Реалізація ринкових реформ (друга половина 1994 - 1999 рр.).

Економічна криза на початку 90-х років негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру суспільства. Після лібералізації цін 1992 р. основна маса населення опинилася за межею бідності. Якщо 1990 р. частка заробітної плати у валовому національному доході дорівнювала майже 60%, то 1993 р. вона знизилася до 39%, а 1994 р. становила лише 25—30%. Відбулося повне знецінення такої важливої державної гарантії оплати праці, як мінімальна заробітна плата. Так, якщо в розвинутих країнах середня заробітна плата, як правило, не перевищує мінімальну більш як у 3—4 рази, то в Україні в жовтні 1992 р. мінімальна плата була в 10 разів нижча від середньої в народному господарстві, а в листопаді 1993 р. взагалі становила лише 7% середньої заробітної плати. Різко зменшилася купівельна спроможність населення. Протягом 1991—1994 pp. вона фактично знизилася в 5 разів.

Економічні негаразди негативно позначилися на соціальній структурі України. Форсоване розшарування суспільства призвело до соціальної поляризації. Вже 1992 р. за межею бідності опинилося майже 64% населення, «середній клас» танув майже на очах, а кількість багатих становила 10%. Внаслідок цього різко зросло суспільне напруження між полюсами «багаті» — «бідні».

За цих обставин новообраний Президент Л. Кучма в жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію. Принципова новизна в трансформації економіки полягала у відмові від концептуальної тези «попередня стабілізація і лише згодом — реформування» та перехід до формули «прискорене реформування як єдина умова і основний засіб виходу з кризи та економічної стабілізації». У соціально-економічній політиці було визначено такі основні напрями та пріоритетні завдання:

1) фінансова стабілізація — послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи;

2) регульована та контрольована державою лібералізація цін;

3) докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки на основі розширення приватного сектора;

4) децентралізація управління економікою;

5) лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, чітке визначення пріоритетів у регіональному спрямуванні зовнішньоекономічної політики;

6) соціальний захист, який передбачав докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування, передання через акції в приватне користування населення державного майна.

Перші кроки на шляху здійснення нового реформаційного курсу були швидкими і рішучими. Одна за одною вийшли урядові постанови про підвищення зарплат, пенсій і стипендій; про лібералізацію цін та експорту. Національний банк України видав постанову про уніфікацію курсу валют та монетаристські методи стримування інфляції. Все це значною мірою було зумовлено і тим, що принциповою вимогою Міжнародного валютного фонду, який вже 26 жовтня 1994 р. надав Україні першу частину позички, була саме лібералізація цін.

Реалізація нового соціально-економічного курсу виявила суттєві недоліки запропонованої ліберально-монетаристської моделі реформування: по-перше, ринок не може регулювати ціни природних монополістів; по-друге, глибокі структурні зміни неможливі лише на основі ринкових стимулів, вони відбуваються з допомогою державного програмування; по-третє, ринок погано розв'язує соціальні проблеми, а також проблеми невиробничої сфери. Недосконалий механізм соціальних компенсацій, пов'язаний з лібералізацією цін, не тільки не дав змоги розширити соціальну базу ринкових реформ, а й суттєво підірвав її, зробив проблематичною масову підтримку нового реформаторського курсу.

За роки реформ в економічній сфері відбулися глибокі якісні зрушення, зародилися та набрали силу позитивні тенденції та процеси. Було сформовано основні атрибути національної економіки — фінансову, податкову, митну, банківську та інші системи, що сукупно визначають основну економічну інфраструктуру державності. Відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Набрав силу активний і незворотний процес розширення корпоративного та приватного секторів економіки. Станом на 1 січня 1999 р. форму власності змінили 61,8 тис. підприємств, у тому числі за період з 1994 по 1999 р. — 50,3 тис. На початок 2001 р. понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Значні зміни відбулися в аграрному секторі, де завершився перший етап земельної реформи — роздержавлення землі та її передання у власність юридичних осіб. Розпочалася реалізація головного завдання другого етапу реформи — формування реального власника на землю. На початок 2001 р. до 6 млн. громадян стали власниками земельних ділянок (паїв). Їх загальний обсяг становить майже половину земельних угідь України. Отже, в аграрному секторі поступово формуються основи для реалізації головної мети земельної реформи — передання землі тим, хто її обробляє, і формування в перспективі ринку землі, перетворення її на товар.

Суттєві зрушення відбулися у сфері ціноутворення. У 1994 р. ще досить сильним був вплив традицій командної економіки. Зокрема, 70% цін регулювалося державою, дотації на комунальні послуги становили 95% від їх вартості, на хліб — 60%. Тоді країна мала два валютних курси — офіційно регульований та ринковий. Дефіцит бюджету автоматично покривався емісією Національного банку. Реалізація нового курсу дала змогу утвердити ринковий механізм ціноутворення, здійснити складний і болісний перехід до світових цін, запровадити ліберальний режим зовнішньої торгівлі, забезпечити товарну насиченість ринку та подолати хронічну дефіцитність національної економіки. Важливе значення для утвердження нових економічних відносин та зміцнення державності України мала проведена 1996 р. грошова реформа, що сприяла процесові валютної стабілізації.

Однак ці тенденції та явища не набули сталого характеру. Ситуація залишалась складною, адже в силу різних обставин наближення вітчизняної економіки до ринку супроводжується такими негативними процесами:

1. Збереження та поглиблення структурних деформацій. У 2000 р. частка базових галузей — металургії, хімії, енергетики, паливної промисловості (тобто найбільш капітало-, енерго- та трудомістких і водночас екологічно шкідливих виробництв) становила до 58%. (У розвинутих країнах питома вага паливно-енергетичного комплексу та металургії становить: у США — 25, Франції 24, ФРН — 22%.) За світовими стандартами економіка, у структурі якої майже 60% належать базовим галузям, щодо темпів розвитку є безперспективною. Водночас виробничу структуру України ускладнило скорочення частки машинобудування: за 1990—1998 pp. вона скоротилася майже в три рази, і, за оцінками експертів, її стан є загрозливим для національної безпеки країни.

2. Катастрофічний рівень фізичного та морального старіння основних виробничих фондів. Реальне зношення основних засобів у провідних галузях сягає 60—70%. В енергетиці, на транспорті, в деяких інших галузях цей показник наблизився до критичної межі. Це поставило в надзвичайно складне становище переробні галузі, зумовило величезні виробничі втрати (20—25% загального обсягу потенційної кількості продовольства, яке не доходить до споживача).

3. Неефективне використання реального економічного потенціалу. За оцінками експертів, Україна порівняно з найрозвинутішими країнами світу має досить високий рівень забезпеченості: сільгоспугіддями — 4-те місце, трудовими ресурсами — 5-те місце, науковим потенціалом — 4-те місце. Отже, українські виробники формально мають надзвичайно сприятливі стартові можливості для отримання конкурентних переваг на світовому ринку. Поки що ці можливості не реалізовуються, і за ефективністю використання факторів виробництва Україна посідає одне з останніх місць, помітно відстаючи від розвинутих країн світу. Зокрема, від Франції щодо використання сільгоспугідь — в 11 разів, трудових ресурсів — у 15 разів, основного капіталу — в 3 рази, наукового потенціалу — більш як у 20 разів.

4. Низький рівень економічної свободи та високий — економічного ризику. Це спричинено непослідовною урядовою політикою щодо іноземного капіталу, нестабільністю правового поля конкуренції, корумпованістю чиновників, внаслідок чого іноземні інвестори не поспішають вкладати кошти в українську економіку. На 1 липня 2000 р. загальний обсяг іноземних інвестицій за всі роки незалежності досяг 4,2 млрд. дол., а, наприклад, Сінгапур (місто-держава площею 633 км2) щорічно отримує інвестицій приблизно по 10 млрд. дол.

5. Загроза безпеці держави у сфері енергопостачання. Україна належить до енергодефіцитних країн, оскільки за рахунок власних джерел паливно-енергетичних ресурсів вона задовольняє свої потреби лише на 47% (національні родовища забезпечують лише 10—12% потреб у нафті, 20—25% — у природному газі). Хоча Україна імпортує енергоносії з понад двадцяти країн світу, все ж більшість — з Росії. Але в практиці світової торгівлі нафтою та газом існує об'єктивна межа (в середньому 25% від потреби), перевищення якої означає, що економічна безпека під загрозою.

6. «Тінізація» та криміналізація економіки. За даними експертів, на початку 2001 р. тіньовий сектор становив до 60% економіки, приблизно 40% населення отримувало офіційно незареєстровані доходи. За роки незалежності незаконний експорт капіталу з України досяг 20 млрд. дол.

7. Загострення проблем у соціальному секторі. Рівень життя населення України на рубежі XX—XXI ст. значно нижчий від світових стандартів. За даними Статистичного бюро Європейської комісії, індекс купівельної спроможності громадян України становить лише 17% від прийнятого за європейську норму. Калорійність харчування населення України на 7—10 % нижча за норми. За низького рівня споживання основних продуктів населення України витрачає на харчування 68—75% доходів, малозабезпечені родини — до 90%. А в США та Франції питома вага витрат на харчування в доходах родин становить 18—20, Італії — 18—19, Японії — 25%. За індексом людського розвитку (ІЛР), який інтегрує в собі ВВП на душу населення, показники освіти та здоров'я, серед 175 країн Україна посіла 95-те місце.

Помітно дестабілізовувало суспільство прогресуюче поглиблення майнової диференціації. Так, якщо в Чехії, Угорщині, Польщі доходи 10% найбагатших сімей перевищували відповідні доходи бідних у 4,5—5,5 раза, то в Україні — більш як у 10 разів. Дедалі серйознішою для суспільства стає проблема зайнятості.

Вищеперелічені проблеми в економіці, непослідовність і гальмування реформ зумовлені постсоціалістичним синдромом, складнощами перехідного періоду, недостатнім ступенем обґрунтованості економічних реформ, спробами механічного застосування західних моделей без врахування національно-історичних особливостей, невідповідністю правової бази економічним реаліям, жорстким протистоянням між гілками влади, опором реформам з боку опозиційних сил, недосконалим механізмом соціальних компенсацій; глобальною фінансовою кризою 1997—1998 pp. тощо.

 








Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 1360;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.007 сек.