Післявоєнний період. Відбудова

У повоєнний період Житомир заліковував численні рани. Адже було знищено біля 40 відсотків житлового фонду, майже всі підприємства, постраждали інженерні комунікації, залізнична станція, трамвайний парк, електростанція тощо. Лише наприкінці 50-х років чисельність населення міста досягла довоєнного рівня. З цього часу почався швидкий розвиток Житомира.

23 жовтня 1953 року на колишній околиці Житомира – Смолянці, на садибі лісозахисної станції розпочала свою роботу школа механізаторів сільського господарства, відома нині як Центр професійно-технічної освіти.

У 1960 році від Київського політехнічного інституту (КПІ) в м. Житомирі був створений загальнотехнічний факультет (ЗТФ КПІ). Студенти, що працювали на підприємствах, повинні були навчатися на факультеті протягом трьох років, після чого мали можливість закінчити навчання в інших вищих навчальних закладах України та колишнього Радянського Союзу. 1 вересня 1960 року приступили до занять перші 175 студентів.

За період 1957–1990 років у місті побудовані десятки промислових, транспортних, будівельних, інженерних об'єктів. Серед них - льонокомбінат, заводи хімічного волокна, верстатів-автоматів, 'Промавтоматика', 'Електровимірювач', металоконструкцій, м'ясокомбінат, завод лабораторного скла тощо. Чисельність зайнятих у промисловому виробництві тільки за 1968–1976 р. зросла вдвічі. У місті з'явилися нові вищі, середні спеціальні, науково-дослідницькі, проектно-конструкторські організації, розвивалися установи культури, спорту, туризму^[13]. 26 квітня 1986 року сталася аварія на ЧАЕС. У ліквідації наслідків активну участь брали і житомиряни. У самостійній Пожежній частині № 2 м. Житомира є інформація про ліквідаторів.