Поняття і види зобов’язань у цивільному праві. Способи забезпечення їх виконання.

Ефективне функціонування економіки будь-якої країни певною мірою залежить від належного виконання договір­них зобов´язань суб´єктами господарської діяльності. Римські юристи зазначали: «Pacta sunt servanda» - договори повинні виконуватися. Зазвичай контрагенти добросовісно виконують взяті на себе за договором зобов´язання. Водночас в умовах пе­реходу до ринкової економіки зростає ймовірність невиконання боржником своїх зобов´язань. Відмова держави від диктату в договірній політиці не може обумовити послаблення договірної дисципліни. Причиною невиконання може бути як пряма не­добросовісність боржника, так і збіг обставин, внаслідок яких він не зміг виконати зобов´язання, непослідовність економіч­ної, податкової політики, вина третіх осіб перед боржником та інші причини.

Учасники цивільного обороту зацікавлені в застосуванні різ­ного роду гарантій виконання зобов´язань, значення яких нез­мірно зростає. Зобов´язальне право в об´єктивному розумінні буде більш надійним, якщо воно забезпечує реальне здійснення прав кредитора.

В сучасному цивільному праві розроблена і функціонує спе­ціальна система засобів, метою яких є забезпечення стабільного становища кредитора в договірних правовідносинах.

Види забезпечення виконання зобов´язань - це сукупність заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин впливають одна на одну з метою належного виконання передба­ченого договором зобов´язання під загрозою вчинення певних дій, які обумовлять настання негативних наслідків майнового ха­рактеру для боржника, незалежно від того чи понесе кредитор фактичні збитки чи ні.

Види (способи) забезпечення виконання зобов´язання мають виконувати такі завдання:

1) створювати кредитору реальні можливості для задоволен­ня його інтересів у випадку невиконання чи неналежного вико­нання зобов´язання боржником;

2) усувати негативні наслідки, які можуть настати для креди­тора у зв´язку з невиконанням зобов´язання;

3) попереджувати потенційних правопорушників про негатив­ні наслідки майнового характеру, які можуть настати при неви­конанні чи неналежному виконанні договірного зобов´язання.

В ст. 546 ЦК України до видів (способів) забезпечення вико­нання зобов´язань віднесено: а) неустойку (штраф, пеня); б) по­руку; в) гарантію; г) заставу; д) притримання; є) завдаток.

Водночас передбачено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов´язання. Не можна не погодитися з Н.С. Кузнєцовою, що сучасні тенденції розвитку законодавства щодо способів забезпечення виконання зобов´язання передбачають значне розширення кола таких пра­вових засобів, якими може скористатися кредитор з метою вста­новити додаткові гарантії, спрямовані на забезпечення виконан­ня зобов´язання.

Серед інших видів забезпечення виконання зобов´язання на­зивають «фідуціарну заставу», «умовну продажу»´, «відмовно товарні види забезпечення виконання зобов´язання», під якими розуміють відмову від наданого товару при невиконанні продав­цем своїх обов´язків тощо.

Види забезпечення виконання зобов´язань мають спільну мету - надати кредитору додаткову можливість отримати на­лежне йому за зобов´язанням. Кожен із встановлених законом видів (способів) обумовлює виникнення поруч з головним (основ­ним) зобов´язанням нового зобов´язання, яке є додатковим до го­ловного, тобто має акцесорний характер.

Таким чином, виявляється, що додатковим зобов´язанням можна забезпечувати лише дійсні вимоги, тобто такі, які реаль­но існують на момент укладання правочину. Якщо недійсним буде основне зобов´язання, то, відповідно, недійсними стають і будь-які способи забезпечення його виконання.

Види забезпечення виконання зобов´язань встановлюють­ся в інтересах кредитора. Тому при уступці вимоги до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов´язання. Водночас у разі переводу боргу зберігають свою чинність лише ті способи забезпечення зобов´язань, які стосу­ються зобов´язань між кредитором і боржником (неустойка, за­вдаток), а не між ними і третіми особами (порука, гарантія).

Залежно від підстав класифікації в юридичній літера­турі розрізняють такі види (способи) забезпечення виконання зобов´язань:

1. За кількістю учасників забезпечувальних правовідносин:

а) двосторонні (кредитор, боржник);

б) багатосторонні (кредитор, боржник, третя особа - гарант, поручитель).

2. За підставами встановлення:

а) як законом, так і договором (неустойка, застава, завдаток, утримання);

б) виключно договором (порука, гарантія).

3. За формою встановлення:

а) проста письмова (неустойка, порука, застава, гарантія);

б) нотаріальна (застава нерухомості, транспортних засобів).

4. За ступенем визначеності:

а) вид і розмір, визначений на момент укладання договору;

б) розмір залежить від характеру і строку невиконання зобов´язання;

в) вид і розмір сторонами не визначений.

5. За характером забезпечувальних засобів:

а) боржник втрачає заздалегідь визначену грошову суму (за­вдаток, неустойку);

б) боржник втрачає визначене заздалегідь майно (застава);

в) окрім майна боржника стягнення може бути звернене на майно третіх осіб (поручитель, гарант);

г) виключається можливість володіння, користування та роз­порядження боржником певним майном (утримання).

6. За процедурою задоволення інтересів кредитора:

а) стягнення проводиться з майна боржника, яке перебуває у кредитора (застава, притримання);

б) проводяться грошові стягнення (неустойка);

в) до відповідальності притягуються треті особи (поручитель, гарант).

Незважаючи на загальну спільну мету, кожен із способів за­безпечення виконання зобов´язань має свої особливості. Завда­ток і неустойка забезпечують виконання зобов´язання борж­ником в натурі під загрозою настання для нього невигідних майнових наслідків.

Порука та гарантія забезпечують кредитору більшу ймовір­ність задоволення його грошових вимог, оскільки у разі невико­нання боржником зобов´язання, є можливість звернутися за їх задоволенням до третьої особи.

Застава, з одного боку, забезпечує виконання боржником зобов´язання в натурі, а з іншого - гарантує кредитору задоволення його інтересів у разі невиконання боржником основного зобов´язання.

Вибір виду забезпечення виконання в багатьох випадках за­лежить від суті зобов´язання або може передбачатися імпера­тивною нормою закону. Так, для зобов´язань, які виникають з договору позики чи кредитного договору, характерним спо­собом забезпечення є застава, гарантія, порука. Зобов´язання щодо виконання робіт чи надання послуг, звичайно, забезпе­чуються неустойкою, зобов´язання з участю громадян, що ви­никають із договорів відчуження майна, забезпечуються за­вдатком.

Види забезпечення зобов´язань умовно можна поділити на зобов´язально-правові та речово-правові. До першого виду відно­ситься неустойка, порука, гарантія та завдаток, до другого - за­става і притримання.

Для речово-правових видів (способів) характерне те, що ін­тереси кредитора можуть бути забезпечені за рахунок майна, яке перебуває у володінні кредитора. Зобов´язально-правові способи змушують боржника виконати належно зобов´язання під страхом настання негативних наслідків, які пов´язані із зобов´язальними вимогами.

Види забезпечення виконання зобов´язання є різновидом цивільно-правових зобов´язань. Водночас специфічні ознаки способів забезпечення виконання зобов´язань дозволяють відме­жувати їх від схожих цивільно-правових інститутів.

По-перше, юридична природа видів забезпечення виконан­ня зобов´язань виключає можливість їх самостійного виник­нення та існування, оскільки вони виступають як акцесорні зобов´язання. По-друге, в певних випадках види забезпечення виконання зобов´язань є доказом укладання основного договору (завдаток). По-третє, їх виникнення органічно пов´язане з іс­нуванням головного зобов´язання (неустойка) або ж є передумо­вою виникнення головного зобов´язання (порука). По-четверте, забезпечувальні засоби дають можливість кредитору отримати майнове задоволення у випадку неналежного виконання голо­вного зобов´язання кредитором. По-п´яте, загроза настання не­гативних наслідків майнового характеру внаслідок застосування забезпечувальних способів стимулює боржника до належного виконання зобов´язання.

3. Цивільно правові договори (купівлі-продажу, дарування, найму та інші.)

Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань); він установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.

Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору; право- та дієздатності сторін.

Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Розрізняють істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

У договорі може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.

Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, заповіт, відмова від прийняття спадщини, видача довіреності на вчинення певних дій тощо).

Договори, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, підряду, оренди і т. ін.).

Договори, в яких беруть участь більш як дві особи, називаються багатосторонніми (наприклад, договір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл і т. ін.). Розрізняють договори реальні та консенсуальні. Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід вважати укладеним не з моменту

угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей).

Консенсуальні договори вважаються укладеними й набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).

За формою договори можуть бути усними та письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладення, якщо іншого не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).

Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім договорів, що виконуються під час їх укладення.

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші.

Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду належним чином оформили.

У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір (оферту) і прийняття пропозиції (акцепт).

Часто сторони самі визначають момент набрання договором юридичної сили, тобто момент, з якого договір вважається укладеним, про що прямо зазначають у договорі: договір набирає чинності з такого-то дня місяця і року. В інших випадках момент укладення договору визначає закон. Так, договір купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, але юридичної сили він набирає лише з моменту його реєстрації в місцевих органах управління.

Момент набрання договором чинності має важливе значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки — перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.

Як визначається ціна в контракті? При фіксації в контракті ціни товару велике значення має визначення її базису відносно місця поставки. Базис ціни встановлює, чи входять транспортні, страхові, складські й інші витрати по доставці товару в ціну товару. Ціни,* установлювані в контракті, можуть бути виражені у валюті країни експортера, імпортера або третьої країни. Залежно від способу фіксації розрізняють наступні види цін: тверда, рухлива, ковзна з наступною фіксацією.

Тверда ціна встановлюється в момент підписання контракту ц не підлягає зміні протягом строку його дії. Рухлива ціна може бути переглянута надалі, якщо ринкова ціна товару до моменту його поставки зміниться, при цьому в контракті варто вказати на джерело, по якому варто судити про зниження або підвищення ціни. Змінна ціна — це ціна, обчислена в момент виконання контракту шляхом перегляду договірної (базисної) ціни з урахуванням змін у витратах виробництва.

При висновку контракту можуть бути використані опубліковані ціни, до яких ставляться довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни в загальних статистичних довідниках.

Які існують знижки в ціні? Публіковані ціни носять довідковий характер й досить часто істотно відхиляються від цін, що сплачують фактично покупцем, внаслідок широкого застосування системи спеціальних знижок.

Загальна (проста) знижка дається продавцем у тих випадках, коли довідкова ціна передбачає короткостроковий кредит, а покупець згодний оплатити наявними. Вона становить 2-3 % довідкової ціни. Знижка за оборот (бонусна знижка) надається постійним покупцям на підставі спеціальної домовленості, може досягати 15-30 % обороту. Бонусна знижка надається виробником своїм постійним посередникам по збуті. Сезонні знижки надаються за покупку товару лоза сезоном. Знижки при продажі підтриманого встаткування становлять іноді до 50 % первісної ціни товару.

Як визначається в контракті кількість товару? У контракті купівлі-продажу встановлюються одиниця виміру кількості товару, порядок визначення цієї кількості, система мір і ваги.

Кількість товару, підмет поставці, може бути визначено фіксованою цифрою, або у встановлених межах.

Як визначається в контракті якість товару? Визначення якості товару в контракті купівлі-продажу припускає встановлення якісної характеристики товару, тобто сукупності властивостей, що визначають придатність товару для використання його по призначенням.

У міжнародній торговельній практиці якість товару може бути визначена за стандартом, технічними умовами, за специфікацією, прикладеною до договору, у якій можуть бути зазначені необхідні технічні параметри, за зразком, описом, виходом готового продукту.

За відсутності в контракті вказівок щодо якості зазвичай вважається, що якість товару, що поставляється, повинна відповідати середній якості, що є в країні продавця або в країні походження товару звичайним для даного виду товару.

Що розуміється під непереборною чинністю (форс-мажор) як однією з умов контракту? Обставини непереборної чинності, які дозволяють переносити строк виконання договору або взагалі звільняють сторони від повного або часткового виконання зобов'язань у випадку настання обставин, що перешкоджають укладанню договору, можна розділити на тривалі й короткочасні.

До тривалого належать заборони експорту (іноді й імпорту), війна, блокада. До короткочасного належать пожежі, повені й інші стихійні лиха.

Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов'язань за договором внаслідок форс-мажорних непередбачених обставин, повинна негайно в писемній формі повідомити іншу сторону як про настання, так і про припинення дії цих обставин. Як правило, свідчить шляхом видачі довідки про непереборну чинність Торгово-промислова палата країни, де такі обставини мають місце. За обставин непереборної чинності строк виконання договору відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти ці обставини або їхні наслідки. Якщо такі обставини будуть тривати довше погодженого в контракті строку, то кожна зі сторін має право відмовитися від подальшого виконання своїх зобов'язань за контрактом, і в цьому випадку жодна із сторін не буде мати право на відшкодування іншою стороною можливих збитків.

Як вирішити питання відповідальності в контракті? Зави-чай сторони вправі передбачити в контракті різного роду санкції у вигляді пені, неустойки, штрафу, що сплачують стороною, що не виконала своїх зобов'язань у відношенні однієї з договірних умов. Неустойка — штраф за прострочення поставки товару або його недопоставку — найпоширеніший вид санкцій. За законами Великобританії й США неустойка не зізнається, а передбачається відшкодування збитків, причому практика допускає встановлення в контракті можливих у майбутньому збитків у розмірі "розумно" і заздалегідь певного відсотка від вартості товару.

В інших країнах розміри санкцій за невиконання зобов'язань установлюються сторонами за домовленістю, однак на практиці вони не перевищують у цілому по різних видах порушень 10 % від вартості вантажу.

Які можуть бути "інші умови" у контракті? У контракті може бути в числі "інших умов" зроблене застереження про те, що жодна зі сторін не вправі передавати свої права за контрактом третій стороні без письмової згоди іншої сторони, а крім цього, сказане про те, що після висновку контракту вся попередня переписка й переговори за контрактом втрачають свою чинність.

Чи можливо однобічне розірвання контракту? Однобічне розірвання контракту можливо, якщо ця умова буде записана в контракті. Тим часом у контрактах зазвичай обмовляється, що на внесення змін у договір або на Його анулювання необхідно письмова згода обох сторін, оформлена з дотриманням всіх правил про порядок підписання угод.

Які доповнення можуть бути прикладені до контракту? Всі додатки й доповнення до контракту становлять його невід'ємну частину. Додатки зазвичай включають технічну документацію, на що обов'язково є посилання в самому контракті.

Доповнення до контракту містить, як правило, зміни або доповнення до раніше погоджених умов контракту. Воно повинне бути погоджене й підписане сторонами.

1. Договір купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав і обов'язків. Зокрема, укладаючи цей договір, продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі.

Згідно з цивільним законодавством сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець.

Істотними умовами цього договору є умови щодо предмета та ціни. Доти, доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження інших умов (строку, місця, способу виконання тощо). Інші умови також можуть набути значення істотних, якщо відносно них за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути:

• товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому;

• майнові права (наприклад, зазначені у цінних паперах);

• право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Водночас, предметом цього договору не можуть бути авторські права.

При укладенні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача, право застави, довічного користування тощо).

Якщо продавець на порушення договору не передає покупцеві продану річ, покупець вправі вимагати передачі йому проданої речі і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, зі свого боку, відмовитися від виконання договору і вимагати відшкодування збитків.

За порушення умов договору покупцем наступають такі наслідки:

• у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами;

• якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору.

Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, вправі за своїм вибором незалежно від можливості використання товару за його призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред'явлений протягом одного року, починаючи від дня виявлення недоліків, за умови, що згадані недоліки були виявлені у межах вищевказаних строків, встановлених законодавством для їх виявлення і пред'явлення відповідних вимог, а на товари, щодо яких встановлено гарантійний строк (строк придатності) — якщо недоліки виявлено у межах гарантійного строку (строку придатності).

2. Договір обміну

Відповідно до цивільного законодавства за договором обміну між сторонами провадиться обмін одного товару на інший. При цьому кожний з тих, хто бере участь в обміні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує взамін. Договір обміну ще називають бартером.

Договір обміну спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна, в результаті чого у сторони, яка за договором обміну набуває майно, відповідно виникає право власності на нього. Цей договір є консенсуальним, сплатним і двостороннім.

Інколи обмінювані товари мають різну вартість. У такому разі договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін, що виступають як покупці за договором обміну, одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавством передбачено також, що договором обміну може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

До договору обміну застосовуються відповідні правила щодо договорів купівлі-продажу, поставок, контрактацій або інших договорів, елементи яких містяться в договорі обміну, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

3. Договір найму (оренда)

За договором майнового найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Зазначений договір є консенсуальним, сплатним та двостороннім.

Особливістю договору майнового найму є те, що на його підставі майно переходить до наймача у користування, повне господарське відання чи оперативне управління, а не у власність.

Сторонами у договорі є наймодавець — особа, яка передає майно у користування, і наймач, тобто особа, яка набуває право на користування річчю. У цьому випадку сторонами в угоді можуть бути фізичні та юридичні особи. Право передання майна в найом має власник майна або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення такого договору.

Предметом договору найму може бути індивідуально визначені майно або річ, які зберігають свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживана річ), а також майнові права.

Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо в договорі строк найму не встановлений, вважається що він укладений на невизначений строк.

Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитись від договору у будь-який час, попередивши про це у письмовій формі другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна — за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про припинення договору найму, укладеного на невизначений строк.

Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремого майна. В такому випадку договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, є укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Якщо наймодавець не надає у користування наймачеві зданого в найом майна, наймач вправі витребувати від нього це майно і вимагати відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або зі свого боку відмовитися від договору і стягнути збитки, завдані його невиконанням.

Наймодавець зобов'язаний провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найом майна, якщо інше не передбачено законом або договором.

За договором майнового найму наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування майном; користуватися майном відповідно до договору і призначення майна; підтримувати найняте майно у справному стані; провадити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не встановлено законом або договором; при припиненні договору найму повернути майно у тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Здавання наймачем найнятого майна в піднайом дозволяється лише за згодою наймодавця, якщо інше не передбачено законом або договором.

При переході права власності на здане в найом майно від наймодавця до іншої особи, договір найму зберігає чинність для нового власника.

4. Договір дарування

За договором дарування одна сторона передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність.

Цей договір спрямований на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності в обдарованої особи.

Предметом договору дарування може бути будь-яке майно, що не вилучене з товарообороту і може бути у власності особи, якій воно дарується: рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери; нерухомі речі, а також майнові права, якими дарівник володіє на момент укладення договору, або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Договір дарування є безоплатним і двостороннім. Він не може встановлювати обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру. Однак договором може бути встановлений обов'язок обдарованого вчинити певну дію майнового змісту на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Договір вважається укладеним з моменту прийняття майна обдарованим, тобто вчинення останнім дій, які свідчать про волевиявлення обдарованого отримати дарунок у власність. Прикладом прийняття дарунку може бути прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо).

Так, вказаний договір може бути розірваним за ініціативою дарувальника у таких випадках:

• у разі порушення обдарованим обов'язку на користь третьої особи;

• якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарівника по договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна або відносно його батьків, дружини (чоловіка) чи дітей;

• якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунку, що має для дарувальника велику немайнову цінність;

• якщо внаслідок недбалого ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

У разі розірвання договору дарування обдарований зобов'язаний повернути дарунок у натурі, а якщо таке повернення неможливе, — відшкодувати його вартість.

До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

Теми рефератів:

1. Види договорів.

2. Договір купівлі-продажу.

3. Договір обміну.

4. Договір найму (оренда).

5. Договір дарування.