Часть 1, том 1) 8 страница

Після цього настає третя фаза серцевого циклу — пауза, тобто повне розслаблення всіх відділів серця. Під час паузи кров надхо­дить з вен у передсердя, а звідти вільно стікає в шлуночки крізь відкриті передсердно-шлуночкові отвори. Потім настає наступний серцевий цикл — систола передсердь, систола шлуночків, пауза.

Протягом усього життя людини серце, діючи подібно до насоса, проштовхує кров по судинній системі. При одному скороченні кожен шлуночок викидає приблизно 70...80 мл крові. Це ударний об’єм серця. Протягом 1 хв серце людини скорочується приблизно 70 разів. Кількість крові, що викидається шлуночками за 1 хв, на­зивається хвилинним об’ємом серця. В дорослої людини він стано­вить приблизно 5 л, а в семирічної дитини — дещо більше ніж 2 л. Серце людини, яка прожила 70 років (середня тривалість життя), перекачує за всі ці роки 155 000 000 л крові. Таку велику роботу серце може виконувати завдяки тому, що за час діастоли відділів серця і загальної паузи в кожному циклі серцевий м’яз встигає відновлювати працездатність. Це пов’язано з тим, що серце щедро постачається кров’ю.

Серцевий м’яз дитини споживає велику кількість кисню: дитина грудного віку використовує на 1 кг маси тіла у два-три рази біль­ше кисню, ніж доросла людина. Ось чому для дитини будь-якого віку важливе тривале перебування на свіжому повітрі.

Навіть у дитини, що сидить спокійно, спостерігається серцева аритмія: спочатку короткочасне прискорення серцебиття, потім поодинокі рідкі удари, що збігаються з видихом. Це так звана ди­хальна аритмія. Вона зникає до 13...15 років і знову проявляється у віці 16... 18 років, після чого в здорової людини більше не спосте­рігається.

Ритм серцевих скорочень у дітей дещо інший, ніж у дорослих. У дітей серцевий цикл коротший: у семирічної дитини він триває 0,63 с, а в дорослої людини •— 0,8 с. Порівняльну характеристику серцевої діяльності дітей і дорослих наведено в табл. 9.

З табл. 9 видно, що систола шлуночків у дітей більш коротко­часна, ніж у дорослих, зате частота скорочень серця в дитячому віці більша, ніж у зрілому.

На частоту серцевих скорочень впливають всі психічні й емо­ційні переживання (крик, неспокій, радість, переляк і т. ін.).

Зміна частоти серцевих скорочень. У дитячому віці частота серцевих скорочень у дівчаток і хлопчиків неоднакова. Наприклад, при фізичному навантаженні у хлопчиків 7...9 років частота серце­вих скорочень може збільшуватися до 184, у 12—13 років — до 206, а в юнаків 16...18 років — до 196 ударів за 1 хв. У дівчаток у віці 8—9 років при виконанні м’язової роботи частота пульсу може збільшуватися до 187, в 14—15 років — до 206, а в дівчат 16... 18 років —до 200 ударів за 1 хв.

Чим більш треноване серце, тим відносно більше зростають си­ла -його скорочень і ударний об’єм. Під час м’язової роботи поліп­шується кровопостачання серцевого м’яза, але не слід забувати про деякі функціональні зміни, що настають при цьому в серцево- судинній системі. Так, під час фізичної роботи відбувається розши­рення кровоносних судин м’язів і до них притікає більше крові. Водночас в органах черевної порожнини судини звужуються, і кро­вопостачання цих органів зменшується. Якщо інтенсивну м’язову діяльність, наприклад біг або стрибки, раптово припинити, то може статися дефіцит крові в серці. Кров’яний тиск при цьому падає, пульс стає сповільненим, дитину нудить, у неї наморочиться в го­лові, вона може знепритомніти.

З цієї ж причини дітям протипоказані вправи і робота, пов’яза­на з великим м’язовим напруженням (підняття важких речей, бо­ротьба), оскільки затримка дихання при закритій голосовій щілині й натужування можуть спричинити підвищення тиску в грудній по­рожнині і дефіцит крові в серці. Водночас утруднюється відтік кро­ві від серця, що шкідливо відбивається на здоров’ї дитини.

Регуляція серцевої діяльності. Чому ж серце змінює частоту і силу скорочень залежно від навантаження організму і його ста­ну? Це відбувається завдяки взаємодії нервових і гуморальних впливів на серцевий м’яз. До серця підходять вегетативні нерви двох типів: парасимпатичні (гілки блукаючого нерва) і симпатичні. Вплив цих нервів на частоту і силу серцевих скорочень протилеж­ний. Під впливом парасимпатичних нервів діяльність серця спо­вільнюється й послаблюється, а під впливом симпатичних — при­скорюється й посилюється. Нервові впливи позначаються на змі­нах характеру роботи серця дуже швидко, майже миттєво.

Та поряд з нервовим існує й інший механізм регуляції серцевої діяльності — гуморальний. Під дією речовин, що виділяються у кров деякими органами, серце змінює характер діяльності. Так, під впливом адреналіну, що утворюється в клітинах надниркових залоз, серцеві скорочення прискорюються й посилюються. Перебу­дова діяльності серця під впливом гуморальних факторів здійснює­ться значно повільніше, ніж під дією нервових імпульсів. Зате вплив гуморальних факторів тривалий: робота серця в певному

Рис. 46. Провідна система серця:

1 — синусно-пєредсердний вузол; 2 — перед- сердно-шлуночковий вузол; 3 — стовбур пе- редсердно-шлуночкового пучка і його ліва і права ніжки.

ритмі і з тією або іншою ін­тенсивністю може підтримува­тися значно довше, ніж під впливом нервових імпульсів.

Отже, взаємодія нервових і гуморальних впливів на робо­ту серця забезпечує постійне його пристосування до змінних потреб організму залежно від характеру його діяльності і стану.

Автоматія серця. Серце ско­рочується ритмічно. Навіть після видалення з організму воно продовжує скорочуватися, властива серцю здатність до ритмічних скорочень, незалежно від впливів іззовні, дістала назву автоматії. Якщо серце жаби виріза­ти, то воно продовжуватиме скорочуватися і зупиниться тільки то­му, що припиниться доступ до нього поживних речовин і переста­нуть видалятися продукти обміну, що утворюються під час роботи серцевого м’яза. Пропускаючи підігрітий живильний розчин, наси­чений киснем, через коронарну систему серця дитини, що вмерла за 20 год до цього, російський фізіолог О. О. Кулябко в 1902 р. змусив це серце відновити ритмічні скорочення. Згодом С. В. Ан- дрєєву вдалося оживити серце, вирізане з трупа через дві доби після смерті. Серце продовжувало ритмічно скорочуватися поза організмом протягом 13 год.

Здатність до автоматії, тобто до ритмічних скорочень, які вини­кають довільно, мають деякі м’язові волокна серця. У дослідах їх вдається відділяти одне від одного. Коли такі окремі клітини вмі­щують у живильне середовище — кров’яну сироватку, деякі з них через кілька годин починають ритмічно скорочуватися.

У стінці правого передсердя близько місця впадіння в нього порожнистої вени міститься синусно-передсердний вузол, утворе­ний м’язовими елементами серця (рис. 46). Його клітини мають найбільшу здатність до автоматизації. Синусно-передсердний вузол називають водієм ритму серця. Під впливом ритмічних збуджень, що виникають у ньому, відбувається скорочення передсердь. Далі збудження передається на другий вузол — передсердно-іилуночко- вий, що міститься в правій частині серця, коло перегородки між передсердям і шлуночком. По особливих м’язових волокнах, що відходять від цього вузла, збудження передається на стінки обох шлуночків, і вони скорочуються.

Автоматичні імпульси у вузлах серцевого м’яза виникають тіль­ки за умови безперервного постачання його киснем і поживними речовинами.

§ 26. КРОВОНОСНІ СУДИНИ.

РУХ КРОВІ І ЛІМФИ В ОРГАНІЗМІ

Артерії, капіляри, вени. Артерії■—це судини, по яких кров тече від серця до всіх органів. Артерії мають щільні пружні стінки, що складаються з трьох шарів — зовнішнього сполучнотканинного, середнього м’язового з прошарками еластичної тканини і внутріш­нього ендотеліального.

При викиданні лівим шлуночком крові в аорту в її стінках ви­никають хвилі коливань. Вони пробігають по пружних стінках артерій. Це пульсові поштовхи. Зрозуміло, що їх частота дорівнює частоті скорочень серця. Пульс добре промацується на артеріях, розташованих близько до поверхні тіла (рис. 47).

Артерії галузяться. Найдрібніші артерії розпадаються на мере­жу капілярів, які густо пронизують усі тканини і утворювані ними органи.

Капіляри — це найдрібніші судини кровоносної системи. Вони такі тонкі, що їх можна побачити тільки в мікроскоп. Просвіт ка­пілярів близько 10 мкм. Загальна довжина капілярів в однієї лю­дини становить приблизно 100 000 км. Зрозуміло, що кількість їх величезна. Ось чому сума просвітів капілярів у 500 разів більша за просвіт аорти — найбільшої кровоносної судини. З капілярів кров збирається у вени.

По венах кров від усіх органів повертається до серця. Стінки вен, так само як і артерій, складаються з трьох шарів. М’язовий шар стінок вен значно тонший, ніж стінок артерій, еластичних во­локон мало. Тому стінки вен м’які і малопружні. Всередині їх є клапани, які діють так само, як півмісяцеві клапани серця, забез­печуючи течію крові в напрямі до серця.

Кола кровообігу. Велике коло кровообігу (кольор. табл. VII) починається у лівому шлуночку, звідки артеріальна кров надхо­дить до аорти. Вона галузиться, утворюючи численні артерії, що постачають кров’ю всі органи. Від дуги аорти відходять три великі артерії. Перша з них — плечоголовний стовбур — поділяється на праву загальну сонну і праву підключичну артерії. Далі від дуги аорти відходять загальна сонна (до голови) і ліва підключична артерії. Продовженням підключичних артерій є пахвові, які пере­ходять потім у плечові, що розгалужуються на променеві й ліктьо­ві. До кистей рук кров постачають артерії, що відходять від долон­них дуг.

Далі дуга аорти переходить у низхідну аорту, яка поділяється на грудну і черевну. Грудна аорта розташована спереду хребта, від неї відходять артерії до органів грудної порожнини і міжребер­них м'язів. Від черевної аорти відходять артерії до діафрагми,

Рис. 47. Пульсові точки на ар­теріях тіла людини:

1 — поверхневії! скроневій; 2 — зовт нішній щелепній; 3 — загальній сон­ній; 4 — підключичній; 5 — пахво­вій; 6 — плечовій; 7 — променевій; 8 — ліктьовій; 9 — стегновій; 10 — артерії стопи.

Рис. 48. Схема впливу м’язо­вих скорочень на рух крові у венах:

А — при розслабленому. В — при скороченому м’язі; / — венозні кла­пани; 2 — м’язи. Чорними стрілками показано рух крові у вені, пунк­тирними—тиск м’язів, що скороти­лися, на вену.

м’язів поперека і стінки живота, а також до органів черевної по­рожнини і таза.

На рівні четвертого поперекового хребця черевна аорта поді­ляється на дві загальні клубові артерії, які несуть кров до нижніх кінцівок. Кожна з цих артерій поділяється на зовнішню і внутріш­ню клубові артерії. Гілки останньої живлять стінки малого таза, а також сечостатеві органи. Продовженням зовнішньої клубової артерії є стегнова, підколінна, велика і мала гомілкові артерії, які постачають кров’ю нижні кінцівки.

Кожна артеріальна судина, досягши органа, розгалужується на дедалі дрібніші артерії, які розпадаються на капіляри, де кров віддає тканинам кисень і поживні речовини і насичується вуглекис­лим газом та іншими продуктами обміну. Капіляри збираються у вени, спочатку дрібні, які, зливаючись, утворюють дедалі більші.

Розташування вен в основному відповідає розташуванню арте­ріальних судин. Однак тут є винятки. Так, кров від шлунка й ки­шок відтікає по венах, які збираються у ворітну вену, що несе кров до печінки. Тут вона вдруге розгалужується, утворюючи гу­сту сітку капілярів, що пронизують печінку. Потім кров з цих ка­пілярів збирається в печінкові вени, що виносять кров у нижню порожнисту вену.

Найбільші вени великого кола кровообігу — це нижня і верхня порожнисті вени. Перша з них приносить до серця кров від нижніх кінцівок, м’язів тулуба і внутрішніх органів черевної порожнини. По верхній порожнистій вені кров надходить до серця від голови, шиї, стінок і органів грудної порожнини та верхніх кінцівок. Оби­дві порожнисті вени впадають у праве передсердя.

| Велике коло кровообігу починається в лівому шлуночку і закін­чується у правому передсерді, куди надходить венозна кров.

Рух крові по судинній системі відбувається завдяки серцевим скороченням, які створюють тиск крові в судинах. Найбільшим є кров’яний тиск в аорті. В міру її галуження він витрачається на те, щоб подолати тертя, яке виникає внаслідок в’язкості крові. У дрібних артеріях і капілярах кров’яний тиск різко падає і про­довжує знижуватися у венах. Біля місця впадіння порожнистих вен у праве передсердя тиск крові від’ємний (нижчий за атмосфер­ний). Отже, кров, природно, тече звідти, де тиск її більший, туди, де він менший. Це основна причина руху крові в судинах.

У венах є додаткові механізми, що запобігають застоєві крові в них або зворотному рухові її в напрямі сили тяжіння. Це, напри­клад, м’якість стінок венозних судин. Багато венозних судин роз­галужується у скелетній мускулатурі. При скороченнях м’язів стін­ки вен стискуються, надаючи крові руху. Однак текти вона може тільки в напрямі до серця. Зворотній її течії перешкоджають ве­нозні клапани, що мають форму кишень, звернених отворами в бік серця. Ці клапани діють подібно до півмісяцевих клапанів серця. Якщо кров у венах витискується в напрямі до капілярів, вона за­повнює кишені, які змикаються; і крові лишається один шлях — до серця (рис. 48). Крім того, під час діастоли передсердя при­смоктують кров з вен.

Мале коло кровообігу (кольор. табл. VII) починається в право­му шлуночку, звідки венозна кров надходить до легеневої артерії. Ця артерія поділяється на дві гілки, одна з яких впадає у ліву легеню, друга — в праву. У легенях артеріальні судини галузяться далі, утворюючи густі капілярні сітки, сплетені найдрібнішими ко­мірками легень — альвеолами. Альвеоли утворюють основну масу легень. Тут^відбувається газообмін між кров’ю і повітрям, що за­повнює альвеоли, і венозна кров перетворюється на артеріальну. Капіляри легень збираються у вени, які, зливаючись, утворюють чотири легеневі вени, що несуть кров у ліве передсердя. Звідси кров потрапляє у лівий шлуночок і знов спрямовується по велико­му колу кровообігу.

Так само як і серце, легені мають свою систему кровопостачан­ня: кров у них надходить по бронхіальних артеріях.

Лімфообіг. Лімфатична система складається з лімфатичних су­дин і лімфоїдних органів, до яких належать лімфатичні вузли, миг­далики й селезінка. Вище вже зазначалося, що лімфа утворюється з тканинної рідини, компоненти якої просочуються у сліпо замкне­ні лімфатичні капіляри. Ними й починається система лімфатичних судин.

Лімфатичні капіляри збираються у дрібні лімфатичні судини, які поступово збільшуються. Звичайно у місцях злиття дрібних лімфатичних судин у більші утворюються лімфатичні вузли. Вреш­ті-решт вся лімфа збирається у дві лімфатичні протоки — грудну і праву, які впадають у підключичні вени. Напрям течії лімфи ви­значається клапанами, яких у лімфатичних судинах дуже багато.

На шляху лімфатичних судин у ділянці великих суглобів, біля хребців, на шиї, у брижі тонкої кишки, пахвовій западині та інших частинах тіла розташовані великі лімфатичні вузли.

Лімфа виконує різноманітні функції. Основна з них полягає в перенесенні в кров’яне русло речовин, які просочилися з кровонос­них капілярів у міжклітинний простір і утворили тканинну рідину, а також продуктів життєдіяльності клітин, що накопичилися в цій рідині. Таким же шляхом-—з течією лімфи — у кров потрапляють лейкоцити, що утворилися у лімфатичних вузлах і селезінці. На­решті, у лімфатичних вузлах затримуються хвороботворні мікроби, що проникли в організм. Тут вони зазнають фагоцитозу, а їхні ток­сини знешкоджуються.

Якщо той або інший орган уражується інфекцією, то лімфатич­ні вузли, розташовані поблизу в напрямі течії лімфи, припухають, що свідчить про розвиток у них запального процесу. Однак цей процес захищає організм від поширення інфекції — від загального зараження.

У дітей часто буває запалення лімфатичних вузлів на шиї. Це трапляється, наприклад, при ангіні. Однак збільшення лімфатич­них шийних вузлів може бути викликане й більш тяжкими захво­рюваннями, наприклад туберкульозом. Тому дитину, в якої збіль­шились лімфатичні вузли, треба направити до лікаря.

Тиск крові в дітей. Вимірювання кров’яного тиску в дітей по­казало, що для нього характерні різкі коливання і що для різних вікових груп він не однаковий (табл. 10).

Деяке підвищення кров’яного тиску спостерігається під час си­столи шлуночків, а зниження — під час діастоли. Кров у судинах тисне на стінки з певною силою, але в різних ділянках кровонос­ної системи тиск крові не однаковий. Найзручніше вимірювати тиск у плечовій артерії. Тому в практиці беруться до уваги саме ці дані. У дітей артеріальний тиск нижчий, ніж у дорослих, крім того, не в усіх дітей одного віку він однаковий. Спільним для всіх дітей є те, що протягом доби кров’яний тиск у них не сталий. Під час сну тиск крові в людини звичайно нижчий, ніж під час занять спортом, фізичною працею. При посиленій розумовій праці і різних психічних переживаннях він підвищується. Особливо різко вияв­ляються такі коливання в дітей. Тиск крові у хлопчиків і дівчаток не зовсім однаковий (табл. 10).

В юнацькому віці тиск крові наближається до норм дорослої людини. У літніх людей він може досягати 112,8...225,1 гГІа.

Є захворювання, пов’язані із зміною кров’яного тиску: тиск може бути підвищеним (гіпертонія) або пониженим (гіпотонія).

§ 27. ПОРУШЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

Причини порушення роботи серцево-судинної системи в дітей.

Порушення діяльності серцево-судинної системи дитини можуть виникнути внаслідок різних причин. Це можуть бути функціональ­ні порушення: розлади серцевого ритму, підвищення або зниження кров’яного тиску. Всі ці явища здебільшого тимчасові і не свідчать про ті або інші порушення або ураження системи кровообігу. При­чиною виникнення їх можуть бути вікові зміни функціонування залоз внутрішньої секреції, нестійкість нервової системи, особливо її автономного відділу, відступи від правильного режиму дня, недо­статнє перебування на свіжому повітрі, малорухливий спосіб жит­тя, куріння, вживання алкогольних напоїв, наркотиків та ін.

Тютюновий дим містить багато речовин, що завдають організ­мові шкоди. До складу тютюнового диму входять нікотин, аміак, синильна кислота, смолисті речовини та ін. Особливо чутливий до всіх цих речовин дитячий організм. Нікотин — дуже сильна нерво­ва отрута. При викурюванні десяти цигарок на день в організм надходить до 90 мг нікотину. Звичайно, діти, які почали палити, відстають у рості від своїх однолітків, у них розвивається недо­крів’я, паморочиться голова, посилюється серцебиття. Нікотин діє на судини, особливо вінцеві, спричинюючи звуження їх.

Іншою отрутою, від якої треба особливо оберігати школярів, є алкоголь. Навіть одноразове прийняття алкоголю може призве­сти до тяжких наслідків. Алкоголь розхитує й отруює несформова- ну кровоносну систему дитини, знижує імунні властивості орга­нізму.

Види кровотеч і поповнення крововтрат. Залежно від характеру пошкодження судин кровотеча буває артеріальна, венозна і капі­лярна.

Артеріальна кровотеча найбільш небезпечна. Кров з рани виті­кає під сильним напором. В разі пошкодження великої артерії фонтан крові може досягти кількох десятків сантиметрів. Колір артеріальної крові яскравий, пурпуровий. У випадках артеріаль­них кровотеч терміново накладають пов’язку (джгут) вище від рани на кінцівці, що кровоточить. ,

При венозній кровотечі з рани рівномірно витікає кров темно* червоного кольору. Щоб зупинити венозну кровотечу, досить підня­ти вгору кінцівку, що кровоточить, і накласти тугу пов’язку. В ра­зі дуже великої венозної кровотечі накладають джгут нижче від рани.

При капілярній кровотечі кров сочиться краплинками, оскільки при цьому уражено тільки найдрібніші судини. В таких випадках досить накласти тиснучу пов’язку.

У молодших школярів досить часто бувають носові кровотечі. В разі носової кровотечі дитину треба вкласти так, щоб голова її була нахилена дещо вперед, це дасть змогу запобігти потраплянню крові у глотку і шлунок, що може викликати блювання. Ніздрі за­тискують пальцями, а до перенісся прикладають холодний комп­рес. Якщо кровотеча триває, то можна на 2 год щільно заткнути ніздрі дитини ватним тампоном.

Іноді після великої тривалої кровотечі настає знекровлення організму, а згодом може розвинутися недокрів’я. Після зупинен­ня такої кровотечі дитину треба обкласти грілками і давати їй якомога більше пити (солодкий чай, каву). Таких екстрених захо­дів треба вжити для того, щоб поповнити нестачу води в організмі, однак ці заходи не можуть сприяти відновленню нормальної кіль­кості еритроцитів у крові. Тому в разі потреби лікарі роблять ди­тині переливання крові.

Кровотворні органи людини мають здатність швидко відновлю­вати втрату крові, але для цього потрібні правильний режим хар­чування, праці й відпочинку, тривале перебування на свіжому по­вітрі.

Поняття про вроджені й набуті вади серця. Серце в ембріона починає розвиватися з трьох тижнів, і до моменту народження воно сформоване і має всі відділи, камери і клапани. Однак іноді нормальний процес розвитку порушується, і діти народжуються з вродженою вадою серця — незарощенням отвору, що є в ембріо­нальному періоді у перегородці між передсердями. Бувають також інші види вроджених вад серця.

Нині завдяки успіхам медицини вроджені вади серця легко діа­гностуються. У випадках, небезпечних для життя дітей, доводиться вдаватися до хірургічного втручання.

Набуті вади серця найчастіше виникають як ускладнення після перенесених інфекційних захворювань, таких, наприклад, як ангі­на, скарлатина. Внаслідок цього розвивається хвороба, що уражує звичайно внутрішню оболонку серця і суглоби. Ця хвороба на­зивається ревматизмом. Найбільш звичні набуті вади серця — це звуження отворів між передсердями і шлуночками або ура­ження серцевих клапанів, що призводить до неповного змикан­ня їх.

Як вроджені, так і набуті вади серця призводять до серйозних порушень кровообігу, застоїв крові, внаслідок чого розвивається кисневе голодування тканин. У тяжких випадках, при так званих декомпенсованих вадах серця, у хворих появляється синюшність.

Учні молодших класів, що мають вади серця, потребують особ­ливої уваги й відповідного підходу. Для таких дітей розроблено спеціальну програму фізичних вправ, затверджену Міністерством освіти СРСР і Міністерством охорони здоров’я СРСР. З ними про­водять спеціальні заняття, причому дозування й навантаження ви­значає лікар.

Значення посильної фізичної праці і фізичної культури для під­вищення витривалості серця. У запобіганні хворобам серця велике значення має залучення учнів до різних видів фізичної праці і до занять фізичною культурою і спортом.

Фізична праця, що відповідає можливостям дитини, вдоскона­лює координацію рухів, не тільки зміцнює кістково-м’язову і ди­хальну системи, а й забезпечує правильний розвиток нормальної діяльності серцево-судинної системи.

Сприятливий вплив на серцево-судинну систему мають ті види праці, які виконуються на свіжому повітрі. Особливо корисна фі­зична праця, яка не веде до перевтоми дитини і правильно по­єднується з розумовими заняттями.

Молодші школярі можуть прибирати в кімнаті, приносити не­велику кількість дров, води, працювати в городі і в саду. Та­ка праця поліпшує кровопостачання серця і зміцнює серцевий м’яз.

Велику роль у підвищенні витривалості серця відіграють фі­зична культура і спорт, однак не слід при цьому забувати, що ро­бота серця в дітей молодшого шкільного віку ще не досить стійка, не досить ритмічна і легко порушується. Надмірні фізичні вправи можуть спричинити порушення нормальної роботи серця, його пе­ревтому, а з часом і захворювання. При визначенні фізичного на­вантаження слід враховувати індивідуальні особливості кожної дитини на підставі медичного обстеження і вказівок лікаря. Без індивідуального підходу неможливо забезпечити правильну поста­новку фізичного виховання, охорону й зміцнення здоров’я молод­ших школярів.

Не всі фізичні вправи і спортивні ігри корисні дітям будь-яко­го віку. Так, лижами, плаванням можна займатися з 6—7 років, легкою атлетикою, волейболом — з 7—8 років, а такими видами спорту, як велосипед, боротьба, хокей, футбол, рекомендується по­чинати займатися не раніше ніж з 10—11 років. До спортивних змагань допускаються діти у віці не молодше ніж 9—10 років з таких видів спорту, як плавання, художня гімнастика, а з інших видів — тільки з 12...14 років. Індивідуальний підхід до фізично­го навантаження дитини і допущення її до занять певним видом спорту можна здійснювати, виходячи з рекомендацій шкільного лікаря.

Учитель початкових класів разом з лікарем має повідомити ді­тям ці гігієнічні правила, яких треба додержувати для зміцнення серцево-судинної системи. Слід остерігати їх від занять важкою атлетикою і футболом, які в молодшому віці можуть дуже зашко­дити організму, зокрема серцю. Тривалі, без перерв, заняття

юз

фізичними вправами, спортом призводять до погіршення самопо­чуття дитини, зумовлюють прискорене серцебиття і можуть стати причиною серцевих захворювань.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. З яких відділів складається серце? 2. Які серцеві клапани вам відомі і як вони функціонують? 3. Як здійснюється кровопостачання серцевого м’яза?

4. Чим різниться серцева діяльність дитини і дорослої людини? 5. Які основні типи кровоносних судин ви знаєте? 6. Що таке серцевий цикл і з яких фаз він складається? 7. Де починаються і де закінчуються велике і мале кола кровообі­гу? 8. Що характерно для кров’яного тиску дітей і дорослих? 9. Як запобігти порушенню функцій серцево-судинної системи в дітей? 10. Які види кровотеч вам відомі і які заходи першої допомоги при них? 11. Що вам відомо про вро­джені й набуті вади серця? 12. Яка роль посильної праці і фізичної культури у підвищенні витривалості серця?

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

1. Вивчення правил і техніки визначення частоти серцебиття в дітей і до­рослих у стані спокою і після руху.

2. Ознайомлення з прийомами накладення пов’язки на рану, зупинення кро­вотечі, бинтування та іммобілізації (забезпечення спокою) кінцівки потерпілого.

3. Підготовка бесіди з батьками на тему «Посильна фізична праця і фізич­ні вправи як засіб підвищення витривалості серця дитини молодшого шкільно­го віку».

Розділ VIТІ

ДИХАННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ § 28. БУДОВА І ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Значення дихання для життєдіяльності організму. В кожній клітині здійснюються процеси, під час яких відбувається вивіль­нення енергії, що використовується на різні види життєдіяльності організму. Скорочення м’язових волокон, нервові імпульси за до­помогою нейронів, виділення секретів залозистими клітинами, про­цеси клітинного поділу — всі ці та багато інших життєвих функцій клітин здійснюються завдяки енергії, яка вивільняється під час процесів, що називаються тканинним диханням.

При диханні клітин відбувається поглинання кисню. Окислюю­чись, клітинні органічні речовини перетворюються на еполуки, мо­лекули яких мають більш просту структуру. Так, вуглеводи, які є основним джерелом енергії для клітин, утворюють кінцеві продук­ти — вуглекислий газ і воду.

Отже, під час дихання клітини поглинають кисень і виділяють вуглекислий газ. Це зовнішній вияв складних процесів, що відбу­ваються в клітинах під час дихання. Як забезпечується постійне надходження кисню до клітин і видалення вуглекислого газу, який пригнічує їхню діяльність? Це відбувається в процесі зовнішнього дихання.

уже відомо, відбувається перетворення венозної крові в артеріаль­ну. Артеріальна кров, що тече по капілярах великого кола крово­обігу, віддає кисень через тканинну рідину клітинам, які омиваю­ться нею, а вуглекислий газ, що ного виділяють клітини, надходить у кров. Виділення вуглекислого газу кров’ю в атмосферне повітря також здійснюється в легенях.