Люблінська унія

Лю́блінська у́нія 1569 (від лат. unia - союз)- угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.

Неоднорідність української еліти в Литовській державі суттєво вплинула на розвиток історичних подій, а саме на об'єднання Литви з Польщею у 1569 р. (укладення Люблін­ської унії). Литва змушена була піти на участь у спільному польсько-литовському сеймі (розпочав роботу в січні 1569 у м. Люблін), який мав винести остаточне рішення щодо включення Литовської держави до складу Польщі.

Причини укладення унії сторонами

Польща здавна прагнула підкорити собі Велике князівство Литовське, об'єднати дві держави під владою одного монарха.

Литва, знекровлена Лівонською війною (1558 - 1583) з Московською державою, праг­нула полегшити свої воєнні тяготи, мати союзника для боротьби з супротивником. Литов­ська шляхта прагнула одержати такі самі привілеї, які мали польські шляхтичі.

З української сторони в унії були зацікавлені шляхтичі, які бажали в об'єднаній державі краще налагодити оборону від турецько-татарських набігів і покласти край збройним нападам на польсько-українському прикордонні; також унія надавала можливість поліпшити торгівлю з країнами Західної Європи, адже торгові шляхи пролягали через Польщу. Згідно з польським проектом унії, Литовське князівство мусило ввійти до складу Польської держави, на чолі якої мав стояти один володар і,спільний сейм, а в Литві залишалися власні адміністрація і судочинство. Знаючи, що укладення такої унії обмежуватиме їхнє всевладдя, звужуватиме привілеї, сприятиме процвітанню конкурентної польської провід- : верстви, литовські, українські, білоруські магнати, які брали участь у переговорах князь В.К. Острозький, Г. Ходкевич, Є. Волович, К. Радзивілл та ін.), спробували відійти польського варіанту об'єднання. А щоб остаточно зірвати роботу сейму, таємно залиши- Люблін. Але Польща, спираючись на українську шляхту, домоглася свого. Литовська егація була вимушена повернутися.

1 липня 1569 р. було юридично закріплено появу нової держави - Речі Посполитої, дно з унією: обирався спільний король, єдиними для новоствореної держави мали бути 'м, сенат, гроші. Польська та литовська шляхта одержувала право володіти землями будь-якій частині держави. Литовське князівство частково зберігало ознаки своєї колишної державності - печатку, герб, фінанси, адміністрацію та військо. Урядовою залишала- руська мова, а правовою основою - Литовські статути. Найдовше проти унії виступали ; українські магнати О. Чорторийський, К. Острозький, Б. Корецький і К. Вишневецький, і не бажали позбавлятися своїх привілеїв та православної віри. Українська ж шляхта усз егоїстичні вузькостанові інтереси за порівняно невисоку ціну (зрівняння у правах польською шляхтою, гарантування свободи віросповідання, збереження руської мови офіційному діловодстві) всупереч українським магнатам не тільки не противилася, с й сприяла переходу Волині, Київщини, Брацлавщини та Підляшшя під владу Польщі'. Люблінська унія відкрила новий етап у житті українських земель. Наслідки унії для України: а) позитивні - у межах однієї держави об'єдналася більшість українських земель, що сприяло культурному і політичному згуртуванню українського народу, створювало передумови для перетворення його на націю; у Речі Посполитій запорізьке козацтво активно долучалося до політичного життя і швидко стало самостійною політичною силою; в Україні розширилася мережа навчальних закладів, поширився вплив культури Західної Європи; б) негативні - згодом зросли повинності й податки для селян міщан; українське населення зазнавало національно-релігійних утисків; відбувалася полонізація українських князів і шляхти - українське суспільство втрачало свою політичну еліту, національні традиції й культуру; українці потерпали від сваволі шляхти і коронного польського війська; Польська держава не змогла захистити українські землі від турецько- тарської агресії.