Відшкодування майнової і моральної шкоди

Стаття 17 Закону “Про захист прав споживачів” врегульовує питання майнової відповідальності за шкоду, заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості.
Шкода, заподіяна життю, здоров’ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності. В такому випадку відповідальність перед споживачем несе сторона, яка її заподіяла (продавець, виробник, постачальник тощо).
Відшкодування збитків у повному обсязі дає споживачу підстави вимагати не лише відшкодування витрат, безпосередньо пов’язаних із купівлею неякісного товару (роботи, послуги), а й пов’язаних з цим витрат (на звернення до лікаря, поїздка до іншого міста на завод-виробник).
Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від того, перебував чи не перебував він у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем). Таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено – протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги).
Як правило, строки експлуатації встановлюються на технічно складні вироби – автомобілі, пральні машини, праски, кавоварки, електроплити тощо, а строки придатності – на продовольчі й деякі непродовольчі товари.
Крім того, виробник (виконавець) несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю або майну споживача в зв’язку з використанням матеріалів, обладнання, приладів, інструментів та інших засобів, необхідних для виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань.
Закон вказує, що виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкоду заподіяно з вини самого споживача внаслідок порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування товару (роботи, послуги) або дії непереборної сили.
Це положення ст. 17 не можна вважати досконалим. Передусім норма закону не містить уточнень чи завжди виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності в разі недотримання споживачем певних правил використання, транспортування або зберігання товару (роботи, послуги).
Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. під моральною шкодою розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема, в приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, в порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відшкодування моральної шкоди споживачеві є важливою складовою, здатною стимулювати правомірну поведінку виробників і продавців продукції.
Стаття 24 Закону “Про захист прав споживачів” вказує на те, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснює суд. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Позитивним моментом цієї норми є те, що суд при вирішенні питання про задоволення вимог споживача, по суті зобов’язаний вирішити питання про справедливу компенсацію споживачу в зв’язку з його втратами немайнового характеру. В той же час він не зобов’язаний присуджувати відшкодування моральної шкоди, а лише вирішує це питання в обов’язковому порядку.
При винесенні рішення про задоволення вимог споживача суд спирається й на інші положення Закону “Про захист прав споживачів”, зокрема на ст. 3, яка наділяє споживача правом на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством. Така небезпека передбачає реальну загрозу заподіяння шкоди життю та/або здоров’ю споживача, але не включає в себе “звичайні” порушення прав споживачів, не пов’язані із його життям та здоров’ям. Наприклад, хамство й неповага до споживача, які мали місце при його обслуговуванні, суд навряд чи визнає такими, що могли заподіяти шкоду його здоров’ю, а тим більше – життю. А відтак вони не дають підстав для відшкодування моральної шкоди.
При наявності реально заподіяної моральної шкоди споживачу, нажаль, в деяких випадках він може бути позбавлений права на справедливу компенсацію.