Соціальний устрій та господарське життя в складі ВКЛ

Становище українського населення погіршилося. У тодішньому українському суспіль- і селяни становили 80%: особисто вільні (Похожі); прикріплені до свого наділу, й по­лені права залишити Феодала (непохожі). За характером повипностей селяни поді­лись на данників і тяглових (повинні сплачувати податки, працювати безкоштовно користь держави, відробляти панщину на полі феодала). Через потребу феодалів у гро- -ї. зростання попиту нг}. сільськогосподарську продукцію (насамперед на хліб) з XV ст. починає поширюватися новий тип господарства - фільваркове.

Фільварок, на відміну від типового двору шляхтича, мав більшу кількість орної землі, тину вироблюваної в ньому продукції продавали на ринку. Для існування фільварків "необхідно було багато землі, тому феодали відбирали її у селян, одночасно збільшували панщину (у XV ст. - 14 днів на рік, 1520 р. у Польщі - 1 день на тиждень), запроваджували кріпацтво. У другій половині XV ст. найбільше фільварки розвивалися в Галичині, Західній Волині, Західному Поділлі, Київському Поліссі. На інших територіях - лише дини XVI ст. Селяни повставали проти таких порядків. У 1490 р. на Буковині та Га­ні відбулося повстання під проводом Мухи. З кінця XIV і до кінця XVI ст. відбувається процес зближення_родової знаті з військово- службовим станом, вони домагаються значних пільг і об'єднання в єдиний панівний привілейований стан – шляхту (українська шляхта - князі, пани, бояри). Одним з яскравих представників наймогутнішої князівської родини Острозьких був Костянтин Іванович (близ. 1460 - 1530), який за традицією й за покликанням опікувався православною церквою ультурним життям. Загальні обов'язки шляхти у Великому князівстві Литовському и закріплені в 1413 р. у Городельському привілеї (унії). Одночасно цей документ за- ував поділ суспільства за релігійною ознакою та відкривав шлях для утисків право­вих (брати участь в управлінні державою та обіймати урядові посади мали право лише ода).

Розвиток міст в Україні відбувався повільно через напади татар (напади гальмували зростання і будівництво міст). Але зростала роль міст як осередків ремесла і торгівлі (Львів, "в, Луцьк, Холм, Володимир, Кам'янець-ІІодільський та ін.). Ремісники об'єднувалися ремісничі цехи, перші з яких з'явилися наприкінці XIV ст. у Галичині й Закарпатті; з століття цехи вже існували на Волині, Київщині, Західному Поділлі, пізніше - на Лівобережжі Дніпра. У містах запроваджувалося магдебурзьке право (першими на українських землях одержали міста Володимир-Волинський - 1324, Сянок - 1339, Львів – 1356), яке мало відмінності від подібного західноєвропейського права: часто зберігалася залежність від власників міст; це право поширювалося лише на католиків, тому українські православні міщани часто були в нерівноправному становищі.