”, 2000.

16. Безопасность жизнедеятельности/ Мигаль Г.В. , Кивиренко О.Б. – учеб. пособие. – Харьков. Нац. аэрокосмический ун-т «Харьковский авиационный ин-т», 2002, – 54 с.

17. Адабашев И. И. Трагедия или гармония? Природа — машина — человек. —М.: Мысль, 1973. – 365 с.

18. Алтунин А. Т. Формирования гражданской обороны в борьбе со стихийными бедствиями. – М., 1978.

19. Атаманюк В. Г. и др. Гражданская оборона: Учебник для вузов /В. Г. Атаманюк, Л. Г. Шатришев, Н. И.Акимов. Под ред. Д. И. Михайлика. — М.: Высш. шк., 1986. – 207 с.

20. Гангнус А. Тайна земных катастроф. – М.: Мысль, 1977. – 192 с.

21. Демиденко Г. П. Защита объектов народного хозяйства от оружия массового поражения. – К., 1987.

22. Домарецький В. А., Златєв Т. П. Екологія харчових продуктів. – К.: Урожай, 1993. – 192 с.

23. Егоров П. Т. и др. Гражданская оборона: Учебник для вузов. –3-е изд., перераб. – М.: Высш. шк., 1987. – 303 с.

24. Костров А. М. Гражданская оборона. – М.: Просвещение, 1991. – 64 с.

25. Коструб А. А. Медицинский справочник туриста. —М.: Профиздат, 1986. – 240 с.

26. Лапін В. М. Безпека життєдіяльності людини. —Львівський банківський коледж, 1998. – 192 с.

27. Лаптев А. А. Охорона та оптимізація навколишнього середовища. – К., 1990.

28. Максимов М.Т., Оджагов Г.О. Радиоактивные загрязнения и их измерения: Учеб. пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Энергоатомиздат, 1989. – 304 с.

29. Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера. — М.: Мол. гвардия. 1990. – 351 с.

30. Назаров А. К. Теоретические основы безопасности жизнедеятельности: Учеб. пособие. — Курган: Изд-во КМИ, 1993. — 120 с.

31. Основи соціоекології: Навч. посіб. / Г.О. Бачинський, Н. В. Бернада, В. Д. Бондаренко та ін.; За ред. Г. О. Бачинського. – К.: Вища шк. 1995. – 238 с.

32. Охрана труда в торговле: Справочник / Сост.: Н. А. Гуцаленко, Д. Д. Семёнов, Р. Б. Саранцев. — М.: Экономика, 1987. — 288 с.

33. Пістун І. П. та ін. Курс лекцій з безпеки життєдіяльності.. — Львів: Вид-во Сполом, 1997. – 224 с.

34. Стрий Л. А. Безопасность жизнедеятельности: Учеб. пособие / Под ред. В. Г. Небабина. —Одесса: ОИУМ, 1997. — 52 с.

35. Сытник К. М. и др. Биосфера, экология, охрана природы: Справ. пособие. – К.: Наук. думка, 1997.

36. Царфис П. Г. Действие природных факторов на человека. – М.: Наука, 1982. — 193 с.

37. Шаваев А. Г. Криминологическая безопасность негосударственных объектов экономики. — М.: ИНФРА-М, 1995. — 128 с.