Загальна характеристика управління економікою України в сучасний період.

У своєму виступі на Всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією та захисту прав людини Президента України Л. Кучма, зупинився на макроекономічних показниках, якими вимірюються успіхи та прорахунки у 2003 році, який оцінив як рік продовження економічного зростання. ВВП піднявся на 8,5 % проти 5,2 % у 2002 році.

Промислове виробництво збільшилося на 15,8 % (у 2002 році було 7%). За темпами економічного зростання Україна є одним із лідерів серед країн СНД. У сфері виробництва ми домоглися випереджального зростання галузей, які забезпечують науково-технічний прогрес. Рекордний підйом демонструє машинобудування - 35,8 %.

Високими темпами зростала харчова промисловість, будівництво, послуги транспорту. Активізувалася зовнішня торгівля та інвестиційна діяльність.

Утримується макрофінансова стабільність. Інфляція становила 8,2 %. Зросли золотовалютні резерви, кредитування економіки, вклади населення. Зміцнюються фінанси підприємств.

Реальна заробітна плата зросла на 15,3 %. Зроблено перші кроки в пенсійній реформі. Підкреслюю, що це перші кроки. Намітилися позитивні тенденції в детінізації доходів населення. Якщо у 2000 році грошові витрати домогосподарств перевищували доходи в 1,5 раза, то у 2002 році - лише на 10 відсотків. Це - вихід з тіні.

Одночасно ним констатовано ряд негативних чинників, що зашкоджують розвиткові сучасної української економіки. Зокрема, це диспропорція між рівнем економічного зростання та надходженням коштів у державний бюджет, зростання дебіторської та кредиторської заборгованості в недержавному секторі; інтенсифікація економічної злочинності, проникнення майже у всі сфері корумпованої організованої злочинності тощо.

Сучасні параметри управління та його еволюція визначаються багаточисельними процесами зміни соціально-економічної та політичної систем.

Протиріччя між окремими ланками управління загострювались, продовжувався відрив народно-господарчих планів від об'єктивних потреб розвитку економіки. В результаті питома вага збиткових та нерентабельних підприємств у середині 80-х років складала біля 40 %.

Важелі державного регулювання економічних процесів цими законами були суттєво послаблені, держава почала різко втрачати свій вплив на відносини в сфері економіки, риси ринкової економіки набули у нас спотвореного виразу, цифрові характеристики економічної кризи в країну набувають все більш загрозливих га не втіш них характеристик.

Теза про посилення ролі державного управління вітчизняної економіки обумовлюються наступними факторами:

1. В сучасних умовах держава в силу генезис та своєї природи покликана здійснювати економічну та соціально-культурну політику .

2. Злочинність держави в економічній та соціально-культурній сферах підтверджена історичним вітчизнянимта зарубіжним досвідом. У кризовому стані роль держави не послаблюється а навпаки підсилюється. (Приклад: Ф.Рузвельт, Шар де Голль.).

3. Ринкова саморегуляція породжує стихійні процеси які повинні пом'якшуватися державою.

4. Приватну власність може породити або породжує більш жорстку за своєю суттю владу, обмежити таку владу може тільки держава.

5. Держава необхідна як гарант проти зовнішньої втручання у важливіших сферах життя кожного суспільства, захисту його внутрішнього ринку та національних інтересів.

“Економіка” - слово грецького походження і в перекладі означає мистецтво керувати домашнім господарством .

Зміст багатьох статей Конституції України передбачає активний вплив держави на економічні та соціальне культурні процеси. (ст.116-120).

Фактори які впливають на процес управління вітчизняною економікою :

1. Зміна форми власності значної частини промислових об'єктів (зараз приблизно 50% державних а 50%не державних.)

2. Перебування економічної сфери у тяжкому кризовому стані (зниження валового внутрішнього продукту на51%з 1991 року.)

3. Недостатнє законодавче (нормативне) забезпечення процесу реформування економічної сфери України.

4. Часті зміни керівництва та складу Уряду України (6 Урядів за 6 років, що є ознакою політичної нестабільності.

Негативні тенденції, що відбуваються в економічній сфері:

5. Безпрецедентний спад матеріального виробництва ( 35 % ВВП від показника 1990 року.)

6. Стрімке зниження показника реальної зарплати та пенсії ( у 3-4 рази), проблема їх вчасної та повної виплати.

7. Знецінення заощаджень внаслідок гіперінфляції (борг держави перед населенням складає 136 млрд. гривень.).

8. Зростання прихованого безробіття (зараз офіційно зареєстровано 2% а фактично 15-20% працездатного населення).

9. Тінізація та криміналізація економіки,, корумпованість певної частки представників влади.

2. СВІТОВІ МОДЕЛІ ДЕРЖАВНОЇ О УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ СФЕРОЮ.

Управління може розглядатися з різноманітних точок зору – соціально-економічного, політичного та іншої.

Адміністративно-правова організація управління уявляє собою серцевинний аспект організації виконавчої влади, що забезпечено нормами адміністративного права.

Елементами адміністративної організації є:

1. Органи виконавчої влади.

2. Інші органи державного управління (НБУ,ФДМ)

3. Норми адміністративного права що встановлюють відповідний статус усіх ланок-системи управління в т.ч. службовців.

4. Важливіші параметри їх відносин, окреслених адміністративним правом.

5. Правова відповідальність суб'єктів, що витікає з їх адміністративно правового положення.

Організація управління має мету утворення найбільш сприятливих умов для дієвого функціонування виконавчої влади, що відповідає інтересам громадян, суспільства та держави.

Раціональна організація здійснення виконавчої влади є однією з найважливіших умов упорядкування державного управління, його економічності та нормальної державної діяльності в цілому.

Зараз в нашій країні виникла проблема врахування моменту і перспектив в еволюції управлінських структур. Державне управління, має свої власні закономірності розвитку, повинно в найбільшому ступеню відповідати тим конкретним історичним завданням, які йому потрібно буде вирішувати.

Державне управління, потрібно розглядати як постійно функціонуючий процес, за допомогою якого реалізується основні засади державної політики в конкретній сфері суспільного життя (у тому числі в сфері економіки). Він відрізняється своїм значним динамізмом, зміною характеристик діяльності об'єкту управління , його переміщення на той чи інший щабель свого розвитку, повинен спричинювати негайне реагування з боку органів державної виконавчої влади, котрі забезпечують виконання функцій державного управління. Щоб зазначений процес був максимально ефективним, він повинен протікати в замках певної моделі державного управління.

У світі існують 3 моделі (основні державного управління економічною сферою:

1. Американська – її основну складає принципи широкого заохочення підприємства, досягнення особистого успіху, забезпечення найбільш активної частини населення. Пряме втручання держави в економіку не значне (досягнення наміченого рівня соціального забезпечення відбувається за рахунок високої питомої ваги “середнього класу” та певного перерозподілу частини національного доходу).

2. Японська (модель капіталізму з людським обличчям) для неї характерний значний вплив держави на основні напрямки розвитку господарства. Господарча діяльність підпорядкована загальним національним інтересам. Рішенням національних проблем займаються різноманітні виробничі корпорації, заохочується участь трудящих як пайщиків у керуванні виробництвом. Характерне відставання рівня життя населення від зростання продуктивності праці. Значна роль держави у регулюванні економіки (в Німеччині модель близька до Японської, у Франції між “американською” та “японською” але велика увага приділяється соціальним питанням.)

3. Шведська модель (друга модель соціалізму) - передбачає значну соціальну спрямованість, скорочення майнової нерівності, високий рівень життя населення досягається за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення. Наявність висококваліфікованої робочої сили забезпечує конкретну здатність (за рахунок високої якості) на світовому ринку шведської продукції.

3. ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВІСТЮ ТА АГРОПРОМИСЛОВИМ КОМПЛЕКСОМ.

Основними складовими елементами економічної сфери є:

1. Промисловість.

2. Агропромисловий комплекс.

3. Фінанси та кредит.

4. Енергетика.

5. Торгівля.

6. Транспорт.

7. Зв'язок.

Адміністративно-правові відносини в сфері економіки це відносини влади та підпорядкування, тому як у адміністративних відносинах суб’єкт, який керує завжди юридично владний. А інший юридично підпорядкований.

Міністерство економіки України є основним координатором проведення економічних трансформацій.

Його основними функціями є:

- аналіз поточної господарчої ситуації в країні, підготовка щоквартальних та річних доповідей про стан економіки;

- обґрунтування перспективної соціально-економічної ситуації, розробка макроекономічного прогнозу;

- участь у підготовці державного бюджету разом з Мінфіном України;

- забезпечення розробки та реалізації цільових державних програм;

- формування державної інвестиційної політики;

- аналіз економічної реформи з урахуванням можливостей її здійснення;

- розробка та забезпечення реалізації економічного механізму стимулювання ділової активності та підтримки підприємства.

Мінекономіки – генеральний штаб реформ де виробляють та втілюють шляхи реалізації економічних перетворень нашого суспільства.

25 липня 1997 року Указом Президента України на базі раніше діючих міністерств були утворені Міністерство промислової політики України та Міністерство агропромислового комплексу України.

Перше бере участь у формування та реалізації державної політики в галузі військово-промислового комплексу, конверсії, машинобудування та інших галузях промисловості.

Друге, бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері сільського господарства.

Зазначені міністерства є центральними органами виконавчої влади. Функції державного управління економікою в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (в структурі яких є відповідні управління відділи залежно від ланки виконавчої вертикалі). Діяльність місцевих державних адміністрацій, їх голів перебуває під постійним контролем. Особливо жорстким він е за діяльністю голів місцевих державних адміністрацій. При здійсненні своїх повноважень вони повністю відповідальні перед Президентом і Кабінетом Міністрів, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

З прийняттям Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” певні повноваження щодо врегулювання економічних відносин селищні, міські ради (ст. 26 закону) та їх виконавчі органи ( ст. 27 Закону).

4. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ СФЕРОЮ.

Не зважаючи на заходи, що здійснюються Урядом, Президентом та Верховною Радою України, показники економічної сфери мають стійку тенденцію до погіршення, криза економіки в державі набуває нових невтішних характеристик.

На мою думку основними причинами такого стану речей є:

1. Неузгодженість дій між представниками законодавчої та виконавчої гілок державної влади.

2. Неготовність до здійснення перетворень такого масштабу державного чиновництва, некомпетентність та корумпованість його значної частини.

3. Відсутність у більшості випадків довіри населення до сучасних державно-владних структур.

4. Тяжкий податковий прес на вітчизняних виробників.

5. Остаточна невизначеність щодо побудови тієї чи іншої моделі ринкової економіки ( зараз політичний та економічний стан України можна ототожнювати з положенням у деяких латиноамериканських бананових республік - криза влади, державна служби, корупція та інше.

З боку Президента України в останній час було вжито ряд заходів спрямованих на поліпшення стану економічної сфери:

1. З метою розроблення пропозицій щодо прискорення економічної реформи в Україні, вироблення єдиної стратегії її подальшого здійснення Указом Президента утворено Вищу економічну Раду Президента України 7 липня 1997 року.

2. Підписане розпорядження Президента від 18.08.1997 року “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформи і виведення економіки України з кризи”.

3. 3. Указ Президента України від 17.07.1997 року “Про державну комісію з проведення в України адміністративної реформи”.

Комплексна адміністративна реформа повинна радикально змінити систему державного управління усіма сферами суспільства і перетворити її з гальма економіки та соціальних перетворень в один з визначальних чинників їх прискорення. Основні складові адміністративної реформи:

1. Остаточний виробіток та втілення у життя нової державної виконавчої вертикалі.

2. Поступовий перехід від галузевого до функціонального принципу побудови міністерств інших центральних органів виконавчої влади.

3. Запровадження цілісної, ефективної системи державного контролю та нагляду.

4. Якісне та послідовне реформування інституту державної служб