Світовий досвід інформатизації

Без сучасної електронної і комп'ютерної промисловості мріяти про гідне входження у світову економіку не припадає. Практично жодний сучасний виріб або технологія не обходиться без вказаних компонент. Починаючи від ефективного керування усією державою, підприємствами і до вирішення оборонних задач. Починаючи від вбудованих контролерів супер-ЕОМ, освіти, наукових досліджень, робочих місць і закінчуючи телекомунікаціями. У світі склалася ситуація, коли без обчислювальної техніки прогрес немислимий.

Японія стала потужною державою не тому, що вивозить нафту, вугілля; сталь або сало. Навпаки, вона усе це ввозить, а вивозить готову продукцію, у якій превалює наукомістка продукція електроніки. Порівняйте: за те, щоб ввезти один Реntium, потрібно вивезти п'ять тонн нафти, за одну ПЕОМ на його основі - двадцять. Або, приблизно стільки ж сталі, хліба або вугілля. А свердловини і шахти? А сталеварні виробництва? А екологія і забруднення навколишнього середовища? Загалом, істини банальні.

Світовий досвід свідчить про різноманітні шляхи вирішення проблеми інформатизації. Більше 40 років США рухалися до досягнення цієї цілі, створивши гігантську інформатизаційну індустрію. Понад 30 років створювали інформатизаційну структуру країни Західної Європи. Японія за рахунок державної науково-технічної політики ліцензування вирішила цю проблему менше, ніж за 20 років. Країни Південно-Східної Азії (Південна Корея, Бірма, Таїланд, Сінгапур), використавши досвід інформатизації інших країн і при жорсткій регламентуючій ролі держави, за допомогою національних програм інформатизації вчинили “прорив в майбутнє” менше чим за 10 років.

При цьому важливо відзначити, що вирішення проблем інформатизації супроводжувалося потужним розвитком організаційних механізмів по реалізації загальнонаціональних проектів інформатизації. Детально враховуються усі дрібниці: керування постачаннями устаткування; система контролю і звітності; призначення радників, експертів і консультантів проектів і напрямків; створення компетентних керуючих команд; система їхнього фінансування й обміну інформацією між ними, а також реклама, торги, укладення договорів і встановлення часу виконання для кожного етапу і кожного керуючої дії.

Державна політика інформатизації неможлива без чіткого і професійного керування цим процесом. Тому майже кожна держава, що реалізує плани інформатизації, утворює Ради на рівні державного керування. Тут найбільше цікавий досвід країн, що почали інформатизацію порівняно нещодавно. Наприклад, Південна Корея має Національний Технологічний Конгрес під головуванням Президента країни, що включає членів Кабінету і представників по інформаційній технології.

Тайвань створив Інститут Інформаційної Індустрії для безпосередньої підтримки цієї індустрії, що, крім того, бере плату за навчання програмістів.

Сінгапур створив Національний Комітет по торгівлі обчислювальною технікою, що координує підтримку інформаційної індустрії, надаючи особливе значення міжнародному ринку ПЗ.

Інші країни, такі як Австралія, Канада й Ізраїль, теж розробляють свої загальнонаціональні плани інформатизації. В усіх випадках майже усі ці країни повторили погляди Японії і Франції по підтримці розвитку інформаційної індустрії і спробі одержання для себе привілейовані сектори міжнародної обчислювальної торгівлі.

Мал. 4. Державний механізм вирішення проблем інформатизації (із досвіду Сінгапуру)

Наприклад, Бразилія, що створила законодавство по інформатиці в 1985 р., заснувала Секретаріат по інформатиці і Національну раду по інформатиці (СОNIN) під головуванням Президента Бразилії, у котрих також беруть участь члени Кабінету і представники інформаційної технології.

Процес розвитку товариства не може відбуватися без потужного соціального замовлення, без ємного ринку інформаційних послуг. Повинні бути встановлені податкові пільги й інші економічні стимули для продажу населенню засобів інформатизації по доступних цінах або їхнє надання через мережу прокатних пунктів.

Кінцевою метою цієї політики повинний стати такий же попит на засоби інформатизації, що існує на телефонні послуги. Нове інформаційне середовище повинне бути природним середовищем мешкання громадян.

Таким чином, державна підтримка процесу інформатизації (як відзначалося у висловленнях провідних фахівців в області інформатизації) повинна бути забезпечена відповідною національною політикою, прийнятою на рівні державного законодавчого акта. Цим актом (законом, декретом) повинно бути виражене не тільки принципове відношення держави до проблеми , що існує, але і конкретизовані дії і наміри уряду по досягненню поставлених цілей і ідеалів. У той же час, самий процес виробітки такої політики потребує правової, матеріальної, організаційної і виробничої основ.

Це має бути комплекс документів, що визначали б відношення відповідного уряду до процесу інформатизації, створюючи для нього режим найбільшого сприяння. Природно, що необхідна не тільки моральна підтримка уряду, а й пряме фінансування з бюджету, яким би він ні був мізерним. Сьогодні ні великі, ні, тим більше, дрібні підприємства і фірми не в змозі в скільки-небудь значному масштабі виконати за свій рахунок фундаментальні і пошукові дослідження, розробляти за рахунок користувача значні проекти загальнодержавного значення.

Тобто, як відзначено в концепції державної політики інформатизації, у перехідний період уряд повинен контролювати й активізувати інформаційні технології не як галузь, а як засіб, що підтримує і прискорює економічні реформи.

Це означає пріоритетне впровадження сучасних інформаційних технологій у банківські, податкові і статистичні структури, правоохоронну діяльність, в органи державного керування, медицину, навчання, у систему масового інформування населення.

Приблизно така стратегія реалізується в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються. Схема державного механізму вирішення проблем інформатизації приведена на мал.4. Реалізація виробленої стратегії покладається на національну раду по обчислювальній техніці, до складу якої входять повноважні представники уряду, організацій і підприємств інформаційної індустрії.

Структура Національної ради по ОТ і функції його підрозділів приведені на мал.5.

Мал. 5. Структура національної Ради з ОТ ( з досвіду Сінгапуру)