Внесок української інтелігенції в розвиток освіти і наукових знань в XVI ст..

Піднесення національної свідомості в Україні було тісно пов'язане з широким функціонуванням української мови. Успадкувавши давньоруську писем­ність, вона продовжувала й розвивала мовні традиції Київської Русі, незважаючи на полонізацію й окато­личення, яких зазнавав український народ у Речі Посполитій. У XVI — першій половині XVII ст. писемну мову українців та білорусів називали русь­кою. Вона була достатньо поширеною в офіційній сфері. Зокрема, нею були написані Литовські стату­ти — кодекси права Великого князівства Литовсько­го, видані в XVI ст. Під впливом усного мовлення в руській мові формуються риси літературної ук­раїнської мови.

Найвизначнішою пам'яткою перекладної літера­тури цієї доби було Пересопницьке Євангеліє. Його переклали в 1556—1561 рр. з церковнослов'янської українською народною мовою син священнослужителя з м. Сянока Михайло Василевич та архі­мандрит Пересопницького монастиря на Волині Григорій. Переклади Святого Письма українською мовою, що стали виникати в XVI ст., були відобра­женням реформаційних ідей, що охопили Європу. У наш час на Пересопницькому Євангелії скла­дають присягу на вірність українському народові Президенти України.

Наприкінці XVI ст. у відповідь на посилення спроб окатоличення українського населення стала розвиватися полемічна література. Першим із гостри­ми полемічними творами виступив Герасим Смотрицький. Зокрема, у творі «Ключ царства небесного» (1587 р.) він закликав українців і білорусів стати на захист батьківщини та її національних традицій. Вер­шиною полемічної літератури вважається творчість Івана Вишенського, який у своїх посланнях з Афо- ну в Україну закликав співвітчизників берегти пра­вославну віру, чинити опір спробам окатоличення.

Розвитку культури й мови України великою мірою сприяло книгодрукування. Першими друкованими творами в Україні вважаються «Апостол» та «Бук­вар», видані в 1574 р. у Львові московським першо­друкарем Іваном Федоровим. «Буквар» був першим шкільним підручником на українських землях.

Запрошений до князя К. Острозького, Федоров у 1581 р. здійснює перше повне видання Біб­лії церковнослов'янською мовою. Разом із богослов­ською літературою Федоров видає полемічні праці Г. Смотрицького, В. Сурозького, X. Філалета. За прикладом Федорова створюють друкарні в Києві, Чернігові, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Снятині, Рогатині та інших містах. У середині XVII ст. на ук­раїнських землях у різний час діяло 25 друкарень.

Для того щоб іти в ногу з часом, необхідно було поряд із вивченням церковнослов'янської і грецької мов запровадити вивчення тих пред­метів, що. вивчалися в західноєвропейських країнах. Перш за все це латинська мова та сім «вільних наук» — граматика, риторика, діалек­тика, математика, геометрія, астрологія (астрономія) та музика.

На таких засадах в Україні сформувався новий тип навчальних закладів — слов'янсько-греко-латинська школа. Першим навчальним закладом цього типу в Україні стала Острозька школа, відкрита близь­ко 1578 р. на кошти князя К. Острозького. У її програмі навчання були три мови (церковнослов'янська, грецька і латинська), «сім віль­них наук», поділених на предмети тривіуму (граматика, риторика, діа­лектика) і квадривіуму (математика, геометрія, астрономія, музика), богослов'я та елементи філософії. Викладання двох останніх предметів робило Острозьку школу вищим навчальним закладом. Сучасники іноді називали школу академією. Її першим ректором був відомий письменник-полеміст Герасим Смотрицький, згодом — грек Кирило Лукаріс, що пізніше став александрійським і константинопольським патріархом. При школі існувала друкарня, діяв науковий гурток. Після смерті князя К. Острозького (1608 р.) школа занепала, і за наступників князя її було перетворено на єзуїтську школу.