ІДЕЯ ТА ЗМАГАННЯ

СПРОБА ІСТОРІОГРАФІЧНОГО ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВЧОГО АНАЛІЗУ

Два знаменні ювілеї майже збіглись з початком нової ери в історії українського народу, пов'язаним з розбудовою Української незалежної держави. Одним з ний було відзначення 125-річчя з дня народження найвидатнішого літописця національної історії України академіка Михайла Сергійовича Грушевського, а дру* гим - 75-річчя Української Академії наук. В цьому збігу мабуть є щось символічне. Адже М.С.Грушевський був не лише великим вченим, що своїми численними працями по суті склав багатотомну історичну метрику нашого народу, науково довівши тисячолітнє існування і самого народу, і його культури, а також і першим президентом новонародженої незалежної держави - Української Народної Республіки (УНР) - безпосереднього провісника сучасної суверенної України. Утворена майже одночасно з УНР Українська Академія наук знаменувала зрілість національної держави. Адже одною з важливих ознак цивілізації і розумової потенції нації, народу чи держави в новітні часи стало створення таких національно-державних наукових центрів, що виражають творчий потенціал данного етносу на рівні світових наукових стандартів і репрезен­тують його внесок у загальнолюдський інтелект. Такими центрами в останні століття були національні (чи державні) академії наук.

Не випад кою українська інтелігенція ще наприкінці минулого століття перейнялася ідеєю створення національної Української Академії наук. У. розвитку та втіленні цієї ідеї в життя важливе місце належить М.С.Грушевському.

Проте, на жаль, так склалося, що під час панування тоталі­тарного режиму було спотворено і вилучено з історії України не

лише всю творчу спадщину М.С.Грушевського, а й фальсифіковано історію створення Української Академії наук. Саме тому проблема „М.С.Грущевський і Academia" з усім комплексом її питань також була спотворена і недостатньо висвітлена в історіографії. Адже в попередні часи і радянські і тим більше закордонні дослідники не мали доступу до архівних джерел, на базі яких лише й можливо було більш-менш об'єктивно висвітлити цю тему.

Основна діяльність Михайла Сергійовича в структурі ВУАН та АН СРСР припадає на 1924—1934 pp. Вона почасти відбита в офіційних звітах, звідомленнях і хронікальних замітках, що публікувалися в українських часописах самим М.С.Грушевським та його співробітниками. Першорядне значення в контексті даної теми мають праці й звідомлення самого М.С.Грушевського¹, його співробітників²; спогади та листи, біографічні матеріали³.

1 Грушевський М.С. Українське наукове товариство в Київі і його наукове
видавництво //Записки УНТ в Київі. - 1908. - Кн. 1. - С. 3-15; Його ж. Призабута
справа. Справа української Академії наук//Літературно-науковий вісник (далі

- ЛНВ). - 1911. - Кн. 11. - С 285.-289; Його ж. Інтерв'ю //Пролетарская
правда. — 1924. - 9 вер.; Його ж. Всеукраїнська Академія наук //Україна. - 1925.

- №1/2. - С. 212. - (Хроника); Його ж. Історична секція Академії наук //Там
само. - 1926. - №1; Його ж. Три академії //Київські збірники історії й археології,
побуту й мистецтва. - К., 1931. - Т.1. - С. 2-14. - Передр.: Український історик,
1983. - №2/4. - С. 135-148; Його ж. Науково-дослідча кафедра історії України
в Київі //Україна. - 1925. - №5; 1928. - №4; Те саме //Студії з історії України. -
К., 1926. - Т. 1. - СІП; Його ж. Діяльність історичної секції ВУАН 1928/29 pp.
// Україна - 1929. - Липень - грудень; Записки ІФВ ВУАН. - Т. 27; Його ж.
Перспективи і вимоги української науки //Україна. - 1926. - №1. - С. 3-15.

2 Грушевський О.С. Стежки і шляхи української науки//ЛНВ. - 1918. - №9. -
С. 126-133. Грушевський О. Українське наукове товариство в Київі та історична
секція при ВУАН в 1914-1923 //Україна. - 1924. - №4. - С 180-188;
Глушко С.В. Розроблення української історії в установах ВУАН //Пролетар­
ська прада. - Харків, 1927. - №51; Гермайзе О.Ю. Українська історична наука
за останнє десятиліття // Студії з історії України науково-дослідчої кафедри
історії України в Києві. - К., 1928.- ТЛІ, та ін.

³ Грушевський М.С. Спомини//Київ. -1988.-№7-12. -1989. -№8-12; 1992. -№2, 3;
Грушевський М.С. Автобіографія. - К., 1926; Вернадський В.І. Із споминів:
Перший рікУАН: 1918-1919//Україна: Щорічник. -К., 1988. -Вил. 22.- С.51-55;
Скоропадський П. Українська культурна праця на Гетьманщині 1918 року //
Наша культура. - 1936. - Кн. 4; Ювілей акад. М.С.Грушевського: 1866-1926. -
К., 1927; Борщок І. Два невидані листи М.Грушевського: (1926) //Соборна

Обстановку та роль М.С.Грушевського в історичній науці і ВУАН після його повернення на Україну дозволяє певною мірою відтворити порівняльний аналіз прижиттєвих публікацій про академіка його колеї⁴, критиків⁵ та державно-партійних діячів в Україні⁶.

Всі ці опубліковані матеріали, власне, і стали підґрунтям тих нечисленних праць, які розглядають тему "М.С.Грушевський і Academia". Однак всі вони відображають головним чином зовнішній перебіг подій, причому не завжди адекватно, а внутрішня робота -розвиток, зокрема, самої ідеї Academia та цілий ряд вжитих на її підтримку неофіційних заходів залишається поза даним комплексом джерел і погребує архівних пошуків.

Той факт, що архіви в Україні містять численні цінні матеріали про життя і діяльність М.С.Грушевського 1924-1934 pp. і дозво-

Україна. - Париж, 1947. - №2. - С 37-38; Япата-Осадча 11. Спогади про Михайла С.Грушевського //Укр. історик. - 1983. - Т. 20. - №1. - С 149-150; Листи М.Грушевського до Т.Починка /Публ. М. Антоновича //Там само. - 1976. -№174.-С 121-130; 1977.-№1/2.-С. 118-131; №3/4.-С. 106-112; Сірий Ю. (Тищенко Ю). Велетень української науки //Україна. - Париж, 1949. - №2. -С.78-84.

4 Гермайзе О. Ювілей української науки: Сорок років діяльності акад. М.С.Грушевського //Життя і революція. - Харків, 1926. - №20. - С. 93-99; БагалійД.І. Академік М.С.Грушевський і його місце в українській історіографії //Червоний шлях. - Харків, 1927. - №1. - С. 160-217; Його ж. Нарис історії України на соціально-екоцомічному грунті. - К., 1928. -С. 73-89; Студшіський К. З побуту на Радянській Україні. - Львів, 1927. - С. 19-21, 105-111; Іїозпяк . II. Збірник НТІІІу Львові - 50-ліття заснування: 1873-1928 //ЗІІТІН. - 1929. -Т. 150.

* Річицький Л. Як Грушевський вшгравляв Енгельса //Червоний шлях. - 1924. -№3. - С. 183-190; Лакиза І. Михайло Грушевський - з нагоди 60-тих роковин Ііародження //Життя і революція. - 1926. - №30. - С. 99-105; Кравченко І. Фашистські концепції Грушевського і його школи в українській історіографії //Записки Історично-археографічного інституту. - Київ, 1934. - №1. - С. 9-.54.

" Любченко П. Старі теорії і нові помилки //Житія і революція. - 1926. - №12; Яворський М. Дещо про „критичну критику", про „об'єктивну" історію та ще і про бабусину спідницю //Гам само. - 1924. - №3. - С. 167-182;//ого ж. Сучасні течії серед української історіографи //Криза сучасної буржуазної науки та марксизм. - Харків, 1929. - С. 18-38, - Рос. вар. - Труды первой всесоюзной конференции историков-марксистов. - М., 1930. - Т. 1. - С. 426-435. Хвиля А. Буржуазно-націопалістична трибуна /Про журнал „Україна" //Більшовик

ляють повніше насвітлити або навіть переглянути ряд моментів з біографії вченого і, зокрема, його діяльності в ВУАН, підтвер­джується хоча б кількома новітніми публікаціями.

Внутрішню ситуацію і, головним чином, боротьбу угрупувань в Академії з погляду сучасника докладно розкриває щоденник М.П.Василенка⁷. Секретні партійні документи за 1925 рік пока­зують, як внормувалася політика урядових і партійних кіл стосовно ВУАН, методи, які використовувалися для розвалу академії, та роль, призначену М.С.Грушевському⁸. Проблему відносин ВУАН і АН СРСР висвітлює спеціальна добірка невідомих архівних документів⁹. Численні цінні і вперше залучені до наукового обігу архівні матеріали були опубліковані у двох спеціальних випус­ках „Старожитностей"¹⁰. Нарешті, віднайдено також автограф М.С.Грушевського 1924 p., який власноручно заповнив анкету часопису „Україна"¹¹.

Всі ці матеріали дозволяють не лише досить точно рекон­струювати діяльність вченого в останнє десятиліття його життя, але й дають підстави говорити про розвиток його ідей, думок, поглядів стосовно шляхів поступу та долі української науки в цілому і історичної зокрема.

Отже, нова джерельна база вимагає нового висвітлення теми „Грушевський і Academia". До цього спонукає також загальний стан історіографії проблеми. На жаль, більшість праць про МГрушевського написано на підставі опублікованих матеріалів і

України. - 1931. - №6. - С 46-58; Косіор С.В. Підсумки і найближчі завдання національної політики на Україні //Червоний шлях. - 1933. - №8/9. - С. 205-₍ 245; Промова наркома освіти УРСР акад. В.П.Затонського на похоронах ~ М.С.Грушевського //Вісті ВУАН. - К., 1934. - №6/7. - С. 36-39.

7 Василенко М. „Московські вчені заздрять Українській Академії наук..." //Вісник
АН УРСР. - 1991. - №2. - С 75-97.

⁸ Водотика С, Совенок Л. Рік 1925-й: ЦК КП(б) У проти ВУАН: (3 документів
колишнього республіканського тартархіву) //Вісник АН України. -. 1992. -

> №8. - С 78-85.

' Янковський О., Циганкова Є. „Щоб... не було й тіні гегемонії" // Вісник АН

України. - 1992. - №11. - С 92-98.

¹⁰ Старожитності. - 1991. - №7(11). - С 3-13; 1992. - №18/19 (34/35). - С. 4-13. " Белая О. Неопублікований автограф М.С.Грушевського //Україна. - 1991. -

№10.-С. 47.

тому вони часто носять „фасадний", ілюстративний або популяри-заційний характер. Не торкаючись невеликих загальних чи спеціаль­них біографічних нарисів про М.СГрушевського, де проблема Academia є маргінальною¹², та вузькотематичних статей, які мали за мету з'ясувати окремі моменти побуту вченого на Україні після повернення і носили науково-популярний чи мемуарний характер*³, розглянемо лише головні синтетичні праці на терені обраної нами геми.

Вказані синтетичні праці можна поділити за предметно-тематичним, жанровим та конкретно-оціночним принципами.

Наприклад, дослідження Ф.Крюгера і Т.Примака показують' роль М.СГрушевського як історика і політика через загальну

¹² Кригіякевич І. Михайло Грушевський: Життя і діяльність. - Львів, 1935; BorschakE. Mykhailo Hruschevs'kyj (1866-1934) //La Monde Slave. - Paris, 1935.

- Vol. 12. - №1. - P. 12-35; Bidnow W. Michael Hraszewski: (1866-1934) //
Przegląd Współczesny. - Warszawa, 1935. - Т. 14. - №153. - S. 134-146; Kuzela Z
M.Hruschewskyj und seine Tatigkeit in den Westukrainischen Landem // Beitrage
/ur Ukrainekunde. - Berlin, 1935. - N 3. - S. 28-37; Лавріненко Ю. Михайло
Грушевський //Розстріляне відродження. - Париж, 1959. - С. 707-919;Шульгін
О. Михайло Сергійович Грушевський як політик і людина // ЗНТШ: Збірник
па пошану Олександра Шульгина. - Париж - Мюнхен, 1969. - Т. 186. - С, 143—
155.

'^ Стахів М. Чому М.Грушевський повернувся в 1924 р: до Києва? //ЗНТШ. -1978. - Т. 197. - С.109-146; Його ж. Деякі матеріали про большевицкий наступ на Грушевського //Гам само. - С. 175-220; Шевченко Ф.П. Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну // УІЖ. - 1966. —N 2. - С13-30; Дубровський В. Великий патріот: Громадська діяльність МТрушевського після повернення в Радянську Україну //На чужині. - Мюнхен, 1947. - №1. - С. 5-7; Кедровський В. Поворот М.СГрушевського на Україну //Вільна Україна. — Нью-Йорк, 1966. - №51. - С. 65-66; ЮхенкоЛ. М.С.Грушевський і СВУ //Нові дні. -Торонто. - №126/127. - С. 21-22; Костюк Г. Останні дні життя академіка М. Гру шевського //Український збірник. - Мюнхен, 1954. - №1. - С. 83-94; Його ж. Таємниця смерті академіка М.СГрушевського: //На магістралях доби.

- Балтімор, 1983. - С. 9-30; Його ж. Тріумфальний ювілей акад. Грушевського.
1926 р. //Нові дві. - Торонто, 1984. - Т. 35. - №413/414. - С 9-13; Галій М. Як
Москва знищила М.Грушевського //Вільна Україна. - Нью-Йорк, 1966. - №52.

С. 20-24; Степаниишна О. Останні роки життя Михайла Грушевського //Нові дні. - Львів, 1943. - №3; Український історик. - 1981. - №1/4. - С 174-179; Сірополко Cm. Відновлена „Україна" та її виступ проти акад. М.Грушевського //Тризуб. - Париж, 1933. - №8. - С 3-6.

призму політичної історії України та розвитку національної культури його доби¹⁴.

Так,- Томас Примак лише побіжно пише про переговори Вернадського і Грушевського стосовно УАН та пропозицію від гетьмана очолити академію. В окремому розділі книги "ВУАН. 1924-1927" подано короткий огляд відомих матеріалів про історичні інституції, їх видання, зв'язки з закордоном, про боротьбу всередині академії головним чином через незалежну позицію Грушевського. У розділі "Під вогнем партійних нападок. 1928-1930" автор пере­казує історію виборів керівників ВУАН 1928 р. та влиття до Академії членів компартії. При цьому через незнання архівних матеріалів Т.Примак твердить, що відсутність кандидатури Гру­шевського на виборах 1928 р. обумовлена його "давньою тактикою, уникаючи будь-яких адміністративних призначень, ...залишатися "незалежним науковцем", незаплямованим співробітництвом з радянським режимом". Спрощено подає автор і вибори до АН СРСР 1929 p., пишучи, ніби академіки "намагалися віддати голоси кандидатам, котрі залишили бодай якийсь слід у науці", тому замість забалотованих партійців „пройшли" Грушевський і Любавський. Ці обидва твердження не відповідають фактам та розходяться з свідченнями джерел (особливо партійних доку­ментів), їх пояснення є просто логічними розмірковуваннями автора в річищі загального перебігу політичних подій. Це характерно і для опису картини погрому школи Грушевського та останніх років ' його життя. Цінним є лише твердження, що 1930 р. став роком розгрому старої історичної науки в усьому Союзі: школи В.І.Пічети в Білоруській АН, С.Ф.Платонова, М.П.Ліхачова, М.К.Любавського в Російській (тоді вже союзній) АН. Отже, доля школи . Грушевського була складовою частиною політики партії „на історичному фронті"¹⁵.

¹⁴ Kriiger F. Mychajlo Hrushevs'kyj - ukrainischer Patriot und Historiker. - Minister,
1984. - 245 s.; Prymak T. Mykhailo Hrushevsky: The Politics of National Culture -
Toronto, 1983. - 488 p.

¹⁵ Prymak T. Mykhailo Hrushevsky: The Politics of National Culture. - Toronto, 1987.
- 323 r. Приймак Т. Михайло Грушевський: Політика національної культури //
Всесвіт. - 1991. - №3. - С 183-189; №4. - С. 179-180; №5. - С. 207-225.

Таким чином, з даного прикладу цілком очевидно, що подібні широкі узагальнення щодо діяльності Грушевського на тлі полі- . гичної палітри, власне, малопродуктивні, коли не опираються на серйозну джерельну базу і коли взагалі відсутній банк основних матеріалів. Більшість висновків і навіть конкретика у даному разі підлягають перегляду і уточненню.

Більш перспективними щодо цього періоду є дослідження нау­кової спадщини Грушевського, яка майже повністю була опублі­кована. Проте і тут є свої прогалини. Так, статті В.Дорошенка та М.Кордуби стосуються виключно наукових заслуг Михайла Сергі­йовича¹⁶. Проблема Academia заторкнута в даних розправах лише постільки, поскільки вчений був членом ВУАН.

Натомість в працях, присвячених історії ВУАН, М.С.Грушевсь-кий розглядається лише в контексті загальної історії Академії та тиску на неї комуністичного режиму¹⁷. Спеціально історичні установи М.С.Грушевського на підставі опублікованих матеріалів (що дало не повну і не завжди точну картину) розглядав Ф.П.Пігідо¹⁸, а проблему внутрішніх стосунків у ВУАН (дилема: Єфремов -Грушевський) висвітлював М.Д.Антонович¹⁹. (З віднайденням щоденника С.Єфремова та публікацією споминів М.С.Грушевського

¹⁶ Дорошенко В. Заслуги М.Грушевського для української науки //Овид. - 1957.

- №5/6 (82/83); Кордуба М. Академік Михайло Грушевський як історик //ЛНВ.

- 1926. - №2. - С 345-457 (вар.: Biuletyn Polsko-Ukrainski. Warszawa, 1934. -
Т. 3. - S. 1-4). Його ж. Михайло Грушевський як вчений //Укр. історик. - 1984.
-,№1/4 (вар,: Przegląd historyczny. - 1935. - №12 (32). - S. 389-406); Його ж.
М.Грушевський як дослідник і організатор наукової роботи //Zeitschift fur
Osteuropeische Gechtisthe. - Berlin, 1935. - Т. 9. - №2. - S. 164-173.

¹⁷ Bemyxie M.O. Основні етапи розвитку Української Академії наук //Літ.-наук,
збірник. - Нью-Йорк, 1952. - Т. 1. Парамонов СЯ. 35-ліття УАН //Віра й
культура - Вінніпег, 1953. - Ч. 1. Graham L The Soviet Academy of Science and
the communist Party: 1927-1932. Princeton, 1967. 255 p.; Mace I.E. Communist and
the Dilemmas of National Liberation: National Communism in Soviet Ukraine
1918-1933. - Cambridge, 1983.- 233-263.

¹⁸ Пігідо Ф.П. Михайло Грушевський та його .Дсторичні усанови" //Укр. вісті. -
Новий Ульм, 1956; див.: Його ж. Україна під більшовицькою окупацією. -
Мюнхен, 1956. - 140 с

!9 Антонович М. До взаємин М.С.Грушевського з С.О.Єфремовим // Український історик. - 1975. - №1/2. - С 91-99.

проблема чекає нового розгляду)²⁰. Окремо А.Жуковським була . проаналізована видавнича діяльність (репертуар, автори, тиражі, кошти тощо) М.СГрушевського як редактора часопису "Україна'²¹. І ця робота може бути уточнена після опрацювання архіву "України", який певною мірою зберігся.

У статті, присвяченій історії трьох національних академій (Біло­руської, Грузинської, Естонської), Д.Анастасьїн та І.Вознесенський наголошують на тому, що без основних принципів, які вперше були реалізовані в ВУАН, не можна говорити ні про яку з національних академій на території колишнього СРСР². Щодо суті "національ­ного" змісту Української Академії наук, вкладеної в неї фунда­торами УАН у 1918 р., в статті справедливо вказано на важливу роль львівського та київського наукових товариств у підготовці створення УАН, але перебільшено, на наш погляд, "беспре-цендентную национальную направленность ее" ("ничего подобного не было в практике академий наук всего мира", "УАН обещала стать самой национальной из них"), залишено поза увагою гострі кути протиріч між УНТ та фундаторами Академії, а далі - між Грушевським і керівниками. У АН у змаганнях за "національний зміст" академії. Підкреслюючи новаторські ідеї ВУАН, автори не роблять спроб подальшого аналізу, посилаючись на потребу спеціального фахового дослідження історії утворення УАН²³.

Щодо конкретних оцінок та різних напрямків дослідження проблеми „М.С.Грушевський і Academia", вважаємо за можливе виділити дві основні тенденції.

В першу чергу - це Напрямок позитивного синтезу усієї діяль­ності М.СГрушевського і, зокрема, в Академії. На популярному рівні захоплення і виключно захоплення працею вченого у ВУАН присутнє майже в усіх присвячених йому біографічних нарисах. Найбільш яскраво, послідовно і наукою з погляду методу цей на-

²⁰ Див. Гирич І. Сергій Єфремов і Михайло Грушевський //Старожитності. -
1991-№7. -С.1О-11.

21 Жуковський А. Михайло Грушевський і журнал „Україна" //Укр. історик. -
1986. - №1/2. - С 5-20.

²² Анастасьин Д., Вознесенский И. Начало трех национальных академий // Память:
Исторический сборник - М., 1981; Париж, 1982. - Вып.5. - С.165-225.

²³ Там само. - С.166.

прямок історіографії представлений у числених працях Любомира Винара²⁴. Дослідник постулює, що керовані М.С.Грушевським НТШ у Львові та УНТ в Києві були прообразами майбутньої Академії. Після повернення на Україну вчений лише розвивав цю ідею, розбудовуючи історичну секцію УНТ та тримаючи постійні зв'язки з НТШ. Л.Винар традиційно розглядає в деталях видавничу, науко­ву та навчально-виховну діяльність усіх керованих Гру шевським історичних інституцій. Дослідник вважає, що історична секція ВУАН та науково-дослідна кафедра історії України становили „так звані історичні установи Грушевського в Академії; були основною організаційною базою київської школи'²⁵. При цьому випускається з уваги кафедра історії українського народу, Ир якій М.С.Грушев-ський і був обраний академіком, а також значно спрощується складна схема історичних установ та їх взаємозалежності. Зокрема, не враховується дуже важливий факт штатного існування біль­шості комісій при кафедрі історії українського народу, а їх органі­заційна діяльність та співпраця з позаштатними співробітниками -при історичній секції. Це зумовило постійне дублювання звітів і звідомлень про роботу кафедри, секції, комісій.

Л.Винар дає кількісний і якісний аналіз видавничої діяльності установ Грушевського 1924-1931 pp., характеризує учнів академіка, його організаційні заходи по залученню до співпраці місцевих кадрів та зв'язки з Західною Україною, репрезентує основні напрямки та методи історичних досліджень київської школи М.С.Грушевського (строгий документалізм, порайонні дослідження, соціологічний метод, охоплення всіх етнічних земель і періодів історії України), подає детальну картину розгрому і знищення історичної школи вченого²⁶.

²⁴ Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Шевченка: 1892-1930.

- Мюнхен, 1970; Його ж. Думки з приводу 50-х роковин смерті М.Грушевського:
Вступ до грушевськознавства //Укр. історик. - 1984. - №1/4. — С. 7-20; Його ж.
Замітки до статті Грушевського „Три академії" //Укр. історик. - 1983. - №2/4.

- С 132-134; Його ж. Ювілей М.Грушевського і УНТ //Свобода. - Jersey City. -
1956. - №55; Його ж. Найвидатніший історик України Михайло Грушевський:
(1866-1934). - Мюнхен, 1986.

²' Винар Л. Найвидатніший історик України. - С. 66. ²⁶ Там само. - С 64-100.

Л.Винар висуває основний постулат, що в 1920-х pp. київська історична школа Грушевського стала „всеукраїнською школою української, національної історіографії" і це позначилося на історичній тематиці дослідів, головних історіографічних концеп­цій, а також еволюції історичної методології. Київська школа мала генетичний зв'язок з Львівською і цим підкреслювалася історіографічна тяглість науково-організаційної діяльності історика²⁷.

В одній з своїх останніх праць Любомир Винар потвердив, що Гру'шевський як вчений і як перший президент УНР „звернув спеціальну увагу на розвиток науково-культурних центрів в Україні і був справжнім ініціатором найвищої наукової установи -Української Академії наук у Києві".

Після повернення в Україну Грушевський продовжив генетичне сформування власної історичної школи на базі історичної секції колишнього УНТ, численних комісій каофедри історії українського народу ВУАН, Археографічної комісії та науково-дослідної кафедри історії України, які стали "історичними установами М.Грушевського". Більшу увагу вчений присвятив порайонному дослідженню України. Він зміг об'єднати "представників різних генерацій - від учнів В.Антоновича до наймолодших дослідників". Грушевський залучив до співпраці також Крип'якевича, Кордубу, Герасимчука. Л.Винар повторює свою думку, що „київська істо­рична школа стала всеукраїнською школою національної істо­ріографії". Вона мала також свій єдиний друкований періодичний орган - журнал "Україну"²⁸.

На наш погляд, даний засадничий висновок звужує ареал і обмежує сутність діяльності М.С.Грушевського у ВУАН. Крім його школи на Україні (Київ, Харків, Одеса), а також у Ленінграді існу­вали і діяли й інші історичні школи (Д.І.Багалія, М.П.Василенка,

²⁷ Там само. - С.69; Див. також: Винар Л. Ювілейний рік Михайла Грушевського
і УІТ //Укр. історик, 1991. - №1/2. - С.7-23; Пою ж. Михайло Грушевський і
його концепція трьох київських академій //Київська академічна традиція:
Науковий збірник УВАН у США. - Нью-Йорк, 1992. - С.279-318 - (Ці дві
роботи, на жаль, залишились авторам недоступними).

²⁸ Винар Л. Найкращий знавець // Старожитності. - 1991. - №7 (11). - С.4.

М.В.Довнар-Запольського, В_гН.Перетца, М.Є.Оіабченка), з якими співпрацював Грушевський. Нові напрямки історичного дослід­ження та постаті, навколо яких єдналася молодь, виникли на той час і у Львові. Завдання М.С.Грушевського, як він сам це розумів, полягало не в об'єднанні всіх саме у своїй школі, а в згуртуванні представників різних шкіл, створенні для ігих єдиного координаційного центру. Було б не до кінця справедливим вважати, що лише М.С.Грушевський приніс на Україну і в історичні установи ВУАН усе нове, передове, оригінальне і став учителем усіх українських істориків, що дав їм свої концепції, напрямки досліджень, а вони тільки розвивали їх. Як показують листування М.С.Грушевського, протоколи кафедр, комісій, історичної секції, дуже часто нові напрямки, геми і навіть концепції пропонували співпрацівники, колеги, навіть конкуренти (В.Н.Переш), при тому іноді вони, включаючи учнів академіка, не погоджувалися з М.С.Грушевським чи заперечували його ідеї. В цьому полягав подвійний синтетизм і універсалізм М.С.Грушевського: з одного боку, в його наукових працях, які надзвичайно широко охоплюють різні проблеми, методи дослідження, комплекс наук, а з другого -організаційне поєднання для співпраці всіх наукових сил, погляди яких не завжди збігаються. На підставі існуючих джерел не можемо також не зауважити, що М.С.Грушевський був складною людиною і тому про його ідею УАН та співпрацю у ВУАН не можна говорити виключно з погляду позитивного синтезу.

Останній момент більше врахований в працях іншого представника даного напрямку історіографії проблеми, сучасника М.С.Грушевського О.П.Оглоблина. Його історіографічна оцінка діяльності Михайла Сергійовича в Академії пройшла складний шлях від публічної критики і осуду на марксистському грунті до виважених оцінок і узагальнюючих синтетичних праць. В остан­ніх О.П.Оглоблин високо оцінює діяльність Грушевського у ВУАН, побіжно вказуючи на деякі особистіші риси вченого, які впливали на його стосунки з людьми. Однак переважно О.П.Оглоблин торкається традиційних питань діяльності істо­ричних інституцій, видань, школи Грушевського, його основних ідей та напрямків діяльності. Дослідник подає цінний факт-

логічний матеріал, опираючись на власні спомини та вивезені ним архівні документи²⁹.

Другий напрямок історіографії теми „М.С.Грушевський і Academia" можна схарактеризувати як спробу позитивістської об'єктивізації даної проблеми в цілому і її конкретних питань. Він представлений головним чином працями діячів УВУ у Мюнхені і в наш час - Інституту з українських студій у Гарварді. Кажучи про цей напрямок, в першу чергу треба назвати імена дослідників Н.Д.Полонської-Василенко, Б.Кругщицького та О.Пріцака^

Н.Д.Полонська-Василенко була очевидицею подій, що розгорталися у ВУАН 1920-1930-х pp. В своїх працях вона подавала власні враження про МСГрушевського³⁰, користувалася спогадами та даниміг Д.І.Баталія, матеріалами М.П.Василенка³¹. Зібравши комплекс усіх опублікованих джерел і почасти маловідомих матеріалів, дослідниця створила фундаментальну (якщо не брати до уваги деякі фактологічні помилки) історію ВУАН на засадах об'єктивістської історіографії³².

Н.Д.Полонська-Василенко першою дуже детально розглянула проблему ідеї, змагань та діяльності М.С.Грушевського на терені Academia, користуючись конкретно-хронологічним методом вик^ ладу. Дослідниця показала зародження та основні етапи розвитку ідеї УАН, долучення до неї М.С.Грушевського, його ставлення до

2-' Оглоблин ОН. Про деякі загублені праці й видання Всеукраїнської Академії нау*_у Києві //Науковий збірник. - Нью-Йорк, 1953. — 4.2;Його ж. Українські гуманітарні науки під советами в 1920 -1930 роках //Альманах: Календар "Гомону України" на 1956 р. - Торонто, 1956; Ohloblyn O. Ukrainian historiogra­phy: 1917-1918. - New York, 1957. - P.303-372. Див.також: Михайло Грушевський: У 110 роковини народження: 1866-1976. // Статті, спогади, доку­менти і коментарі. - Нью-Йорк, 1978. - (Особливо матеріали М.Стахіва про повернення Грушевського та його цькування у 1930-х роках), Полонська-Василенко НД. З моїх спогадів про М.Грушевського //Україна. -Париж, 1953. - №9. - С. 744-747; її ж. Світлій пам'яті Марії та Катерини Грушевських //Наше життя. - Філадельфія, 1956. - №3/4. - С. 9-10.

³¹ її. ж. М.П.Василенко і Українська Академія наук //Україна. - Париж, 1951. -
. №5. - С 337-345. .

³2 її я. Українська Академія наук: (Нарис історії). - Мюнхен, 1956-1958. - Ч. 1-2;
її ж. Історична наука в Україні за совітської доби та доля істориків //ЗІГПІІ. -
1962.-Т.173.-С.7-110.

Академії 1918 р та усі аспекти діяльності у ВУАН 1924-1931 pp. Найбільшу увагу Н.Д.Полонська-Василенко приділила останньому періоду, показавши не лише результати колосальної праці історич­них установ, але й внутрішню боротьбу в Академії в різні періоди її існування на тлі загальнополітичної історії, ідеологічних зрушень на Україні. Дослідниця зупинилась на особистих якостях М.С.Гру-шевського, показала яке руйнівне значення мало втягнення у внутрішні суперечки ВУАН державно-партійних органів, конста­тувала'привілейоване становище М.С.Грушевського в перші роки після його повернення, фактичне протегування (поряд з ідеоло­гічним осудом) наркомів О.Шумського, М.Скрипника тощо. Таким чином глибоко розкривалося внутрішнє життя Академії і постала можливість дискретного аналізу ідеї Academia.Ta практичної діяльності М.С.Грушевського у ВУАН. Як очевидиця подій і близька людина до „вічного примиренця" опонентів М.П.Василенка, авторка констатувала, що „щороку відношення робилися більш напруженими і захоплювали все ширшу територію. Внутрішня боротьба в Академії і постійне звернення М.С.Грушевського до урядових кіл відкривали для них шлях для втручань до академічного життя, а головне - наочно показували, що Академія не є тим монолітом, яким юна була спочатку".

Дуже цінним в дослідженні Н.Д.Полонської-Василенко було те, що діяльність М.С.Грушевського у ВУАН розглядалася не відособленр, а в контексті всіх інших підрозділів Академії. Це дало можливість показати, що більшість академічних установ у другій половині 1920 -' поч. 1930-х pp. працювали напружено і плідно, особливо історично-філологічний відділ, включаючи установи опонентів М.С.Грушевського (С.О.Єфремова, А.Ю.Кримського, А.М.Лободи). Дослідниця слушно підкреслила, що основним стрижнем своїх установ М.С.Грушевський вважав історичну секцію УНТ, хоч, на жаль, не розвинула цієї думки далі. Авторка показала також,'що вся науково-організаційна діяльність М.С.Грушевського базувалася на досвіді УНТ - залученні якомога більшого числа позаштатних співробітників (в тому числі поза межами УРСР) і підключенні їх до загальної тематики керованих ним устаной³.

Досить критично оцінила дослідниця школу (чи наближених співробітників) Грушевського, не поділяючи думку про її загальний високий рівень.

В листі до Л.Винара з приводу його праці „Іруїнпський і НТШ" Н.ДЛолонська-Василенко зауважила, що у ннсніі кшн доби 1924-1930 pp. автор допускав помилки. Вона зазначала: „Перебільшено роль Грушевського в Академії. Ви пишете - мав 200 спінробі тіїиків, це було число співробітників Відділу, а „Історичні установи" мали 100. Він не був єдиний репрезентант історії України: одночасно був акад. Д.Багалій. Співробітники його були вищими науково за співробітників Грушевського: ні Оглоблина, ні Романовського, ні мене, ні Слабченка - Грушевський не прийняв до своїх Установ. Слабченко попав тільки через плян видавати Запорізький] Архів це був його плян й прийняти архів без Слабч[енка] було неможливо. З Архівом механічно опинилася й я. Склад спів-. робі гників: донька Катерина - зірка великої величини. Сестра -Ганна Шамрай - зеро. Племінник С.Шамрай - найкращий за всіх. Савченко - чоловік племінниці Мар[ії] Сильв[естрівни], нездара. Брат Олександр Сергійович], його дружина Ольга Груш[евська] -нездара. Решта молоді, не талановиті'⁵⁴.

Окремо слід відзначити наявність в праці Н.Д.Полонської-Васи-ленко цінних документальних додатків, які разом з виявленими нами ііеопублікованими матеріалами могли б скласти добрий том документів „М.С.Грушевський і Academia".

Оцінка діяльності М.С.Грушевського з погляду об'єктивізму, як вже було зазначено, характерна також для праць Б.Крупицького³⁵ і О.Пріцака³⁶.

³⁴ Винар Л. Матеріяли до біографії проф. Наталії Полонської Василенко //Укр.
історик. - 1983. - №2/4. - С. 67; порівн.: ДДорошенко. Мої спомини про давне
минуле.-Торонто-С 156-160.

³⁵ Krupnyckij В. Die ukrainische Geschichts wissenschaft in Jcr Sowjclunion 1921-
1941 //Jahrbucher fiir die Geschichte Osteuropas. - Brcsltiu. 1<M1. - T 6. - №2/4. -
S. 125-151; Йогож. Українська історична наука під і от і.гчи. - Мюнхен, 1957.

- С. 5-13, 27-33; Його ж. M.Hruschcwskyi иі* wi4-.ru ьаПІсг //Hcilrage y.ur
Ukrainekunde des Ukrainischen Wissenschafllichcn InMiluu Herlm Mcfl. III.1935.

- P. 14-28; Його ж. М.Грушсвсі.кий і Пою (стрими* іцмп.і ! р. псисі.кий М.
Історія України-Руси. - Пью Йорк. \4S4. - Т.1.-С. 1-29;Його ж. Die

Наявність двох історіографічних напрямків в даній темі, звичайно, веде до дискусій. Зокрема Л.Винар в своїх працях останніх десятиліть намагається спростувати загальні твердження і кон­кретні дані мюнхенських і гарвардських дослідників. Високо оцінюючи працю Н.Д.Полонеької-Василенко, Л .Винар висуває цілий ряд фактологічних заперечень: ювілейний комітет був органі­зований не просто ініціативною групою, а від ВУАН і автобіографія 1926 р. видана без грифу Академії не через небажання останньої, а згідно з волею самого ювіляра³⁷.

Як показують архівні матеріали (зокрема протоколи Спільного зібрання ВУАН, щоденники С.О.Єфремова, листування та ін. документи), в усіх вказаних випадках спростування не є слушними. Далі ми покажемо, що не є слушним і принципове звинувачення Н.Д.Полонської-Василенко у „однобічному насвітленні діяльности М.Грушевського в ВУАН", „суб'єктивному насвітленні зв'язків Грушевського з ЦК КП(б)У, а також його співпраці з колишніми боротьбістами", „невірному представленні ставлення Грушевського до академіків ВУАН"?⁸. Як побачимо нижче, всі ці оцінки дослідниці через недоступність відкритих тепер архівних матеріалів чи небажання робити категоричні висновки є навіть дещо пом' якшені в порівнянні з дійсним станом справ.

^. Опрацьований нами архівний матеріал дозволяє зробити висно­вок, що проблему „М.С.Грушевський і Academia" найбільш докладно, об'єктивно і послідовно висвітлила саме Н.Д.Полонська-Василенко. В даний час ми можемо розширити конкретними матеріалами, поглибити і дещо уточнити висновки дослідниці, можливо, більш чітко і спеціально поставити дану проблему, яка

archaographische Tatigkeit M.HruSevskyj's //Jahrbiicher fUr Kultur und Geschichte der Slaven-. - Breslau, 1935. - Bd. XI. Heft 1MV. - S. 611-621. Пріцак О. У століття народин М.Грушевського //Листи до приятелів. - Нью-Йорк, 1956. - №157/159. - С. 1-19; Його ж. Гарвардський центр українських студій і школа Грушевського //Чому катедра українознавства у Гарварді. -. Кембрідж, 1973. - С. 91-107;'Його ж. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського - Київ -Кембрідж, 1992. - С.80.

37 Винар Л. Автобіографія Михайла Грушевського з 1926 року. - Нью-Йорк;
Мюнхен; Торонто, 1981. - С. 32.

³⁸ Там само. - С. 32. '

була лише одним з важливих сюжеіін загальної праці авторки.

Завершуючи короткий ісгоріоі рафічнии оі ляд проблеми, завва­жимо, що не торкаємося тут праць радянських дослідників з відомих причин. Роботи, написані протягом ксьою часу з 1930-х р. до кінця 1980-х pp., хибують на явно виражений ідеологічний характер з попередньо запрограмованим критицизмом на сталінсько-марксистському грунті. Публікації останніх років головним чином переказують давно відоме, опубліковане за кордоном, і мають переважно .науково-популярний характер (газетні статті, публікації в науково-популярних та літературних часописах). Наукову вагу, з огляду на обрану нами тему, мають лише кілька праць, що з'явилися протягом 1991-1992 pp.

В першу чергу, це публікації Р.Я.Пирога, в яких автор широко використав матеріали партійних та урядових архівів, до котрих раніше майже не було доступу³⁹. Віддаючи належне автору і використовуючи опубліковані ним матеріали, ми все ж не в усьому погоджуємося з ним, навіть у фактологічній реконструкції подій, про що йтиметься далі. Тут же відзначимо, що через використання переважно партійних документів дослідник висвітлив проблему стосовно Грушевського в значній мірі з погляду політики дер­жавних і партійних діячів України. Останні, стараючись перетво­рити вченого на своє знаряддя, постійно приймали відповідні рішення, інструкції, вели обговорення цього питання. Однак це Fie означало, що ставлення самого Грушевського, його оточення і в цілому ВУАН до планів партійних і державних функціонерів було ідентичним. Якщо не зважати на такі важливі складові частини дослідження як мотивації, плани та дії самого вченого і його при­бічників - наскільки вони відповідали тій офіційній лінії і чим були викликані, то такий погляд буде далеко не адекватний реаліям. При порівнянні позицій трьох сторін -•партійио-урядоіюї; Грушевського та його прихильників; Кримського, Єфрс-мона і

39 Пиріг Р.Я. М.С.Грушевський: між історією і політикою: (1924--І934) //УІЖ. -1991. - №4. - С 54-66; №5. - С. 50-61; №7. - С. 38-48; №8. С. U-6V, №9. -С. 50-60; №10 - С. 4.4-51; №11. - С. 3-13; Його ж. Пшк-рномни Михайла Грушевського //Сторінки історії України XX столі 11 я, К , І'W 2 С. 255-289.

опонентів Грушевського у ВУаН, враховуючи весь комплекс документів, що вийшли з цих трьох таборів, випливає необхідність уточнення ряда оцінок і навіть висвітлення окремих подій.

Досліджуючи життя та діяльність М.С.Грушевського 1924-"" 1934 pp., Р.Я.Пиріг виділяє два важливі етапи: на першому етапі (1924-1929 pp.), як вважає автор, коли Грушевський поставив за мету повернутися до наукової діяльності в Україні, що збіглось з бажанням „верхів" зреформувати ВУАН, „він прийняв запро­поновані умови політичної гри: ти нам - сприяння в усуненні Єфремова, Кримського, ми тобі - підтримку в просуванні па посаду президента". І хоч Грушевському в той час, за висловом дослідника, доводилось балансувати „між колишніми „своїми" і офіційною владою", йому все ж вдалося максимально викорис­товувати свій авторитет і поточну кон'юнктуру „для розвитку наукових досліджень, відстоювання своєї схеми історичного процесу"⁴⁰. На цей період випадає апогей творчого піднесення історика і його школи.

З 1929 p., коли ВУАН опанували комуністи, Грушевський як знаряддя і противага став непотрібним. Тому, здійснюючи струк­турні зміни в Академії, вони ліквідували його установи і, розгорнув^: ши пошук класових ворогів, вдалися до огульної критики вченого. Все це, констатує дослідник, закономірно (за доби сталінського тоталітаризму) призвело до трагічного фіналу.

Наприкінці Р.Я.Пиріг цілком'слушно закликав сучасних дос­лідників об'єктивно вивчати життя і спадщину Грушевського і вберегтися від спокуси ідеалізації і створення нових міфів⁴⁾.

Серед узагальнюючих праць стосовно обраної нами теми при­вертають увагу з огляду на концептуальність і дві (власне, іден­тичні) публікації Я.Р.Дашкевича⁴². Дослідник дійшов висновку, що Грушевський „опрацював свою концепцію відродження української

⁴° Пиріг РЯВка?. пр. //УІЖ. - 1991. -№11.- С.12.

⁴¹ Там само. - Ć. 13.

⁴2 Дашкевич Я.Р. Михайло Грушевський і початок організації української науки
//Вісник АН України". - 1991. - №9. - С. 52-60; Його ж. За науковим кермом:
Михайло Грушевський - творець концепції української національної науки //
Дзвін. - 1991. - №9. - С 137-140.

науки на базі західної гуманітарної культури, керуючись при цьому ідеями, філософського позитивізму". Вчений використав взірці західноєвропейських академій, тому, втілюючи свою модель національної Академії в НТШ, запропонував гри класичні секції: історично-філософічну, філологічну, математично-природописно-лікарську та спеціальні галузеві комісії. Від початку дана наукова інституція могла бути всеукраїнською і видавати свої праці українською мовою. Формами роботи даної моделі національної Академії (НТШ) були засідання, реферати та їх публікації, видання джерел, пам'яток, серійні та фундаментальні видання, експедиції, ювілейні конференції, участь у міжнародних конгресах.

Практичні заходи Грушевського, як-от: підготовка кадрів (боротьба за український університет, стипендії, фінансування експедицій), організація видавництва, відкриття книгарні, бібліо­теки, музею, створення економічної бази, на думку Я.Р.Дашкевича, забезпечили практичну реалізацію в НТШ моделі УАН М.С.Грушевського. Історик і сам в одній із статей 1904 р. називав НТШ „українсько-руською Академією наук", співзвучною західно­європейським академіям.

Вдруге Грушевський перевірив свою модель УАН під час створення та розгортання діяльності УНТ у Києві.

Розвиваючи концепцію Я.Р.Дашкевича далі (для хронологічного відтинку часу 1917-1918, 1924-1931 pp.), відзначимо, що саме цю модель Грушевський намагався втілити і при заснуванні УАН. Зауважимо лише, що громадська організація, навіть структурно близька до європейських академії, яка не мала ні свого штату, ні державних субсидій, ні постійно діючих академічних інституцій, очолюваних провідними вченими відповідних галузей, котрі б творили свої школи, і яка опиралася лише на членів-вкладчиків, розкиданих по всій Україні та на обмежені фінанси, не могла ні фактично, ні формально стати на рівеньєвропейських академій і тим більше дістати відповідне наукове визнання. Першим кроком до цього мало б бути державне визнання і акої інс і и і унії і надання їй офіційного статусу Академії. Гнропа мала не одне подібне товариство, і ті з них (як сербське, чеське польське, краківське та ін.), які отримали державний статус Академій ,почаливважатися,

титулуватися й користуватися відповідним визнанням тільки з того
моменту.

НТШ і УНТ при всій своїй значній роботі були лише певними прообразами (моделями) УАН.

Питання про взаємовідносини (як ідейно-концептуальні, так і фактично-організаційні) УНТ і ВУАН заторкує В.І.Онопрієнко, стверджуючи, що УНТ було лише громадською асоціацією пере­важно вчених-гуманітаріїв, а УАН в концепції Вернадського мала об'єднувати не вчених-аматорів, а вчених, які одержують державні кошти, а їх дослідницька праця, „визнана державно важливою". До того ж, Академія мала включати увесь комплекс суспільних, природничих і технічних наук⁴³. Таке протиставлення концеп­туально-організаційних засад УНТ і ВУАН є, безперечно, певною мірою справедливим, однак задекларовано автором занадто різко.

Дещо менш різко і категорічно розглядає взаємовідносини УНТ. і ВУАН Т.О.Щербань.

В дисертації, присвяченій комплексному аналізу діяльності УНТ, Т.О.Щербань, констатувавши, що наука за своєю природою є інтернаціональною, але формування її організацій завжди йде національним шляхом, показала, що у центральній Україні першою _v такою науковою організацією було саме УНТ. Це була вільна асоціація українських вчених з власною науковою програмою, видавничою базою, дослідчими та науково-допоміжними закладами, розгалуженою структурою. УНТ дало початок багатьом дослід­ницьким українознавчим закладам і науковим напрямкам. Товариство будувалося за колегіальними принципами і громадсь­кими формами організації науки, стверджуючи засади самоорга­нізації і самоуправління в науці, формуючи „на демократичних засадах національне наукове співтовариство".

Однак говорячи про відносини УНТ і ВУАН, дослідниця стверджує, що уявлення УНТ про структуру і функції національної академії були „бідніші, ніж концепція..., запропонована В.І.Вернадським", особливо в питанні розвитку фундаментальних і прикладних природничих наук. Підкреслюючи конфронтацію УНТ

⁴ Онопріенко BJ. Репресована наука України. - К., 1990. - С. 5-6.

і ВУАН в перший час їх взаємин,Т.О.Щербань далі без достатніх оргументів зазначає, що УТН стало, з одного боку, базовою організацією для створення багатьох наукових закладів, у тому числі УАН, а з іншого – альтернативою державній системі управління наукою,яка з поч.1920-х років все більше набувало тоталітарного характеру(44).З цим неможна повністю погодитись. Таки твердження Т.О.Щербань повторює почасте також в одній із останніх своїх робіт. Тут,зокрема, говориться,що УНТ «стало носієм ідей організації УАН» і, власне, було задумане»як академична структура, щоправда, досить своєрідна». Дослідниця закидає, що державна комісія по виробленню законопроєкту про заснування УАН була створена «без консультацій з представниками УНТ», в неї після дебатів лише два члени Товариства,і взагалі до першлго складу УАН потрапило мало членів УНТ.

В даній роботі авторка вже пише про примусоае приєднання УНТ до УАН, з чим «керівнитство товариства змушене було погодитися». Вона спеціально відзначає, що сподівання на поліпшення умов наукової праці після цього злиття не виправдались і допоч.30-х р. вструктурі ВУАН змогла утриматися лише історичнасекціяУНТ на чоліз М.С.Грушевським, Дослідниця вважає, що за радянської влади УНТ як громадська вільна наукова асоціація могло бути непоганою альтернативою державно-бюрократичній УАН(45)

Узагальнююча праця Л.А.Савенок стосується аналізу гуманітарних досліджень ВУАН 1920-1930 років(46). В цьому аспектіаналізується і діяльність М.С.Грушевського,Цінним є те, що праця»історичних установ»Грушевського розглядається не відокремлено, а у контексті загального розвитку гуманітарних наук, зокрема історичної, в різних ( не лише у Київі ) наукових центрах України.

44 Щербань Т.А. Украинское научное общество: история, организация, вклад в национальную культуру// Автореф.дис….канд.ист.наук.-К., 1992.-С.1-16.

45Її ж. Фундатори Украінського наукового товариства.-К.,1992.-С.27-34,46-48.

46 Савенок Л.А. Розгортання гуманітарних досліджень у Всеукраїнській Академії наук // Проблеми історії України: Факти,судження,пошуки.-К.1992.-Вип.2-С.74-79.

Втім, в даній публікації спостерігається деякий невиправданий

критицизм стосовно установ Грушевського. Зокрема автор пише,

що аналіз джерел „дозволяє поставити під сумнів існуюче в літе-

тературі переконання про плідну діяльність кафедри М.С.Грушевсь-

кого. Вона існувала скоріше на папері, ніж в реальності".

Посилаючись на те, що співробітники цієї кафедри працювали в інших історичних установах ВУАН, "вона вважає, що окрема ' кафедра ніби то потрібна була історику лише для окремого додаткового фінансування⁴⁷.

На наш погляд, таке знецінення діяльності науково-дослідчої кафедри Грушевського не є слушним. Не слід забувати основну мету ка4)едри - підготовку кадрів. Саме при ній числились усі аспіранти історика, тут для них читалися цикли лекцій, прово­дилися семінарські заняття тощо. Про це піде мова далі, а з проектом Грушевського стосовно відкриття кафедри та її завдань можна ознайомитися в додатках.

Кілька серйозних розправ заторкують питання персональних відносин М.С.Грушевського з визначними вченими, його колегами та опонентами.

Досить цікавою і фактологічно цінною є новітня монографія
про М.П.Василегіка⁴⁸, де, як і в передмові до неї, особливе місце
відведено позиціям двох вчених стосовно заснування УАН та

діяльності у ВУАН.

Так, в передньому слові до книги говориться що Василенко і
Грушевський по-різному розуміли засади утворення УАН. Останній,
зокрема, „намагався організувати академію на базі Наукового
товариства імені Шевченка"⁴⁹. '

Дане твердження є, без сумніву, помилкою або опискою. Втім, помилок в цьому сенсі, на жаль, не позбавлена і сама дуже багата фактологічним матеріалом книга.

^ąl Там само.- С. 76-77. Див також: Стрельський Г.В. М.С.Грушевський у вітчизняній історіографії //Шлях розвитку слов'янських народів: Актуальні проблеми історії. -^ K., 1992. - Вип. 2-3; Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х - 30-х років : Соціальний портрет та історична доля. - К., 1992. -

⁴ Вороненка В.В., Кістерська Л.Д., Матвеева Л.В., Усенко І.Б. Микола Прокопович
Василенко. - К.:Наук. думка, 1991. - 268 с. ^:

⁴⁹ Там само.- С.7,

Так, автори стверджують, що лише М.П.Васи ленку належала значна і навіть вирішальна роль у створенні УАН, його концепція Академії була найбільш виваженою і не замикала цей науковий осередок у виключно національні рамки. Натомість Грушевський підтримував український націоналізм „не вищого гатунку", одно- часно висловлюючись у дусі „національного самоприниження" і через ревнощі, що не він є хрещеним батьком УАН, усіляко запере­чував працю Василенка та Вернадського. Автори підкреслюють також відмінність позицій Вернадського та Грушевського, що виявилася ще навесні 1918 р. Вернадський виступав за інтер­націоналізм в науці та залучення на Україну кращих сил російської інтелігенції. Грушевський же мав „суто національний підхід... -аж до відмови розвивати ті галузі науки, де ще не склалися рафіновано українські наукові кадри". Вернадського підтримував Василенко, закликаючи „дати рішучу відсіч цим претензіям'⁵⁰.

Далі ми покажемо, що все було набагато складніше. Дивною є лише очевидно несвідома лінія авторів на звеличення своїх героїв шляхом приниження їх опонентів. При цьому концепція УАН Грушевського явно препарується і вчений виставляється як вузькообмежений, хуторянський організатор науки. Не обійшлося і без ярликів. Причиною тому, очевидно, є те, що автори опиралися на документи самого Василенка і Вернадського, але не ознайо­милися достатньою мірою з дійсною концепцією, вимогами та аргументами М.С.Грушевського. На жаль, це загальна риса багатьох історичнобіографічгіих досліджень.

Нові матеріали і спроби вияснити стосунки М.С.Грушевського з А.Ю.Кримським⁵¹, С.О.Єфремовим⁵², Д.І.Багалієм⁵³ кидають

⁵⁰ Гам само. - С. 147-149, 159, 167.

З* Щербань Т.О. Чому було припинено діяльність УАН?//Вісник АН України. - 1992. - №7т- С. 84-86; ЦиганковаЄТ. Неодмінний секретар ВУАН: До 120-річчя від дня народження А.Ю.Кримського //Вісник АН УРСР. - 1991. -№3. - С 79-89.

52 Квіт С. Дещо про дослідницьку об'єктивнність: (Про відносини Грушевського
і Єфремова) //Слово і час. - 1991. - №9. - С 67-68; Сидоренко О. Кара за
непокору //Там само. - №3; Гирич І. Сергій Єфрекиж і Михайло Грушевський / ,
/Старожитності. - 1991. - №7(11). - С. 1О-П_;

⁵³ Заруба В. Михайло Грушевський та Дмитро Бжгалій //Березіль. - 1991. - №9. -
С.141-154.

додаткове світло на надто болючГтеми, які все ж залишаються не до кінця з'ясованими. Розробку цієї теми важко назвати приємною справою, однак без повного і правдивого висвітлення боротьби, яка почалася у ВУАН після повернення М.С. Грушевського, неможливо об'єктивно подати й історію Академії, як і, зокрема, обрану нами проблему.

Окремі публікації стосуються конкретних досліджень творчої діяльності М.С.Грушевського як соціолога, мовознавця, політолога тощо⁵⁴.

Оригінальної теми про внесок М.С.Грушевського у пам'ятко-знавство - охорону, збереження і вивчення історичних пам'яток -торкається у спеціальній статті В.Г.Сарбей, наводячи численний фактологічний матеріал. Разом з тим у своєму розлогому і більш об'єктивному, ніж його попередні оцінки діяльності М.С.Гру-шевського, нарисі В.Г.Сарбей стверджує, що „ще за життя вже тоді визнаного міжнародною науковою громадськістю вченого припинилися його переслідування" і не без втручання Сталіна. І ніби то лише після виходу десятого тому „Історії України-Руси" у 1936 р. „творча спадщина М.С.Грушевського була офіційно прого­лошена ворожою українському народові"⁵⁵. Як вже було неодно­разово доведено, таке твердження є невірним. Додаткові докази наводяться також нами нижче.

Щодо праць останніх часів назвемо лише ряд ювілейних публікацій про М.Грушевського, вміщених переважно в періодичній пресі⁵⁶. Помітним явищем стало також видання книги „Великий

54 Потульницький В.А. Наукова діяльність М.С.Грушевського в еміграції: (1919-1924) //УІЖ. - 1992. - №2. - С 48-57; Мацюк ГЛ., Панъко T.I. Питання української наукової мови в системі поглядів М.Грушевського //Мовознавство. - 1991. - №6. - С. 3-11; Видрін Д.Г. Михайло Грушевський - президент і вчений //Філос. і соціол. думка. - 1991. - №8. - С. 106-114.

55 Сарбей ВТ. М.С.Грушевський і сучасність //Праці центру пам'яткознавства.-
К., 1992. - Вип. 1. - С 157-174.

⁵⁶ Вісник АН України. - 1991. - N41. - С 87-89; 1992. - №1. - С. 6-17; Київська
старовина. - 1992. - №2. - С 2-9; Політика і час. - 1991. - №12. - С. 63-69;
Трибуна. - 1991. - №4. - С 28-30; Нова генерація. - 1991. - №1. - С. 12-13;
№2. - С. 13-15 та ін.; Репресоване краєзнавство: (20-30-і роки). - К., 1991. -
С 6-16.

Українець" (К., 1992), розрахованої на широкі коля читачів, з численними ілюстраціями, адаптованими текстами раніше опублі­кованих джерел та скороченими варіантами популярних розвідок. До цього циклу належать і праці О.Л.Копиленка, Л.В.Решодька, І.Б.Гирича та ін.⁵⁷

Підсумовуючи аналіз публікацій про останній значний період життя М.С.Грушевського, що вийшли в Україні за два останні роки, маємо констатувати, що спостерігається поступовий відхід від популізму, компілятивності і звернення до пошуків нових архівних матеріалів та самостійного нового переосмислення теми. Вивчення діяльності М.С.Грушевського 1924-1934 pp. все більше набуває серйозних наукових форм, піднімається до рівня акаде­мічних вимог. А лише цей шлях може збагатити грушевсько-знавство, українську історіографію і забезпечити в цілому науковий поступ.

Тема „М.С.Грушевський і Academia" є дуже широкою і багато-аспектною. В даній книзі ми зосередимо свою увагу на кількох питаннях, які, на нашу думку, потребують нового більш точного вияснення чи спеціального розгляду. Це, в першу чергу, сама ідея національної Академії у Грушевського як продовження академічних традицій на Україні в контексті розвитку української культури, визвольних змагань, державності. По-друге, це конкретне впро­вадження в життя даної ідеї на Україні і участь в цьому вченого. Тут, на нашу думку, слід виділити кілька важливих хронологічних етапів:

1. Ідея Академії в середовищі української інтелігенції Галичини і Наддніпрянщини 1880-1890-х pp. і заходи задля її створення на базі НТШ. Сприйняття цієї ідеї від В.Б.Антоновича М.С.Гру-шевським і участь останнього у реформі НТШ та перетворенні його в наукове товариство. Заснування УНТ в Києві як другої наукової інституції академічного характеру.

57 Копиленко О Л "Українська ідея", М.Грушевського: її і»>рі« і сучасність. - К., 1991. - С. 184; РешодькоЛ. Трагічні роки //Нове і ш^тши. 1W1. - №9. - ' С. 12-13.

2. Постановка питання про організацію Академії на базі УНТ в
1917 р. М.С.Грушевським як головою товариства і головою уряду.

3. Створення УАН у 1918 р. гетьманським урядом поза
структурами УНТ та негативне ставлення до цих заходів
М, С.Грушевського.

4. Спроба М.С.Грушевського щодо нової організації УАН за
Директорії у 1919 р.

5. Розрив з УАН протягом усього періоду еміграції, негативізм
в оцінці її діяльності та заходи щодо відкриття українських
наукових інституцій за кордоном.

6. Повернення на Україну. Спроба відновлення діяльності УНТ (історичної секції), розвиток історичних установ навколо історичної секції за її статутними принципами. „Академія історичних наук" М.С.Грушевського у ВУАН та його боротьба за автономію. Цей етап може бути розбитий на ряд підперіодів.

7. Крах ідеї національної Academia М.С.Грушевського, лікві­
дація статусу „Академії історичних наук" та ліквідація історичних
установ. „Комунізація" і „радянізація" ВУАН.

8. М.С.Грушевський і його співпраця в АН СРСР. Проект ство­
рення Інституту української історії.

В даній книзі ми спробуємо осягнути всі ці періоди і більш детально зупинимося на періодах 6-8 як найважливіших. В основу нашого дослідження покладено архівні фонди ВУАН - протоколи Спільного зібрання і почасти історично-філологічного відділу протоколи засідань усіх комісій, історичної секції та кафедр М.С.Грушевського, звіти, звідомлення та інші дані про їх діяль­ність⁵⁸; особиста справа М.С.Грушевського у ВУАН, неопубліковані щоденники В.І.Вернадського і С.О.Єфремова, листи, офіційна та партійно-урядова документація тощо.

В другій частині дослідження ми, поминувши кількісні дані, які детально наведені біографами М.С.Грушевського, спробуємо узагальнити ідею циклу історичних наук у ВУАН під керівництвом Михайла Сергійовича та основні напрямки її втілення в історичних

⁵⁸ Ми посилаємося на архівні примірники опублікованих звідомлень з огляду на їх деяке скорочення і редагування під час публікації.

установах Грушевського як чіткої тематико-хронологічно-геогра-фічної структури єдиного центру по вивченню всіх'аспектів історії України. Це дає можливість спростувати поширену серед сучасників вченого і почасти в історіографії (особливо радянській) думку про безсистемність і аморфну структуру непов'язаних нічим між собою історичних установ М.С.Грушевського.